У той час, як студенти утричі активніше вгризаються у граніт науки напередодні іспитів, викладачі влаштовують собі вечірки з нагоди закінчення навчального року. Для них іспити аж ніяк не найскладніша частина курсу: готуватися до лекцій не треба, реферати та лабораторні перевірені, тепер черга студентів показати свої знання та вміння.
Саме на таку вечірку ми ходили усією сім’єю минулої суботи. У США часто на розважальні заходи потрібно приносити їжу та напої. Результат – розмаїття страв. Ми взяли маленькі пиріжечки зі слойоного тіста з різною начинкою та сік.
Спочатку викладачі факультету комп’ютерних технологій знайомили своїх колег із дружинами та дітьми. Щоправда, дітей було не так і багато. Окрім Марічки, хлопчик її віку і двоє ще менших – чотирьох і шести років. Правда, сиділо ще двоє набурмосених підлітків. Очевидно, їх майже усі знали, бо мама давно працює в університеті, то вони сиділи буками і чекали сигналу, коли можна буде нарешті поїсти. Ми ж перезнайомилися з купою людей. Декого з них уже не раз зустрічали у коридорах університету, коли заходили до Роми в офіс, але стільки китайсько-корейських облич запам’ятати неможливо! Я вже не кажу про їхні імена… Та кількох я все ж запам’ятала – вони зачіпали нас і в офісі, і на вечірці. Звісно, найбільше компліментів дісталося Марічці – і яка гарнюня, і яка чудова квітка у волоссі (квітку почепили в останню хвилину перед виходом – і недаремно). Після обміну привітаннями і компліментами усі цивілізовано вишикувалися у чергу за їжею. Легкі закуски, салати, гарячі страви, м’ясо, напої – ми просувалися, поступово наповнюючи свої тарілки. Ця ідея мені сподобалася – так є можливість спробувати цікаві страви різних країн або й запозичити якусь креативну придумку. Овочі, замотані в салямі й скріплені зубочисткою, овочі в прозорій желатиновій плівочці – майже суші, тільки без рису й риби. М’ясо у соусі барбекю, курка, м’ясо запечене, м’ясо смажене... Овочевий салат з тонюсіньким спагеті (волосся ангела), овочі з ракушками – я вже колись писала, що серед американців популярні салати з макаронними виробами. Рис із зеленим горошком і кеш’ю – дуже цікаве поєднання. Кукурудза з квасолею і цибулею. Моя тарілка уже була повна, коли ми дійшли до найцікавішого, як на мій смак, – китайської лапші з морепродуктами. Можна сказати, що я була приємно вражена тим, що серед напоїв були не лише кока-кола та спрайт, а й різні соки. Хоча… Чому дивуватися? Серед присутніх – лише половина – американці, решта – китайці, корейці, індуси, а вони усе ж не привчені змалечку до газованих напоїв, тож зберігають і свої традиції, і здоров’я.
За столом, окрім нас трьох, сиділи ще індуска Субрата (Нарешті! Я запам’ятала її ім’я! А то питала Рому: Субата? Субарта? Ім’я схоже одночасно і на «субару», і на суботу… До «суботи» і «субари» треба ще додати «брата» – тоді вийде Субрата!) американці Джош, Адам і дівчина Адама, з якою він зустрічається уже дев’ять років. Поки йшлося про бой- і герлфрендів, я розуміла їх, коли розмова плавно перетекла у русло змагань хакерів, де перемогли студенти Таусона, розуміти було важче, а коли перемкнулися на андроїдів, я вимкнулася, бо знайомих слів було менше, ніж незнайомих. Та усе одно, товариство було приємне і не було відчуття, що я зайва, хоча таке побоювання у мене було.
Поки гості говорили, пили й їли, з імпровізованої сцени лунала жива музика. Не знаю, хто грав на фортепіано, а на барабанах кайфував один із викладачів. Кайфував – бо було видно, що він отримує не менше задоволення від гри, ніж слухачі.
