Кролі дешевші, якщо вони – корови

Давно я не робила замальовок з американського життя, але от у п’ятницю зробили рейд по магазинах, і трапився випадок, який просто не можу не описати, така собі комедія абсурду.

Не те, щоб ми дуже розраховували на «чорну п’ятницю», та все ж вирішили пробігтися по кількох улюблених точках. Як нерідко буває, надовго застрягли в іграшковому магазині. Місця, де стояли ігри чи іграшки зі значними знижками, було видно одразу – вони були порожні. Тож ми прогулювалися Toys”R”Us, не поспішаючи.

Марічка якраз шукала, що б таке цікавеньке їй колекціонувати. У різний час то були маленькі головасті звірята (Littlest Pet Shop), невеличкі лялечки з очима-ґудзиками (Lalaloopsy). Були й інші захоплення, але ці протрималися найдовше. Марічка уже ніби й майже не грається, але все ще не може пройти повз гарні іграшки.

Це був такий довгий вступ. А тепер починається власне історія. Уже не раз і Марічка, і ми з Ромою зупиняли погляд на симпатичних звірячих сімействах із серії Calico Critters. Усім вони гарні, от тільки дорогі. Та цього разу Марічка вирішила, що вони – це саме те, що вона шукає, і що на цих милих звірят їй не шкода своїх двадцяти доларів (донька отримує «стипендію» після того, як приносить додому табель), а що одна сімейка коштувала $22, то Марічка уточнила: «Ви ж мені додасте, правда?»

І таки позбулася б дитина зароблених головою грошенят, якби Рома не помітив, що дві сімейки мають знижену ціну. На папірці писалося: «Сім’я молочних мишок» і «Сім’я плямистих корівок» – $9.99. «Подивися, може, тобі підійдуть?» – «Так, я якраз вагалася, чи мишок, чи кроликів взяти», – сказала втішена Марічка. «Піди, перевір ціну», – порадив Рома, і Марічка поскакала до апарата, який сканує штрихкод. «9.99!» – «Давай подивимося, може, тут ще хтось на знижці». Над папірцем про акційну ціну стоять коробки з мишками і зайчиками, ніяких корівок не видно. Але тут хтось із нас зауважує цікаву річ: на коробці з зайцями написано: «Friesian Cow Family»! Тобто сімейство плямистих корівок! Хоча на корів звірята зовсім не схожі, зайці як зайці. «Ану, доню, піди перевір ціну». За кілька хвилин вертається Марічка: «22 долари. І каже, що це не корови, а Hopscotch Rabbit Family». То хто це? Таки корови чи таки кролі?

Заплутавшись у походженні видів, ми покликали співробітника магазину: «Миші і корови у вас сьогодні на знижці. На цій коробці написано, що це корови, але автомат показує ціну на кролів. То яка ж насправді ціна». Чолов’яга, побачивши напис «корови» на коробці з кролями, розгубився. Поки він збирався з думками, ми привели його до полиць із кроле-коровами. «А корів там немає?» – усе ще на щось сподіваючись, запитує він. «Немає. І ці коробки з кролями стоять над наклейкою з акційною ціною». Він знизує плечима: «Навіть не знаю, що вам сказати. Але раз корови сьогодні на знижці, а на коробці написано «корови», значить, ці кролі повинні бути за ціною корів. Тільки попередьте про це касира».

Касир пробиває м’ячик, машинку Юлі, набір «Просто додай грязюки», дерев’яний конструктор, сімейство мишей, а далі починається друга дія комедії абсурду. Вступає Рома: «Корови сьогодні, як і миші, на знижці. На цій коробці написано «корови», а ціну чомусь показує, як на кролів». Продавець іще не розуміє, у що її втягують: «Давайте, я подивлюся». За штрихкодом – кролі, але ж написано: «корови»! «Цікаво, – каже вона. – Але ж це явно кролі!» – «Але ж написано «корови»!» – не здається Рома. Продавець – молода дівчина і, очевидно, це перша подібна ситуація у її практиці. Вона кличе менеджера. Та виглядає досвідченішою і зовсім не розгублена: «Написано «корови» – значить, «корови»! Пробивай їх як корів». Та не встигає вона відійти, як продавець її знову кличе: «А як ввести нову ціну?» Менеджер сама стає до каси, пробує ввести знижену ціну, в результаті вводить: «$0.01». Так Марічка зберегла половину своєї стипендії (точніше, Рома для неї зберіг) та отримала дві звірячі сімейки замість однієї.

