понеділок, 31 жовтня 2011 р.

Гарячий шоколад для гарячого серця

Сьогодні день народження у моєї любої кумасі, дорогої подруги і просто близької людини Альони. У мене немає рідної сестри, але, думаю, якби вона у мене була, у нас були б якраз такі теплі стосунки, як із Альончиком.
Коли я робила для неї цю листівку, згадувала, як ми пили каву у редакційній кафешці. І хоча Альона не дуже любить каву (це я періодично перетворююся на нестримну кавоманку), вона часто складала мені компанію. І тепер ці короткі теплі розмови посеред гарячого робочого дня згадуються як найкращі миттєвості тих років, коли ми разом працювали.
Кажуть, що у дорослому віці важко знайти близьких друзів. Мабуть, це так. Але ми з Альоною познайомилися уже сформованими особистостями і лишаємося близькими, незважаючи на те, що зараз ми далеко одна від одної і нас розділяють тисячі кілометрів. Сподіваюся, так думаю не лише я.
Ще я згадувала, як познайомилася із Альониним чоловіком, Юрою, моїм нинішнім кумом. Ми тоді разом ходили у кіно. Альона переживала, чи сприйму я його особливий гумор. Почуття гумору у мене ніби є, хоча зізнаюся, часом і досі попадаюся у Юрині пастки.
Пригадувала також, як уперше побачила свою хрещеницю Катрусю - крихітний рожевий комочок - Альона з донечкою тоді лише пару днів як повернулися з пологового будинку.
Одним словом, до мене приходили лише теплі спогади, тому й кольори на листівці осінньо-теплі, а у чашці - гарячий шоколад для гарячого серця.
Альонко, вітаю тебе з днем народження! Нехай усі твої дні будуть наповнені теплом, добром і любов'ю!

пʼятницю, 28 жовтня 2011 р.

Батьківсько-учительська конференція


Так називався захід, який ми на днях відвідали у школі. У попередній школі, у Балтиморі, відвідування таких конференцій було за бажанням. Дитина приносила запакований конверт із табелем і папірцем, у якому треба розписатися, що ти ознайомився з оцінками свого чада, і зголоситися на зустріч із учителем, якщо бажаєш (чи учителями, наприклад фізкультури, музики тощо).
У Балтиморі ми не призначали зустрічей, бо й так могли про все розпитати у вчительки: бачили її щодня (бо ж діти до дванадцяти років у Меріленді не можуть ходити до школи самі, тож я Марічку водила і забирала), і після уроків запросто можна було підійти до місіс Луїс і поговорити, бо вона виводила свій клас зі школи і слідкувала, щоб дітей розібрали батьки.
У школі Вест Юніон трохи інша система. По-перше, учительку не так просто зловити. Вранці вона зайнята з паперами, і просто не хочеться її відволікати (хоча, звісно, вона з радістю відповідає на усі твої питання, раз ти вже зайшов у клас), та й часу обмаль, бо поки ми з Марічкою зберемося, поки причалапаємо, то до початку занять лишається буквально кілька хвилин.
Після закінчення уроків ще не закінчується робочий день учителя – у кожного з них є ще й додаткові обов’язки. Одні відповідають за тих дітей, котрих забирають батьки, інші – за тих, хто їде додому шкільним автобусом. На кожен автобусний маршрут припадає по два учителя-супровідника.
По-друге, батьківсько-учительські конференції обов’язкові – як підсумок чверті.
То що ж таке батьківсько-учительська конференція? Це зовсім не схоже на звичні в українських школах батьківські збори. Це зустріч учителя і тата/мами чи обох батьків однієї дитини. Якщо батьки хочуть, можуть призначити також «побачення» тому ж таки вчителю фізкультури чи музики, чи малювання. Часом хтось із вчителів може приєднатися до конференції, як було у нашому випадку – до розмови долучилася викладач малювання, вона ж – керівник програми для обдарованих дітей, додатково займається математикою і психологією з дітками, яких весною тестуватимуть на цю саму «обдарованість».
Зустріч абсолютно неформальна. Можна ставити будь-які питання і отримати вичерпні відповіді у приязній, дружелюбній формі. Окрім того, міс Валватні повідомила нам, на якому рівні знаходиться Марічка з кожного конкретного предмета. Щоб визначити цей рівень, із читання, математики, мови на початку року проводилися тести. Такі ж тести будуть у кінці навчального року, тож буде змога порівняти результати і оцінити прогрес.
Звісно, міс Валватні часом робить і зауваження. Наприклад, коли Марічка читає книжку замість того, щоб слухати пояснення до завдання. Якщо вона не відкладає книжку після першого зауваження, то після другого чи третього вчителька забирає чтиво, а іноді, за її власними словами, доводиться забирати усі книжки з-під Маріччиної парти. Але й про це учителька розповідає з посмішкою, а не претензіями. Мабуть, саме тому і люблять її діти, і тішаться, що вона буде з ними не один рік, а цілих два, хоча таке рідко трапляється у американських школах. Якщо вже хтось працює з третіми (першими, четвертими) класами, то весь час. Але у даному випадку, мабуть, зробили виняток через те, що школа невелика, обслуговує три невеликих містечка, тож не завжди набирається достатня кількість дітей, щоб заповнити два паралельні класи, а учителям потрібно працювати.
Що ще я не розповіла про батьківсько-учительську конференцію? Як правило, на неї виділяється час на початку нової чверті. У призначені дні навіть навчання закінчується на годину раніше. Але, звісно, цього часу усе одно не достатньо. Тому міс Валватні зараніше опитала, хто з батьків може прийти в інший день, тож ще у середині першої чверті ми знали, на коли призначено нашу зустріч. До речі, час вибирається такий, який підходить батькам, а не просто повідомляється, коли вони мусять прийти.
Оце, мабуть, і все. Головна відмінність від батьківських зборів – учителька окремо спілкується з батьками кожної дитини, говорить про успіхи чи проблеми конкретного учня, а не порівнює його з Васею Пупкіним чи Галочкою Ложкіною. І я вважаю, що це правильно.

