Вест Юніон, 52175. День народження Марії

Зі змістом попередніх серій можна познайомитися тут і ось тут.

Взагалі-то, продюсери не збиралися присвячувати дню народження Марії окрему серію, та сценаристи так розписалися, що неможливо було їм відмовити.

Почнімо з того, що оголосимо список запрошених на вечірку і ступінь близькості до іменинниці. Марія запросила усіх друзів-сусідів, а саме: Брайса і Кейлін, з якими спілкується найчастіше; Нолана (так, того самого придурка, який оголошує свої рейтинги популярності дівчат і при цьому лишається бажаним бойфрендом для багатьох; минулого року вчився з Марією в одному класі, тепер – у паралельному) і Бруклін; Джастіна (який ходить з Марією в один клас і дружить із Кайлером, з яким більше року Марію зв’язувала міцна і зворушлива дружба, яка зруйнувалася після сварки; відносини Марії з Кайлером так і не відновилися повністю, у них то поганий мир, то відверта війна).

З сусідами розібралися, тепер беремося за однокласників – теперішніх і колишніх. Це Рейлі й Еріка, з якими Марія дружить від того часу, як переїхала у Вест Юніон. До їхньої дружньої компанії належить також Клої. І хоча з нею Марія зійшлася трохи пізніше, ніж із першими двома, тепер їхня четвірка – нерозлийвода. Якщо десь бачиш Марію з Ерікою, значить, от-от підійдуть Клої з Рейлі чи навпаки.

Окрім цієї трійки найближчих подружок, Марія запросила трьох дівчат на «К»: Керрі, Кейлі та Кейтлін. З Керрі вони разом ходять на зустрічі скаутів і разом вертаються додому зі школи, бо йдуть в одному напрямку. Історію про непросту долю Керрі можна прочитати тут.

Хто наступний? Кейлі. Відома тим, що її мама разом із подругою якось робили макіяж Тейлор Свіфт (це співачка така модна, якщо хто не знає). У Кейлі – купа косметики, бо мамі дарують великі набори, а вони їй не потрібні, то вона віддає дочці. І Кейлі у класі вважається експертом з макіяжу – якщо хтось хоче намалюватися, то звертаються до неї. (Це я сама себе процитувала, було ось тут.)

Усім Кейлі хороша, але є в неї один великий недолік – окрім Марії, вона близько спілкується з Емілі. Так, саме тією, що босі (англ. bossy – той, хто каже іншим, що вони мають робити, і цим дратує їх). Саме тією, з якою Марія дружила минулого року, а потім посварилася, бо Емілі весь час хотіла командувати, а однокласники ніяк не могли визначитися, хто ж більше босі – Емілі чи Марія. Марії казали, що Емілі, а Емілі – що Марія. І, крім того всього, саме з Емілі зустрічався минулого року Нолан, той самий примурок, який складає рейтинги і досі подобається Марії. Якщо ви дивилися попередні серії, то знаєте, що Нолан водився з Емілі за гроші та цукерки, які давали йому інші хлопці, а також заради свого друга Чейса, який зустрічався з Кейлі. Так вони ходили гуляти усі вчотирьох.

Так, щось забагато про Емілі, хоча її взагалі ніхто не запрошував… Облишмо її, тим паче, що вона все одно ще з’явиться у сьогоднішній серії.

Хто ще лишився? Кейтлін. Найнесподіваніший персонаж у цьому списку. Свого часу Марія захищала її від однокласників, які нападали на Кейтлін, хоча сама вчилася тоді у паралельному класі. Якось так склалося, що Кейтлін ніхто не любив і не хотів із нею водитися. Окрім Емілі, яка була її найкращою подругою, поки не переметнулася до Кейлі. Знову Емілі? І тут не дає нам спокою… Так от, Марія взяла упосліджену Кейтлін під свою опіку і трохи вивела її в люди, принаймні її вже не цураються так, як раніше.

Так-от, усі ці одинадцять людей (Окрім Емілі! Її ніхто не запрошував, хоча ми вже й згадували її не раз.) отримали від Марії запрошення на вечірку з нагоди її десятиріччя.

Марія подумки усе розпланувала, розкладала з друзями ґуді беги (goody bag – невеликі пакуночки з цукерками та дрібними іграшками, які іменинники роздають своїм гостям наприкінці вечірки). Звісно, вона це мала робити сама, але в її недурну голівоньку прийшла дуже немудра ідея – запропонувати гостям самим пакувати свої пакетики. Тож вони приходили по черзі і вибирали собі подаруночки: дівчата – блиски для губ і дівчачі браслети, хлопці (у цю категорію потрапляє лише Брайс, бо хто ж це просто так запросив би до Марії у кімнату Нолана чи Джастіна?) – іграшкові скейти і гумові браслети унісекс. Окрім того, усі отримували пачку хуба-буби, механічні олівці (це ж просто хіт, адже американські п’ятикласники все ще роблять завдання у школі простими олівцями) та маленькі стрибучі м’ячики.

