Дошкільна освіта у США

У квітні я писала про домашні завдання в американський школі та молодшушколу, і ті дописи прочитала рекордна для мого блогу кількість читачів, бо саме тоді тривав процес розвантаження навчальної програми молодшої школи в Україні, і питань було більше, ніж відповідей.

Цього разу я хочу написати про дошкільну освіту, бо тепер можу сказати, що добре з нею знайома і мені подобається, як вона працює. Для початку – загальні речі. Від 0 і до 5 років – це зовсім не безкоштовно (от це якраз мені не подобається). Діти, яким на 4 вересня виповнилося 5, ідуть у Kindergarten – підготовчий клас при школі. У більшості штатів відвідування Kindergarten, або просто К, обов’язкове. А що це вже частина школи, то навчання у К безкоштовне.

Оскільки декретна відпустка в американок зовсім коротка (12 тижнів, які можна розподілити на період до і після пологів), то в яслі часто здають зовсім крихіток. Окрім Infant room (0-12 місяців), є ще Toddlers’ room (1-2 роки), група трирічок і Pre-K, тобто чотирирічки, які наступного року підуть у К. Я впевнена, що тодлерів також потроху чомусь навчають, щось вони малюють і клеять, та все ж активніше навчання починається в трирічках (хоча вони й самі не здогадуються, що їх вчать 😏 і саме це круто, я вважаю). Саме з них ми й почнемо. Точніше, саме з трирічок і почався Юлин досвід соціалізації. І хоча вона ходила в садочок лише тричі на тиждень до 12 години дня (щоб спати вдома), встигла багато чому навчитися.

Уже трирічок потихеньку вчать літер. Вони співають абетку, а також «малюють» літери. Кажу «малюють», бо ж писати крихітні рученята ще не вміють, але провести крайоном всередині великої літери – це їм по силах. Або розмалювати предмети, які починаються з якоїсь літери.

 І в кінці навчального року Юля вже розпізнавала більше половини англійської абетки. Удома ми літер не повторювали, хіба що дитина сама підходила й питала, бо ж удома мама вчить дитину української і хоче, щоб літери не плуталися. 😏

Дуже швидко Юля навчилася також рахувати. Був навіть момент, коли англійською вона рахувала краще, ніж українською. Як? Удома стільки рахуємо, а в садочку вона лише дванадцять годин на тиждень? Але вони щодня рахували дні від початку місяця – отак діти й навчилися.

Дітки і в трирічках, і в Pre-K багато співають. І не лише абеткову пісеньку. 😃 Усі оці відомі nursery songs (Five Little Monkeys, Humpty Dumpty, Hush Little Baby, Itsy Bitsy Spider, Little Bo Peep, The Muffin Man, Old McDonald had a Farm, The wheels on the Bus, Twinkle Twinkle Little Star) чи веселі пісеньки Laurie Berkner дуже легко запам’ятовуються. Причому ненав’язливо, але назавжди. 😀

У нас є підбірка дитячих пісеньок, і спочатку я не заперечувала, коли Юля запускала тільки їх. Ну грає собі музика, нехай грає, тло, яке не заважає. Але простенькі ритми проникають в мозок навіть попри твоє бажання, і потім ти ходиш і співаєш: «B-O-O-T-S – Boots!» - чи:

Old McDonald had a Farm

E-I-E-I-O

And on his farm he had a cow

E-I-E-I-O

With a moo moo here

And a moo moo there

Here a moo, there a moo

Everywhere a moo moo…

Часто слухаючи й підспівуючи ці пісеньки, думаю про те, що з ними легко починати вчити англійську. І в українських школах було б значно більше користі починати вчити англійську не з прописів, а з пісеньок. Вони легко запам’ятовуються і дають перше уявлення про побудову речень. Принаймні, мені здається, дітям такі уроки полюбилися б. Так що інтернет вам у поміч – слухайте й дивіться (є багато симпатичних мультиків за цими пісеньками).

Певне, буду потроху переміщатися до Pre-K, куди зараз ходить Юля. Це найсвіжіші враження, тож можна багато всього написати. Можливо, буду перескакувати трохи, але хочеться ні про що не забути.

Варто, певне, написати приблизний розклад.

