Змайструй ведмедика, або Винагорода за читання

Змагання, конкуренція - велика сила. І не лише для спорту. З читанням це також працює. 

Коли Марічці було 6-7 років, з нею доводилося торгуватися щодо кожної прочитаної сторінки. "Я прочитаю одну, а ти мені - до кінця розділу". Так тривало доти, доки вона не почула, що двоюрідний брат прочитав 50 сторінок за день. Вона чи то вразилася, чи розсердилася, але якось одразу розчиталася і вже не торгувалася. 

Щось схоже було і з Юлею. Якось у мене у фейсбуці вона побачила дівчинку з книжками і спитала, хто це. Я розповіла їй, що Соломійка такого ж віку як вона, і вирішила перед kindergarten прочитати 20 книжок (чи 50 - я вже не пам'ятаю), а в кінці батьки обіцяли нагороду - похід на омріяний атракціон.

Юлю це вразило, їй також хотілося таке утнути, але вона ще не була готова, а змушувати - аж ніяк не варіант. Якщо дитина сама ставить собі мету - вона максимально викладеться, щоб її досягти.

У kindergarten Юля славно розчиталася. Я все ще не можу вийти з дива, як вони це роблять, але після нульового класу всі діти читають. Причому ніхто не ходить ні на які додаткові заняття до школи. Але про це, можливо, я напишу пізніше окремий допис.

Навесні Юля вирішила, що береться прочитати 20 книжок. Ми ж пообіцяли, що, коли вона досягне своєї мети, поїдемо у Build a bear workshop. Щоб було веселіше, Юля долучила ще й Марічку.

Звісно, що читала вона книжки з простими текстами, на своєму рівні. Але читала! І старанно записувала назви прочитаних книжок. Серед 20 було і 5 чи 6 українською. Це вже мама постаралася, так.

Після досягнутої мети Юля не зупинилася і читає далі. Переважно англійською, бо їй так легше. Але потроху читає й українською - мені з Андрійком. ;)

На минулих вихідних ми нарешті вибралися в Build a bear. Це справді дуже цікавий досвід. Я раніше ніколи там не була, то і для мене все було новим. 

У крамничці - 5 зупинок. Перша - вибрати шкурку для нового улюбленця. Хто це буде - ведмедик, песик чи коник? Синій, зелений чи фіолетовий? Юля думала про це вже не перший місяць. Кого вона хоче? Ведмедика чи поняшку? Якщо поняшку - то яку саме? 

Дитина металася від однієї шкурки до іншої. Уже ніби вибрала білого коника, потім знову переключилася на поняшок, а потім я побачила симпатичного зайчика і запропонувала Юлі. Юля погодилася. Це був найскладніший етап.

Далі - наповнити шкурку. Ми підійшли до величезного прозорого циліндра з наповнювачем. Крізь стінки добре видно, як літають-підстрибують білі клубочки. Тітонька запихає в зайця металеву трубку і пропонує Юлі натискати педаль подачі наповнювача. Потім дає помацати - чи достатньо м'який. Перед тим, як затягнути дірку на спинці, тітонька каже вибрати для зайця сердечко. Його треба поцілувати, потерти об носа, щоки, а тоді загадати щось для зайця. Ще - тричі підстрибнути, і можна дарувати серце зайчикові.

Наступний етап - вибір одежі. Дуже непростий вибір, бо очі розбігаються. А я намагаюся не дивитися на ціни, щоб не зіпсувати дитині радості від процесу. Пообіцяли - виконуйте, не час торгуватися, та й навряд чи ми сюди ще повернемося. Майка і шорти з однорожками, капчики з солодкою ватою - ідемо далі. 

4. Завести дані у комп'ютер, щоб отримати сертифікат про народження. 

5. Усміхнутися і сфоткатися з новим улюбленцем. 

Ну і заплатити за все цю радість. На касі Юля ще підібрала зайчисі окуляри і рюкзачок, щоб її носити.

Усе, щастя є!

Що читають черкаські підлітки

Про перші дві зустрічі з читачами в Черкасах можна прочитати ось тут. А сьогодні я напишу про третю. 

Поновивши сили за обідом і поговоривши про дітей, книжки, школу в цілому і шкільні програми з літератури зокрема, ми з Людмилою вирушили до Обласної бібліотеки для дітей.

Я просила хоча б одну зустріч із молодшими підлітками, щоб із ними можна було поговорити про «З любов’ю, Обрі» Сюзанн Лафлер і збірник оповідань «Чат для дівчат». Точніше, мені хотілося поговорити з ними про те, що в художніх текстах часто ми можемо знайти відповіді на якісь свої непрості питання, підказки, якими можна скористатися в реальному житті. Бо ж тексти для молодших підлітків уже не лише розважальні, а й проблемні. Хотілося почути, про що їм хочеться читати книжки.