Усе почало відхилятися від наміченого плану, коли, за кілька днів до вечірки, у шкільній їдальні до Марії та Кейлі підсіла Емілі.

-      Марія, а ти знаєш, що я ночую у Кейлі з п’ятниці на суботу? – запитала Емілі.

-      Ну то й що, – байдуже відповіла Марія.

-      І я буду з нею усю суботу, бо моїх мами і бабусі з дідусем не буде в місті. Так що я також прийду до тебе на день народження. Звісно, із подарунком.

Зрозуміло, що Марію не потішила ця новина, але вона дуже хотіла, щоб Кейлі прийшла, інакше розказала б Емілі одразу, що вона думає про її нахабне напрошування.

У той же день Рейлі сказала, що не зможе прийти до Марії, бо вони всією сім’єю їдуть до родичів. Щоб трохи розвеселити подругу, Марія віддала Рейлі її ґуді бег.

Щоправда, ще через день Рейлі повідомила, що таки прийде, бо поїдуть лише мама з братом. Тоді Марія попросила повернути ґуді бег, бо ж якось негарно буде – усім є, а Рейлі немає. Та й мама цього явно не зрозуміє.

У п’ятницю ввечері прийшло повідомлення від тата Керрі: вона не зможе прийти на вечірку.

-      Сумно, звісно. Але так для Емілі також буде капкейк, – слушно зауважила Марія, коли дізналася новину.

Вона навіть ґуді бег їй зібрала із залишків скарбів.

У суботу вранці у будинку Марії кипіла робота. То добре, що мамі не треба морочитися з наїдками: піца, чіпси, капкейки, фрукти, напої – більше нічого дітям, які вже вважають себе дорослими і не купуються на здорову їжу, і не треба. Та все ж треба поприбирати і хоча б трохи поховати розкидані повсюди іграшки Джулії, меншої сестрички Марії.

О 10.30 у двері подзвонила Рейлі. Вона принесла свій ґуді бег і книжку, яку Марія забула у неї, коли лишалася на ночівлю. Запропонувала також свою допомогу. Але мама Марії чомусь відмовилася. Дивна людина. А Марії дуже хотілося, щоб Рейлі лишилася – можна було б побазікати. І вони таки почесали трохи язиками. Рейлі сказала, що Емілі, мабуть, усе ж таки не прийде, чому обидві втішилися. А потім ще відпросилися на кілька хвилин на ярд-сейл (yard sale, або garage sale – продаж непотрібних речей прямо на подвір’ї або в гаражі; часто люди продають нові речі, з етикетками, які не підійшли їм з тих чи інших причин, ну і вживані також, антикварні тощо; дехто таким чином просто намагається позбавитися непотребу: а раптом комусь треба?) і повернулися звідти задоволені, бо жіночка віддала їм за безцінь речі своєї доньки, які так ніколи і не побачили нічого, окрім стінок шафи.

Поки Марія на вулиці говорила з Рейлі, з сусіднього подвір’я до них підійшли Джастін із Кайлером. У Джастіна в руках був подарунковий пакет.

Джастін хотів віддати подарунок, та Марія нагадала, що вечірка в 16.00. Нагадала вона також, що Кайлер не запрошений і запрошувати його вона не збирається, бо в них і без того напружені стосунки. Джастін потоптався, сказав, що так, тепер він пригадав, що Марія з Кайлером знову посварилися, і разом зі своїм незмінним товаришем по іграх щез у своєму будинку. Разом із подарунком.

–     Ет, треба було брати, – сказала Марія мамі, коли нарешті повернулася додому. – Так би подивилася, що там.

–     А чого ти Кайлера відправила? – запитала мама, яка не забула, як вони дружили. – Раз уже Емілі прийде, могла б і Кайлера запросити.

–     Мамо, це не одне й те саме! Я дуже хотіла, щоб прийшла Кейлі, а раз для цього потрібна ще й Емілі, то хай уже буде. А Кайлер – придурок!

–     Але ж він недавно до тебе приходив, і ви разом гралися.

