Подвійний шар любові

Це Маріччин винахід. Років два тому вона мені доводила, що бавовняна кофтинка, зв’язана дідусем, тепліша за вовняну, куплену у магазині: «Мамо, вона ж має подвійний шар любові!» З тих пір ця фраза активно нами використовується.

Сьогодні я хочу показати, які подарунки ми з Марічкою зробили Юлі до першого дня народження. Звісно, малятку надарували купу гарних іграшок та нарядів, причому подарунки летіли до нас із різних куточків світу, та ми з Марічкою хотіли ще щось особливе, змайстроване спеціально для нашої Юлюськи.

Марічка вирішила пошити сестричці зайця, а щоб і їй самій не було образливо (бо хоч нашій старшенькій вже дев’ять, вона сама ще дитина), то попросила мене змайструвати і їй довговухого дружечка. Ось така у нас вийшла парочка:

Марічка намалювала мордочку своєму зайцеві, і вийшло, що він усміхається, а мій трохи сумненький, можливо, замріяний…

Я ж для свого малятка задумала зробити ще й м’якеньку листівочку. Довгенько я її шила, навіть трохи не встигла до свята. Виправлюся наступного року, бо планую щороку робити вітальні листівочки для Юлі.

На першій сторіночці – одиничка, перший рочок нашого сонечка. 

На другій – квіточка. Листочки пришиті лише по центру, тож їх можна мацати і смикати, а сама квітка – на липучці. На третій сторінці – кольорові намистинки на шнурочках – будемо вчитися рахувати.

На останній – геометричні фігури, також на липучках. 

А ось весь наш подаруночок:

Юлі сподобалося. Щоправда, віддирати квіточку і фігури їй вдається краще, ніж чіпляти назад, але ми будемо тренуватися. :)

Із листівочкою та зайцями хочу взяти участь у завданні «З миру по нитці»блогу «ЗДД».

 

Коли збиралася писати цей допис, хотіла написати ще й про те, яким цей перший Юлин рік був для мене, але то вже інша історія, можливо, інший допис. 

Це перший мій допис у 2013 році, тому  обіцяю – собі в першу чергу – відновити свої записи. Скажу по секрету: у мене вже є задумка, тож найближчим часом сподіваюся записати свої думки і враження і поділитися з вами.

Кролі дешевші, якщо вони – корови

Давно я не робила замальовок з американського життя, але от у п’ятницю зробили рейд по магазинах, і трапився випадок, який просто не можу не описати, така собі комедія абсурду.

Не те, щоб ми дуже розраховували на «чорну п’ятницю», та все ж вирішили пробігтися по кількох улюблених точках. Як нерідко буває, надовго застрягли в іграшковому магазині. Місця, де стояли ігри чи іграшки зі значними знижками, було видно одразу – вони були порожні. Тож ми прогулювалися Toys”R”Us, не поспішаючи.

Марічка якраз шукала, що б таке цікавеньке їй колекціонувати. У різний час то були маленькі головасті звірята (Littlest Pet Shop), невеличкі лялечки з очима-ґудзиками (Lalaloopsy). Були й інші захоплення, але ці протрималися найдовше. Марічка уже ніби й майже не грається, але все ще не може пройти повз гарні іграшки.

Це був такий довгий вступ. А тепер починається власне історія. Уже не раз і Марічка, і ми з Ромою зупиняли погляд на симпатичних звірячих сімействах із серії Calico Critters. Усім вони гарні, от тільки дорогі. Та цього разу Марічка вирішила, що вони – це саме те, що вона шукає, і що на цих милих звірят їй не шкода своїх двадцяти доларів (донька отримує «стипендію» після того, як приносить додому табель), а що одна сімейка коштувала $22, то Марічка уточнила: «Ви ж мені додасте, правда?»