А тепер – найцікавіше! Фотографії! Щоб не бути голослівною, я сфотографувала коробки зі звірятами до того, як Марічка їх порозпаковувала. Почнемо з мишок:

Мишки як мишки, правда? А ось і наші славні кроле-корови:

Треба визнати, що Марічка, коли роздивлялася свої надбання у машині, помітила, що на коробці збоку таки написано The Hopscotch Rabbit Family – сім’я кроликів-стрибунців. 

Очевидно, у магазин потрапила бракована партія іграшок: у коробки запхали не ті записки. Мабуть, кроле-корів взагалі спишуть, щоб не морочити собі голови: хто ж вони – кролі чи корови?

Канікули в Аппалачах. День перший

Одразу після сніданку розпочалася культурна програма – ми поїхали на Deep Creek Lake. Це найбільше рукотворне озеро у гірській частині Мериленду, улюблене місце відпочинку жителів довколишніх територій і не тільки. Багато хто, як і ми, долає чималу відстань, щоб помилуватися тутешніми краєвидами, поплавати на човниках, порибалити чи поніжитися на сонечку на пляжі.
Саме на березі озера ми вперше побачили бурундуків. Хоча ні, з вікна будинку також бачили одного, який бігав по торішньому листі. Але в лісі біля озера мали змогу ближче роздивитися родичів Чіпа та Дейла. Бурундуки не дуже великі гризуни – розміром десь із хом’яка, але на спинці мають гарненькі чорні й білі смужки. Діснеєвські мультиплікатори трохи погрішили проти істини – у бурундуків аж ніяк не куці обрубки замість хвостиків. Вони мають досить довгі волохаті хвостики, хоча й не такі пишні, як у білок. Якщо у Балтиморі і на подвір’ях, і на вулицях скачуть сірі білки, то у Окленді – симпатюльки бурундуки.

Перед тим, як вертатися до машини, зайшли у дослідницький центр. Він цікавий тим, що там є багато опудал місцевих звірів. Чорні американські ведмеді барибали, олені, сови, яструби, змії… Звісно, найбільше вражають ведмеді. Хоча барибали й не найбільші представники ведмежого роду, але зустрітися у лісі з таким ведмедиком бажання не виникає – достатньо подивитися на його міцні пазуряки. Ведмедів у тутешніх лісах ніхто не зачіпає, тому вони живуть по сусідству з людьми. Тут, наприклад, сміття не виставляють біля будинків, щоб забрав сміттєвоз, а звозять у спеціальне місце, інакше у пакетах зі сміттям похазяйнує барибал. Часом біля хат люди помічають сліди непроханого гостя. Трохи ближче до лісу, ніж будинок пані Іри, у якої ми гостювали, має хату ще один виходець з України. Так йому ведмідь на пам’ять лишив відбиток своєї бруднючої лапищі і пошкрябини на склі. Над вікном було гніздо диких ос, тож, мабуть, клишоногий хотів до нього добратися.
Ведмеді – своєрідні символи Окленду: дерев’яні скульптури Мишків і Михайликів можна побачити біля кафе і сувенірних крамничок, у парках. Окрім того, місцеві майстри пропонують гостям міста придбати вирізьблених клишоногих різних розмірів, кольорів та форм.

