Science fair,

або Чи можна любити науку зі школи

Починаючи з середніх класів, американські школярі щороку беруть участь у виставках наукових проектів. Деякі школи пропонують таку можливість і для молодших школярів, якщо вони хочуть (про Маріччин досвід у першому класі можна почитати тут). Переможці потрапляють на шпальти місцевих газет, на виставки переможців, які організовують у коледжах та університетах – це, знову ж таки, залежить від школи, штату тощо.

Для учнів середніх класів це обов’язково. Поетапна робота над проектом – значна частина оцінки з science (найближчий предмет у нас – природознавство, хоча часом географічні питання вивчаються у social studies, яке я нашим бабусям-дідусям перекладаю як «суспільствознавство». Social studies – більш гуманітарного спрямування, а science – точні науки, хоча поділ дуже умовний. :) ) у двох останніх чвертях року. У лютому школярі визначаються з темою (її можна змінити), а потім починають працювати – гіпотеза, матеріали, методологія. Закінчивши з теорією, беруться до практики: експерименти – обов’язкова частина проекту. Уже після опрацювання й аналізу результатів експерименту – висновки й оформлення презентаційної дошки. На всю роботу виділяється близько двох- двох із половиною місяців. Незалежне журі (не вчителі!) оцінює результати і визначає переможців. У нашому випадку – абсолютного переможця серед шостих класів, пару переможців серед п’ятих (п’ятикласники працювали по двоє) і по три призових місця в кожному п’ятому й шостому класах.

Важливо те, що ніхто нікому не нав’язує якихось конкретних тем. Учителі дають список джерел, де можна подивитися ідеї, а можна й самому вигадати тему. Головне – щоб юному науковцю було цікаво!

Ну от, тепер від загального перейду до конкретного. :) Ходили ми у вівторок на виставку наукових проектів 5-6 класів. І проекти, і оформлення були дуже різні – і, м’яко кажучи, скромні, і дуже креативні. Щодо тем, то найпопулярнішими виявилися вирощування кристалів, випічка і баскетбол. Хлопці досліджували, скільки м’ячів втрапить у сітку чи як високо м’яч відстрибне від землі. Дівчата – який спосіб випічки чізкейку найкращий, без яких інгредієнтів неможливо зробити печиво тощо. Серед «випічки» вирізнявся проект Бейлі. Вона спекла два ідентичні торти, принесла до школи і сказала, що в одному з них – дорожчі складники. Як вона й передбачала, однокласники сказали, що смачніший той, де дорожчі інгредієнти.

Цього року було дуже багато тем, пов’язаних із їжею. Не лише випічка, а й, наприклад, таке: «Чи справді м’ята охолоджує напої?» Кейтлін додавала в різні напої м’ятні цукерки і вимірювала температуру до і після додавання. За кілька хвилин температура знижувалася на 2-3 ºF, але у висновках дівчинка чомусь написала, що м’ята не впливає на температуру. Насправді, як пояснила мені обурена Марічка, не «чомусь», а тому, що Кейтлін написала висновки ще до того, як провела експерименти, а переробляти не захотіла. Але найбільше Марічку обурило навіть не це, а те, що проект отримав друге місце у класі, де вчиться Кейтлін.

Двоє хлопців експериментували з попкорном: кукурудза якого виробника краще «вистрілює». Якщо вірити Хантеру, який гарно оформив презентаційну дошку (наклеїв навіть кілька великих намальованих попкорнин :) ), на столі розклав пакетики й кукурудзу різних виробників, то найдорожча кукурудза виявилася слабким «стрільцем». За свою роботу він отримав друге місце у Маріччиному класі. Як і минулого року (перше тоді було в Марічки). Бідака Хантер – ніби і призове місце, але ж знову друге. Перше місце у Маріччиному класі посіла Моллі (конкуренції з якою Марічка боялася чи найбільше, бо минулого року вона виграла, добувши молоко з пластику) з дещо дивною роботою «Чи розуміють собаки англійську?» Оформлення справді гарне – з фотографіями пса, таблицями, але сама постановка питання мене подивувала. Як і припускала Моллі, собаки не розуміють англійської, а реагують на тон команди, бо її пес сідав і коли вона казала йому «sit», i «bit», i «kit».