Скажу чесно, було трохи лячно, бо ж підлітки не такі відкриті й відверті, як менші школярики. Але якщо я пишу й перекладаю для них, маю знати свою аудиторію. Та й я добре знаю, що оті їжачки лише здаються колючими, а насправді – ніжні й добрі.

На зустріч мало прийти два класи. Один трохи запізнювався, і поки ми чекали, попросили шестикласників відповісти на два питання:

1.  Улюблена книжка

2.  Про що хотіли б прочитати книжку?

Так, друге питання надто загальне. Я собі думала, що діти напишуть проблеми, які хочуть бачити в художніх текстах (принаймні я хотіла таких відповідей-якірців J), натомість шестикласники по-своєму зрозуміли завдання. От що вони написали. Назви не переінакшую, пишу, як у мене записано. J

1.  Гаррі Поттер, всі частини – 5

«Пригоди в лісовій школі» - 2

Моя улюблена книжка «Дивовижні пригоди в лісовій школі», коли я її прочитала, то зрозуміла, що дружба повинна бути в кожного.

«Чарлі і шоколадна фабрика» - 2

Мені подобається письменник Роальд Дал і його книжки «Чарлі і шоколадна фабрика», «Матильда» і ще багато книжок.

«Ракета на чотирьох лапах»

«Пеппі Довгапанчоха» - 2

Н. Соболев «Путь к успеху» (довелося погуглити, шо воно за книжка така J Повна назва: «YouTube. Путь к успеху. Как получать фуры лайков и тонны денег». От що цікавить сучасних підлітків – як запустити успішний youtube канал…)

«Сутінки»

«Країна Оз»

«Ніна» (серія книжок Муні Вітчер) – 2

«Таємне товариство боягузів»

«Тореадори з Васюківки»

Стівен Кінг «Мертва зона»

«Аліса в країні чудес»

Одна відповідь була дуже поширена (і з лестощами, так J):

«Чат для дівчат», «Чарлі і шоколадна фабрика», «Поліанна», «Джуді Муді», «Гаррі Поттер», «Лізка Мармизко», народні казки.

Гаррі, безумовно, лідер, але і Пеппі тут, і навіть король жахів, Стівен наш шановний Кінг.

На моє надто загальне друге питання і відповіді здебільшого загальні, але є й цікавенькі.

·        Я б хотіла прочитати книгу «Кіра та таємниці бублика», хотіла б дізнатися таємниці бублика.

·        Та я б хотіла почитати книжку «Чат для дівчат».

·        Хочеться читати про фантастику.

·        Хочеться прочитати про пригоди у звичайному житті.

·        Я б хотіла прочитати про Ніну.

·        Хочеться прочитати чат для дівчат

·        Пригоди, фентезі (відповідь на обидва питання ггг)

·        Пригоди, Бойовики, фентезі (так само на обидва питання J)

·        Про апокаліпсис зомбі

·        Про щось фантастичне

·        Хтілось прочитати дитячий детектив

·        Про пригоди в космосі

·        Про пригоди друзів

·        Я б хотіла прочитати книжку, яку бракує кожній дитині, яка буде повчальна.

·        Я б хотіла читати книгу про фантазію, приключенія.

·        Я люблю книги про пригоди.

·        Бажаю прочитати твір, який переверне життя. Коли все дуже погано, як все виправити. А також про велику дружбу.

·        Хотіла б читати про життєві проблеми, фантастику, любов. (Поціновувачка Кінга)

·        Я б хотіла почитати про пригоди.

Отакі смаки й побажання молодших підлітків. Розповіла їм трохи про Обрі і про «Чат», а потім мене засипали питаннями про американську школу. Дивувалися, що американські школярі не носять додому підручників і виконують домашні завдання на ноутбуках, і що дозволена довжина спідниць чи шортів вимірюється опущеною вздовж тіла рукою. Було кілька дуже активних і допитливих підлітків, декілька спочатку сиділи знуджено-сонно. Але й ті розворушилися, коли я розповідала про те, як ми пробували всиновити кота і чому нам відмовили. Коли побачила інтерес в очах дівчинки, що сиділа в першому ряду і на обличчі якої спочатку читалося «шо я тут роблю?», вирішила, що впоралася. Насичений і цікавущий день.

 З радістю повторила б. Тільки, певне, не три зустрічі за один день… J

Квітневе читання

1.   

