Листівки і прикраси до Дня Валентина

Незабаром – День Валентина. У США це не лише день закоханих, а й любові, дружби, коли знаки уваги роблять усім, кого люблять і поважають – батькам, бабусям-дідусям, учителям, друзям.

Мої дівчатка завжди дуже ретельно готуються до свят – подарунки, декорації, страви. Шепочуться за дверима, готують нам із татом сюрприз. А разом із меншою ми зробили три листівочки: для сестрички, тата і ще одну – на день народження знайомому хлопчику. Бо хіба ж сердечка – лише для валентинок? ;)

Вам знадобиться:

·        цупкий папір або картон для основи листівки і серця;

·        нитки;

·        ножиці;

·        скотч;

·        діркопробивач (або шило чи циганська голка);

·        пластикова «безпечна» голка (якщо такої немає, можна кінчик нитки намастити клеєм ПВА і дати підсохнути, щоб затвердів, або акуратно заклеїти скотчем – щоб кінчик був твердим, так дитині буде зручніше запихати його в дірочки);

·        кольоровий скотч, стрази тощо – щоб прикрасити, як малючача душа забажає.

Вирізаємо серце (можна фігурними ножицями), по краях пробиваємо дірочки (або робимо їх шилом чи циганською голкою). У нас вийшла ось така заготовка.

Кінчик нитки закріплюємо скотчем і в довільному порядку «шнуруємо» наше серце. 

Чудова вправа для розвитку дрібної моторики! 

Юлі так сподобався процес, що за годину (з перервами на пиття та інші важливі справи) ми зробили три листівочки. Ось вони.

Якщо й ви зробите сердечні листівки – діліться фото у коментарях. 

А з Марічкою ми зшили ось таку підвіску:

Думаю, вона не один рік прикрашатиме стіну нашого будинку напередодні Дня Валентина.

Веселого свята!

До зустрічі!

Народження ляльки

Я вже давненько заглядалася на фетрові іграшки – милі й симпатичні, тож коли Миколай приніс мені чималий пакунок різнокольорового фетру, почалося творення. Чесно кажучи, перші іграшки були дещо кострубатенькі, але поступово руки згадали, як то – шити іграшки. Я ж колись ходила на гурток м’якої іграшки і навіть заробила шиттям кілька гривень. :) Нам давали матеріали, а ми шили. Добре пам’ятаю, що шила песиків зі штучного хутра сірого кольору, а залишки-смужки того хутра використала для мавпочки, яку зшила для мами. Сама вона була з трикотажу, але на лапках і головешці – хутряне обрамлення, бо більше не було.

Якось і забула про ту мавпочку, а тепер оце згадала. Її вже поїла міль, але мама довгий час зберігала як пам’ять. Як цікаво – у різні періоди життя ми повертаємося до того, що вже колись робили…

Це фетрове захоплення лишилося б спорадичним – час від часу пошити щось для Юлі, якби ми не втягнулися у процес фандрейзингу (я писала про це тут). Перед Великоднем нашили з Марічкою кроликів і курчаток. 

На наступний продаж випічки розширили асортимент, але bake sale після звітного танцювального концерту був провальним: вечір буднього дня, тож усі одразу швиденько розбіглися по домівках. Сподіваюся, наступного разу буде по-іншому. Але головне – то неймовірне задоволення, яке отримуєш, коли у твоїх руках народжується іграшка. Вони всі різні! У кожної – свій характер, навіть якщо зшиті всі за однією викрійкою. :) А найцікавіше спостерігати за процесом народження ляльки. Коли я відкривала посилання з фетровими ляльками, яке виклала моя подруга і кума Альона, не думала, що мене це так захопить. Зшила ляльку для Юлі. Марічка попросила й собі – тільки не в платтячку, а в бриджах. Зробила. Потім – іще одну, на продаж. Шкода тільки, що Марічка не бачила, хто її купив. Мені дуже цікаво, кому сподобалося моє творіння. Ще одна призначалася на той продаж випічки, що був після концерту, але що він був невдалий, то лялька повернулася додому. 