Ще один конкурент, якого Марічка побоювалася, – її друг Кентон, найрозумніший шестикласник їхньої школи. Зроблю невеличкий відступ. Напередодні виставки Марічка прийшла додому і сказала: «Я провела опитування серед шостих класів, хто переможе, і всі в різних комбінаціях називають мене, Кентона і Моллі. Моллі, тому що вона перемогла минулого року, я – найрозумніша дівчина, Кентон – найрозумніший хлопець». Кентон експериментував із різними матеріалами – що пропускає/блокує сигнал wi fi. Зізнаюся, що його роботи не бачила, просила Марічку, щоб показала презентації своїх друзів, а про Кентона якось забула. За свою роботу хлопець отримав перше місце у своєму класі.

Іще одне перше місце серед шестикласників дісталося Нолану – ще одному Маріччиному другу, товаришу по футбольній команді й нашому сусідові. Він з’ясовував, чи справді миття рук допомагає позбавитися мікробів. Як? Три однакові шматки хліба він брав митими руками, продезінфікованими санітайзером і немитими, а потім спостерігав, який хліб швидше запліснявіє. Найшвидше зацвів той шмат, який брали немитими руками. Окрім того, плісняви там було найбільше. Наступний – хліб після продезінфікованих рук. Найчистіший – шматок, який Нолан брав митими руками. Висновок очевидний: нарід, мийте руки! На презентаційній дошці – фото запліснявілого хліба. На столику біля дошки – хліб у пакетиках, щоб кожен міг помилуватися, що виробляють мікроби, якщо їх не змити водою з милом.

Серед п’ятикласників перемогло дослідження «Найкраща ізолента». Вони взяли duck tape різних виробників, піддавали впливу сонця, дощу, морозу тощо, а потім приклеювали й дивилися, стрічка якого бренду тримає найкраще.

Серед робіт, які пам’ятаю, – «Який подарунок кращий – гарно чи абияк запакований?» Висновок: для більшості упаковка не важлива. Хоча можна посперечатися, бо вибірка була замала (всього лиш п’ятеро, а я Марічці казала, що вона мало людей записала – 20 :) ). Геймер Кайлер пробував дослідити зміну своєї поведінки залежно від ігор, в які грає. Припускав, що від одних ставатиме агресивним, від інших йому буде нудно. Мабуть, із проектом йому теж було нудно: біла дошка майже порожня, лише кілька криво порізаних шматків білого паперу зі скупим описом…

От і все. Мені цікаво ходити на подібні виставки. Одразу видно, хто чим цікавиться, хто відповідально ставиться до роботи, а кому воно не треба. А тепер – фото нашої переможниці.

Наукова виставка

Березень закінчується, а у мене лишився борг – дві невисвітлені події. Наукова виставка – одна з них. Такі виставки щороку проходять в американських школах.

Маріччин науковий проект мої читачі вже бачили, а тепер я розкажу про саму виставку. Місіс Луїс, Маріччина учителька, попередила дітей і батьків, що першокласники можуть не готувати наукових проектів цього року, але вона дуже радила б спробувати, щоб мати досвід на рік наступний, адже у Woodhome участь у виставці обов’язкова для усіх учнів, починаючи з другого класу. Правда, не всі початкові школи влаштовують подібні заходи, а от для середніх шкіл (5-8 класи) – це обов’язковий пункт програми.

Звісно, що ми вирішили спробувати, тим паче що це новий досвід не тільки для Марічки, а й для нас із Ромою, адже у наших школах немає нічого подібного.

Тему для проекту треба було обирати самим. У паперах з інформацією про виставку були деякі підказки, але надто вже загальні – можна, наприклад, спостерігати за тваринами, записувати зміни погоди тощо. Категорично заборонялося приносити діючі вулкани та живих тварин.

Дивна заборона? Чому ж? Згадайте американські фільми. Якщо йдеться про школярів – обов’язково показують ці самі наукові виставки і діючі вулкани. Може, хтось уже постраждав від виверження, то й заборонили…

Так от, найважче, мабуть, було вибрати тему, бо ж ми з Ромою свого часу такого не робили. Подумавши кілька днів, вирішили посіяти базилік (тим паче що у нас було насіння), записувати спостереження (коли рослинка проросте, як змінюватиметься) і робити фотографії на різних етапах. За три тижні, які минули від посіву насіння і до наукової виставки, наш базилік не дуже виріс, але були записи й фотографії, тож Маріччин стенд мав гарний вигляд.

Проекти школярів виставляли у спортзалі, але, на жаль, подивитися їх можна було лише протягом кількох годин, тож ми з Ромою не мали такої можливості. Марічка розповідала, що найбільше, а саме п’ять, було моделей Сонячної системи – планети з пап’є-маше або паперові, причеплені на різної довжини нитках до Сонця. Коли ми думали над темою, ідея зробити Сонячну систему видавалася мені цікавою, але я й не підозрювала що вона аж така популярна. Друге місце по популярності посіли вулкани (але вони не вибухали прямо на виставці, а просто стояли на столиках). Ідея вирощувати рослинку, яка, як нам здавалося, лежить на поверхні, виявилася оригінальною, втіленою лише у Маріччиному проекті.

