Як ми хотіли кота всиновити

Ні-ні, ви не помилилися, саме «всиновити». Раніше мене дивувало, чому в англійській мові одне слово – adopt – позначає і процес всиновлення дітей, і «заведення» тварин. Ознайомившись із процедурою, я більше не дивуюся цьому. Ти справді не можеш просто так «взяти» котика чи песика, бо тобі потрібно довести, що ти варта довіри і платоспроможна особа. Ти можеш купити (buy) хом’яка, папугу, рибок, кроля чи шиншилу, а от собаку чи кота треба всиновлювати (adopt). І якщо ти не відповідаєш певним критеріям, тобі відмовлять.

Ми вже давно хотіли завести кота, але в Балтіморі вже був один – старий, але ж кіт. Потім я була вагітна. І хоча до нас у компанію набивався симпатичний котик, якого ми назвали Кольою, але я не хотіла брати тваринку з вулиці, щоб не заразити ненароком майбутню дитинку. Колю взяла до себе сусідка, яка жила над нами, і виявилося, що Коля зовсім не Коля, а Нікола, бо киця привела трьох милих кошенят.

І от минулого року ми вирішили, що Юля вже достатньо підросла і можна нарешті зосередитися на пошуках кота. Ми зайшли в зоомагазин (Petco чи Petsmart – я вже не пам’ятаю) і побачили там чудовезну трійцю чорненьких кошенят – Сідні, Вупі та Холлі. Разом їх називали Котодемія, бо дали імена на честь оскароносних чорних актрис Вупі Голдберг, Холлі Беррі та актора Сідні Пуатьє. Саме Сідні нам і сподобався найбільше – бо хотів гратися і намагався привернути до себе увагу.

Звернувшись до продавця, ми дізналися, що не можна ось так взяти і купити кота (Марічка просила, щоб ми тут же забрали його з собою), треба онлайн заповнити анкету на сайті притулку, який опікується кошенятами, а вони тоді вирішать, чи можна нам довіряти і віддати тваринку.

Навіть тоді усе здавалося простим. Марічка ледь не щодня просила, щоб ми заповнили анкету, щоб нарешті можна було забрати чорненького Сідні з білою плямкою на шиї. Піддавшись на вмовляння, та й нам також сподобався котик, ми зайшли на сайт притулку. Перше питання – ім’я тваринки, яку хочеш всиновити, було логічним і зрозумілим. Друге – імена і дати народження усіх дорослих, що живуть у сім’ї, яка хоче взяти звірятко. Це для того, щоб перевірити, чи немає серед них наркоманів або людей, які будь-коли застосовували силу до людини чи тварини. Взагалі-то, таких просять навіть не подаватися, але перевіряють усіх. Це вже починало напрягати. Воно, звісно, ніби й правильно, але таке враження, що тебе розглядають під мікроскопом чи під рентгенівськими променями.

-      адреса, телефон, роботодавець (і як довго ти там працюєш);

-      маєш постійне житло чи орендуєш (тоді вкажи орендодавця і його контактні дані);

-      скільки дітей у сім’ї;

-      чи всиновлювали вже тварин з притулку?

-      чому хочете всиновити звірятко?

-      чи були у вас тварини протягом останніх п’яти років? Вкажіть їхні імена, породу, де ви їх взяли, вік, чи робили операцію, стать (саме у такому порядку);

-      вони все ще живуть з вами? Якщо ні – чому?

-      якщо є/були домашні тварини, вкажіть контактні дані ветеринара;

-      якщо всиновите нову тваринку, який лікар нею займатиметься – ім’я та телефон;

-      які щеплення робили вашій тварині протягом останнього року?

-      коли востаннє відвідували ветеринара?

Ви все ще хочете кота? J Тоді заповнюймо анкету далі!

-      чи є у когось із членів родини алергія на тварин?

-      якщо ви в майбутньому будете переїжджати, що будете робити з твариною?

-      чи ваше подвір’я обнесене парканом? Якщо ні – чи плануєте ставити паркан?

-      чи ви розумієте, що закони штату рекомендують робити щеплення тварині?

-      чи плануєте ви тримати пса на ланцюгу чи мотузці?

-      чи плануєте водити собаку на уроки дресури? (останні два питання нас, звісно, не стосувалися J )

-      де ви триматимете тварину вдень?

-      де триматимете її вночі?

-      як можна буде ідентифікувати вашу тварину (мається на увазі нашийник з іменем, вживлений чіп тощо);

-      що робитимете з твариною, якщо вас не буде в місті?

-      чи дозволятимете тварині гуляти на вулиці без вашого нагляду?