Перед восьмою батьки приводять дітей у групу

Якщо батьки йдуть на роботу раніше, можуть привести раніше, але до часу відкриття групи діти будуть у child care, тож за це треба окремо домовлятися з директоркою садочка і окремо платити. Дітей, які живуть на фермах чи дуже далеко від садочка, може привозити автобус.

Зайшовши до групи і роздягнувшись, малюки витягають з наплічників папки (куди вони складають свої малюнки й поробки, меню на місяць і календар подій на місяць) і зошити (для комунікації між батьками й вихователями: вихователі пришпилюють роздруківки з інформацією щодо майбутніх подій – поїздок, вечірок тощо) і кладуть їх у свої персональні скриньки. Потім – обов’язково! – миють руки і лише тоді приєднуються до ігор.

Коли нарешті всі посходилися, пообіймалися, обмінялися новинами і трохи погралися – перекуска (8.30). Це не сніданок, а власне перекуска. Молоко або сік і пригощання від дітей чи вихователів. За розкладом, кожна дитина 1-2 рази на місяць приносить щось. Це можуть бути сирні палички, йогурт, печиво чи порізані овочі-фрукти. Головна вимога – щоб це було корисно. На день народження чи вечірки можна й «шкідливі» ласощі – наприклад, капкейки чи донатси.

Наступне – групове заняття. Поки голови ще свіжі й не сонні, можна трохи повчитися. Вчаться малюки не за партами, а сидячи на килимку по-турецьки. У кожного своє місце (хтось сидить на песику, хтось – на скрипці; килимок поділений на квадратики з літерами і малюнками на цю літеру). Спочатку вони говорять про погоду. Сонячно/хмарно, вітряно/тихо, дощ/сніг, тепло/прохолодно/холодно. І черговий по погоді виставляє все це на таблиці. Щодня у кожної дитини є якийсь обов’язок, робота. Приносити перекуски, вмикати/вимикати світло, розставляти посуд, розкладати серветки, витирати столи, підмітати, вибирати музику перед сном тощо. Вони дуже поважно до того ставляться і щодня заглядають: а який же обов’язок у мене сьогодні?

На великій дошці вихователька пише фломастером літеру, пояснює, який вона дає звук (так-так, вони таке вчать!), бо ж в англійській то не так очевидно, як в українській. Дітлахи називають слова на цю літеру, а потім ідуть за столики – майструвати книжечку чи вирізати малюнки і клеїти їх: з одного боку предмети, що починаються з названої літери, з іншого – ті, які починаються з інших букв.

Ніби так просто, але це навчання. А бачили б ви, з якою гордістю удома читаються отакі саморобні книжечки, де всі слова починаються на одну літеру. 

Penelope Pig Passes… a pencil, a panda, a penguin, popcorn, and the letter Pp!

Або таке: Omar Octopus Likes...

Українською також можна було б таке зробити:

Поросятко Пенелопа передає посилку, панду, пінгвіна, попкорн і літеру «Пп».

Равлик Руслан розмірковує про ракету, рогатку, ручку, ряст і літеру «Рр».

Звісно, не щодня вони вчать літери. На групових заняттях обговорюють якісь історичні події (наприклад, перед Днем подяки – як перші поселенці дісталися до берегів Америки і як їм допомогли індіанці), природні явища тощо.

Мозок попрацював – має відпочити. Діти розходяться по різних «центрах» – тематичних куточках. Стіл із лего; стіл із кінетичним піском або кукурудзою; мистецький куточок, де можна помалювати чи пописати; «драматичний» куточок із кухнею, перукарнею й ляльками (там, до речі, граються не тільки дівчатка, хлопчики охоче виконують роль татів, правда, не всі 😀); будівельний куточок; «вулиця» з різноманітними автівками, де залюбки гасять пожежі чи ловлять злочинців і дівчатка; бібліотека – з книжками і пазлами. 

Є ще куточок зі змінною експозицією. Спочатку це були природні матеріали – усілякі камінці, листочки, шишки, пір’я. Потім вихователі облаштували там магазин, і діти приносили порожні коробки з-під вівсяних пластівців, макаронів, пластянки з-під йогуртів, пластикові баночки-пляшечки з-під соусів тощо. Головне, щоб не було гострих країв чи якоїсь іншої небезпеки. Вони саме вивчали тоді, яка їжа здорова, а яка - ні. І навіть їздили у місцевий магазин на екскурсію, де їм показували те, що зазвичай покупці не бачать. А потім пригощали молоком і свіжоспеченим печивом.