А я не засмутилася, а навпаки – втішилася, бо загадала, що, якщо повернеться, залишиться в мене. Дуже вже вона мені подобається. Як ніяка інша, хоча люблю всі свої творіння. От якось їй усе пасує - і туніка, і бриджі, і черевички зі шнурочками. Для мене процес "вдягання" ляльки - найскладніший, бо не всім все пасує, хоч як смішно це може звучати. Треба знайти ідеальну одежину саме для конкретної ляльки. Джинсову туніку я шила для іншої ляльки, але вона їй не підійшла, тому з'явилося біле плаття. Туніка чекала на "мою" ляльку - вони створені одна для одної. :)  Юля часом бере "мою" ляльку (не знаю, як її назвати) погратися – до компанії своєї й Маріччиної ляльок, але я кажу, щоб завжди вертала її на місце. Отак здитиніла. :)

Ну, це, мабуть, майже весь текст на сьогодні. :) А тепер – фотки!

 Усе готове. Можна починати!

 А тепер можна братися за шиття

Я завжди починаю з обличчя - так одразу лялька починає оживати...

Уже видно індивідуальність - чи вона дивиться на світ з подивом, чи з іронією, чи з захватом...

Здається, лялька трохи соромиться того, що вона не вдягнена...

 Їй подобається платтячко і черевички. А вам? :)

Посидить трохи з подружками-сестричками, а потім помандрує до своєї господиньки. Сподіваюся, їй сподобається...

Ще одна подруга недавно кинула посилання з викрійками ляльок. Їх там так багато! І такі різні! Хочеться спробувати не тільки «дитячі», а й «дорослі», у якихось вишуканих вбраннях. Шити одяг для ляльок – ще одне захоплення дитинства. Я вже давно не гралася ляльками, але продовжувала їм шити і в’язати – спіднички, платтячка, светрики, курточки… Моя тітка Люся навіть радила мені йти вчитися на дизайнера. :) Але ж я не вмію малювати…Для мене і зараз процес перемальовування чи малювання викрійки - найскладніший. :)
А фетру у мене ще багато! :) Й ідей також. Не тільки ляльки, а й брошки, брелоки... 
Чекайте нових фотозвітів!

Про Івасика-Телесика та ріпку

Залягли учора ввечері усі на наше «королівське» ліжко. Я, Рома, Марічка, Юля та ще й пупс. Як його звати? Це зовсім не важливо, бо Юля своїм лялькам кілька разів на день міняє імена.

-      Тату, а лозкажи казочку пло Івасика-Телесика.

-      Про Івасика-Телесика? Добре. Жили собі дід і баба, і була в них Курочка Ряба.

-      Ні, тату, пло Івасика-Телесика, а не пло Кулочку Лябу!

-      Та ж про Телесика! Слухай!

Юля лежить тихенько, слухає.

-      Жили собі дід і баба, і була в них Курочка Ряба.

-      Ні, тату! І не було в них дітей.

-      Так, дітей у них не було, але Курочка Ряба була.

Юля зітхає і слухає далі.

-      І от взяв дід насіння і посіяв ріпку.

-      Тату, а де ж Івасик-Телесик?

-      Буде тобі Івасик-Телесик. Почекай.

Лежить Юля тихенько. Чекає.

-      І виросла та ріпка велииика-превелиика, гарна-прегарна. Ходить дід навколо неї – натішитися не може. Узявся її витягати – смикає, смикає, а витягти не може. Пішов до сусідів. «А можна попросити вашого Івасика-Телесика допомогти ріпку витягти?» – «А чом же не можна? Можна. Ходи, Івасику, поможи дідові». І вже дід удвох із Івасиком смикають-смикають ту ріпку, а вона не піддається, міцно сидить у землі.

Юля не витримує:

-      Тату, а зміюка де? Має бути зміюка!

Тато продовжує:

-      Буде тобі зміюка.

-      А ще має бути зміючка Оленка!