понеділок, 10 жовтня 2011 р.

Українські мотиви

Обіцянки треба виконувати - саме це я й роблю. Українські сторіночки до альбому готові, тож зараз я вам їх і покажу.
Першим хронологічно йде свято Миколая, хоча сторінку, присвячену цьому дню, я робила останньою. Довго над нею думала - ніяк не могла придумати, що ж додати до фото. Марічка була помічницею Миколая - ангеликом. Якби ж були висічки з янголятами - не виникало б жодних проблем і сумнівів. Але раз їх немає, треба зробити! Пошукала в інтернеті зображення ангеликів, перемалювала, замалювала волосся жовтою акриловою фарбою, на сорочечках намалювала візерунки кольоровими гелевими ручками, чорною  обвела контури - і от уже янголята розбіглися по сторінці.
Наступною знаковою подією можна назвати перший виступ із танцювальним ансамблем "Лиман". Про нього я писала у лютому http://natochka.yasinovskyy.info/2011_02_01_archive.html, викладала деякі фотографії, але думаю, що подія варта того, щоб її ще й заскрапити. Папір я взяла з альбому з заготовками для сторінок, тож декорувала по мінімуму - обшила рамочку для фото і прикріпила об'ємну квітку.
 Останньою сьогодні покажу сторіночку до Шевченківського свята. Над нею працювала найдовше - вишивала калину, малювала калину та вербу. Ніколи не вважала, що вмію малювати, але доводиться вчитися, бо не завжди під руками є те, чого потребує фантазія...

Цією сторінкою і задоволена, і не задоволена водночас... Як гадаєте, чи не потрібно у лівому верхньому кутку зробити підпис?

четвер, 6 жовтня 2011 р.

Згадуючи минуле

У той час, як мій ноутбук страйкував, я не мала можливості працювати з текстами, тож взялася за інший матеріал - папір. Назбиралося трохи фотографій, які я хотіла оформити у Маріччин скрап-альбом. Усі вони - за минулий шкільний рік. Кожна відображає якусь важливу подію у житті донечки.
Уже закінчила сторінки, присвячені школі, тож їх сьогодні й покажу.
Першу  можна було б назвати "Перший раз у перший клас", та вона називається Back to school, бо у мене якраз була така висічка. Приклади та скрап-папір - такі самі, як на схожій сторінці з альбому для вчительки http://natochka.yasinovskyy.info/2011/06/blog-post_7297.html. Тільки тут ще додалися літери та шкільний автобус, який везе дітлахів до школи.
 Одразу прошу вибачення за відблиски на фотографіях... Ну не знаю я, як сфотографувати, щоб фото не блікувало...
Наступна сторінка присвячена шкільній виставі за мотивами казки Г. Х. Андерсена "Соловейко". Папір сам по собі є заготовкою для сторінки, тож я не дуже його прикрашала. Додала лиш блакитну рамочку, назву вистави - The Nightingale, розмальованого жовтою акриловою фарбою соловейка і вклала йому в дзьобик початок казки.
 Звісно, не можна було оминути виставку наукових проектів. Марічка посіла друге місце серед перших класів і їздила зі своїм проектом на виставку, що проходила в університеті http://natochka.yasinovskyy.info/2011/03/blog-post_31.html. Проект називався "Вирощування базиліку" http://natochka.yasinovskyy.info/2011/03/growing-basil.html, тож, зрозуміло, що базилік просто мусив з'явитися на моїй сторінці. І він там є. У двох іпостасях. Розкішна рослина і маленький паросточок, який нещодавно пробився крізь шар землі. Той крихітний паросточок - одна з перших фотографій вирощеної Марічкою рослинки. Ну а горщик я для нього вирізала з кольорового паперу. На цій сторінці вперше "зшила" деталі. Результат сподобався.
 На десерт - яскрава сторіночка, яка мені дуже-дуже подобається. "Лев і метелик" - так називається вірш, з яким Марічка перемогла на конкурсі читців. Стомлений метелик присів на голову лева відпочити. Той спочатку розгнівався, а потім засоромився свого гніву на таку маленьку істоту і дозволив крихітці відпочивати, доки та не набереться сил.
На сторінці, звісно, є лев, є метелик. Точніше, аж два! Один, схоже, нічний, уже був на папері, а іншого, того, що всівся на сонного лева, я прикріпила на клеєвий квадратик, щоб він був об'ємним і здавалося, ніби він щойно присів і склав стомлені крильця.
На фото - переможниця з медаллю за перше місце (саме тому зліва від фото розмістилися висічки # 1) і грамотою.  Справа від фото - текст вірша. З часом забудеться, то можна буде освіжити в пам'яті.
Отаке-от поповнення до Маріччиного альбому. Але це ще не все! Трохи пізніше викладу фото сторінок, присвячених Маріччиній діяльності в українській громаді (свято Миколая, виступ із танцювальним ансамблем "Лиман", Шевченківські читання).
Далі буде! До нових зустрічей!