Наукова виставка

Березень закінчується, а у мене лишився борг – дві невисвітлені події. Наукова виставка – одна з них. Такі виставки щороку проходять в американських школах.

Маріччин науковий проект мої читачі вже бачили, а тепер я розкажу про саму виставку. Місіс Луїс, Маріччина учителька, попередила дітей і батьків, що першокласники можуть не готувати наукових проектів цього року, але вона дуже радила б спробувати, щоб мати досвід на рік наступний, адже у Woodhome участь у виставці обов’язкова для усіх учнів, починаючи з другого класу. Правда, не всі початкові школи влаштовують подібні заходи, а от для середніх шкіл (5-8 класи) – це обов’язковий пункт програми.

Звісно, що ми вирішили спробувати, тим паче що це новий досвід не тільки для Марічки, а й для нас із Ромою, адже у наших школах немає нічого подібного.

Тему для проекту треба було обирати самим. У паперах з інформацією про виставку були деякі підказки, але надто вже загальні – можна, наприклад, спостерігати за тваринами, записувати зміни погоди тощо. Категорично заборонялося приносити діючі вулкани та живих тварин.

Дивна заборона? Чому ж? Згадайте американські фільми. Якщо йдеться про школярів – обов’язково показують ці самі наукові виставки і діючі вулкани. Може, хтось уже постраждав від виверження, то й заборонили…

Так от, найважче, мабуть, було вибрати тему, бо ж ми з Ромою свого часу такого не робили. Подумавши кілька днів, вирішили посіяти базилік (тим паче що у нас було насіння), записувати спостереження (коли рослинка проросте, як змінюватиметься) і робити фотографії на різних етапах. За три тижні, які минули від посіву насіння і до наукової виставки, наш базилік не дуже виріс, але були записи й фотографії, тож Маріччин стенд мав гарний вигляд.

Проекти школярів виставляли у спортзалі, але, на жаль, подивитися їх можна було лише протягом кількох годин, тож ми з Ромою не мали такої можливості. Марічка розповідала, що найбільше, а саме п’ять, було моделей Сонячної системи – планети з пап’є-маше або паперові, причеплені на різної довжини нитках до Сонця. Коли ми думали над темою, ідея зробити Сонячну систему видавалася мені цікавою, але я й не підозрювала що вона аж така популярна. Друге місце по популярності посіли вулкани (але вони не вибухали прямо на виставці, а просто стояли на столиках). Ідея вирощувати рослинку, яка, як нам здавалося, лежить на поверхні, виявилася оригінальною, втіленою лише у Маріччиному проекті.

Марічці запам’яталося дослідження, як впливає пепсі на зуби, – з яскравими фотографіями зубів після місяця регулярного вживання напою, через півроку, рік. Емаль стирається, зуби стають темнішими, пористими. Марічку вразив цей проект, але не настільки, щоб вона відмовилася від пепсі.

Ще один експеримент – наскільки високо вистрелює кока-кола з пляшки, якщо вкинути туди одну таблетку ментосу, дві, три. А от мені цікаво, до яких висновків дійшов автор цього проекту. Це першачкам можна писати звіт про дослідження у довільній формі, а старші школярі мають описати мету, матеріали, хід експерименту та зробити висновки.

Минулого року один хлопчик, очевидно, не без допомоги дорослих, сконструював годинник, який працював на картопляному та лимонному сокові. Цього року юний дослідник також порадував своїм креативом.

Чесно кажучи, готуючи з Марічкою її науковий проект (так голосно звучить! J ), ми з Ромою трохи побоювалися, чи не заб’ють наш базилік усілякі вулкани. Справа в тому, що у магазинах можна купити різноманітні «навколонаукові набори» і змайструвати самому не тільки модель Сонячної системи чи вулкан, який і справді вибухає, бо у комплект входять спеціальні таблетки, які провокують вибух, а й викопати кістку динозавра чи відлити його гіпсовий скелет. Можна також змайструвати мумію, загорнувши скелетик у спеціальні бинти, і розмалювати саркофаг або зробити на гіпсі відбиток лапи динозавра. Можна зробити багато чого, але ж це не зовсім чесно – використовувати готовий набір. Особистий внесок дитини у такий проект мінімальний. Хоча, звісно, залежить, у якому соусі це подати, адже має бути ще й текстовий супровід.

Так, наприклад, Кайнат, з якою Марічка дружила і вчилася в одному класі минулого року, принесла у школу акваріум із водоростями. Її мама розповідала, що вони купили якийсь дуже дорогий набір (вона постійно мені жаліється, що витрачає купу грошей на різноманітні шкільні проекти, а ми стараємося обійтися тим, що є у нас під руками), і Кайнат описала, як відбувається процес фотосинтезу: як водорості поглинають вуглець і виробляють кисень. «Ого! – подумала я тоді. – А ми усього лише виростили крихітну рослинку». Зате Марічка зробила це сама і розуміла, що вона робить і про що пише, усе ж таки вуглець і кисень – трохи зарано як для першого класу.

Мабуть, саме так подумали і вчителі, які оцінювали дослідження юних науковців. Проекти-переможці протягом тижня можна було побачити у коридорах школи. Я бачила лише роботи першокласників, тож про них і розповім. Перше місце посів Бредлі, який вчиться у паралельному класі. Він узяв десять предметів і досліджував, що у воді плаває, а що тоне. На стенді були фотографії: скляна ванночка з водою і в ній – різні предмети (м’ячик, хліб, пінопласт тощо). Підписи пояснювали: «тоне» чи «плаває», а в кінці – висновок, чому так відбувається.

Друге місце Марічка розділила з дівчинкою з паралельного класу, яка на своєму стенді зобразила колообіг води у природі: крапельки води (ватяні кульки) випаровуються, піднімаються, збираються у хмари (зафарбовані чорним ватяні кульки) і падають дощем.

Третій приз також отримали двоє дівчаток. Одна з них досліджувала, по якій трубці швидше спуститься м’ячик – рівній чи вигнутій. Інша – що крохмаль у різних станах однаковий на дотик (чи щось таке, я так до пуття і не зрозуміла).

Переможці отримали грамоти, призові стрічечки, а також – запрошення на наукову виставку в Університеті імені Моргана, у якій брали участь юні науковці-переможці з Балтимора та околиць. Батьків там «загнали» на трибуни, а юні дослідники відповідали на питання комісії про свої проекти. 

Дітлахам вручили грамоти та футболки (от тільки розмір явно не Маріччин, ще рости й рости…). Прізвище на грамоті було написане неправильно, то Марічка ще добивалася, щоб її переробили. Аякже! Це важливо, бо ж грамота висить на стіні у вітальні – своєрідній «Алеї слави».