Звісно, спільна трапеза була не єдиною розвагою вечора. Коли гості збиралися, усі отримували квиточки з номерками. Один із тих номерів виграв приз – чималого іграшкового Санта-Клауса. Ще одна гра – вгадати, скільки M&M’s у банці. Хто хотів – записував свої здогади. Рома прикинув, що має бути більше двох тисяч цукерочок. Ми усі троє записали своє версії. Марічка – 2000, я – 2345, Рома – 3000. А їх виявилося 2115! Лише трішечки промахнулися! І банку M&M’s отримав декан факультету Дейв, чия здогадка – 2121 – була найближчою до істини.
Ми також не лишилися без приємного сюрпризу. На кожному столі стояв подарунковий набір – велика яскрава чашка зі сніговиком, у якій – пакетик зефіру та шоколаду. Набір мав дістатися тому, під чиїм стільцем знайдеться різдвяна прикраса. Та у нас жодної такої не знайшлося – мабуть, тому, що один стілець у нас позичили сусіди. Хто за нашим столом мав найбільше шансів отримати чашку зі сніговиком? Звісно, Марічка. А добра ведуча підклала нам ще один такий набір, тільки іншого кольору. Тепер був вибір – червона чи блакитна чашка. Окрім Марічки, на святковий набір претендувала Субрата. Решта відмовилася від подарунка на їхню користь. Марічка вибрала набір із блакитною чашкою, індуска отримала червону. Як добре, що чашка така велика! Чому добре? Бо вона дісталася мені! Тепер маю спеціальну зимову чашку для покращення настрою.
Усі гості мали принести по подарунку, для дітей – підписані. Дитячі презенти відклали окремо, усі решта – на столі при вході. Коли гості уже вгамували почуття голоду і поступово стали переходити до солодкого (який я чізкейк їла – смакота!), вручили подаруночки дітям. «Знаєш, від кого це подарунок?», – запитала в Марічки ведуча вечора. «Так», – відповіла наша дитина і хитро подивилася у наш бік. «Ні, це від Санти», – наполягала американська тітонька. «Ха-ха, хто б це повірив, що Санта розносить подарунки на початку грудня, та ще й підписані татовим почерком?» – приблизно таке сказала Марічка, коли тітонька пішла ощасливлювати інших малят. Малята ощасливлені – тепер черга дорослих: розпочинається головна розвага – гра у
білого слона. Ідея мені дуже сподобалася, це просто знахідка для дружніх вечірок. Зараз поясню, чому.
Пам’ятаєте, кожен приніс подарунок і має квиточок? Ніхто не залишиться без презента, але що він дістане – загадка для всіх. Ведуча називає номер, його власник підходить до столу і вибирає собі пакуночок. Цікаво те, що кожен учасник має вибір – або взяти запакований сюрприз, або відібрати у когось із своїх попередників. Той, у кого забрали подарунок, має право взяти інший. Найпопулярнішим був різдвяний набір – тарілка й ніж зі сніговиком – він чотири чи п’ять разів змінював власника. Блукала по залу також лазерна ручка, пляшка вина і кава. Чим більше нахвалював власник свій подарунок, чим більше тішився, тим бажанішим він ставав для інших. Хоча був один подаруночок, на який так ніхто й не зазіхнув, хоч як активно розхвалював його власник, – невеличкий леопард із рожевим написом wild на спині. Подарунки були дуже різні. Окрім зазначених, можу назвати ще коробку чаю з чашкою; диск; шоколадні цукерки; набір кухонних рушників із різдвяною символікою; набір вуглинок (коли хочуть пожартувати – на Різдво замість подарунка у шкарпетку кладуть вуглинку); головоломки (таких було аж чотири, що й недивно, адже зібралися не просто розумні люди, а професори комп’ютерних наук – їм потрібно постійно підтримувати мозок у формі). Коли надійшла Ромина черга обирати подарунок, він покликав на допомогу Марічку – і вона витягла пакуночок з шоколадним драже різного розміру. Подвійна вигода – смачний шоколад і гарна кольорова коробочка з трьома шухлядками. Для мене Марічка витягла невеличкий пакетик з набором вишуканих керамічних підставок під чашки, причому виготовлених не в Китаї, а в Перу! Так що маю чашку, маю на що її ставити і що смакувати з чаєм! А це ж лише початок сезону свят!
.jpg)
.jpg)
.jpg)