–     Після того ми знову посварилися. Ти ж знаєш, що я, Джастін і Кайлер ходимо додому тим самим маршрутом. То коли вони мене наздоганяють, Кайлер каже: «Пішли, Джастін, чого ми будемо повзти, як черепахи!» Тобі було б приємно? Мене більше турбує, які дівчата будуть спілкуватися, бо Еріка з Рейлі посварилися…

Мама більше нічого не запитувала і вручила Марії віника в руки. 
14.30. Дзвінок у двері. За дверима – Рейлі, Кейлі та Кейтлін. З подарунками. Виявляється, вони всі були у Рейлі і вже знудилися. Мама зі спальні каже Марії своє тверде «ні!», бо ж вечірка розпочинається в 16.00! Марії, звісно, хочеться, щоб дівчата лишилися, та все ж вона не наважується суперечити мамі у такий день. Та й ще стіл на нижньому поверсі треба накрити і туди позносити тарілки-стакани… Але є гарні новини: Кейлі була без Емілі, значить, вона не припхається. 
15.30. Повертаються Рейлі, Кейлі та Кейтлін. Марія до того часу уже готова і радісно біжить з дівчатами на майданчик на подвір’ї. 
15.42. Кейлін та Брайс, із вікна свого будинку, бачать, що гості уже збираються, і поспішають до них приєднатися. 
15.47. Мама привозить Еріку. 
15.50. До Марії підходить Джастін, вручає їй чималенький пакет і каже, що вертається додому – гратися з Кайлером. Ну й нехай. Тепер і для Джулії буде капкейк. 
15.55. Невідомо звідки береться Емілі! Таки припхалася! 
16.00. Батьки привозять Клої.  
16.03. Приходять Нолан із Бруклін. От цікаво, їм просто через дорогу не видно було, що гульки уже розпочалися, чи мама не пустила раніше призначеного часу. А мама могла. Там така авторитетна мама. Чи авторитарна. Хороша мама, але не слухатися її не можна. 
Нолан, як завжди, прийшов із м’ячем. Для американського футболу. Він і спить з ним, чи що? Хоч би де він був – на шкільному подвір’ї, в парку чи в гостях у друзів – він завжди з м’ячем. І що ті дівки у Ноланові познаходили? Він же, крім м’яча, нічого не бачить! Хоча ні, рейтинги ж складає… Значить, щось таки бачить… 
Ну, значить, Нолан із Брайсом м’ячем перекидаються, дівчата на гойдалках і гірці базікають, і тільки Бруклін і Кейлін нудно – вони ж найменші, та й більшості дівчат не знають… Ой ні, не всі дівки базікають. Деякі пішли до хлопців. Емілі, Кейтлін та Кейлі. Емілі все намагається м’яча піймати, а він, собака дика, прокручується і в руки не стрибає.

-      Не товчіться на сусідському подвір’ї і відійдіть подалі від вікон! – чомусь переймається мама Марії і з нетерпінням чекає повернення чоловіка з піцою. Треба якнайшвидше, бо компанія не тримається купи і виходить з-під контролю.

Герой-рятівник приїхав вчасно. Дітиська налетіли на піцу, і спільна трапеза їх об’єднала. Майже всіх.

–     Я завжди кажу, що я не-на-вид-жу Нолана, – заявила Бруклін, пережовуючи шматок піци з пепероні.

Судячи з Ноланового погляду, він також не надто любить свою меншу сестричку. А дівчата, які зустрічалися чи хотіли б зустрічатися з ним, мабуть, думали: «Ну як його можна не любити?»

Серед гостей були як мінімум дві колишні пасії Нолана – Емілі та Кейлі. Та якщо Кейлі губилася серед інших дівчат, то Емілі була скрізь і лізла в очі усім, не тільки Нолану.

Після піци дітисьок поділили на дві команди, і почалися естафети. Батьки Марії навіть не думали, що це викличе стільки ентузіазму. Нібито такі дорослі, їм уже кохання-зітхання в голові, а бігали з обручами, кидали м’ячі і тішилися з того, як малі діти. А як отримували солодкий приз – радощам не було меж. Ну справді, як малі діти.

Потім були капкейки з кольоровим кремом. І деякі дівчата спеціально впечатували туди свої носи, а потім весело хихотіли, показуючи пальцями одна на одну. Поки реготушки вмивалися, частина гостей уже вийшла на подвір’я і знову взялася за м’яча. Як можна припустити, там були Нолан, Брайс (ну не з дівчатами ж йому сидіти, чесне слово!) і кілька дівчат. За якусь хвилину ця компанія перетворилася на купу тіл, які качалися по траві. У самому низу була Емілі з м’ячем, у який вона вчепилася з усієї сили; з не меншою силою м’яча намагався видерти Нолан, ну а решта попадала на них за компанію.

Татові Марії довелося потрудитися, щоб розтягнути цих бульдогів. От цікаво, чи хтось зауважив, що це все не просто так сталося? Після цього інциденту стала зрозумілою причина появи Емілі на вечірці. Це ж такий шанс привернути Ноланову увагу! Дивися, я й з м’ячем бігати можу, часом навіть вдається його піймати! Дивися, та я усіх перекричу, аби лиш ти мене почув! Дивися, і бігаю я швидко, а ще я вмію ось так і отак, бачиш?