Після відвідин барибалів ми об’їхали озеро, щоб скуштувати розрекламоване пані Ірою домашнє морозиво. До Lakeside Creamery можна під’їхати авто, що ми й зробили, а можна приплисти на човнику – унизу біля кафе є спеціальний причал. Lakeside Creamery пропонує натуральне, без барвників і консервантів, морозиво, яке кладуть у щойно спечену вафлю або звичайний вафельний стаканчик. Правда, задоволення це не з дешевих – 200 г морозива у свіжоспеченій вафлі коштує $6, але це того варте! Ми довго придивлялися, яке ж морозиво вибрати. В результаті Марічка вибрала ванільне зі шматочками шоколаду і полуничне, я – шоколадне і зі смаком дині, а Рома – зі шматочками шоколаду і солодкої вати. Останнім часом я не дуже полюбляю морозиво – можливо тому, що воно зараз не дуже смачне? Але це смакувало надзвичайно! Смачнішого морозива я ще не їла…
Наступним пунктом програми був підйом на гору. З гори добре видно лижні траси. Пані Іра розповіла, що раніше містечко було лише лижним курортом, а щоб привабити відвідувачів і влітку, на горі зробили водойму для рафтингу. Тепер сюди стікаються пошановувачі греблі. За $60 можна дві години гребтися у бурхливому потоці, долаючи на каяку або надувному човні перешкоди, перестрибуючи камені. Умілі веслярі за цей час роблять кілька кіл, а початківцям аби хоча б одне осилити, та й то з допомогою інструктора. Може, колись і ми спробуємо цей екстремальний вид спорту, а поки що лише спостерігали за тим, як течія несла човники на камені, як уміло веслярі скеровували свої каяки. Ну, не всі вміло, звичайно… Дехто намагався уникнути каменів, весь час зупинявся, щоб якимось мирним способом обійти небезпечні перепони.
Надивившись на змагання людини та стихії, ми пішли оглядати околиці. Пані Іра показала нам міні-готельчики, у яких здаються кімнати з усіма зручностями. Будинки стоять на краю гори, а щасливчики, які там мешкають, можуть хоть весь час милуватися дивовижними переливами гір.

Щось у цій оповідці я весь час пишу «милуватися», «краєвиди», «дивовижні»… Але околиці Окленду й справді дуже красиві, тому й хочеться весь час милуватися, милуватися й милуватися…
Біля одного з будинків ми побачили зарості квітучої папороті. Так, я не помилилася, саме квітучої. Скільки ми чули легенд про цвіт папороті, про неймовірну силу цієї квітки! А цвіт виявився схожим на рудуватий віник… Пам’ятаєте, які квіти у подорожника? Так у папороті такі самі довгі пагони, на яких угорі кучерявиться руденьке «волоссячко»…

Оце так розчарування… Марічка йшла і згадувала казки і книжки, де йшлося про квітку папороті. Чарівна квітка з казок виглядала зовсім інакше! Лишається тішити себе думкою, що це американська папороть. Вона зовсім не чарівна, то наша, українська, цвіте лиш раз, у купальську ніч, і дарує тому, хто її знайшов, дар ясновидіння...
На сьогодні було заплановане ще одне місце – ферма. По дорозі на ферму ми зупинилися, бо побачили гамірну юрбу на просторій галявині. Окрім людей, на галявині товклося багато собак. Майже при вході стояв манеж із величезним собацюрою і двома малими дітьми. Такого велетня я бачила уперше: далматинці поруч із ним виглядали дрібними цуциками. Не дуже знаюся на породах собак, але здається, то був датський дог. Принаймні картинки, знайдені в інтернеті, схожі на того пса. Не менше, ніж розміри пса, вражало те, що його господиня лишила разом із ним у манежі малих дітей - півторарічного хлопчика і ще меншу дівчинку! А якби цей велет необережно сів на дитину! Легко б поламав не одну пару кісток…
Незважаючи на те, що навколо було багато цуциків різних порід і мастей, це не була виставка собак, це був пивний фестиваль. На вході за $10 давали рулончик квиточків і пивний кухлик. Ці квиточки можна було витратити на пиво чи на розваги на зразок кидання м’яча у кошик, кілець на гвіздки тощо. Художники за ті ж таки квиточки розмальовували бажаючим обличчя. Але ми нічого не кидали і не розмальовували. Ми навіть квиточків не купували. Просто подивилися, як розважається народ, повставляли у дірки на плакаті свої голови замість котячих і собачих, та й вирушили далі.
На фермі нас чекали лами, віслюк і багато низькорослих козликів. Правда, в загорожі лежала тільки одна лама, інші відпочивали у хліві, зате її рогатих товаришів було чимало, і вони були дуже активні – просували свої голови з досить кремезними рогами поміж дерев’яну огорожу і випрошували їжу. Корм можна було придбати тут же. Поруч із їхньою загорожкою стоїть автомат: кидаєш 25 центів – і у лопатку сиплеться зерно. Марічка з задоволенням гладила і годувала козлів (саме козлів, кіз не виставляли на показ), намагаючись нікого не обділити. Мені найбільше сподобався сіренький. Хоча вони усі дуже смішні: невисокі, десь по коліно, але при цьому дуже пузаті! Видно, гостей на ферму приїздить чимало, і всі хочуть погодувати симпатичних козликів.
Годування тварин – не єдина родзинка цієї ферми, є ще й цікава крамничка, де можна спробувати і придбати різні смаколики і не тільки. Смаколики виявилися дуже доречними, бо на свіжому повітрі ми вже встигли нагуляти апетит, то ж із задоволенням пригощалися печивцем, вмочуючи його у різні соуси і пасти. Дуже смачною також виявилася кава, але одноразові стаканчики, у які її треба було наливати, були такі крихітні, що я ніяк не встигала насолодитися нею. Добре, що можна наливати самому, і я цим нахабно скористалася і випила кілька порцій. Звичайно, можна придбати собі банку кави і вдома пити хоч літрами, але вона була досить дорога, тож я обмежилася тим, що випила у крамничці. У цьому маленькому магазинчику – просто дивовижна концентрація унікальних речей: прикраси, годинники, сувенірчики, гарненькі дрібнички для дому. Поки ми це все оглядали, пані Іра купила собі два гарних червоних браслети з коралами і бісером – добре пасуватимуть до вишиванки. На мій жаль, таких більше не було. Був гарний блакитний, але подібний у мене вже є, ніжно-фіолетовий, але його ні до чого вдягати… Тож із браслетами цього разу не склалося. Зате ми купили два корки-грибочки – закорковувати відкрите вино – і суміші до вершкового сиру (cream cheese) – одну солону, яку ми спробували і яка нам найбільше прийшлася до смаку, і одну солодку, яку вибрала Марічка. Якось при нагоді змішаємо суміші з вершковим сиром і маслом, вмочатимемо печиво і згадуватимемо цю поїздку в гори…