Невеличкий відступ. Оці поїздки-екскурсії – така неймовірна радість для дітей! У трирічках вони їздили лише на гарбузове поле – вибирати гарбузика перед Геловіном. Ну і послухати, як гарбузи вирощують. Цього року чотирирічки встигли відвідати яблуневі сади (вони дні рахували до цієї поїдки). Побачили, де ростуть яблука (не в магазинах 😁 ), послухали, як доглядають за деревами і що виготовляють з зібраних яблук. Ну і, звісно, погризли червонобокі яблучка.

Потім вони їздили на гарбузове поле. До цього, як і до мандрівки в сади, вони ретельно готувалися – вивчали, як проростає насінинка, які стадії проходить, поки перетвориться на гарбуза. Жували гарбузові коржики (не всім сподобалися, але Юля казала, що було смачно) і привезли з собою по красеню-гарбузику. Поїздка до магазину була вже третьою, і Юля досі її згадує, коли ми їдемо туди щось купувати.

Вертаємося до розпорядку дня. Коли дітлашня розходиться по різних куточках, вони приклеюють там свої фотокартки на липучці – щоб було видно, де скільки дітей. У кожному куточку – певна кількість місць, щоб не стовбичили всі в одному місці. Ледь не забула про найпопулярніший куточок! З айпедами. Туди завжди черга, хоча не завжди він відкритий. (Як на мене, краще би його взагалі не було, бо ж усе одно вдома і мультики, і планшети… Єдиний плюс – усі ігри навчальні. 😜 ) Після ігор по різних центрах група йде на майданчик біля садочка або в парк, він теж недалеко. Але це, звісно, за гарної погоди. За поганої погоди – граються собі далі.

Після прогулянки – сторітайм. Книжки якимось чином дотичні до теми, яку зараз вивчають. Усі знову сидять на килимку.

Далі – ланч. Обідом його не назвеш, бо хто ж обідає в 11.30? Після їжі – час для відпочинку. Дітлахи розкладають свої застелені постіллю мати на підлозі, вмощуються, чергові вмикають музику і вимикають світло. Більшість спить, а деякі вовтузяться і чекають кінця відпочинкових тортур. Вихователі масажують спинки тим, кому важко заснути, але то не всім допомагає. Юля за весь цей час спала двічі чи тричі, хоча вдома все ще спить удень. І я її розумію – спати на підлозі на маті – це зовсім не те саме, що спати вдома на власному ліжку з мамою під боком.😏

Після відпочинку – перекуска і прогулянка (якщо гарна погода). Потім – час для ігор у «центрах». Одна з виховательок тим часом може підзивати по одному до себе і займатися індивідуально. Діти різні, мають різні потреби. З кимось треба довше на чомусь зосередитися, а когось заохотити рухатися далі.

Перед тим, як іти додому, діти кладуть у наплічники папки й зошити, і знову вся група збирається на килимку. Можуть послухати й обговорити якусь книжку, пограти в лото чи якусь іншу спокійну гру. А тим часом приходять батьки і забирають своїх малят. Частина вирушає у групу продовженого дня (сусідня кімната), до них же долучаються школярі молодших класів, яких привозить автобус.

Двічі на місяць до чотирирічок приходить бібліотекарка. Вона не тільки читає книжки, а ще й приносить їх, щоб малята могли взяти з собою. Отак, з раннього дитинства, навчають культурі читанні. До трирічок також приходить бібліотекарка, але їм книжок додому ще не дають. Ну, чотирирічки ж відповідальніші. 😏 Уже практично дорослі, можна сказати.

А раз на тиждень дітлахи отримують цікаве і корисне чтиво – My weekly Reader. Це щотижнева газета, кожен випуск якої присвячений якійсь темі. Як лишатися здоровим у школі? Яким було життя індіанців і перших поселенців 400 років тому? Чим особлива індичка?

Один раз на місяць приходить Nature Lady зі служби охорони природи і розповідає про звірят чи птахів. Юля потім детально все переповідає нам. Про кажанів, білок і оленів.