-      Буде тобі й Оленка. Каже дід: «Ні, не впораємося ми самі, Івасику…» А Івасик-Телесик відповідає: «Не сумуйте, діду, я знаю, хто нам допоможе». І пішов Івасик у місто, знайшов будівлю з написом «Сталеві зуби і Кº», а там головною була Зміюка і дочка її Оленка. Прийшов ото туди Івасик, покликав Оленку і каже: «Так і так. Треба дідові ріпку викопати. Зможете?» – «Чому ж не зможемо? Зможемо. Тільки дорого це тобі обійдеться», – каже Оленка. «Е, ні, ви це безплатно зробите», – каже їй Івасик. «Чого це?» – дивується Зміючка. «Заборгувала ти мені, Оленко. Пам’ятаєш, у піч хотіла посадити? Спекти мене хотіла». Опускає очі Оленка. І ніхто ж не згадує, що Івасик сам її у піч посадив, спекти хотів. «Добре, – каже Оленка. – Зробимо все як треба». Прийшли рудокопи, викопали ріпку, дід порізав і роздав, й Івасикові вділив. І всі тішаться, радіють: Оленка, бо не винна тепер Івасику; Івасик, бо допоміг дідові; дід, бо витяг ріпку. І лиш ріпка незадоволена, бо її з’їли.

-      Тату, а Івасик мав на човнику плавати… – вже якось не дуже впевнено каже Юля, бо розуміє, що татова казочка вже ніби й закінчилася…

Марічка:

-      Із’їв Івасик ріпку – та й поплив на човнику.

Зелене

Так, отак-от просто: зелене. Ну не придумала я іншого заголовка :)
Справа в тому, що я нарешті добралася до своїх папірчиків-дирокольчиків і трішки потворила. Сьогодні хочу показати зелену листівку, на яку мене надихнуло завдання "Поєднання" блогу "Штампи з любов'ю".



Виявилося, що у мене чимало зеленого паперу різних відтінків і з різними візерунками. А один я додатково задекорувала - проштампувала зелені листочки. І саме деталі з цього паперу мені подобаються найбільше. Це середній квадрат унизу і дирокольні метелики.

За умовами завдання, листівка має бути в зелених тонах, і лише одна деталь - іншого кольору. Я одразу знала, що тим "іншим" буде рожевий, бо мені подобається поєднання зеленого з рожевим, от тільки не могла вирішити, що саме це буде: метелик, стрічка чи ґудзик. Ґудзик виграв:

За вікном осінь. Усе жовто-червоне. А мені затишно, бо зараз біля ноутбука стоїть зелена-зелена листівочка. Хоча тішитиме мене вона недовго (зрештою, я ж не для себе роблю листівочки!), скоро полетить до кумасі, бо наближається її день народження. Сподіваюся, Альонці також сподобається шматочок теплого зеленого літа посеред холодної похмурої осені.

Сонечко для донечки

Не віриться, що моїй донечці - тепер уже треба уточнювати - старшенькій - 9 років! Не буду казати, що пам'ятаю її день народження, як сьогодні, це було б неправдою. Та все ж добре пам'ятаю нашу першу зустріч і свої почуття. Коли нарешті я очуняла після наркозу, побачила біля свого ліжка сплячу гусіньку у залізному ліжечку. Марічка була спеленана з головою, за щоками майже нічого не було видно. А потім жовта гусінька прокинулася і показала світу свої сірі оченята.
Сьогодні, звісно, Марічка мало чим схожа на те малятко, і щік уже давно не видно з-за спини, але я люблю свою некрихітну крихітку так само сильно, як і в день нашого знайомства. Вітаю тебе, моє сонечко!
Більшість подарунків Марічка отримала  зараніше, зокрема піщанок, про яких я вже писала, і електронну книжку (а що ще можна дарувати дитині, яка весь час і скрізь читає?), та кілька дрібничок лишилося і на сьогодні. А доповнили подарунковий набір оці ось листівка і закладка.

Я давно уже хотіла зробити листівочку зі шматочків-залишків паперу - вони завжди виглядають яскраво. Саме цього мені й хотілося - яскравості й тепла. З грубих ниток (подарунок кумасі, нарешті я до них добралася!) скрутила круг і наклеїла, а зверху - квадрат із вирізаним сонечком.