Сашко Дерманський «Корова часу»

Це остання книжка з трилогії про Ониська. Дуже тішуся, що Юлі полюбилася ця чудова компанія: вужик Онисько, мишка Евридіка, жабка Одарочка, хробачок Кузя та колорадський жук Джек. Були часи, коли ми з Марічкою грали сценки з життя Ониська. Тепер же, коли перед сном читали з Юлею – Марічка приходила слухати, бо це одна з найулюбленіших і найтепліших книжок її дитинства. Ба більше, Онисько – улюбленець усієї нашої сімейки. І я знаю точно, що ми його ще будемо читати й перечитувати. І це добре, бо я його дуже люблю.

2.  3. Всеволод Нестайко «Пригоди в лісовій школі»

Це справді класика української дитячої літератури. Про пригоди Косі і Колька читали ми з Ромою, слухала й читала Марічка. Тепер надійшла черга і до Юлі. Прості ніби сюжети, але вічні цінності – дружба, взаємодопомога, чесність. Мабуть, саме тому ці історії не втрачають актуальності і знову й знову завойовують серця маленьких читачів. Читали про лісову школу не вперше і, впевнена, не востаннє. J

4.  Сінкен Гопп «Диво-крейда»

Диво-книжка. Пам’ятаю, коли читала її вперше з Марічкою, не могла вийти з дива: сюжетні повороти абсолютно непередбачувані. Її треба читати, відключивши дорослого в собі. J У світі дитинства усе можливо і не викликає подиву. Можна знайти диво-крейду, намалювати собі друга і поринути разом із ним у світ пригод. Тільки забудьте про свої занудні дорослі «як?» і «чому?» У світі уяви й казки усе можливо!

5.  Галина Вдовиченко «36 і 6 котів»

Тепер ми також у фан-клубі. :) «36 і 6 котів» справді варті читацької уваги і любові. Коли минулого року до нас прилетіла ця книжка, я її відклала, бо побачила, що Юлі ще зарано. А Марічка прочитала, хоча, звісно, вже не читає «малючачі» книжки. Багато сміялася. «Гарна, весела книжка». А тепер і ми з Юлею доросли. І також сміялися. І знову й знову верталися до перших сторінок, щоб іще раз подивитися, як кого звуть. А після прочитання вибрали, хто з нас який кіт. Юля – Марієтта, Марічка – Коментатор-Чорний кіт, я – Бубуляк. Тільки тато не може визначитися, він – Рудий чи Сплюх. :)

Цю книжку ми також будемо перечитувати. Я в цьому не сумніваюся.

1.  Оксана Луцишина «Любовне життя»

Назва оманлива. J Хоча там, звісно, є і про любов. Роздуми, рефлексії, пере- і проживання, спогади. Текст без особливого екшену чи динаміки, неспішний, густий. Саме те, що я люблю.

Цікаво було впізнавати знайомі реалії. Зокрема, мережу магазинів Aldi. Ми також туди ходимо. Правда, не стільки через те, що це дешеві продукти (хоча це теж вагомий аргумент, причому в цьому випадку «дешеві» не значить «неякісні»), скільки через те, що там можна купити європейські солодощі. Усе ж німецький, австрійський, бельгійський шоколад нам більше смакує, ніж американський.

2.  Чат для дівчат (Хромова Анна, Біла Надія, Ткачук Галина, Вздульська Валентина, Стус (Щербаченко) Тетяна, Лущевська Оксана, Сердюк Маша, Ярова Альона, Малетич Наталка, Захабура Валентина, Ясіновська Наталія, Кочубей Саша)

Оце вже й не знаю… Уже і писала про цей збірник, і перепощувала новини й відгуки… Сподіваюся, вам ще не набридло це читати. :)

Книжка справді класна, і не тому (чи не тільки тому :) ), що там є і моє оповідання. Це книжка-подружка. Мені в мої 11-12 дуже бракувало такої книжки. Але чудово, що її мають сучасні дівчата. Марічка проковтнула її за два вечори – а це вже успіх, бо останнім часом її все важче зацікавити українською книжкою, тому що вибір англомовної літератури значно більший.

Різні авторки, різні героїні, сюжети й акценти – завдяки цьому збірка вийшла така яскрава і розмаїта. А взагалі… Непросто писати про книжку, до якої причетна… :) Виходить так, ніби хвалишся...