-      Тварини, як і люди, мають свої особливості. Чи будете ви витрачати час, зусилля і терпіння, щоб звірятко звикло до нового дому, сім’ї, стилю життя?

-      чи траплялося колись таке, що ви продавали чи віддавали тварину? Якщо так, поясніть, будь ласка, чому.

-      за яких обставин ви не триматимете тварину?

-      якщо не підвладні вам обставини змусять відмовитися від тварини, чи згодні ви зв’язатися з нами перед тим, як віддати її в інший дім?

-      якщо ваша тварина або нова тварина будуть негідно поводитися, що ви зробите?

-      що ви плануєте робити, якщо виявиться, що нова тварина не готова жити в хаті?

-      яку саме тварину ви шукаєте?

-      чи будете ви заперечувати проти інспекції вашого будинку?

Всиновлюючи цю тварину, власник зобов’язується:

1.  Сприймати кота/собаку як компаньйона.

2.  Забезпечити догляд: давати їжу, воду, приділяти увагу і забезпечити достатній рівень фізичної активності.

3.  Стежити за тим, щоб ветеринар проводив регулярні профілактичні огляди і, в разі потреби, надавав термінову допомогу.

4.  Не дозволяти проводити над твариною експерименти.

5.  Виконувати нормативні акти, які стосуються тварин.

6.  Повернути тварину в притулок, якщо вона не може отримувати належного догляду (їжі, уваги, ласки).

7.  Розуміти, що всиновлення тварини – це зобов’язання на 12-20 років.

8.  Якщо всиновленій тварині ще не зроблена операція, зробити її протягом місяця.

Чесно кажучи, після заповнення усього цього наш ентузіазм дещо послабився… Одразу прийшов лист із повідомленням, що нашу аплікацію найближчим часом розглянуть. І ми дружно чекали, що от-от нам повідомлять про те, що ми можемо забрати нового волохатого члена родини. Та замість того через три дні прийшов лист із додатковими запитаннями.

1.  Чи були у вас колись кошенята? Чи ви розумієте, що будинок має бути безпечним місцем для кошеняти? Отруйні рослини треба забрати; кабелі-проводи попіднімати, щоб кошеня не могло до них добратися; на вікнах має бути сітка, щоб раптом котеня не вилізло надвір; на підлозі не має бути маленьких круглих предметів, щоб воно не подавилося. (Ще чималий список подібних речей…) Найкраще всиновлювати двох кошенят, щоб вони гралися не лише з вашими речами. Окрім того, так їм не буде нудно, коли вас не буде вдома. (А коли ви повернетеся – то й не впізнаєте свого помешкання, ага, бо ж вони все ж таки будуть гратися не лише одне з одним, а й з вашими речами також, ви ж пам’ятаєте?)

2.  Чи буде у вас можливість оплатити рахунок ветеринара, якщо з котом трапиться щось несподіване – падіння тощо, чи кошеня залізе у потенційно отруйну субстанцію, яка може бути у вас на кухні під раковиною?

3.  Кошеняті, яке ви хочете взяти, треба зробити ще одне щеплення, чи є у вас фінансова можливість для цього? (Та якщо ж ми заплатимо чималу суму за всиновлення, невже не вистачить грошей на щеплення чи якусь «екстремальну» травму?)

4.  Чи ви збираєтеся видаляти кошеняті кігті? (Капець! Я вперше взагалі про таке дізналася! Як можна було до такого додуматися???) Чи ви знаєте, що видалення кігтів спричиняє сильний довготривалий біль і є причиною № 1, чому коти не роблять свої справи в лоток. Якщо ви задумуєтеся про видалення кігтів, чи погодилися б ви дізнатися більше про це питання, подивитися відео і прийняти рішення, виходячи з інтересів вашого нового члена родини?

5.  Облаштувати «хатку» для кошенят може бути дорого. Тож чи готові ви забезпечити йому для початку 1-2 лотки, наповнювач для лотка, мисочки для води та їжі, їжу, іграшки, можливо, ліжко тощо? Часом вартість речей першої необхідності стає справжньою несподіванкою.

6.  Ми віддаємо котів на всиновлення людям, які триматимуть їх виключно вдома. Ви погоджуєтеся з цією умовою? Прогулянки на вулиці без нагляду можуть коштувати котові життя. Тож якщо ви хочете гуляти з ним, можете спробувати привчити до повідка.

7.  Якщо після всиновлення кота виявиться, що у когось алергія на котячу шерсть, що будете робити – спробуєте контролювати хворобу медикаментами, щоб лишити нового члена родини, чи повернете тварину в притулок?

