або Чи можна любити науку зі школи
Починаючи з середніх класів, американські школярі щороку беруть участь у
виставках наукових проектів. Деякі школи пропонують таку можливість і для
молодших школярів, якщо вони хочуть (про Маріччин досвід у першому класі можна
почитати тут). Переможці потрапляють на шпальти місцевих газет, на виставки
переможців, які організовують у коледжах та університетах – це, знову ж таки,
залежить від школи, штату тощо.
Для учнів середніх класів це обов’язково. Поетапна робота над проектом –
значна частина оцінки з science (найближчий предмет у нас – природознавство, хоча часом географічні
питання вивчаються у social studies, яке я нашим бабусям-дідусям перекладаю
як «суспільствознавство». Social studies – більш гуманітарного спрямування,
а science –
точні науки, хоча поділ дуже умовний. :) ) у двох останніх чвертях року. У лютому школярі
визначаються з темою (її можна змінити), а потім починають працювати –
гіпотеза, матеріали, методологія. Закінчивши з теорією, беруться до практики:
експерименти – обов’язкова частина проекту. Уже після опрацювання й аналізу
результатів експерименту – висновки й оформлення презентаційної дошки. На всю
роботу виділяється близько двох- двох із половиною місяців. Незалежне журі (не
вчителі!) оцінює результати і визначає переможців. У нашому випадку – абсолютного
переможця серед шостих класів, пару переможців серед п’ятих (п’ятикласники працювали
по двоє) і по три призових місця в кожному п’ятому й шостому класах.
Важливо те, що ніхто нікому не нав’язує якихось конкретних тем. Учителі дають
список джерел, де можна подивитися ідеї, а можна й самому вигадати тему. Головне
– щоб юному науковцю було цікаво!
Ну от, тепер від загального перейду до конкретного. :) Ходили ми у вівторок на виставку наукових
проектів 5-6 класів. І проекти, і оформлення були дуже різні – і, м’яко кажучи,
скромні, і дуже креативні. Щодо тем, то найпопулярнішими виявилися вирощування
кристалів, випічка і баскетбол. Хлопці досліджували, скільки м’ячів втрапить у
сітку чи як високо м’яч відстрибне від землі. Дівчата – який спосіб випічки
чізкейку найкращий, без яких інгредієнтів неможливо зробити печиво тощо. Серед «випічки»
вирізнявся проект Бейлі. Вона спекла два ідентичні торти, принесла до школи і
сказала, що в одному з них – дорожчі складники. Як вона й передбачала,
однокласники сказали, що смачніший той, де дорожчі інгредієнти.
Цього року було дуже багато тем, пов’язаних із їжею. Не лише випічка, а й,
наприклад, таке: «Чи справді м’ята охолоджує напої?» Кейтлін додавала в різні
напої м’ятні цукерки і вимірювала температуру до і після додавання. За кілька
хвилин температура знижувалася на 2-3 ºF, але у висновках дівчинка чомусь написала, що м’ята не впливає на
температуру. Насправді, як пояснила мені обурена Марічка, не «чомусь», а тому,
що Кейтлін написала висновки ще до того, як провела експерименти, а переробляти
не захотіла. Але найбільше Марічку обурило навіть не це, а те, що проект
отримав друге місце у класі, де вчиться Кейтлін.
Двоє хлопців експериментували з попкорном: кукурудза якого виробника краще «вистрілює».
Якщо вірити Хантеру, який гарно оформив презентаційну дошку (наклеїв навіть
кілька великих намальованих попкорнин :) ), на столі розклав пакетики й кукурудзу
різних виробників, то найдорожча кукурудза виявилася слабким «стрільцем». За свою
роботу він отримав друге місце у Маріччиному класі. Як і минулого року (перше
тоді було в Марічки). Бідака Хантер – ніби і призове місце, але ж знову друге. Перше
місце у Маріччиному класі посіла Моллі (конкуренції з якою Марічка боялася чи найбільше,
бо минулого року вона виграла, добувши молоко з пластику) з дещо дивною роботою
«Чи розуміють собаки англійську?» Оформлення справді гарне – з фотографіями
пса, таблицями, але сама постановка питання мене подивувала. Як і припускала
Моллі, собаки не розуміють англійської, а реагують на тон команди, бо її пес
сідав і коли вона казала йому «sit», i «bit», i «kit».
Ще один конкурент, якого Марічка побоювалася, – її друг Кентон,
найрозумніший шестикласник їхньої школи. Зроблю
невеличкий відступ. Напередодні виставки Марічка прийшла додому і сказала: «Я
провела опитування серед шостих класів, хто переможе, і всі в різних
комбінаціях називають мене, Кентона і Моллі. Моллі, тому що вона перемогла
минулого року, я – найрозумніша дівчина, Кентон – найрозумніший хлопець». Кентон
експериментував із різними матеріалами – що пропускає/блокує сигнал wi fi. Зізнаюся, що його роботи не бачила, просила Марічку, щоб показала презентації
своїх друзів, а про Кентона якось забула. За свою роботу хлопець отримав перше
місце у своєму класі.
Іще одне перше місце серед шестикласників дісталося Нолану – ще одному
Маріччиному другу, товаришу по футбольній команді й нашому сусідові. Він з’ясовував,
чи справді миття рук допомагає позбавитися мікробів. Як? Три однакові шматки
хліба він брав митими руками, продезінфікованими санітайзером і немитими, а
потім спостерігав, який хліб швидше запліснявіє. Найшвидше зацвів той шмат,
який брали немитими руками. Окрім того, плісняви там було найбільше. Наступний –
хліб після продезінфікованих рук. Найчистіший – шматок, який Нолан брав митими
руками. Висновок очевидний: нарід, мийте руки! На презентаційній дошці – фото запліснявілого
хліба. На столику біля дошки – хліб у пакетиках, щоб кожен міг помилуватися, що
виробляють мікроби, якщо їх не змити водою з милом.
Серед п’ятикласників перемогло дослідження «Найкраща ізолента». Вони взяли duck tape різних виробників, піддавали впливу сонця, дощу, морозу тощо, а потім приклеювали
й дивилися, стрічка якого бренду тримає найкраще.
Серед робіт, які пам’ятаю, – «Який подарунок кращий – гарно чи абияк запакований?»
Висновок: для більшості упаковка не важлива. Хоча можна посперечатися, бо
вибірка була замала (всього лиш п’ятеро, а я Марічці казала, що вона мало людей
записала – 20 :) ). Геймер Кайлер пробував дослідити зміну
своєї поведінки залежно від ігор, в які грає. Припускав, що від одних ставатиме
агресивним, від інших йому буде нудно. Мабуть, із проектом йому теж було нудно:
біла дошка майже порожня, лише кілька криво порізаних шматків білого паперу зі
скупим описом…
От і все. Мені цікаво ходити на подібні виставки. Одразу видно, хто чим
цікавиться, хто відповідально ставиться до роботи, а кому воно не треба. А тепер
– фото нашої переможниці.