Ще раз про шопінг

Я вже зачіпала цю тему в листопаді, але тоді сама ще не дуже добре орієнтувалася, тож тепер хочу повернутися до неї. Звісно, найбільші розпродажі відбуваються напередодні Різдва, але є й сезонні сейли, коли, наприклад, перед початком весняного сезону розпродують теплі речі або речі з минулорічної колекції, щоб звільнити місце для нових. На таких розпродажах часом можна купити одяг чи взуття вдвічі, втричі, а часом навіть ще дешевше. Але то вже треба цілеспрямовано полювати. Вистежувати у магазинах або в інтернеті. В інтернеті набагато зручніше, бо не треба їздити/ходити на шопінг, а лише гортати сторінки, та й вибір часто більший, бо товар відправляють зі складу, а не з конкретного магазину. Окрім того, на інтернет-сайті, як правило, нижчі ціни, бо ж не треба платити за оренду магазина. Так, наприклад, на сайті Barnes&Noble, популярної мережі книжкових магазинів, книги можна придбати десь на третину дешевше, ніж власне у магазинах. У магазин Barnes&Noble можна прийти, вибрати, сісти й переглянути чи почитати книжку, а потім купити її на їхньому сайті.
Якщо замовити товар через інтернет, то пошта чи служба доставки принесе посилочку прямо під двері. Не треба нікуди йти, нічого заповнювати. Повертаєшся додому – а перед дверима кілька коробок, у поштовій скриньці – журнали і листи. Випереджаючи можливе запитання, відповідаю: посилки не пропадають, журнали також.
Окрім сезонних знижок та розпродажів існує правило «шести тижнів». Такі марки, наприклад, як Old Navy, Banana Republic, Kohl’s та інші, роблять знижки на свої товари через шість тижнів після того, як вони вперше з’явилися у магазині. На полювання потрібно виходити у четвер ввечері, бо саме четвер – перший день знижок у більшості магазинів одягу. А якщо дочекатися вихідних, можна й не знайти омріяного сарафанчика чи босоніжок потрібного розміру.
У січні чи липні можна вигідно придбати меблі, тому що у лютому та серпні в магазинах з’являються нові колекції. Ціни також нові, а самі ліжка чи шафи від «старих» можуть відрізнятися лише кольором чи аксесуарами. З іграшками інакше. Асортимент кардинально змінюється у вересні, але найкращий час купувати ляльки/машинки та інші цікаві дрібнички не напередодні, а у жовтні-грудні.
Шукати найдешевші авіаквитки краще у вівторок після третьої години дня. Більшість авіакомпаній оголошують про знижки вночі у понеділок, потім дані заносяться у загальну систему, тож час Х настає у вівторок по обіді. Найдешевші дні – вівторок, середа і субота, бо у ці дні здійснюється менше ділових подорожей, тож лишається більше вільних місць. Найдешевші рейси – перші ранкові, бо не всі хочуть покидати тепле затишне ліжечко заради жорсткого крісла в літаку.
Найкращий час для придбання нової машини – останні вівторок і середа місяця. Дилерам потрібно підтягувати квоту, тож вони легше спускають ціну. А якщо нове авто не конче потрібно прямо зараз, можна почекати до вересня. З вересня до грудня можна придбати минулорічну модель на 10-20% дешевше.
Цікава математика, правда? Але навряд чи вона працює в Україні, адже у нас і закони економіки не діють…
Власне, збираючись писати про шопінг, я хотіла зачепити цю тему трохи з іншого боку. Але прочитавши статтю у свіжому номері свого улюбленого журналу Woman’s Day, захотіла поділитися інформацією. Американські журнали часто піднімають тему економії, розповідають, як дешевше купити якісні речі (маю на увазі не тільки одяг, а й техніку, машини, квитки на літак чи концерт – власне, те, про що я писала вище). Цим вони дуже відрізняються від української жіночої періодики, де зірки різної величини хизуються тим, хто, що і де найдорожче купив.