Сідні, мабуть, знайшов собі гарну родину. І Вупі з Холлі так само. А Рома з Марічкою думали навіть про те, щоб взяти двійко близнят. Здогадуєтеся, на чому ми прокололися? Написали, що дозволятимемо котові гуляти і навіть дверцята в дверях для нього зробимо – щоб міг виходити-заходити, коли захоче. Усе, як в американських фільмах. І хоч потім Рома запевняв, що не випускатимемо на вулицю, раз вони так на тому наполягають, то вже не допомогло.

Так і лишилися ми без кота… А цієї весни якось прийшли до нас Ева з мамою. Ева – це Юлина подружка. І от Джес у розмові згадала, що на фермі її батьків є кицька, яка щороку приводить котенят. Звісно, я не могла пропустити це повз вуха, бо ж у США здебільшого всі коти прооперовані, і не так часто можна натрапити на кішку з котенятами.

Джес пообіцяла, що, коли будуть котенята, вона вишле фото, щоб ми могли вибрати. І коли ми в кінці червня повернулися з Балтімора, таки вислала фото. Щоправда, лише одного котика. Так у нас з’явився Карамелло. Одразу Марічка назвала котеня Карамелькою, бо Джес сказала, що її мама думає, що це дівчинка. А от лікар думав по-іншому. І зараз це вже очевидно. Так що у нас живе не Карамелька, а Карамелло, або ж Карамелько.

А ось і кілька фото:

Перший день у новому домі - Карамелько спить на іграшковій жабі

Що тут у вас є почитати?

Перші пару днів маля часом вкладалося спати в лоток

І на спині гарно спиться...

Понапридумували тут - і до молока не доберешся!

Хто хоче на крісло? Зайнято тут! Карамелло сплять!

А шо? Я ж допомогти хотів - побігати по клавішах трохи...

Така двоповерхова хатка - з гамаком угорі

Кажуть, усі троє схожі між собою :)

Сьогоднішній портрет

Юля осміліла і носить кота туди й сюди. А він і не протестує :)