Ой, багато вийшло буков, трішки картинок. Сподіваюся, вам було цікаво. Це вже майже кінець. 😜

Колись, коли Марічка ходила у старшу групу, вихователька сказала, що їм забороняють вчити дітей читати, бо діти в садочку мають гратися. Але, от парадокс, у першому класі вони вже мусять вміти читати! Ну так, інакше для чого була б уся ця дошкільна підготовка?

Про що це я? А про те, що можна вчити ніби і не навчаючи, а граючись. Не засаджувати дітей за нуднющі прописи, а запропонувати вирізати чи намалювати предмети на якусь літеру. Чи обвести якусь літеру, вирізнити серед інших. І отак, ненав’язливо, зацікавити навчанням, а не відбити охоту.

Юля недавно витягла альбом із завданнями «Kindergarten. Big Book оf Learning Fun!». Купили колись, щось вона там навіть розмальовувала, а потім відклала. Тепер же критичним оком глянула на свою «творчість» і вмостилася виконувати завдання (сама!) – вставити пропущені літери. Літери групками по три, одна з них пропущена. Юля наспівувала собі абетку, щоб пригадати порядок, і вписувала пропущене.

Зараз вона розпізнає майже всі англійські літери (це зі звіту виховательки), плутається в тих, які виглядають так само, як і українські. І нічого. Розбереться. Я просто дивуюся, що це в 4 роки і тільки завдяки садочку. Тому що вдома завдання інше – навчитися читати й писати українською. І в цьому ми також просуваємося.

Маріччине знайомство з американською школою почалося з Kindergarten. І на кінець навчального року всі в групі потроху читали. Хтось краще, хтось гірше, але вміли всі. І я знову нагадаю, що навчання відбувається через гру, ненав’язливо й цікаво.

От згадала вище про звіт виховательки, то, певне, ще про це скажу. Двічі на рік (восени й навесні) вихователі (а потім, у школі, класні керівники) мають зустрічі з батьками. Не батьківські збори, а зустрічі з батьками (по 15 хвилин на батьків однієї дитини). Батькам показують результати тестів (у школі) або інші папери, які демонструють розвиток дитини. У садочку, наприклад, це чоловічки, намальовані у кінці серпня й середині жовтня. І ти бачиш, що у дівчинки вже є пальці на руках, а не просто патички, є вії, платтячко. Був там навіть і тест – на розпізнавання літер, цифр, геометричних фігур.

На цьому, певне, зупинюся, бо й так уже безрозмірний допис… Дякую, що дочитали! 😍

Але маю ще одну цікаву тему, яка стосується садочка й школи, і сподіваюся, що найближчим часом візьмуся й до неї.

Продаж випічки, заморожена піца та інший фандрейзинг

Відповідаючи у фейсбуці на питання й коментарі до мого посту про продаж випічки (bake sale), я зрозуміла, що варто написати про це більше.

Довго думала, з чого ж почати – з нашого досвіду чи з опису того, як, власне, працює фандрейзинг у США. Для початку, мабуть, нагадаю, що «фандре́йзинг (англ. Fundraising- процес залучення грошових коштів та інших ресурсів (людських, матеріальних, інформаційних тощо), які організація не може забезпечити самостійно, та які є необхідними для реалізації певного проекту або своєї діяльності в цілому».

Практика фандрейзингу дуже поширена у США, зокрема так школярі чи студенти заробляють кошти на свої навчальні програми, поїздки тощо. Рома неодноразово купував у своїх студентів брауніз чи печиво. Щороку восени хлопці-скаути продають попкорн у бляшанках ($10-15), а навесні – квиточки на обід ($5), де пропонують курячий і квасоляний суп, молоко, каву і купу солодощів на вибір. Звісно, вони самі й порядкують на тому обіді – насипають-наливають, прибирають посуд і витирають столи. Дівчата-скаути восени продають горішки-цукерки і пропонують передплатити журнали на будь-який смак зі знижками, а взимку продають свої фірмові печенюшки ($4 за пачку). Спортсмени (футболісти, бейсболісти, софтболісти) наприкінці весни продають заморожені печенюшки (позаминулого року велика коробка коштувала $16, минулого – $18). Улітку команда плавців заробляє гроші, продаючи заморожену піцу. Восени минулого року батьки малюків продавали butter braids (поки що не знаю, що це таке, якісь кекси з начинкою, але незабаром знатиму, бо Марічка також таке продаватиме, але про це – пізніше), щоб докласти кошти на нову будівлю садочка. У старшій школі час від часу також організовують обіди ($5), а зібрані кошти йдуть на розвиток мистецьких програм тощо.