І ще кілька слів про журнали. У середньому, передплата на рік коштує $30-50, але досить легко можна знайти за $10-15, а якщо добре пошукати, можна оформити річну передплату за $5-7, а часом навіть не річну, а кількарічну. Потім можна дочекатися подібної акції і знову недорого передплатити. Окрім того, в якості подяки за передплату, видавництво може запропонувати замовити безкоштовно чи за символічну плату одне чи два видання додатково. Або, поновивши передплату, можна отримати можливість передплатити видання і для друзів – за особливою, подарунковою ціною. Але можна і промахнутися. Кілька місяців тому Рома натрапив на пропозицію передплатити Woman’s Health на три роки за $3. Приваблива пропозиція! І тематика, яка мене цікавить… Але журнал виявився паршивенький. Багато картинок, мало інформації – я такого не люблю. Тепер стою перед дилемою: відписатися, чи хай приходить – а раптом трапиться і там щось цікавеньке? Мої улюблені видання: Woman’s Day, Parents, Health, Family Fun. Не буду навіть говорити про тематику цих видань – усе зрозуміло з назв.
Окрім власне знижок і розпродажів, дуже розповсюджена у США система купонів. Купони можуть бути у газетах чи власне самих магазинах і передбачають знижки на певні товари. Це, наприклад, може бути мінус $10 від покупки на суму від $25. Або якщо ти накупиш на певну суму товару, то, скажімо, картоплю або паперові рушники можна купити за спеціальною, зниженою ціною. Подібні купони дійсні не тільки у магазинах. Так, коли ми ходили у боулінг зі знайомими, частину вартості вони «оплатили» купонами – спеціально збирали для такої події. А коли ми їздили у печери, то завдяки купонам квитки у Skyline Caverns нам обійшлися дешевше.
Різні магазини також проводять заохочувальні акції. Купуєш дитячі йогурти – до чека додається купон на знижку наступного разу. Купуєш зубну пасту – на наступний раз видають купон на $2, а до нього – купон на покупку гелю для душа чи молочка для тіла зі знижкою у 20%. Так потроху, потроху – та й назбирається на щось корисне. А може, не корисне, але дуже бажане.
До речі, про корисне. Компанія Tropicana, яка виробляє натуральний апельсиновий сік, окрім користі від самого соку пропонує ще дещо. Кожен пакет чи пляшка соку (ми купуємо галонові (1 галон = 3,78 л) пластикові пляшки) має код під кришечкою. Зареєструвавшись і ввівши код, отримуєш бали, а вже за ті бали можна вибрати собі винагороду: знижку на заняття фітнесом, безкоштовний похід у боулінг, квиток у музей, зоопарк, дитячий розважальний центр (купуєш один квиток, другий – безкоштовно), морозиво у Baskin Robbins (купуєш одне морозиво, друге – безкоштовно) тощо. Інша компанія, Stonyfield, виробник різноманітних йогуртів, пропонує за зароблені бали вибирати свою продукцію, різноманітні чаї, каву, журнали про здоровий спосіб життя, органічну косметику, посуд та сумки, вироблені за дружелюбною до навколишнього середовища технологією. Одним словом, раз любиш натуральні йогурти, маєш право на «натуральні» подарунки.
Я взяла за приклад дві компанії, але їх, звісно, набагато більше. Це лише ті, продукцію яких ми часто купуємо. Українським компаніям непогано було б узяти подібну практику на озброєння. Може, заодно б і популяризували вітчизняні музеї, зоопарки, театри. А то акції ніби й проводяться, але або виграти там пристойний приз практично нереально, або такі подарунки, що й задарма не потрібні…
Збиралася писати про одне, по ходу розповіді впліталося інше, так що такий-от вийшов допис про шопінг…