Справді, Емілі з Ноланом зараз у різних класах, що ускладнює спілкування і завоювання. Крім того, американський футбол – спорт хлопчачий, то де ж його, того Нолана, ще спіймати можна, як не на вечірці у колишньої подруги? Та й хіба можна лишати його без нагляду, коли навколо колишні та потенційні обраниці?

Якщо поглянути на події під цим кутом зору, усе стає зрозумілим, як 2*2! Та, зрештою, нехай та Емілі робить собі, що хоче. Головне, що вечірка вдалася на славу!

Після солодкого усі разом, незалежно від віку і статі, грали у якусь незрозумілу, але дуже веселу і шумну гру – називали кольори, бігали і верещали. Коли стало помітно, що частині уже набридло, пішли розгортати подарунки. Потім Марія роздала друзям ґуді беги. І вже після того діти нарешті потихеньку стали заспокоюватися. Хто пішов додому, хто знову кидав м’яча (здогадайтеся з першої спроби J )… А в 7.00 тато Марії оголосив кінець дійства.

Щоправда, кінець то був лише для шкільних подруг Марії. Іменинниця ж, Брайс, Кейлін, Нолан і Бруклін зустрілися через годину, коли їхні батьки сиділи біля вогнища. Звісно, діти не збиралися сидіти на місці, вони мали інші плани на вечір – шукати снігову людину. Але то вже зовсім інша історія…

Альбом для малятка. Розворот перший

Давно треба було зробити альбом для Юлі. Хотіла встигнути до року, але їй незабаром виповниться уже два, а я все ще збираюся... І, напевне, збиралася б іще довго, якби блог "Завдання для душі" не розпочав Спільний проект "Альбом з душею".

Побачивши завдання, я зрозуміла: це знак! І взялася перебирати папірчики і продумувати ідеї. Обов"язкові елементи першого розвороту:

1. Кишенька (кармашек) або/чи конвертик.
2. Тег (або для запису, або як елемент декору).
3. Розкладушка для декількох фото.

Ну що ж, переходимо безпосередньо до моїх сторіночок... Я взагалі-то частіше листівки роблю, але треба ж колись і за великі форми братися. Таких великих - 30*30 - я ще не робила, але для першого року (років) хочу альбом великого формату. Ось так виглядає мій перший розворот:

Перша сторінка присвячена вагітності. По центру будуть мої "вагітні" фотографії.

І трішки ближче:

Ця сторінка - цілком у моєму стилі. Наклейки, дирокольні метелики (9!), конвертик у куточку - небагато прикрас, але й нічого зайвого. На другій сторінці дуже багато усього:

Це більше схоже на оригінальний скрапбукінг - збереження в одному місці різних пам'ятних речей, не тільки фотографій. Тут і крихітний "браслетик" з Юлиної ручки, і наші з Ромою "браслети". Пам'ятка з найголовнішою інформацією - дата і час народження, вага, зріст, тощо. Тут же листівочка, яку зробила Марічка для мене і своєї маленької сестрички.
Можливо, трохи забагато всього... Я навіть сама не знаю, чи подобається мені ця сторінка... Цілком може бути, що коли нарешті зробимо фотки, то замість цієї однієї буде дві сторінки. І листівка переміститься на іншу, а на її місці буде фотографія. Це я щойно придумала...
На цій сторінці два інших обов'язкових елемента - тег і розкладушка для фото. Тег - на Маріччиній листівці, над нею - розкладушка.

Розумію, що мені ще дуже далеко до справжніх майстринь, та все ж це мій перший великий альбом (окремі сторінки у Маріччин альбом можна не рахувати :) ). Мені сподобалося завдання. Цікаво, які елементи будуть обов'язковоми наступного разу.
До зустрічі!

А наступна зустріч не за горами. І вона буде не скрапова. Зовсім бещ картинок. Але, сподіваюся, не менш цікава. 

Букет для донечки

Учора моїй старшенькій виповнилося 10! Не буду казати, що здається, ніби вчора її забирали з пологового будинку, бо таки не вчора... Ніби вчора забирали Юлю, хоча наближається вже другий день народження. Але і в те, що Марічці - 10 років, повірити важко... Я не буду зараз писати про те, що це ж і ми з Ромою постаршали (так політкоректніше казати :) ) на цілих 10 років, хоча такі думки також приходять в голову. Не буду також писати про те, що іноді Марічка здається дуже дорослою, а іноді - малою дитиною, лиш трішки старшою за Юлю. Може, то і добре, що вона все ще зберігає дитинність, хоча учворює такі немудрі штуки, яких не виробляла у 5-6 років. Тоді вона була слухняніша, тепер - самостійніша. Для чого питати поради, якщо можна самій зробити? Ну а про те, що потім доведеться переробляти, ніхто ж не думає.
Але то все таке...
Я дуже люблю свою донечку, хоча часом їй здається, що мало приділяю їй уваги. А коли ж її приділяти, як вона то у школі, то з подружками зависає, то на танцях, то на футболі... Але напередодні дня народження запитала: "Мамо, ти ж придумаєш щось на ранок, правда?" - "Навіть не знаю..." - "Мамо, придумай щось, будь ласка! Це ж чи не найкраща частина дня народження!"
Звісно, на той момент, коли Марічка питала, у мене уже була заготовка. Розбалувала дитину. :) Така вже склалася традиція, що подарунки не просто собі лежать, а десь сховані, і їх потрібно знайти за підказками - такий собі квест. Ну або щось подібне.
Цього разу була безпрограшна лотерея. На папірцях я понаписувала назви подарунків від нас і бабусь із дідусями (10 штук), позапихала у кульки, понадувала. А самі подарунки сховала у рюкзак. Уранці Марічка знайшла на столі листівку і запрошення взяти учать у лотереї.
Ось так виглядала листівка:

У вазі одинадцять квіточок. А ось так виглядала Марічка після отримання подарунків:

Сонна, але задовлена. Десятирічна.
Сказала мені напередодні: "Я таки подорослішала. Знаєш, як я знаю? Минулого року я так чекала дня народження, цілий тиждень дні закреслювала! А цього року думаю: о, це ж у мене день народження завтра..." Таки подорослішала...

House warming party

Те, що настав час влаштувати вечірку для сусідів з нагоди новосілля – house warming party, – ми гостро відчували останні кілька тижнів. До нас усі гарно ставляться, печиво носять з нагоди заселення, а ми – ні мур-мур… Точніше, ми промуркали бажання зробити вечірку, але не вказували конкретної дати. А час іде, літо закінчується. Уже і Кеймаси запросили нас на барбекю на 31 серпня (про цей пікнік я вже писала)… Ми спочатку хотіли зробити наш пікнік 7 вересня, але кільком нашим гостям це не підходило, тож перенесли на 14. Щоправда, запрошені то приходили, то йшли, та все ж подія відбулася, про що я і звітую.

Ми запросили уже згадуваних Кеймасів, Хоїв та Елсберндів (усіх – по четверо). Окрім сусідів, покликали ще Джанет, яка свого часу не тільки показувала нам цей будинок, а й розхвалювала район і сусідів (і таки недаремно!), і Фуентесів. Ігнасіо Фуентес (родом із Аргентини) започаткував у Вест Юніон програму з футболу для дітей. І за ці три роки кількість команд з однієї, де були школярі різного віку, збільшилася до шести. Одну з них уже третій сезон тренує Рома, а помічником до недавнього часу був Майк Елсбернд. Тепер ви зрозуміли, як усе пов’язано? :)

Гості почали сходитися майже вчасно (запрошували ми на 16.00). Підозрюю, що вони підглядали: чи вже все готово? Бо ж усі знають, якими напруженими бувають останні хвилини перед початком застілля. А підглядати просто – видно ж, що робиться подвір’ї. Ми й самі так робили, коли чекали початку пікніка у Кеймасів. А що ми переплутали час, то виглядати довелося довгенько.

Першими прийшли Хої, а за ними – Елсбернди і Фуентеси. Брайс, щойно зайшов у будинок, вигукнув: «Мені подобається рожевий», вказуючи на окантовку каміна, яку Рома закрив рожевим пінопластом, щоб Юля не впала на гострий край. Це, мабуть, останнє, на що хотілося б звернути увагу, але діти є діти, у них свої смаки і вподобання. Дорослі ж розглядали кімнати, згадували, як тут усе було за попередніх господарів, і захоплювалися тим, скільки ми всього переробили.

Враховуючи кількість гостей (шістнадцять сусідів, плюс четверо Фуентесів, не рахуючи двомісячної крихітки, плюс Джанет із чоловіком), ми чимало наготували. Три салати (олів’є, з крабовими паличками і капуста з морквою), нарізка (шинка і різні сири), крученики з різною начинкою (не мною кручені, куплені), свіжі овочі (маленька морква, селера, цвітна капуста) до соусів (поки різала цвітну капусту, виявила, що вона суперсмачна, коли її сирою вмочити у соус – нам є чому повчитися в американців), шарлотка і полуничний пиріг на десерт. Окрім того, на вогні мали посмажити сосиски для хотдогів і м’ясо. Та грильниця виявилася неготовою виконувати наші бажання, тож сосиски я гамузом запхала у духовку, а м’ясо не запікали взагалі. І то вийшло на краще, враховуючи пересування наших друзів.

Елсбернди покинули нас перед 17.00 – їхали до церкви, обіцяли повернутися. І, власне, до служби вони нічого не їли. Найменше були Кеймаси. Прийшли пізніше за інших і швидко покинули нас, бо напередодні в Елена був день народження, і вони їхали святкувати до його батьків. Хої пішли перед 18.00, бо в 18.00 у Нолана була показова футбольна гра. Це не той футбол, який ми звемо футболом, а американці – soccer, а американський футбол, де по полю літає продовгастий м’яч. Вони, як і Елсбернди, обіцяли повернутися. Та, мабуть, і самі повернулися пізно, бо ми їх більше того вечора не бачили.