Мабуть, думка зрозуміла: майже весь час хтось щось продає. :) Здебільшого – родичам, сусідам, друзям. Для Марічка це неабияка проблема, бо ж родичів у нас тут немає, та й друзі або в Україні, або в Меріленді, ну, чи Каліфорнії… Одним словом, далеко. Але вона потихеньку розширює мережу своїх постійних клієнтів – привітністю, дружелюбністю й відкритістю. Так, хоч що вона продає, завжди у неї купують у фермерському магазинчику. Причому не тільки власники (вони ж – продавці), а й покупці того магазину (з дозволу власників). Не раз траплялося, що Джастін пропонував лишити список і сам продавав для Марічки. Серед постійних покупців також – касири аптеки, власниця крамниці товарів для творчості. Ну і сусіди. Щоправда, намагаємося не «трусити» їх щоразу, хіба що самі попросять. :) Є, наприклад, сімейство Елсберндів, яке вже два місяці поспіль підтримує і Марічку, і Бруклін, ще одну сусідську дівчинку. В обох купили і піцу, і пироги. Марічка, продавши їм піцу, не планувала заходити ще й з пирогами, але вони сказали, що, раз минулого разу купили піцу і в Марічки, і в Бруклін, то й пироги куплять в обох. :) Отакі у нас сусіди.

Отак якось непомітно від загального перейшла до нашого досвіду. Але перед тим, як розповісти, що й коли продавала Марічка, скажу ще про те, що у вартість товарів для фандрейзингу закладена собівартість і націнка, яка, власне, і йде на розвиток відповідних програм чи видів спорту: скаутського руху (гроші лишаються на потреби загону), закупівлі обладнання (ворота, м’ячі для футболістів) тощо.

Перший Маріччин (і наш) досвід продажу – cookie dough (заморожене тісто на печенюшки). Про це я писала майже два роки тому. Тоді Марічка продала 48 коробок і заробила гроші не лише на розвиток футболу у Вест Юніон, а й для себе, бо продала найбільше і заробила дуже симпатичний бонус у розмірі $70.

На сьогодні за Маріччиними плечима уже не лише продаж cookie dough, а й скаутського печива. Так, воно недешеве, так, подібне печиво (точніше, деякі різновиди) можна дешевше купити в магазині. Але це традиція, підтримка скаутського руху, а ще – розвиток організаторських здібностей у дівчат. Окрім коштів для загону, вони отримують призи для себе (за певну кількість проданих пачок): браслети, кулончики, набори для творчості, іграшки тощо.

Ну а останній досвід – збір коштів на поїздку до Флориди на Outback Bowl (що це таке і програму для танцюристів можна подивитися тут). І ми ще лише на початку шляху, бо на подорож потрібно $1300-1500 (залежно від вартості перельоту). Вдасться заробити більше – чудово, бо з кожною танцюристкою має бути ще й дорослий (хореограф не рахується), а можна, щоб і вся сім’я поїхала.

Усе це дивовижне дійство має відбуватися у кінці грудня 2015 – на початку січня 2016, але з огляду на те, що треба назбирати чималу суму, фандрейзинг почали вже з лютого. Метою місяця (точніше трьох тижнів) було заробити $75. Дівчата продавали заморожену піцу (9 видів: з канадським беконом (насправді це така шинка:) ); з пепероні (гостра салямі); з ковбасою; «делюкс» (тобто з усім); з шинкою і грибами; сирна; сніданкова з шинкою; сніданкова з ковбасою; з яблуками і корицею (теж сніданковий варіант) по $9.

Для орієнтиру: у піцерії велика піца коштує $12-15; у гуртівні заморожена – $10-12 за 3 шт.; у місцевому магазині заморожену можна купити за $5-6. Тобто, знову ж таки, дорогувато… Щоправда, на захист піци мушу сказати, що вона справді дуже смачна, смачніша, ніж звичайна заморожена. Мабуть, тому що дуже свіжа.