3.  Suzanne LaFleur Eight Keys

Це не перша прочитана мною книжка цієї авторки. Від першої, «З любов’ю, Обрі», у горлі був клубок, а в очах – сльози. Я про неї вже колись писала і ще обов’язково напишу – незабаром з’явиться привід. Беручись за другу книжку, я вже мала певні очікування. Важко сказати, чого я чекала. Але це виявилася зовсім інша, хоча й не менш цікава історія.

Еліз разом зі своїм давнім другом Френкліном переходять у середню школу. В неї вливається кілька початкових шкіл, тож серед учнів – багато незнайомих. І так невдало збігаються обставини, що Еліз доводиться ділити шафку з не надто приємною особою. Аманда з першого ж дня зачіпається до неї – обзивається, щодня розчавлює в шафці сніданок, але завжди робить це так, щоб ніхто не бачив. Єдиний, хто про все знає і в усьому підтримує дівчинку, – Франклін. Але й із ним у Еліз псуються стосунки, бо вона вважає, що він також винен у тому, що її дражнить Аманда.

Удома в Еліз теж не все ідеально. Вона живе з дядьком і тіткою, бо її мама померла, коли вона народилася, а тато помер від раку, коли Еліз була ще зовсім малою. Їй добре з тіткою і дядьком, але їхню ідилію руйнує приїзд іще однієї родички з піврічним малям. Тепер Еліз не найменша, їй приділяють менше уваги, і її це ображає і дратує.

Чи зможе вона зрозуміти себе, свої стосунки з друзями і родичами? Чи поверне рівновагу і перестане почуватися лузером? Їй допоможуть ключі, залишені татом. Які таємниці ховаються за зачиненими дверима?

Читаючи книжки ЛаФльор і спостерігаючи за Марічкою та її стосунками з друзями, я зрозуміла дещо про себе і свої переживання. Не нинішні, а себе, коли мені було 11-12 років. Десь після шостого класу мої стосунки з найближчою подружкою змінилися. Ми не сварилися, ні, але наші шляхи розійшлися. Нас цікавили різні речі. І лише тепер я зрозуміла, що це нормально. У садочку, початковій школі друзі граються разом, потім ігри стають неактуальними і на першому місці опиняється спільність інтересів, захоплень – спорт, читання, драмгурток тощо. З’являються нові інтереси – відповідно, і нові друзі. Але це не значить, що «старі» – вже й не друзі зовсім. Можна знайти баланс, головне – розуміти, що відбувається.

Про це ми говоримо зі старшою донькою, і я рада, що є книжки, на які можна опиратися. Якби у мене в дитинстві були такі книжки! Стількох переживань, душевних мук і сліз можна було б уникнути…

І знову про школу: харчування, заохочення до читання та інше

Свого часу я неодноразово писала про школу в Балтиморі. Марічка ходила туди у підготовчий і перший клас. Як виявилося, школи у різних містах, а тим паче штатах, дещо відрізняються. Відмінності помітні на різних рівнях. Це стосується і навчання (так, наприклад, Маріччин клас додатково займається з математики за експериментальною програмою, розробленою Чикагським університетом), і відвідування, і харчування тощо.

Айова – один із перших штатів, який почав боротися за здоров’я нації на рівні садочків і шкіл, увівши у меню здорові продукти, як-то овочі, фрукти. Та й основні страви у шкільних їдальнях досить здорові, як на американську кухню. Звісно, часом трапляються і гамбургери чи картопля фрі – куди ж без них? – та в цілому меню виглядає набагато здоровіше, ніж у Мерілендській школі.

Наведу кілька зразків шкільних ланчів:

1.  Спагеті, часникова грінка, латук із дресінгом, персики.

2.  Сосиска з сиром, горошок і морква, апельсин, печиво.

3.  Запечена картопля з шинкою, броколі з сиром, хліб із маслом, суміш із консервованих фруктів.

4.  Курка з кукурудзою і латуком, загорнута в лаваш; яблуко, сандвіч із арахісовим маслом.

5.  Гуляш, боби, банан, печиво.

6.  Пюре з індичою підливкою, кукурудза, консервовані фрукти, гарбузовий пиріг.

Окрім того, у дітей завжди є вибір – замість основної страви можна взяти миску салату і до власне салату додати кубики сиру, шинки, полити таким соусом, який тобі до вподоби. От тільки дивним мені видається те, що запивати усе це пропонується молоком…

Є ще й «молочна перерва». Якщо ланчують школярі перед дванадцятою, то близько другої п’ють молоко – просте або шоколадне. Ланч коштує $2.20, молоко оплачується окремо – раз на півроку чи рік.