Марічці запам’яталося дослідження, як впливає пепсі на зуби, – з яскравими фотографіями зубів після місяця регулярного вживання напою, через півроку, рік. Емаль стирається, зуби стають темнішими, пористими. Марічку вразив цей проект, але не настільки, щоб вона відмовилася від пепсі.

Ще один експеримент – наскільки високо вистрелює кока-кола з пляшки, якщо вкинути туди одну таблетку ментосу, дві, три. А от мені цікаво, до яких висновків дійшов автор цього проекту. Це першачкам можна писати звіт про дослідження у довільній формі, а старші школярі мають описати мету, матеріали, хід експерименту та зробити висновки.

Минулого року один хлопчик, очевидно, не без допомоги дорослих, сконструював годинник, який працював на картопляному та лимонному сокові. Цього року юний дослідник також порадував своїм креативом.

Чесно кажучи, готуючи з Марічкою її науковий проект (так голосно звучить! J ), ми з Ромою трохи побоювалися, чи не заб’ють наш базилік усілякі вулкани. Справа в тому, що у магазинах можна купити різноманітні «навколонаукові набори» і змайструвати самому не тільки модель Сонячної системи чи вулкан, який і справді вибухає, бо у комплект входять спеціальні таблетки, які провокують вибух, а й викопати кістку динозавра чи відлити його гіпсовий скелет. Можна також змайструвати мумію, загорнувши скелетик у спеціальні бинти, і розмалювати саркофаг або зробити на гіпсі відбиток лапи динозавра. Можна зробити багато чого, але ж це не зовсім чесно – використовувати готовий набір. Особистий внесок дитини у такий проект мінімальний. Хоча, звісно, залежить, у якому соусі це подати, адже має бути ще й текстовий супровід.

Так, наприклад, Кайнат, з якою Марічка дружила і вчилася в одному класі минулого року, принесла у школу акваріум із водоростями. Її мама розповідала, що вони купили якийсь дуже дорогий набір (вона постійно мені жаліється, що витрачає купу грошей на різноманітні шкільні проекти, а ми стараємося обійтися тим, що є у нас під руками), і Кайнат описала, як відбувається процес фотосинтезу: як водорості поглинають вуглець і виробляють кисень. «Ого! – подумала я тоді. – А ми усього лише виростили крихітну рослинку». Зате Марічка зробила це сама і розуміла, що вона робить і про що пише, усе ж таки вуглець і кисень – трохи зарано як для першого класу.

Мабуть, саме так подумали і вчителі, які оцінювали дослідження юних науковців. Проекти-переможці протягом тижня можна було побачити у коридорах школи. Я бачила лише роботи першокласників, тож про них і розповім. Перше місце посів Бредлі, який вчиться у паралельному класі. Він узяв десять предметів і досліджував, що у воді плаває, а що тоне. На стенді були фотографії: скляна ванночка з водою і в ній – різні предмети (м’ячик, хліб, пінопласт тощо). Підписи пояснювали: «тоне» чи «плаває», а в кінці – висновок, чому так відбувається.

Друге місце Марічка розділила з дівчинкою з паралельного класу, яка на своєму стенді зобразила колообіг води у природі: крапельки води (ватяні кульки) випаровуються, піднімаються, збираються у хмари (зафарбовані чорним ватяні кульки) і падають дощем.

Третій приз також отримали двоє дівчаток. Одна з них досліджувала, по якій трубці швидше спуститься м’ячик – рівній чи вигнутій. Інша – що крохмаль у різних станах однаковий на дотик (чи щось таке, я так до пуття і не зрозуміла).

Переможці отримали грамоти, призові стрічечки, а також – запрошення на наукову виставку в Університеті імені Моргана, у якій брали участь юні науковці-переможці з Балтимора та околиць. Батьків там «загнали» на трибуни, а юні дослідники відповідали на питання комісії про свої проекти. 

Дітлахам вручили грамоти та футболки (от тільки розмір явно не Маріччин, ще рости й рости…). Прізвище на грамоті було написане неправильно, то Марічка ще добивалася, щоб її переробили. Аякже! Це важливо, бо ж грамота висить на стіні у вітальні – своєрідній «Алеї слави».