Метою було продати 25 піц, з кожної піци дівчата мали отримати по $3. Але Катріна (хореограф) сказала, що якщо продадуть більше, то їхній заробіток підніметься до $3.5 за піцу. Марічка продала 20 – зима, мороз, та й, чесно кажучи, якось довго розкачувалася… Але кілька дівчат продало по 40, а Маріччина подружка з мамою і дідусем – цілих 200! (Мені це досі в голові не вкладається… Щоправда, коли вони усе це розвозили, вирішили, що аж так багато продавати не варто, бо велика морока – треба або усе це одразу розвезти, або знайти місце, де зберігати. І те, й інше, як розумієте, непросто. :) ) Тож дівчата отримали по $3.5 за піцу. Ледь не забула, вони ще й отримували бонуси у вигляді піци: 20 проданих – 1 зароблена, 25 проданих – 2 зароблені, 40 проданих – 3 зароблених і т.д.

На березень планка уже була трохи вищою – $125. Дівчата продавали заморожені пироги-булочки-торти (по $11-18) і брали участь у продажі власної випічки. Торти, хоч і дуже апетитні на вигляд (цього разу був дуже гарний кольоровий буклет) і, вірю, дуже смачні, були явно задорогі. Чесно кажучи, я не була впевнена в успішному продажі, бо ми самі такої дорогої випічки не купуємо (хоча в рідної дитини, звісно, купили три пироги – ледь не посварилися, коли вибирали. J дві піци також купили, ага, а третю вона заробила). Перед очима немає того буклету, бо віддали хореографу разом із грошима і чеками, та все ж спробую пригадати, які там були смаколики. Французький шоколадний; шоколадно-м’ятний; лимонний з меренгою; кокосовий; яблучний; вишневий; малиновий; полунично-ревеневий; ягідний пироги; ванільний чізкейк; асорті з різних чізкейків; булочки з корицею.

З пирога (торта, булочок) дівчата отримають по $4. Цього разу мета також була – продати 25 пирогів. Попри мої сумніви, Марічка її досягла. Окрім того, отримала ще й чек на $25 від добродійки з аптеки.

Ну і про досвід участі у продажі випічки (bake sale).

Усього-то день на кухні – і шарлотка, голандський яблучний пиріг (3 штуки – один лишився нам), сирні рогалики з журавлиною, банановий кекс (2 шт.), кольорові мафіни (17 шт -5 нам J), печиво – на столі. Ага, ще кілька пакетів сумішей для перекусу, купованих і розфасованих – вони гарно продаються. 

Уранці, уже перед bake sale, Марічка спекла ще й брауніз, щоб були свіжі (тому їх немає на фото).

Дитина наторгувала 57 доларів. 

Дещо лишилося. Здебільшого – з дорожчого. Але шарлоткою ми пригостили сусідів. Вони у нас хороші, та й купують у Марічки піцу/скаутські печенюшки/пироги, так що це була нагода віддячити.

У день продажу випічки Марічка з Ромою розвозили заморожену піцу, тож разом із піцою викладачі Upper Iowa University отримали ще й пиріг чи брауніз як бонус (там також є кілька постійних покупців).

Рома сказав, що у більшості дівчат асортимент був ширший, ніж у нас. Але нічого, це наш перший bake sale. Перед Великоднем буде ще один. Марічка вже обдумує, що пекти. Сказала: "Будемо пекти не один день, а два".

Так що, якщо хтось вам казатиме, що американці не вміють готувати, плюйте межи очі. Я майже весь день провела на кухні, Марічка також потрудилася, а, виявляється, ми слабаки. :) Нічого, до наступного разу я ще іграшок із фетру нашию – якраз до Великодня. Кролі вже є. 

Взялася за курчат. А будуть іще яйця і пташенята. Марічка також береться за голку.