Шопінг перед Різдвом

На прохання читачів пишу про особливості передріздвяного шопінгу у США. Підготовка до Різдва починається одразу ж після Дня подяки (останній четвер листопада), хоча перші ялинки і новорічні прикраси з’являються у магазинах задовго до грудня. Наступного ж дня більшість магазинів пропонує безпрецедентну акцію – ціни на частину товарів значно знижуються (часом вчетверо, а то й більше), але лише на кілька годин, потім ціни повертаються до звичної мітки, або лишається знижка, але вже набагато менша. Цей день називають «Чорною п’ятницею». Мисливців за дешевою рибкою чекають шалені натовпи (розповідають, що не раз людей просто затоптували) і довжелезні черги. Не встиг оплатити покупки до визначеного часу – плати повну вартість або відмовляйся. Такий собі екстрим… Син нашої знайомої якось потрапив у Чорну п’ятницю на відкриття одного з магазинів: накупив цілу купу речей за ну дуже низькими цінами, а повернувшись додому і роздивившись усе гарненько, виявив, що більшість із того всього йому абсолютно не потрібна. В результаті пішов здавати усе назад. Висновок: коли дивишся лише на ціни і хапаєш лише тому, що хочеш встигнути поперед інших, можна нахапати мішки різного непотребу і головний біль: куди ж це все подіти?
Але не варто засмучуватися, якщо Чорна п’ятниця пройшла повз вас. Напередодні Різдва багато магазинів влаштовують різноманітні акції. Наприклад, купуєш пару взуття, а другу – за півціни. Або: два гольфи чи футболки за ціною однієї; дві піжами за половину ціни однієї тощо.
Варто сказати, що відділи одягу в магазинах з демократичними цінами (такі, як Burlington, K-Mart, Walmart, Ross, Marshall’s) мають знижки не тільки перед Різдвом, але й протягом року. Хоча, безсумнівно, у значно менших масштабах. Завжди є пару рядів одягу зі знижками (sale) і розпродажем (clearance). Це, як правило, залишки. Там може бути всього тільки один-два розміри певної моделі, але, регулярно навідуючись у ці магазини, можна знайти щось цікаве для себе. Так, наприклад, у Burlington я не раз бачила плаття і костюми Calvin Klein за $30-35, можна також відшукати одяг чи взуття Tommy Hilfiger. Я згадую лише імена дизайнерів, які відомі й українським шопоголікам. Можна знайти недорогу брендову сумку (досі жалію за тією, з м’якої червоної шкіри, яку бачила, коли вперше була у Marshall’s), хоча поруч висять і її шкіряні подружки із захмарними цінами. Одним словом, якщо періодично навідуватися у магазини, можна поповнювати свій гардероб і при цьому не дуже переживати за товщину гаманця.
Пройшовшись різдвяними магазинами, можна забезпечити себе і свою сім’ю обновками на рік наперед. А одразу після Різдва, вже 25 грудня, падають ціни на усіляку різдвяно-новорічну символіку, бо тут мало хто святкує Новий рік, і ялинки виносять уже 25 грудня… Зате слов’яни можуть втішитися і придбати своїм близьким і друзям гарні подарунки до Нового року і православного Різдва. Так, мої свекри позаминулого року у кінці грудня придбали велику штучну ялинку за 15% від її оригінальної вартості, і ця пишна зелена красуня стоїть зараз у вітальні і підморгує своїми різнокольоровими вогниками. Тож сезон свят (holiday season) – гарний час для вдалого шопінгу.