Про клініку і кошенят

Насправді клініка не пов’язана з кошенятами, хіба тим, що візит до лікаря і зустріч із котиками відбулися в один день. У клініку ми поїхали, бо Марічка після печер захворіла. Якраз незадовго перед тим я хвалилася подрузі, що чи то завдяки зміні клімату, чи то завдяки місяцю, проведеному на морі, доця цього року майже не хворіла. Досі не пропустила жодного дня у школі! Не встигла я поділитися цією радісною новиною – опа – і вже другий тиждень Марічка нездорова. Почалося з нежитю, потім – сильний кашель. Сиропчики і народна медицина виявилися безсилими, тож учора ми пішли до лікаря. Звернулися у ту саму клініку, де проходили медогляд, і медсестра, яка того разу нас обмірювала і робила щеплення, Марічку впізнала і дуже зраділа. Але цього разу дитиною займалася не вона. Після заповнення чергової пачки анкет, вимірювання тиску і температури прийшла нарешті й лікарка. Оглянула, розпитала і призначила інгалятор і антибіотик. Антибіотик, що цікаво, від отиту, бо виявила, що одне вухо червоне, хоча прийшли ми з кашлем… Із тим антибіотиком ще були проблеми у аптеці. Мало того, що антибіотики тут продають лише за рецептом (що, зрештою, дуже правильно: щоб люди не займалися самолікуванням, а то потім ніякий лікар не вилікує), у рецепті обов’язково має бути вказане дозування і термін лікування. Наша лікарка чомусь забула написати, скільки днів приймати препарат, і фармацевт не продав нам ліки. До аптеки ми приїхали вже ввечері, тож клініка була зачинена (працює до п’ятої). Рома сказав, що вранці передзвонить лікарці і запитає про термін лікування. «Ні, так не годиться, я сам зателефоную і запитаю», – сказав фармацевт. Отак. Уявляєте собі таку ситуацію в Україні? І я – ні, тому й вирішила про це написати.
Фармацевт запитав нас, чи ми не з Росії. Ні, з України. «О, з України! А що таке мачуча?» Рома: «Не знаю. Ви думаєте, це якесь українське слово?» – «Так. Я працював з Іриною і ще однією українкою, то вона називала мене «мачуча». Казала, що це crazy українською». Не знаю, наскільки він crazy (божевільний, навіжений), але прізвисько Мачуча йому дуже пасує. Тож Рома сьогодні знову поїде до Мачучі по ліки…
Раз зайшла мова про аптеку, напишу трохи про відмінності між американськими й українськими аптеками. Відмінність не тільки у тому, що у США дуже багато ліків продається виключно за рецептами. Рецептурний відділ знаходиться у глибині аптеки (найпопулярніші мережі – CVS і Rite Aid). Безрецептурні препарати розсортовані по стелажах: застуда, кашель; протиалергійні препарати; вітаміни; догляд за ротовою порожниною; засоби гігієни тощо. Так клієнтам легко знайти те, що вони шукають; можна неквапно почитати інструкції, нікому при цьому не заважаючи і не створюючи черги в аптечному кіоску, як в Україні. Бо це, власне, не кіоск, а досить великий магазин. І окрім ліків і засобів гігієни там можна придбати косметику, спорттовари, іграшки, аксесуари (заколки, обручі, резинки для волосся), товари для тварин (іграшки, хатки), цукерки, деякі продукти та напої, а ще – тапочки, в’єтнамки (взимку – шарфи, рукавички), журнали та інші корисні дрібнички. Пані Іра, яка працює в CVS, казала, що компанія збирається скорочувати кількість супутніх товарів і зосередитися власне на ліках. По-перше, усі ці іграшки-цукерки відволікають увагу власне від ліків, а по-друге, компанія багато втрачає на сезонних товарах, які розпродує після свят за дуже низькими цінами. А ми якраз за це любимо CVS: після Різдва купили симпатичних цуциків донечці і хрещениці, а після Великодня – класнючого м’якесенького кролика, якого придивилися задовго до свята.
До клініки причепилася аптека, але де ж кошенята? А кошенята були у зоомагазині Petco. Ми хотіли купити нашому котові щітку, щоб чухати йому спинку, але гарної не знайшли. Зате довго стояли біля кліток з котами. Це коти і котенята, від яких хтось відмовився. Їх можна «усиновити» за $125 (котам роблять усі потрібні щеплення, а також стерилізацію, вживляють мікрочіп, щоб їх можна було знайти, якщо загубляться). Була там одна розкішна пухнаста кішка з важким поглядом. Спочатку вона сиділа на своїй хатці, відвернувшись від відвідувачів, а потім повернулася до нас мордою. Одразу видно, що кішка з характером, і характером дуже непростим. Коли вона подивилася мені просто у вічі, одночасно хотілося сховатися від того погляду і продовжувати дивитися – навіть не в очі, а набагато глибше: зелені очі розповідали про життя своєї власниці і повідомляли, що образити вона себе не дасть, добре вміє захищатися. Шкода тварину, адже швидше розберуть кошенят, яких можна хоча б спробувати виховати під себе, а взяти дорослу тварину зі сформованим характером і звичками не кожен наважиться. Я більше не насмілилася дивитися їй в очі, мені здавалося, що вона читає мої думки. Ця кішка не просила про ласку чи допомогу, вона повідомляла, що знає собі ціну. Про ласку і любов благали малята – двомісячні кошенята. Дві дівчинки – сіренька і рябенька – сиділи у верхній клітці, а у клітці під ними настирливо вимагав уваги до своєї персони жвавий чорний хлопчик. У сіренької кішечки були дуже сумні очі. Вона зазирала прямісінько у душу і самим поглядом благала: «Візьміть мене! Я хороша! Ну будь ласочка! Я так хочу тепла і ласки!». Хотілося пригорнути її до себе і ніколи-ніколи не спускати з рук… А грайливий чорнушка зачіпав лапою усіх, кого міг дістати: «Чому ви дивитеся на дівчат? Я тут! Давайте гратися!» Так, він хотів гратися, але й по ньому було видно, що не дуже солодко сидіти в клітці, самому, без мами. Хочеться знайти надійного друга, який захистить від голоду-холоду, розрадить у смутку і просто даруватиме свою любов. Про тварин у Petco турбуються: вони ситі, доглянуті, але дуже сумні… Точніше, сумні коти, бо хом’яки жваво бігають у колесах; морські свинки дрихнуть або не відходять від миски, запихаючись, ніби їх взагалі не годують і при цьому мають неймовірних розмірів зади.
Марічка ніяк не могла відійти від котів. «Ех, якби у мене зараз були гроші, я б купила оцю сіреньку кішечку і оцього чорного котика. Буду збирати гроші на кота», – врешті-решт виголосила своє рішення дитина. Яка до цього жила мрією про собаку, потім хотіла хом’яка, морську свинку чи кроля. «Так у нас же є кіт», – резонно зауважив Марічці тато. «Так то не мій кіт. А я хочу свого. Маленького. Щоб ріс разом зі мною…»
Маленька рябенька кішечка учора знайшла господарів (чи то вони її знайшли?). Сімейна пара стояла біля кліток з котами так само довго, як і ми. І кішечка встигла заприятелювати з жінкою, лапкою куйовдила їй волосся.
От я пишу зараз про це, а перед очима – благальні мордочки двох кошенят і горделивий погляд кішки-аристократки…