Після Хоїв поїхали і Феунтеси, бо мали ще навідатися до родичів, та й взагалі, з двомісячною крихіткою не дуже і погостюєш, хоча малятко чемно спало то в мами, то в тата на руках.

Якийсь час ми були самі, і Рома подзвонив Джанет – може, вони все ж приїдуть? Вони з чоловіком саме повернулися з церемонії вшанування ветеранів і, хоч і ненадовго, таки відвідали нас. Джанет казала, що ми – особливі, раз її чоловік погодився завітати до нас, бо взагалі він не любить подібних заходів. Звісно, Джанет зауважила кожен нюанс, найдрібнішу зміну, що відбулася у будинку.

Поки Рома телефонував Джанет, повернулися Ерлсбенди. І нарешті стали їсти. Коли ми складали меню, думали про те, щоб показати якісь незвичні для американців страви, але в той же час, щоб вони не здавалися їм аж надто екзотичними. Мені здавалося, що олів’є має сподобатися, бо схоже на картопляний салат. Але я промахнулася. З салатів найбільше сподобався з крабовими паличками. Пішла нарізка, крученики, хот-доги. Пиріг нахвалювали полуничний, але мало хто їв і його, і шарлотку. Зрештою, усе могло б бути інакше, якби гості нас не покидали. Кеймаси ж взагалі майже не їли, бо збиралися на вечерю до родичів… А коли повернулися Ерлсбенди і покуштували усього потрошку, ми взялися за пиво. Куди ж тут втулити солодке? До пива поставили чіпси з фісташками. Так що ми зайвий раз переконалися, що не треба заморочуватися з приготуванням: чим простіше – тим краще. Але ж то був перший раз, і не випадало пропонувати самі лиш хот-доги з чіпсами. J

Джанет із чоловіком не були довго. Потішили нас своєю присутністю та й поїхали. А з Майком та Дженні ми ще довгенько сиділи і говорили. І про дітей, і про школу, і про те, як увесь околоток переживав, хто ж купить цю хату. Діти бігають з подвір’я на подвір’я, для них немає меж, тому важливо, щоб усі сусіди підтримували цю «політику», бо ж люди різні бувають, і до дітей по-різному ставляться. «Ви собі не уявляєте, які люди приходили дивитися цей будинок, – казав Майк. – Ми лиш просили подумки: ні, ні, тільки не вони. А коли дізналися, що хату купив коуч Роман, страшенно втішилися: хух, це просто чудово!» Зраділа і Кейлін, що матиме у Маріччиній особі товаришку для дівчачих ігор, бо ж хлопці неймовірно занудні – що не гра, то з якимось м’ячем. Можна, звісно, і м’яча поганяти (і Кейлін, і Бруклін, і Марічка грають у футбол, тільки в різних командах; Брайс грає з Марічкою разом; Нолан також був з ними минулі сезони, але зараз займається американським футболом, а тренування майже збігаються у часі), але ж не весь час. І хоча між Марічкою і Кейлін – чотири роки різниці, вони гарно граються разом. Більше того, Ерлсбенди вважають, що на Марічку можна покластися, і коли вона поруч – не так сильно переживають за Брайса і Кейлін. Чомусь вважають її серйозною. Ги-ги. А ми ж то знаємо, що серйозною Марічка лише здається. Мабуть, тому, що дуже багато читає. Дженні розповідала, як Кейлін дивувалася: «Марія навіть у басейн книжку бере!» А як же інакше? Там же раз на годину перерви по десять хвилин – хочеш не хочеш, а з води вилазь, то чим у той час займатися, якщо не читати? :)

Поки ми спілкувалися, Юля гладила Скутера – ще одного члена родини Елсберндів, тер’єра. Він уже не юний і мудрий – діти роблять із ним, що хочуть. Він взагалі дуже дружелюбний, не любить тільки поштарів та працівників служб доставки у формі – тоді гавкає, як скажений. Таке розповідали Майк із Дженні. Мені важко повірити, бо я ще жодного разу не чула, щоб Скутер гавкав.

Юля виглядала і кликала песика, якщо він кудись відбігав, і примушувала мене його також гладити. А що я не поспішала, то доця повторювала мені знову і знову.

Старші діти самі себе розважали. Поки ще були Хої і Фуентеси, хлопці кидали м’яча (американський футбол). І їм не раз, і не двічі доводилося казати, щоб не лізли на сусідське подвір’я. Таж бідна Дорліні могла і розрив серця отримати! Грати у футбол на її подвір’ї!