До речі, про оплату. І не тільки про оплату. У школі діє система, куди заносяться дані про всіх дітей. Батькам надають пароль доступу, і через інтернет можна заплатити за ланчі, подивитися табель успішності. Більше того, учителі щодня заносять туди оцінки з усіх предметів, тобто запросто можна прослідкувати, якого саме дня і з якого предмета дитина завалила тест чи отримала чергову «А+». Можна також побачити середній бал з кожного предмета, відвідування. Причому у таблиці зазначено, коли саме дитини не було у школі і чи була на це вагома причина (про запізнення чи відсутність треба повідомляти в офісі, там і вирішують, чи вагома причина).

Поки ще не відійшла далеко від теми харчування, зауважу ще дещо. Якщо у школі в Балтиморі підноси і прибори були одноразові, то у Вест Юніон – багаторазові. Окрім того, залишки їжі діти викидають не в один контейнер, а в різні. Я, звісно, не знаю, але, можливо, їх використовують для годування тварин на фермах. Якщо так – то дуже правильно: а чого добру пропадати?

Ще один момент: розкладати ланчі на підноси кухареві допомагають четвертокласники. Таким чином вони заробляють собі безкоштовні ланчі. Щоб потрапити у помічники, потрібно заздалегідь записатися і дочекатися своєї черги. Кожна дитина чергує тиждень, а тоді уступає своє місце іншим.

Чергують діти, але трохи старші – 5-6 клас – також на перехрестях. Разом із crossing guard (людиною, яка контролює рух, допомагаючи школярам переходити дорогу) вони роблять «коридор», щоб дітлашня могла спокійно перейти дорогу біля школи.

Раз уже почала писати про школу, розповім і про систему заохочення до читання. У Балтиморі також намагалися запровадити щось подібне, але у Маріччиниму класі це не прижилося – тільки вона й виконувала умови програми: читала не менше 20 хвилин на день, а потім звітувалася учительці. За це двічі отримувала сертифікат на безкоштовну піцу, а потім учителька махнула рукою – мовляв, не варто затівати цю справу заради однієї дитини.

У школі у Вест Юніон трохи інша система. По-перше, діти ведуть своєрідний щоденник читача, де записують автора, назву книжки, дату і кількість сторінок, які вони прочитали за день. Коли листок заповнений з обох сторін – здають учительці і мають змогу вибрати собі приз: книжку, наклейки, ручки тощо. Але не це головне.

Третьокласники за чверть (два місяці) мають прочитати чотири книжки, написати по них звіти (назва, автор, головні герої, стислий переказ сюжету, чи сподобалася книжка і чому) і скласти тести. Тільки після написання звіту і складання у бібліотеці за комп’ютером тесту книжка зараховується. Активних читачів у кінці чверті чекає винагорода.

Минулої чверті це було морозиво. На великій дошці у класі діти чіпляли зароблені «елементи» десерту. За одну прочитану книжку учителька давала картонну мисочку, за другу – власне морозиво, третю – ложечку, четверту – зацукровану вишеньку. Марічка заробила собі ще вершки і кольорову присипку. Та були й такі діти, у яких на дошці красувалася лише мисочка. І, незважаючи на американську політкоректність, на морозивній вечірці перед деякими стояла лише мисочка. «Що заслужили, те і маєте», – прокоментувала вчителька.

Цієї чверті на дошці замість мисочок кріпили стаканчики для гарячого шоколаду та інші прибамбаси – ложечку, зефір тощо. У третій чверті планується десерт із жувальними хробачками. У стаканчик треба буде насипати земельки (шоколадного печива), ще там чогось, ну і посадити самих хробачків.

Звісно, діти можуть з’їсти морозиво чи випити гарячого шоколаду і вдома, але ж то не те відчуття! Зароблене своєю працею набагато смачніше!

Ще трохи про їжу. У контексті запровадження у школах здорового харчування учителям забороняється проводити різноманітні вечірки з піцою (морозиво за прочитані книжки – виняток!) тощо. Тобто піца справедливо зарахована до нездорової їжі. Але це визнають не всі штати. У листопаді Конгрес прирівняв кетчуп на шматку піци до порції овочів. Звісно, це набагато дешевше. Дав дитині шматок піци – і не заморочуєшся, що треба ще й якісь овочі. Але я дуже рада, що Айова дотримується іншої думки.

Наприкінці – інформація для роздумів. Наближаються свята, і в одному з останніх листів від директора школи було прохання нічого не дарувати учителям, щоб не ставити їх у незручне становище. Якщо вже дуже хочеться щось подарувати – подаруйте річ у клас, щоб нею могли користуватися усі діти. Ось такий-ось підхід…