Паніковський

Він же – Кошатинський, він-же - Захарко, він же – ХудобА. Це все ймення чорного кота, який мешкає у нашому домі. Правда, слово «мешкає» не дуже доречне, бо він істота вільна, живе сам по собі. Приходить їсти, спати, побути в товаристві, коли йому хочеться. А коли не хочеться, то ніякими смаколиками не заманиш.
Він прийшов шість років тому, взимку, на запах риби. Очевидно, був дуже голодний, бо протяжно нявкав. До хати тоді не зайшов, але на вулиці поїв із великим апетитом. З того часу й приписався тут. Кіт – справжній розумник. Підійде до дверей, подасть голос – і двері йому відчиняють, понявкає біля миски – дають їсти. Коли холодно, то не відчиняють дверей, які виходять у внутрішній дворик. А якщо він нявкає коло них, припіднімають штору і показують на інший вхід – кіт миттю біжить туди.
Паніковський – ще той мисливець. Неодноразово приносив під поріг мишей, навіть білок. Але найбільше полюбляє полювати за птахами. Сусідка навіть жалілася, що він ловить пташок прямо біля фонтанчика, де вони п’ють воду (тут майже на всіх подвір’ях є годівнички і поїльнички для птахів). А що – дуже зручно: не потрібно за ними довго ганятися, вони наче спеціально збираються і чекають, котру ж із них вибере кіт. Але бойові звитяги кота тепер у минулому. Він не такий уже й молодий, та й війни з сусідськими котами не додають йому сил.
Влітку Кошатинський мав важкий бій із чужими котами: якогось вечора повернувся побитий, облізлий, із покаліченою лапою. Кіт страждав, але не заходив до хати, не хотів нав’язувати свої муки людям, які були такими добрими до нього. Та завдяки спільним старанням господарів кота виходили, він ожив, і про цю сумну подію нагадує лише побита лапа і голос, який став значно грубіший, не дуже навіть схожий на котячий.
Кіт дуже не любить чужих людей. Коли навідуються гості, він не показує свого носа до хати. Тому всі дуже дивувалися, що в день нашого приїзду він був удома і не жахався нашої присутності. Але наступного дня він опам’ятався: просився до хати, але, зрозумівши, що ми все ще є, не заходив, йшов геть. Так повторювалося кілька разів: нявкне, зазирне, принюхається – і йде. Але ще через день, напевне, зрозумів, що ми нікуди не подінемося, і треба якось з нами миритися. Спочатку сторожко обходив нас: хтозна, чого від цих незнайомців чекати. Та й правильно робив, бо Марічка дуже активно виражала свою любов до нього – бігала за ним по всій хаті. І звідки йому знати, що собі думає оце гамірне й занадто активне створіння. І хоч вона годувала його і хотіла запускати до хати, кіт намагався ходити подалі від неї або коли її не було поруч.
Увечері четвертого чи п’ятого дня після нашого прибуття сталася важлива подія: коли ми сиділи у вітальні, кіт підійшов до мене, подивився в очі, щось муркнув і вмостився у мене на колінах. Рома сказав, що я тепер офіційно визнана членом родини. І з цього часу кіт, якщо ночує вдома, то майже завжди – у нас на мансарді, навіть якщо вдень відлежується у бейзменті. Тепер він не соромиться подавати голос о шостій годині, якщо йому хочеться їсти чи вийти на вулицю. Дозволяє собі і воду поварити: то його випусти, то його впусти. Може зайти через одні двері й одразу направитися до інших – ну ліньки йому обходити хату! Навіщо, якщо завжди знайдуться швейцари, які люб’язно відчинять і зачинять за ним двері.
Увечері, коли ми з Ромою граємо в нарди або усі разом – в дитячі карти, Паніковський піднімається до нас, цокаючи кігтями по дерев’яних сходах, і, глянувши, чим ми займаємося, вмощується на шкіряному комп’ютерному кріслі, поки воно вільне. Хоча часом вмощується й тоді, коли зайняте. Спочатку попереджає про свої наміри Рому, а потім стрибає на коліна, незважаючи на протести господаря крісла.
Поки я думала над тим, як завершити свою розповідь про кота, він прийшов і вмостився на колінах. Мабуть, відчув, що ця оповідка – про нього. Тож буду закінчувати, щоб не тривожити пана Кошатинського.