Science fair,

або Чи можна любити науку зі школи

Починаючи з середніх класів, американські школярі щороку беруть участь у виставках наукових проектів. Деякі школи пропонують таку можливість і для молодших школярів, якщо вони хочуть (про Маріччин досвід у першому класі можна почитати тут). Переможці потрапляють на шпальти місцевих газет, на виставки переможців, які організовують у коледжах та університетах – це, знову ж таки, залежить від школи, штату тощо.

Для учнів середніх класів це обов’язково. Поетапна робота над проектом – значна частина оцінки з science (найближчий предмет у нас – природознавство, хоча часом географічні питання вивчаються у social studies, яке я нашим бабусям-дідусям перекладаю як «суспільствознавство». Social studies – більш гуманітарного спрямування, а science – точні науки, хоча поділ дуже умовний. :) ) у двох останніх чвертях року. У лютому школярі визначаються з темою (її можна змінити), а потім починають працювати – гіпотеза, матеріали, методологія. Закінчивши з теорією, беруться до практики: експерименти – обов’язкова частина проекту. Уже після опрацювання й аналізу результатів експерименту – висновки й оформлення презентаційної дошки. На всю роботу виділяється близько двох- двох із половиною місяців. Незалежне журі (не вчителі!) оцінює результати і визначає переможців. У нашому випадку – абсолютного переможця серед шостих класів, пару переможців серед п’ятих (п’ятикласники працювали по двоє) і по три призових місця в кожному п’ятому й шостому класах.

Важливо те, що ніхто нікому не нав’язує якихось конкретних тем. Учителі дають список джерел, де можна подивитися ідеї, а можна й самому вигадати тему. Головне – щоб юному науковцю було цікаво!

Ну от, тепер від загального перейду до конкретного. :) Ходили ми у вівторок на виставку наукових проектів 5-6 класів. І проекти, і оформлення були дуже різні – і, м’яко кажучи, скромні, і дуже креативні. Щодо тем, то найпопулярнішими виявилися вирощування кристалів, випічка і баскетбол. Хлопці досліджували, скільки м’ячів втрапить у сітку чи як високо м’яч відстрибне від землі. Дівчата – який спосіб випічки чізкейку найкращий, без яких інгредієнтів неможливо зробити печиво тощо. Серед «випічки» вирізнявся проект Бейлі. Вона спекла два ідентичні торти, принесла до школи і сказала, що в одному з них – дорожчі складники. Як вона й передбачала, однокласники сказали, що смачніший той, де дорожчі інгредієнти.

Цього року було дуже багато тем, пов’язаних із їжею. Не лише випічка, а й, наприклад, таке: «Чи справді м’ята охолоджує напої?» Кейтлін додавала в різні напої м’ятні цукерки і вимірювала температуру до і після додавання. За кілька хвилин температура знижувалася на 2-3 ºF, але у висновках дівчинка чомусь написала, що м’ята не впливає на температуру. Насправді, як пояснила мені обурена Марічка, не «чомусь», а тому, що Кейтлін написала висновки ще до того, як провела експерименти, а переробляти не захотіла. Але найбільше Марічку обурило навіть не це, а те, що проект отримав друге місце у класі, де вчиться Кейтлін.

Двоє хлопців експериментували з попкорном: кукурудза якого виробника краще «вистрілює». Якщо вірити Хантеру, який гарно оформив презентаційну дошку (наклеїв навіть кілька великих намальованих попкорнин :) ), на столі розклав пакетики й кукурудзу різних виробників, то найдорожча кукурудза виявилася слабким «стрільцем». За свою роботу він отримав друге місце у Маріччиному класі. Як і минулого року (перше тоді було в Марічки). Бідака Хантер – ніби і призове місце, але ж знову друге. Перше місце у Маріччиному класі посіла Моллі (конкуренції з якою Марічка боялася чи найбільше, бо минулого року вона виграла, добувши молоко з пластику) з дещо дивною роботою «Чи розуміють собаки англійську?» Оформлення справді гарне – з фотографіями пса, таблицями, але сама постановка питання мене подивувала. Як і припускала Моллі, собаки не розуміють англійської, а реагують на тон команди, бо її пес сідав і коли вона казала йому «sit», i «bit», i «kit».

Ще один конкурент, якого Марічка побоювалася, – її друг Кентон, найрозумніший шестикласник їхньої школи. Зроблю невеличкий відступ. Напередодні виставки Марічка прийшла додому і сказала: «Я провела опитування серед шостих класів, хто переможе, і всі в різних комбінаціях називають мене, Кентона і Моллі. Моллі, тому що вона перемогла минулого року, я – найрозумніша дівчина, Кентон – найрозумніший хлопець». Кентон експериментував із різними матеріалами – що пропускає/блокує сигнал wi fi. Зізнаюся, що його роботи не бачила, просила Марічку, щоб показала презентації своїх друзів, а про Кентона якось забула. За свою роботу хлопець отримав перше місце у своєму класі.

Іще одне перше місце серед шестикласників дісталося Нолану – ще одному Маріччиному другу, товаришу по футбольній команді й нашому сусідові. Він з’ясовував, чи справді миття рук допомагає позбавитися мікробів. Як? Три однакові шматки хліба він брав митими руками, продезінфікованими санітайзером і немитими, а потім спостерігав, який хліб швидше запліснявіє. Найшвидше зацвів той шмат, який брали немитими руками. Окрім того, плісняви там було найбільше. Наступний – хліб після продезінфікованих рук. Найчистіший – шматок, який Нолан брав митими руками. Висновок очевидний: нарід, мийте руки! На презентаційній дошці – фото запліснявілого хліба. На столику біля дошки – хліб у пакетиках, щоб кожен міг помилуватися, що виробляють мікроби, якщо їх не змити водою з милом.

Серед п’ятикласників перемогло дослідження «Найкраща ізолента». Вони взяли duck tape різних виробників, піддавали впливу сонця, дощу, морозу тощо, а потім приклеювали й дивилися, стрічка якого бренду тримає найкраще.

Серед робіт, які пам’ятаю, – «Який подарунок кращий – гарно чи абияк запакований?» Висновок: для більшості упаковка не важлива. Хоча можна посперечатися, бо вибірка була замала (всього лиш п’ятеро, а я Марічці казала, що вона мало людей записала – 20 :) ). Геймер Кайлер пробував дослідити зміну своєї поведінки залежно від ігор, в які грає. Припускав, що від одних ставатиме агресивним, від інших йому буде нудно. Мабуть, із проектом йому теж було нудно: біла дошка майже порожня, лише кілька криво порізаних шматків білого паперу зі скупим описом…

От і все. Мені цікаво ходити на подібні виставки. Одразу видно, хто чим цікавиться, хто відповідально ставиться до роботи, а кому воно не треба. А тепер – фото нашої переможниці.