Ще кілька слів про bake sale. Коли розповідала про це на своїй сторінці у фейсбуці, писала, що це поширена практика у США. А виявилося, не так все однозначно. Справа в тому, що провінційна Америка відрізняється від Америки мегаполісів. І те, що широко практикується в одній частині, табу – в іншій. Ленор Шкеназі, поборниця права дітей розвиватися поза рамками, в які їх затискають дорослі, розповідала якось у своєму блозі про те, як дівчинку, яка ходила і продавала свої печенюшки, оштрафував санітарний контроль, бо в неї, звичайно, не було ніякого дозволу. (А взагалі, хоча це поза моєю сьогоднішньою темою, у Шкеназі дуже цікавий блог. Ну справді, хіба нормально, коли сусіди дзвонять у поліцію, бо дитина сама гуляє на вулиці? Чи їде в метро. Так, безпека – це дуже важливо, але дітям потрібен простір для загального розвитку, для розвитку самостійності та впевненості в собі. Але це зовсім інша тема. Може, я до неї ще повернуся. А поки що – читайте Шкеназі. І – так: свобода – одна з найголовніших причин, чому нам із чоловіком подобається життя у провінції. Діти самі ходять до/зі школи, до/з бібліотеки, до друзів, у парк тощо. Для мене це дуже важливо.) Але ми живемо у маленькому містечку, де всі підтримують усіх і, зокрема, з радістю купують домашню випічку. А продавали дівчата свої смаколики, до речі, у двох банках, які не лише дозволили розкласти смачні скарби на своїх столах, а й анонсували bake sale серед своїх клієнтів. Отак-от.

Здається, щось пропустила… Та, думаю, ще напишу і про другий продаж випічки зокрема, і про фандрейзинг у цілому, бо ж Марічці ще збирати і збирати… Попереду новий цікавий досвід! У планах – продаж попкорну і напоїв після звітного танцювального концерту, морозива і напоїв на День незалежності і ще купа всього…

Буду рада відгукам, коментарям і цікавим перевіреним (!!!) рецептам – щоб не дуже складно, не дуже довго, але гарно. Пишіть, друзяки!

Про школу й спорт, або

Спорт заради великих досягнень чи спорт заради здоров’я та задоволення?

У п’ятницю ходили на звітний концерт NFV Drill Team – танцювальної команди старшокласниць (9-12 класи). Їхні виступи чергувалися з виступами молодших танцюристок – Just for Kix, де в старшій групі (6-8 класи) займається Марічка. (А взагалі, вона танцює в Just for Kix уже четвертий рік.) Щоразу, приходячи на подібні концерти, у мене виникає одна й та сама думка: «Як же це круто, що дозволяють займатися всім, хто хоче».

Дванадцять дівчат на паркеті: високі й низенькі, товстенькі й худенькі – і всі танцюють справді круто! Злагоджено кожен рух, кожен поворот руки чи голови. Подобається тобі танцювати – танцюй!

Спостерігаючи за виступами і захоплюючись дівчатами, я думаю й ще про дещо. Згадую, як років у сім ходила на гімнастику. Недовго ходила. Чому? Тому що тренер усіх принижувала. Ну, це я зараз така мудра і можу знайти правильне слово. Тоді ми всі стояли рядком і думали, мабуть, що вона має право говорити те, що вона говорила. Тренування починалося з того, що вона розповідала, які ми всі товсті ковбаси і страшенні нездари. Ну добре, не всі. Було дві «звізди», яких вона хвалила. А решта – товсті нездари. При тому, що всі мені завжди казали, яка я худюча, як тріска, і що треба терміново набирати вагу, бо знесе вітром, тренерка знаходила у мене «пузо». Я так і не зрозуміла, чи подобається мені гімнастика… Коли ти весь час боїшся зробити щось не так, навряд чи щось може вийти…

Марічка також починала ходити на гімнастику. Їй було 5 років. І то була Черкаська ДЮСШ. Марічці подобалося. Перші кілька разів вона аж світилася, показувала, чого навчилася. А потім категорично сказала, що більше не піде. Чому? Бо Вероніка, так звали тренерку, весь час кричить. Вона кричала не на малих, на старших, які займалися у той же час у тому ж залі, але малявки одна за одною відмовлялися ходити на тренування. І я їх розумію.

А ще у першому класі вчитель музики сказав, що мені ведмідь на вухо наступив. Досі ніхто не може переконати мене, що у мене є слух. Це не про спорт, але доречно, бо я хочу проілюструвати думку про те, як легко зламати віру дитини у власні сили.

