Уже майже тиждень, як нас у хаті живе не четверо, а шестеро. Минулої суботи
ми купили піщанок – маленьких звіряток із сімейства гризунів. Завбільшки з
хом’яка, вони мають довгі волохаті хвости з китичками на кінці, а їхні задні
лапи довші за передні.
Марічка давно просила тваринку. Кіт чи собака у нас з’явиться пізніше – хай
Юля трошки підросте і порозумнішає, а то жувала б їхню шерсть, бо пхає до рота
усе, що бачить. Після довгих вмовлянь Марічка погодилася на хом’яка замість
морської свинки. То чому у нас живуть піщанки, а не хом'як? Розповідаю.
Ми вирішили завести двох звірят, щоб хом’ячок не почував себе самотнім. Коли
прийшли у зоомагазин, продавщиця сказала, що у них зараз є тільки ті види
хом’яків, які не уживаються разом, якщо вони не різностатеві, звісно. Брати
пару і розводити хом’яків ми не мали наміру. Також, зрозуміло, не хотілося, щоб
на наших очах дівчата чи хлопці билися до крові за територію. Що ж робити?
- -
Гарно
уживаються одностатеві піщанки, – сказала дівчина-продавець.
Тоді ми й звернули на них увагу. Хоч у них і є хвости, вони все ж більше
схожі на хом’ячків, а не мишок. У акваріумі було троє дівчаток – дві бурі і
одна чорна. Марічка спочатку хотіла бурих близнят, а потім подумала: а як я їх
буду розрізняти?
- -
От
скажуть мені друзі: дай потримати Корицю, – а я сама не знатиму, хто з них хто.
Треба сказати, Марічка дуже переймалася питанням підбору імен для звірят. За
кілька днів до поїздки тільки про це і говорила. І вибрала варіанти і для
самочок, і для самців. Та я їй казала, щоб не поспішала – побачить хом’яків, й
імена самі спадуть на думку. Так і сталося. В результаті відпали варіанти Кориця
та Мускат (Cinnamon і Nutmeg), а у нас живуть Лілі і Челса. Правда,
правильно їх величає тільки Марічка. Рома одразу Челсу переіменував у Чесну. А Лілі
у нас то Чиста, то Сніжок (вона чорна). Мені ж зручно її називати Лількою.
Дівчата за неповний тиждень повністю освоїлися, добряче погризли пластикові
доріжки у клітці, хоча мають спеціальні гризуни з вітамінами та мінералами. Їх вони
також гризуть, але й пластик їм неабияк смакує. Це, до речі, також одна з
відмінностей піщанок – гризти пластик. Хом’яки його не дуже шанують, тому їм
підходять клітки із виступаючими пластиковими деталями, а нашим мамзелям така
не годиться (можуть прогризти дірку і втекти), тому ми купили металеву. А от внутрішнє устаткування зроблене з
пластика – колесо, доріжки, які з’єднують різні рівні клітки, мисочка для їжі. Усе
це Лілі та Челса уже спробували на смак. Нижня доріжка уже в перший день мала
вигляд, ніби нею користуються не перший місяць…
За піщанками дуже цікаво спостерігати. Як вони стрибають з рівня на рівень
(стрибучість – ще одна відмінність від хом’яків), не завжди користуючись
доріжками. Як п’ють. Із пляшечки у клітку йде металева трубочка, і звірята
злизують воду. Що цікаво – наші дівчата п’ють по-різному. Челса підходить і
тихенько п’є. Лілька ж активно товче лапами по трубі – ніби так витече більше
води.
Вони граються одна з одною – хоча спочатку ми придивлялися: чи не б’ються
часом? Ніби ні. А ігри ж різні бувають. Якось Челса всілася на миску з їжею і
не підпускала туди Лілі. Та крутилася, пробувала підступитися з одного боку, з
іншого – а дзуськи!
Спочатку ми забули поставити їм хатку, бо купили її окремо. Дівчата спали
на спресованому папері, який вони перетовкли і поскладали так, як їм зручно, –
один раз навіть зробили з нього справжню нору у кутку клітки, зі справжнім
входом. І нора трималася купи, поки в ній спав хтось один, а коли вони залізли
вдвох і почали вмощуватися – конструкція розвалилася.
Так от, учора Марічка з Ромою чистили клітку, заодно поставили й хатку. Гарну,
з солом’яною стріхою. На упаковці було написано «100% їстівна». Але ж не
думалося, що вони одразу візьмуться її їсти.
Коли запустили піщанок в оновлене житло, вони страшенно зраділи. Такими активними
і збудженими ми їх іще не бачили. Вони одразу побігли не їсти, а кублитися
навколо хатки.
Лілі і хатка - ще майже ціла
Всередину спочатку і не заходили. Заходилися гризти солому і скакати
по даху хатки.
Челса після першого знайомства з хаткою працювала, не відволікаючись на
сторонні речі: вона підгризала соломинки у в’язці, а потім методично витягала
їх одна за одною, поки решта не випадала. Лілі періодично бігала до колеса – мабуть, у неї було забагато енергії,
і вона її трохи спускала таким чином.
Лілька хоче трохи випустити пару на колесі
Закінчивши з однією в'язкою, Челса перебиралася до наступної. Буквально за десять хвилин розкішна хата перетворилася на обдерту. А Челса
не зупинялася.
Челса в роботі
За годину нижній рівень покриття валявся на долівці, і Челса
взялася смикати верхній.
Дах хитався, і було очевидно, що довго не
протримається.
А фо таке? Вам не подобаєцця?
Я пішла спати, і перед тим, як заснути, чула, що піщанки ще
довго вовтузилися – гризли солому, намагалися прорити хід у новій хатці (шкребуться
вони досить голосно), зганяли енергію на колесі (переважно Лілька, бо Челса
якось дуже ліниво робить зарядку – спочатку у неї взагалі не виходило, а тепер
вона залізе в колесо, зробить кілька кроків і з заспокоєною совістю вилазить). Чи
варто казати, що вранці, коли я прийшла будити Марічку до школи, я побачила
хатку без даху.
Отаке хтозна-що лишилося від гарної хатки
Вхід і стінки трохи погризені, але дах повністю знесений! А соломою
рівномірно притрушено весь перший рівень клітки. Самі ж піщанки, такі активні і
збуджені учора ввечері, мирно спали, притулившись одна до одної, під доріжкою.
А
й справді – хто ж спатиме у хатці без даху?
*** *** ***
Перед тим, як викласти цю оповідку, знову зазирнула до піщанок. Ситуація зовсім
змінилася! Лілі та Челса знову всі в трудах, а солома, перегризена на дрібніші
шматочки, тепер покриває лише половину «підлоги» – там, наскільки я зрозуміла, дівчата облаштовують
спальню. Солома накидана не хаотично, а ніби зроблено
два гніздечка – отакі-от умілиці! От тільки де ми їм щоразу братимемо солому,
щоб вони мостили собі гнізда-нори? :)