А в комплект до листівочки - закладка, бо ж Марічка читає не тільки електронні книжки. Закладок у неї купа, але вони весь час десь діваються, і коли треба, їх немає під руками. В нагоді стали ті ж таки залишки паперу, нитки з мішковини і пряжка, яка давно чекала свого часу.

Мені дуже сподобалося, що у закладки вийшов пухнастий хвостик - саме так я й хотіла. Тепер от думаю: може, і собі таку зробити?
***
Такий от коротенький допис. Написала б і більше, та вимагає уваги меншенька - вона півночі гуляла і вдень сьогодні погано спить - дивний подарунок для сестрички. Може, Юля просто боїться пропустити щось цікаве?

Три квіточки

Весна - пора цвітіння. І квіти з'являються не лише у садах, лісах та клумбах, а й на листівках. Блог Зроби сама оголосив нове завдання за скетчем.










Спочатку мені знову захотілося зробити листівочку у моїй улюбленій синьо-зеленій гамі. Я навіть підібрала матеріали для неї. І лягла спати. Та коли вночі прокидалася, щоб погодувати своє малятко, знову думками поверталася до папірчиків і квіточок: ні, щось не те. Коли ж Юлюся зробила мені подарунок і заснула вдень, я знову взялася перебирати свої скарби. Відклала вбік мереживо, замість нього витягла бордово-коричневий картон з тисненням і бордюрний дирокол від Martha Stewart. Замість світло-зеленого паперу в горошок - молочний із квіточками та листочками. Квіти з тканини доповнила дирокольними квіточками і закріпила брадсами.
Ось що у мене вийшло:

Щойно глянувши на листівку, подумала, що назвала допис "Три квіточки" не випадково: ці три квіточки - я і мої донечки - Марічка та Юлюся.

А серце повниться любов'ю...

Катастрофічно бракує часу. Окрім цілодобової зайнятості малятком, треба поприбирати, приготувати щось смачненьке, усім приділити увагу... Коли усе ж таки випадає кілька вільних хвилин, звісно, хочеться бігти не до віника і не до плити, хочеться щось творити. Щоб написати щось серйозне - потрібно настроїтися, а поки настроїшся, то дорогоцінні хвилини уже й спливли, і зі спальні долинає вимогливий голосок. Тож писання на деякий час відкладене у шухляду. На скрап також потрібно настроїтися, але ідея з'являється ще до того, як я добираюся до комодиків зі скрап-скарбами. За один підхід можу підібрати папір, за інший - розкласти заготовку. Добре ще, що мій чоловік усе це терпить - біля столу пару днів можуть лежати папірчики-стрічечки-гудзики. Хоча я намагаюся не зловживати...
Як ви вже здогадалися, сьогодні я покажу нову листівочку. Але обіцяю, що все ж таки зберуся з силами і напишу нарешті повноцінний допис про наше життя.
Побачивши, що блог Зроби сама пропонує нове завдання, вирішила, що обов'язково візьму участь, чекала тільки нагоди.


І нагода з'явилася. Листівочка зі стрічками склалася до першого причастя Маріччиної подружки Надійки.

Намальоване ангелятко я розфарбувала акриловими фарбами. Контури обвела гелевою ручкою. Ангелятко тримає металеве сердечко з камінчиком. Де стрічки? Одна стрічка змотана в троянду, яка виконує роль корони, закріплена брадсом-квіточкою. Інша прикрашає поділ плаття, також тримається на брадсах.

Хорони, Ісусе,

Нас від горя й лиха,

Дай нам щире серце,

Радості і втіхи.

Дай нам в ласці Божій

Враз з Тобою жити,

Щиро разом в небі

Нам Тебе славити.

Поможи, Ісусе,

Нам Тебе любити,

Щоб ми були добрі

Українські діти.

Дай нам щастя й долю,

Дай нам мирне небо.

Більше нам, Ісусе,

Нічого не треба.

Сподіваюся, Надійці сподобається листівочка.