Похід по магазинах

Похід у доларовий магазин і продуктовий не рахується – то були коротенькі візити. А на цих вихідних ми по-справжньому вибралися на закупи.
Склад-магазин «Костко» вражає розмірами: можна по ньому гуляти цілий день. За цей час встигаєш спробувати усяких різних смакот і не дуже смакот: ми, наприклад, скуштували йогурт, макарони з сиром, виноград, ковбаску, міні-піцу, рогалик, печиво з перцем, яке дуже довго заїдали, солодке печиво, хліб з гострим маринадом, гриби. Доброзичливі бабусі й дідусі (а пригощають усіх виключно літні люди, точніше, дуже літні – такі собі божі кульбабки з обличчями, як печені яблука) припрошують куштувати, не соромлячись: а раптом ти з першого разу не розпробував, який то смачний маринад?
Вперше, звичайно, важко зорієнтуватися, бо є там і продукти, і одяг, й іграшки. Іграшками, до речі, можна і погратися – ніхто нічого не скаже. Навпаки, для того вони й є.
Специфіка магазину полягає в тому, що це, по-перше, не зовсім роздрібний магазин: здебільшого треба брати кілька одиниць товару. Так, наприклад, соки скріплені по дві-три пляшки. Одну курку також не візьмеш – обов’язково треба брати дві. Але ціни переважно нижчі, ніж в інших магазинах. По-друге, у цей магазин будь-кого не пустять. Треба бути членом і платити внески ($40 на рік). Але вигода, звичайно, перекриває внески.
Марічка закохалася у пупса в комплекті з коляскою, ліжечком і стільчиком для годування, а також в кухню. Кухня і справді суперова: все, як насправді, – шухлядки, шафки, усе висувається, відкривається, щось керується автоматикою. До того ж купа посуду. Дитина вже пише списки Санта Клаусу… Бо ж до цієї місцевості Дід Мороз аж ніяк не добереться…
До речі, про Санта Клауса. Хоча зараз іще жовтень, у магазинах уже є чималий вибір різдвяних прикрас.
У неділю обходили ще три магазини: шукали автомобільне крісло для Марічки. Найдовше, звичайно, затримувалися в іграшкових відділах: хіба ж можна пройти повз них? У відділі іграшок ще одного великого магазину я отримала справжній шок: ляльки-немовлята реагують на рух, тому коли проходиш повз них, вони починають метляти головами, плакати або повзти. Я була до цього не готова і одразу просто перелякалася!
Крісла поки що не купили. Вирішили подивитися ще в Інтернеті. Я ще хотіла сокодавильницю для апельсинів і пароварку, але вибір був не надто великий, тому це також треба буде пошукати в Інтернеті.
У «Маршалз», куди звозять залишки речей з різних магазинів, я не могла відійти від сумок. Ще б пак: велика червона сумка з м’якої шкіри – $40! Оригінальна ціна – 100. А які ціни на сумки в українському «Інтертопі»? Отож! Але Рома стримав мене: «Ти ще жодного разу не брала сумку, яку я привіз тобі з Марокко». І то правда… Але $40! У той самий час Марічка задивлялася на вечірні плаття. Так, гарні. Але привабили вони її навіть не стільки красою, стільки тим, що до них додавався такий самий вечірній наряд для ляльки! На Маріччину біду, у неї й так чимало суконь «на вихід», тільки поки що, окрім випускного у садочку, нагод таких не траплялося.
Зрозуміло, що ми ознайомилися не з усіма місцевими торговими точками. І багато цікавого ще попереду. Хоча мене такі походеньки втомлюють…