Дівчата, разом із Брайсом, спочатку гралися за комп’ютером, хоча Бруклін не гаяла часу і встигла навіть зробити аплікацію. Потім же, коли Марічка лишилася з Кейлін і Брайсом, почалося дуріння. Вони бігали по будинку і по подвір’ю, буцімто ховаючись від нас, коли ж хтось із дорослих, чи Юля, чи Скутер помічав голову, яка висунулася з-за рогу чи промайнула у вікні, дітиська дико верещали. Юлі також сподобалася гра: вона виглядала їх, побачивши, казала «бу!», а почувши їхні крики, і собі реготала.

Тож, попри те, що гості мігрували туди-сюди і мало їли, можу сказати, що вечірка вдалася. Ой, ледь не забула про подарунки!

Хої принесли нам пластмасову миску з купою потрібних на кухні речей: ніж для піци, відкривачка, ситечко, мірні ложечки тощо. Усе в одному стилі. Елсбернди вручили металеву миску з дарами: кухонний рушничок, смугаста салатниця, вирощені на городі помідори і перець, дві банки домашньої салси (соус на основі помідорів, схожий на аджику). І нехай у мене кинуть камінь ті, хто каже, що американці не вміють готувати. Та вони й консервують не гірше українців! Але деякі вміння залежать від місцевості, де людина живе – але ж в Україні так само!

А мовчазні Кеймаси, наші найближчі сусіди, подивували індивідуальним підходом до подарунків. У величезному пакеті були дві форми для випікання капкейків (дуже доречно, бо я давно хочу спробувати, а форми не було); паперові «чашечки», які кладуть у форми і в які заливають тісто; суміш для приготування пирога; блокнот із замочком і ключиком із написами «Руки геть!», «Хлопцям заборонено» тощо (думаю, зрозуміло, для кого це) і дві великі пляшки з ароматизованими мильними бульками. Герта, перед тим, як піти, підійшла до Юлі: «Там у пакеті бульки. Спеціально для тебе. З запахом чорниці і яблука. Я ж знаю, що ти любиш пускати бульки. Знаєш, я також». Вона справді кілька разів бачила, як ми з Юлею пускали бульки. І Юля оцінила подарунок: уже наступного дня волочила на вулицю обидві ті банки, хоча у нас і без того були відкриті бульки.

Щоб висловити нашу вдячність за те, що прийшли до нас, і за подарунки, я зробила сусідам ось такі листівочки:

З червня не бралася за папірчики. Не було часу. Але й бажання чи натхнення також. Часу і зараз бракує, але бажання щось натворити уже ворушиться. Так що у наступних дописах будуть уже і картинки. :) І я пам’ятаю, що обіцяла викласти фотографії будинку. Пам’ятаю! Обіцяю це зробити найближчим часом. Тільки Рому трохи притисну… Чуєш, коханий! Іду тебе притискати до стінки!

Вест Юніон, 52175. Новий сезон

Короткий зміст серій попередніх сезонів можна прочитати ось тут:

 http://natochka.yasinovskyy.info/2013/04/52175.html

А з початком нового навчального року почався і новий сезон. Лише три тижні діти вчаться, а пристрасті уже вирують.

Нолан за цей час встиг позустрічатися з Кейлі. Чому позустрічатися? Бо вже й розбіглися, а хто у тому винен – широкому загалу невідомо.

Рейлі знову зійшлася з Діланом. Вона з ним зустрічалася і минулого року, а на літо відшила, бо він живе на фермі, то як із ним бачитися? Поки Ділан допомагав батькам по господарству (а що ще можна робити на фермі? :) ), Рейлі зустрічалася з Чейсом. Тим, що не чистить зуби. Хтозна, може, він уже і чистить, раз із дівками водиться, але сам колись зізнався, що не любить цієї процедури. Та й як можна розрізняти у розмові двох Чейсів? Тільки за тим, хто з них обізнаний із правилами гігієни.

Рейлі уже встигла пошкодувати, що розходилася з Діланом: так би у них був рекорд – два роки! А так… профукала рекорд, тусуючись із Чейсом.

Емілі все ще має надію повернути Нолана, але ж ми пам’ятаємо, що Нолан із нею просто так не зустрічається, бо вона йому взагалі не подобається, навіть у списку можливих Ноланових пасій її немає. Та й шансів цього року поменшало ще й тому, що вони в різних класах. Бо четвертих класів було два, а п’ятих зробили три. Кейлі, правда, це не зашкодило, хоча вона також не разом із Ноланом вчиться.

Нолан у своєму репертуарі – знову складає рейтинги дівчат, із якими він хотів би зустрічатися. Про топ-четвірку розповів Чейсу. Якому? Тому, що не чистить зуби. Але ж він дружить із іншим Чейсом! Нолан дружить з обома. Так-от, Нолан розповів Чейсу, а Чейс – Рейлі, бо на той час вона ще з ним зустрічалася, а Рейлі – Марії, яка переповіла усе мені, почавши свою розповідь так: «Ну ким він себе уявляє, той Нолан, що складає такі списки? Королем, чи що?»