І таки позбулася б дитина зароблених головою грошенят, якби Рома не помітив, що дві сімейки мають знижену ціну. На папірці писалося: «Сім’я молочних мишок» і «Сім’я плямистих корівок» – $9.99. «Подивися, може, тобі підійдуть?» – «Так, я якраз вагалася, чи мишок, чи кроликів взяти», – сказала втішена Марічка. «Піди, перевір ціну», – порадив Рома, і Марічка поскакала до апарата, який сканує штрихкод. «9.99!» – «Давай подивимося, може, тут ще хтось на знижці». Над папірцем про акційну ціну стоять коробки з мишками і зайчиками, ніяких корівок не видно. Але тут хтось із нас зауважує цікаву річ: на коробці з зайцями написано: «Friesian Cow Family»! Тобто сімейство плямистих корівок! Хоча на корів звірята зовсім не схожі, зайці як зайці. «Ану, доню, піди перевір ціну». За кілька хвилин вертається Марічка: «22 долари. І каже, що це не корови, а Hopscotch Rabbit Family». То хто це? Таки корови чи таки кролі?

Заплутавшись у походженні видів, ми покликали співробітника магазину: «Миші і корови у вас сьогодні на знижці. На цій коробці написано, що це корови, але автомат показує ціну на кролів. То яка ж насправді ціна». Чолов’яга, побачивши напис «корови» на коробці з кролями, розгубився. Поки він збирався з думками, ми привели його до полиць із кроле-коровами. «А корів там немає?» – усе ще на щось сподіваючись, запитує він. «Немає. І ці коробки з кролями стоять над наклейкою з акційною ціною». Він знизує плечима: «Навіть не знаю, що вам сказати. Але раз корови сьогодні на знижці, а на коробці написано «корови», значить, ці кролі повинні бути за ціною корів. Тільки попередьте про це касира».

Касир пробиває м’ячик, машинку Юлі, набір «Просто додай грязюки», дерев’яний конструктор, сімейство мишей, а далі починається друга дія комедії абсурду. Вступає Рома: «Корови сьогодні, як і миші, на знижці. На цій коробці написано «корови», а ціну чомусь показує, як на кролів». Продавець іще не розуміє, у що її втягують: «Давайте, я подивлюся». За штрихкодом – кролі, але ж написано: «корови»! «Цікаво, – каже вона. – Але ж це явно кролі!» – «Але ж написано «корови»!» – не здається Рома. Продавець – молода дівчина і, очевидно, це перша подібна ситуація у її практиці. Вона кличе менеджера. Та виглядає досвідченішою і зовсім не розгублена: «Написано «корови» – значить, «корови»! Пробивай їх як корів». Та не встигає вона відійти, як продавець її знову кличе: «А як ввести нову ціну?» Менеджер сама стає до каси, пробує ввести знижену ціну, в результаті вводить: «$0.01». Так Марічка зберегла половину своєї стипендії (точніше, Рома для неї зберіг) та отримала дві звірячі сімейки замість однієї.

А тепер – найцікавіше! Фотографії! Щоб не бути голослівною, я сфотографувала коробки зі звірятами до того, як Марічка їх порозпаковувала. Почнемо з мишок:

Мишки як мишки, правда? А ось і наші славні кроле-корови:

Треба визнати, що Марічка, коли роздивлялася свої надбання у машині, помітила, що на коробці збоку таки написано The Hopscotch Rabbit Family – сім’я кроликів-стрибунців. 

Очевидно, у магазин потрапила бракована партія іграшок: у коробки запхали не ті записки. Мабуть, кроле-корів взагалі спишуть, щоб не морочити собі голови: хто ж вони – кролі чи корови?

Миколай, Санта та інші

Цей допис, звісно, мав з’явитися ще до Нового року, та, сподіваюся, мої читачі пробачать мені… В Україні зимові свята ще не скінчилися, тож чудеса тривають!

У грудні і в українських, і в американських школах ходили чутки про те, що насправді подарунки під подушки, ялинки та в шкарпетки кладуть не Миколай, Дід Мороз та Санта-Клаус, а батьки. Та дітей не так просто надурити!

Повернувшись зі школи, Марічка розповідала: «Мамо, ми сьогодні у класі обговорювали, чи існує насправді Санта. Але ж хтось подарунки приносить! І то не батьки, бо вони самі собі б не клали! Це так само, як із зубною феєю. Я у фей не вірю, але ж хтось зубки забирає і приносить гроші!?»