Перші враження

Ми тут лише тиждень, ще майже нікуди не їздили, бо і Рома, і свекри на роботі, але перші враження вже є. Вдень повсюди цвіркочуть цвіркуни, стрибають білки, вранці пташки сповіщають про схід сонця.
Прогулюючись найближчими вуличками (взагалі пішки тут мало хто ходить, але якщо ходять, то обов’язково вітаються з перехожими, незалежно від того, чи вони знайомі), побачили дивовижну картину: на одному з подвір’їв була ціла купа невеличких надгробків. І не встигла я запитати Рому, хто ж це тут живе, як він сам усе пояснив: «Скоро Хеллоуін, ви ще й не таке побачите». Гарбузами прикрашені майже всі будинки, трапляються усілякі черепи, фігурки чорних котів, але надгробків я більше не бачила.
Наступне враження – від доларового магазина. Усе, що там продається, коштує один долар. Такі магазини не мають нічого спільного з українськими «Усе по 3 (5) гривень». Якість товару хороша, просто, як сказав мій чоловік, деякі речі більше не коштують. З продуктів свекри купують у цьому магазині лише печиво – крекери у формі звірів (дуже смачні!).
А от Марічка знайшла там чимало скарбів для себе. Спочатку вона ходила між полицями, як на екскурсії, соромилася, бо ж заїхали ми туди не з татом, а з дідусем, якого до приїзду в Америку Марічка бачила лише один раз, та й то ще у два роки. Потім посміливішала, стала розглядати і дещо вибирати. Далі казала: «Ми потім ще з татом приїдемо…» Потім: «Ще оце – і все! Іще ось це – і точно все!» Далі: «Давайте йти вже до каси, бо я не зупинюся». І на завершення: «Ми з татом обов’язково сюди ще заїдемо».
В результаті Марічка вибрала для себе великий зошит із переливчастою обкладинкою, ручку з цуциком на верхушці, шкарпетки з Бель, набір наклейок із Дінь-Дінь, набір із двох колод карт із Вінні-Пухом, візерунчастий папір на листи, набір з йо-йо, дзиги, лупи і штуки, назви якої я не знаю. Може, я про щось забула… Головне, що дитина була щаслива своїми скарбами. І ми обов’язково маємо туди повернутися по крильця для маскарадного костюма і капелюх феї. А ще – резиночки/обручі/щітки/гірлянди і безліч інших гарних речей.
І ще одне враження – кулінарне. Мені здається, що я знаю, чому багато американців мають зайву вагу. Тут стільки різноманітних смаколиків! Рука так і тягнеться! Навіть коли ти вже абсолютно ситий… Принаймні я себе впіймала на цій думці. Холодильник і кухонні полички заставлені різними смачними речами, і не скуштувати їх просто неможливо!
Не раз чула, коли українці, які побували в Америці, казали, що їжа тут інша на смак. І борщ не такий, і картопля. Не знаю, може, я оптиміст і завжди шукаю гарне, а не погане, а може, моя свекруха готує пречудово, але мені дуже смакував і борщ, і вареники з картоплею. Звичайно, відмінності є. Буряк, наприклад, не такий червоний, як із українських городів, а до пюре замість молока додають кремовий сир (cream cheese). Але все одно дуже смачно!
Правда, щоб готувати з місцевих продуктів, треба до них звикнути. Через два дні після приїзду я вирішила показати свою кулінарну майстерність і спекти свій коронний яблучний пиріг. Я робила шарлотку не менше ста разів, і завжди виходило, навіть у бабусі в селі. А тут вона вийшла на трієчку за п’ятибальною шкалою… Перше, що мене вразило, – цукор. Коли ви всипаєте цукор в яйця, що з ним робиться? Так, він потроху розчиняється. А цей навіть і не збирався! Поки я насипала борошно, він так і лишався в купі, ніби боявся забруднитися…
Шкірочка відділялася від пирога і була дуже хрумкою. «А можна наступного разу зробити саму шкірочку?» – запитав коханий чоловік. Дочка і свекруха також вподобали саму цю частину шарлотки. Шкірочка шкірочкою, але решта не дуже трималося купи… Хоча на смаку це не позначилося, і пиріг жив недовго, я все одно була незадоволена собою. Правда, трохи заспокоїлася після того, як свекруха сказала, що після своєї першої випічки в Америці вона роки два не наближалася до духовки. Ну що ж, буду звикати…