На першій сходинці рейтингу досі тримається неприступна Еббі, якій нібито подобається Лукас. Але на вечірку з нагоди початку нового навчального року, яку влаштовував Нолан із сестрою в басейні, прийшла, не відмовилася. Якщо їй не подобається Нолан, то чого приймала запрошення? Дивна якась…

На другому місці опинилася Емма, подружка Еббі, також із «крутих». Їй теж ніби не подобається Нолан. Кажу «ніби», бо насправді ніколи нічого не знаєш напевне, коли йдеться про справи сердечні і дівочі вподобання. До обіду їй хтось подобається, а після – ні. Таке також буває.

На третю сходинку видряпалася Кейлі. Але ж Нолан щойно з нею зустрічався і розійшовся! Але ж широкому загалу невідомі причини та ініціатор розриву – так що усе може бути.

А на четвертій сходинці скромно чекає Марія: коли ж нарешті Нолан прозріє і перестане задивлятися на всяких там Еббі з Еммами?

Марія чекає, але часу не гає. Її секретні інформатори повідомили про те, що три особи чоловічої статі збираються запитати її, чи не хоче вона з ними зустрічатися. Імена, сестро, імена! Хто ж ці троє сміливців?

Першого я вгадала з першого разу. Дакота! Каже, що досі шкодує, що навесні у них із Марією не склалося. А хто щодня нудив, що хлопці насміхаються через те, що зустрічаєшся з Марією? Так а хто ж насміхався! Нолан із Айзеєю! Думається мені, що неспроста там був Нолан… А Айзея? Теж хороший! То захоплюється розумом Марії і каже, що вона розумніша за нього і навіть за Кентона, а з Дакоти насміхався! Думаю, то була заздрість.

Другим претендентом виявився Кайлер. Бідака, невже сам не розуміє, що нічого з того не вийде? Образа, звісно, трохи затерлася часом, відкрита ворожнеча у минулому, та все ж відновити ту зворушливу дружбу, яка тривала у них із Марією більше року, уже неможливо. Цього року Кайлер із Марією кілька разів, разом із Джастіном, сусідом Марії, поверталися додому зі школи, разом ходили до бібліотеки. А якось Кайлер навіть без попередження прийшов до Марії в гості. Та минулого року вона зраділа б такому візиту набагато більше. Вони спілкуються, але при цьому зберігається якась дистанція. Щоб підкреслити її, Марія періодично лупить Кайлера книжками по голові або ганяє їх, разом із Джастіном, по Джастіновому подвір’ю. Хай не розслабляються! А взагалі, з Кайлером і зустрічатися нічого – у нього саме лего в голові!

Відгадати третього сміливця було найскладніше. Щоб полегшити завдання, Марія дала мені підказку: ти його знаєш. – «Чейс?» – «?» – «Той, що чистить зуби». – «Ні». – «Джастін?» – «Ти серйозно?» – «Ну а хто? Айзея?» – «Ні», – з кожним моїм промахом Марія усе більше надувалася: ну як же можна так довго мучитися. «Я навіть не знаю… Кентон?» Згадка про Кентона примушує Марію закотити очі. У них з Марією своєрідні змагання, так що недаремно Айзея порівнював їх. Цього року у Кентона вищий лексайл (рівень складності прочитаних книжок). І не тому, що він більше за Марію читає, а тому, що читає не художню літературу, а переважно енциклопедії. Раніше вони були у різних класах, а тепер разом, це і так трохи напружує, а тут іще такі припущення – зустрічатися з Кентоном. Так він же окулярник і рідкісний зануда!

«Хто з хлопців минулого року приходив до мене в гості?» – знову підказує Марія. «Коул?» – несміливо запитую я. – «Нарешті!» Так йому ж Кейлі подобалася! І Марія вчила Коула, як її завоювати… От і маєш тепер…

До речі, дівчата у Маріїному класі зараз по черзі читають «Щоденник принцеси» Мег Кебот. І Кейлі також читала. А потім розповідала своїм менш посвяченим подругам, що французький поцілунок – це те саме, що секс. А мені згадалася героїня іншої дівчачої книжки – Каська з «Класу пані Чайки» Малгожати-Кароліни Пекарської. Хто читав – знає, що я маю на увазі.

Незабаром – день народження Марії. Можливо, до того часу ситуація з парами зміниться. А може, зміниться якраз на святкуванні, бо ж і Нолан запрошений. Він живе через дорогу, і Марія дружить із його сестрою. Як його не запросити, хоча він і придурок? :)

*** *** ***

Чекайте на нові серії! До зустрічі!