Не дивно, що у дітей виникають сумніви, адже ще з садочка вони щороку бачать підробних Миколаїв та Дідів Морозів, які вдають із себе справжніх, але при цьому недостатньо уваги приділяють своєму образу: то у них кросівки з-під шуби виглядають, то джинси, чи з-під ватяної бороди пробиваються чорні вуса. Добре ще, якщо Миколай, коли у нього на сцені випаде жмут волосся, не розгубиться і пожартує: «Ех-ех-ех, старий став, бачите, дітки, волосся випадає». А може ж «добрий дідусь» і шикнути на дітлахів, які сміятимуться з того, що у Миколая борода розпадається. Щоб гарно зіграти доброго чарівника і подарувати дітям казку і віру у диво, потрібно бути щирим! Коли ж «Діди Морози» думають лише про те, чи встигають на наступну ялинку і скільки ще цього дня їм треба відпрацювати свят – підривається дитяча віра у чудеса… Коли ж вони читають слова з папірця – це взагалі профанація самої ідеї. Краще сказати менше, та від усього серця, ніж безбарвно пробубоніти завчені слова…

Марічка вже давно знає, що на різноманітних ранках і вечірках не може бути справжніх чарівників. Чому? Тому що і Миколай, і Санта-Клаус (до Америки Дід Мороз не добирається) ходять по хатах тільки вночі, і їх неможливо побачити. Якщо хтось чатує на доброго чарівника, щоб побачити його чи, може, навіть схопити за черевика чи капелюха – він не прийде.

Племінник хотів поставити цифрову камеру на підвіконня, щоб потім переглянути, як же Миколай заходить до кімнати. Та мама попередила Павлика, що Миколай – чарівник, а значить, дуже тонко відчуває нещирість і різноманітні пастки. Тож, якщо запідозрить щось, може і взагалі не прийти.

Сучасні діти добре розбираються у складній техніці, не дуже люблять казки, але вірять у дива так само, як і їхні батьки, тому й намагаються самотужки чи з допомогою старших подолати сумніви, які з’являються після розмов із однолітками. Одна моя знайома розповіла, яке пояснення знайшов для себе її син Івасик: «У школі ходять чутки, що насправді то не Дід Мороз і не Миколай подарунки приносять, а батьки. Але якщо про Діда Мороза ще в таке можна повірити, хоч і з натяжкою, то про Миколая точно брешуть. Миколай сам ходить!» Чому Миколай крутіший? Бо ж він під подушку подарунки кладе! Треба зайти в кімнату, підняти дитину, подушку, покласти туди покунок, а потім повернути усе на свої місця! А Дід Мороз просто під ялинку кладе – то легше зробити.

Інша моя знайома розповіла своїй донечці таке: «Дід Мороз і Миколай – як феї: якщо ти в них віриш, то вони є, а якщо не віриш – то немає. І тоді батьки за традицією кладуть дітям подарунки під ялинку…» Даша думала протягом кількох днів, а потім сказала: «Добре, що багато дітей вірить у Діда Мороза, бо ж феї, якщо в них не вірять, помирають…»

Коли Марічка писала замовлення Миколаєві та Санті, я казала їй не просити дуже дорогих речей, бо ж дітей багато, і якщо вона отримає щось надзвичайно дороге, то хтось може лишитися взагалі без подарунка. Доця погодилася: «Ну так. Їм же також треба подарунки купувати. Не будуть же вони красти, вони ж чесні!» Отак щороку я дізнаюся щось нове про Миколая чи Санта-Клауса. До речі, поділюся новиною, яку Марічка мені повідомила буквально сьогодні: «Виявляється, Санта може принести і живу собаку! А я цього не знала… – у голосі бринить сум, – Кортні та Тіана отримали у подарунок живих цуциків! Так що наступного разу проситиму у Санти таксу!» – «Живих? – мене ця новина просто приголомшила. – І де ж вони були? Лежали під ялинкою?» – «Ні, не лежали. Вони були прив’язані мотузком до стовбура, щоб не втекли».

Готуйся, Санто! У тебе попереду ще цілий рік!