Про домашні завдання в американській школі

Цей допис задумувався давно, але, може, й на краще, що пишеться лише зараз. Так я мала змогу спостерігати не лише за молодшою школою, а й за середньою. Звісно, я не можу говорити про всі американські школи, але досвід навчання старшої доньки у двох школах різних штатів (і спілкування з друзями з інших штатів) усе ж дозволяє робити певні узагальнення.

Обов’язкове шкільне навчання починається у США з п’яти років. Це kindergarten – нульовий клас. Це ще не школа, але діти поступово звикають до шкільного режиму. Вони багато граються, але і вчаться також. Здебільшого, у грі. Оцінки за виконані на папері завдання – наліпки на зразок «Wow!», “Cool!”, “Good job”, “Great!”, “Excellent!” Це дуже заохочує маленьких чомучок, які люблять похвалу і яскраві наклейки.

Не пам’ятаю, чи усім давала вчителька kindergarten домашні завдання, але Марічці давала точно – щоб та вдосконалювала свою англійську. З’єднувати лініями однакові великі й маленькі літери; замальовувати предмети на вказану літеру тощо.

У першому класі місіс Льюіс давала цілу підшивку домашніх завдань – на два-три тижні. Але всі завдання були дуже простенькі – розмалювати, поз’єднувати лініями крапочки, вирізати і приклеїти. Ніяких занудних прописів! Усе – цікаве, швидше, розвага, а не завдання. Але так діти звикали до самого поняття домашнього завдання.

У третьому класі Марічка вже була в іншій школі, домашні завдання давали дуже рідко, хіба що треба було підготуватися до тесту. До речі, тільки в цьому випадку діти беруть додому підручники! Решту часу книжки лишаються в школі, і дитячі спини не викривлюються від непомірної ваги наплічників. У наплічнику – папка з паперами, які треба дати на підпис батькам (дозвіл на поїздку тощо), або виконаними у школі завданнями (щоб батьки бачили, чим діти займаються).

У четвертому й п’ятому класах удома Марічка майже не готувалася до школи. Протягом шкільного дня, між уроками, є час на виконання домашніх завдань чи вправ, які учні не встигли доробити на уроках. Марічка встигала все зробити у школі, хіба що треба було працювати над великим проектом чи презентацією.

У шостому класі вже треба було трохи попрацювати і вдома, але, знову ж таки, не щодня і не більше півгодини – сорока хвилин. У сьомому рідко трапляються дні без домашніх завдань, на їх виконання йде не менше години. А якщо відволікатися на сторонні речі типу спілкування з друзями, ігор чи онлайн-магазинів, то й усі 2-2,5 години. J Але подібні речі я намагаюся відстежувати, хоча, визнаю, не завжди вдається.

Думаю, тут варто зазначити, що більшість завдань семикласники виконують онлайн. Або на навчальних сайтах, де одразу бачать свою оцінку, або відсилають учителям повідомлення на Edmodo – «шкільному фейсбуці», або в Googledocs – і розшарюють з учителями (і батьками, якщо дітиська захочуть або батьки попросять ;) ). Часто готують презентації, зокрема на суспільствознавстві – про країни, які вивчають. Це може бути індивідуальна робота або колективна, коли кожен учень з групи готує кілька слайдів. У наших семикласників склалася ще й традиція час від часу готувати традиційні солодощі країн, про які вони розповідають. І хоч ці страви лише умовно можна назвати справді традиційними, усе ж діти шукають, працюють, а крім того, – пробують щось нове.

Семикласники – уже майже дорослі, тому школа дає їм у користування ноутбуки й додому (п’яти- і шестикласники користуються ними лише в школі). Це маки, якщо комусь цікаво. І сумки для ноутів школа також дає. А школярі зобов’язані носити свої «яблучка» щодня додому і з дому і заряджати. Якщо хтось забув нотубук у школі – на тиждень позбавляється права користуватися ним.

Чому я вирішила написати про домашні завдання? Тому що американські школярі не завантажені ними так, як українські. Вони мають час на гуртки (хоча частина гуртків проводить заняття у шкільний час у школі, зокрема, хор, ансамбль, драмагурток – це дуже зручно, дозволяє трохи відволіктися від навчання, і до того всього – безкоштовно), на спілкування з друзями. Це ж діти! Вони не можуть весь час бути прив’язаними до парт чи письмових столів, вони мають рухатися! Ганяти у футбол чи на великах, бігати, стрибати…

Окрім того, що об’єм домашніх завдань у початковій і середній школі невеликий, зокрема тому, що під час занять для їх виконання спеціально виділяється час, самі завдання цікаві! Потрібно не просто вивчити, а самому знайти інформацію. Це зовсім інший підхід до навчання. У наш час, коли стільки інформації, коли все так швидко змінюється, неможливо все вивчити, але можна навчитися шукати і використовувати інформацію. І, як на мене, це значно корисніший навик.

Це вже ніби підсумок, але на завершення напишу ще трохи про Клуб домашніх завдань, який функціонує у школі, де вчиться старша донька. Якщо учень не виконав п’ять домашніх завдань з різних предметів або три з одного – він має залишитися після школи у Клубі домашніх завдань (працює по вівторках і четвергах). І про це повідомляють не лише учня, а й батьків – електронною поштою. І відвідує боржник клуб доти, доки не позбавиться усіх свої боргів. Боржників не допускають до спортивних змагань – а для хлопців (та й дівчат) це дуже важливо, повірте. Як це – не грати за свою команду?! Гіршого годі й вигадати. Батькам навіть не треба стежити за виконанням домашніх завдань – про це також турбується школа. ;)

P.S. Взагалі-то, я збиралася написати про домашні завдання і прості олівці – це ж ніби пов’язані теми. Але олівці будуть наступного разу. Навчання і школа – це тааакий огром, ціла купа тем, так що я до них ще вертатимуся й вертатимуся.

До зустрічі!