У США все навпаки. Може, американці навіть трохи перегинають палицю, але вони постійно говорять дітям, що вони зможуть, що вони – молодці, підтримують їх і хвалять навіть за незначні успіхи. Не лише батьки, а й тренери, хореографи. Це вселяє віру і дає сили на справжні успіхи. Так, неідеальні дівчата їздять на різні змагання і посідають призові місця. Плавці з swim team самі можуть вибрати, яким стилем плаватимуть на змаганнях. Ну справді, рідко кому вдається гарно плавати всіма стилями. А Марічка через боязнь недостойно виступити за команду не хотіла ходити у swim team, хоча пройшла уже всі рівні плавання і плаває так, як мені ніколи не навчитися. :) Тепер, коли Марічка знає, що можна самій вибирати стиль плавання, вже не може дочекатися літа, коли відкриють басейн і почнуться тренування команди плавців.

У футбол також усіх беруть. Тренери-волонтери (здебільшого – батьки) розставляють гравців на полі згідно вмінь. Зрештою, діти ж також добре знають свої можливості й розуміють, що не кожен може бути нападником. Та якщо хтось попроситься – його прохання виконають, бо ж головне – fun!

Саме про це ми говорили з Ромою після повернення з концерту. У нас був спорт великих досягнень, щоб підготувати спортсменів щонайменше на Олімпіаду. Ну і фізкультура, яка нікому не подобалася і нікому не була потрібна. А в американців головне – щоб діти мали fun, тобто щоб їм було весело й цікаво. Це стосується і шкільних уроків фізкультури, і спортивних секцій.

Якщо у когось ще є стереотипи щодо «неспортивності» американців, запитаю таке: як багато спортивних секцій для старшокласників пропонує українська школа? Думаю, я знаю відповідь… На жаль… А американські старшокласники мають вибір. Американський футбол, бейсбол, баскетбол, волейбол – для хлопців (може бути ще й звичний нам футбол та інші секції – то вже залежить від матеріальної бази школи). Танці, чірлідинг (підтримка хлопчачих команд на іграх; і, ви не повірите, – чірлідери зі своїми танцями-кричалками також їздять на змагання!), волейбол, баскетбол, софтбол – для дівчат. Я перерахувала лише ті секції, про які я знаю напевно. Марічка ж іще не в старшій школі, тому мої знання цієї сфери поки що обмежені. :) Але точно можу сказати: вибір є. І наша школа не якась спеціалізована, а звичайна, можна навіть сказати, сільська. :)

Знову трохи відійду від теми спорту, але продовжу про вибір: окрім спортивних секцій, є ж іще музичний ансамбль, заняття якого проходять під час уроків (ті, хто не грає на музичних інструментах, можуть тим часом робити домашні завдання або читати), а серед вибіркових предметів, починаючи уже з сьомого класу (чому Марічка неабияк тішиться) є драма…

За відвідування спортивних секцій чи гуртків (програмування роботів; німецький розмовний клуб; мистецький клуб тощо – знову ж таки, всіх ще не знаю, бо до старшої школи ми ще трохи не доросли) не потрібно платити, якщо, звісно, не рахувати вартість форми чи костюмів і їжі, коли спортсмени їдуть на змагання (якщо, звісно, у них немає спонсора, а таке також трапляється). Так, вони всі їздять на змагання чи ігри. Танцюристи та чірлідери змагаються з собі подібними з усього штату (змагання проходять двічі-тричі на рік). Футболісти, баскетболісти та інші «істи» – грають з командами із сусідніх шкіл. Виграють – проходять далі. Одним словом, усе по-дорослому.

Я б сказала, що у США дуже розвинена спортивна культура, зокрема і в школах. Спортсмени мають повагу однокласників і високий рейтинг серед однокласниць. На шкільні матчі приходять, звісно, не лише для того, щоб уболівати за своїх, а й щоб поспілкуватися, потусуватися. Причому «тусуються» не тільки старшокласники, а й учні середніх класів. Спортсмени, які гарно показали себе у шкільних командах, мають переваги при вступі в коледжі та університети, бо ж там також є свої команди, а гарні гравці всім потрібні. Марічка з однокласниками, роздумуючи про те, який університет обрати для вступу, враховують і фактор улюблених команд: не будеш же вступати в Університет Айови (The University of Iowa) , якщо ненавидиш їхню команду і символіку взагалі? :) А от Iowa State University - інша річ.

Може, написала не зовсім струнко, та, сподіваюся, можна зрозуміти головну думку. :)