вівторок, 24 березня 2015 р.

Продаж випічки, заморожена піца та інший фандрейзинг



Відповідаючи у фейсбуці на питання й коментарі до мого посту про продаж випічки (bake sale), я зрозуміла, що варто написати про це більше.
Довго думала, з чого ж почати – з нашого досвіду чи з опису того, як, власне, працює фандрейзинг у США. Для початку, мабуть, нагадаю, що «фандре́йзинг (англ. Fundraising- процес залучення грошових коштів та інших ресурсів (людських, матеріальних, інформаційних тощо), які організація не може забезпечити самостійно, та які є необхідними для реалізації певного проекту або своєї діяльності в цілому».
Практика фандрейзингу дуже поширена у США, зокрема так школярі чи студенти заробляють кошти на свої навчальні програми, поїздки тощо. Рома неодноразово купував у своїх студентів брауніз чи печиво. Щороку восени хлопці-скаути продають попкорн у бляшанках ($10-15), а навесні – квиточки на обід ($5), де пропонують курячий і квасоляний суп, молоко, каву і купу солодощів на вибір. Звісно, вони самі й порядкують на тому обіді – насипають-наливають, прибирають посуд і витирають столи. Дівчата-скаути восени продають горішки-цукерки і пропонують передплатити журнали на будь-який смак зі знижками, а взимку продають свої фірмові печенюшки ($4 за пачку). Спортсмени (футболісти, бейсболісти, софтболісти) наприкінці весни продають заморожені печенюшки (позаминулого року велика коробка коштувала $16, минулого – $18). Улітку команда плавців заробляє гроші, продаючи заморожену піцу. Восени минулого року батьки малюків продавали butter braids (поки що не знаю, що це таке, якісь кекси з начинкою, але незабаром знатиму, бо Марічка також таке продаватиме, але про це – пізніше), щоб докласти кошти на нову будівлю садочка. У старшій школі час від часу також організовують обіди ($5), а зібрані кошти йдуть на розвиток мистецьких програм тощо.
Мабуть, думка зрозуміла: майже весь час хтось щось продає. :) Здебільшого – родичам, сусідам, друзям. Для Марічка це неабияка проблема, бо ж родичів у нас тут немає, та й друзі або в Україні, або в Меріленді, ну, чи Каліфорнії… Одним словом, далеко. Але вона потихеньку розширює мережу своїх постійних клієнтів – привітністю, дружелюбністю й відкритістю. Так, хоч що вона продає, завжди у неї купують у фермерському магазинчику. Причому не тільки власники (вони ж – продавці), а й покупці того магазину (з дозволу власників). Не раз траплялося, що Джастін пропонував лишити список і сам продавав для Марічки. Серед постійних покупців також – касири аптеки, власниця крамниці товарів для творчості. Ну і сусіди. Щоправда, намагаємося не «трусити» їх щоразу, хіба що самі попросять. :) Є, наприклад, сімейство Елсберндів, яке вже два місяці поспіль підтримує і Марічку, і Бруклін, ще одну сусідську дівчинку. В обох купили і піцу, і пироги. Марічка, продавши їм піцу, не планувала заходити ще й з пирогами, але вони сказали, що, раз минулого разу купили піцу і в Марічки, і в Бруклін, то й пироги куплять в обох. :) Отакі у нас сусіди.
Отак якось непомітно від загального перейшла до нашого досвіду. Але перед тим, як розповісти, що й коли продавала Марічка, скажу ще про те, що у вартість товарів для фандрейзингу закладена собівартість і націнка, яка, власне, і йде на розвиток відповідних програм чи видів спорту: скаутського руху (гроші лишаються на потреби загону), закупівлі обладнання (ворота, м’ячі для футболістів) тощо.
Перший Маріччин (і наш) досвід продажу – cookie dough (заморожене тісто на печенюшки). Про це я писала майже два роки тому. Тоді Марічка продала 48 коробок і заробила гроші не лише на розвиток футболу у Вест Юніон, а й для себе, бо продала найбільше і заробила дуже симпатичний бонус у розмірі $70.
На сьогодні за Маріччиними плечима уже не лише продаж cookie dough, а й скаутського печива. Так, воно недешеве, так, подібне печиво (точніше, деякі різновиди) можна дешевше купити в магазині. Але це традиція, підтримка скаутського руху, а ще – розвиток організаторських здібностей у дівчат. Окрім коштів для загону, вони отримують призи для себе (за певну кількість проданих пачок): браслети, кулончики, набори для творчості, іграшки тощо.
Ну а останній досвід – збір коштів на поїздку до Флориди на Outback Bowl (що це таке і програму для танцюристів можна подивитися тут). І ми ще лише на початку шляху, бо на подорож потрібно $1300-1500 (залежно від вартості перельоту). Вдасться заробити більше – чудово, бо з кожною танцюристкою має бути ще й дорослий (хореограф не рахується), а можна, щоб і вся сім’я поїхала.
Усе це дивовижне дійство має відбуватися у кінці грудня 2015 – на початку січня 2016, але з огляду на те, що треба назбирати чималу суму, фандрейзинг почали вже з лютого. Метою місяця (точніше трьох тижнів) було заробити $75. Дівчата продавали заморожену піцу (9 видів: з канадським беконом (насправді це така шинка:) ); з пепероні (гостра салямі); з ковбасою; «делюкс» (тобто з усім); з шинкою і грибами; сирна; сніданкова з шинкою; сніданкова з ковбасою; з яблуками і корицею (теж сніданковий варіант) по $9.
Для орієнтиру: у піцерії велика піца коштує $12-15; у гуртівні заморожена – $10-12 за 3 шт.; у місцевому магазині заморожену можна купити за $5-6. Тобто, знову ж таки, дорогувато… Щоправда, на захист піци мушу сказати, що вона справді дуже смачна, смачніша, ніж звичайна заморожена. Мабуть, тому що дуже свіжа.
Метою було продати 25 піц, з кожної піци дівчата мали отримати по $3. Але Катріна (хореограф) сказала, що якщо продадуть більше, то їхній заробіток підніметься до $3.5 за піцу. Марічка продала 20 – зима, мороз, та й, чесно кажучи, якось довго розкачувалася… Але кілька дівчат продало по 40, а Маріччина подружка з мамою і дідусем – цілих 200! (Мені це досі в голові не вкладається… Щоправда, коли вони усе це розвозили, вирішили, що аж так багато продавати не варто, бо велика морока – треба або усе це одразу розвезти, або знайти місце, де зберігати. І те, й інше, як розумієте, непросто. :) ) Тож дівчата отримали по $3.5 за піцу. Ледь не забула, вони ще й отримували бонуси у вигляді піци: 20 проданих – 1 зароблена, 25 проданих – 2 зароблені, 40 проданих – 3 зароблених і т.д.
На березень планка уже була трохи вищою – $125. Дівчата продавали заморожені пироги-булочки-торти (по $11-18) і брали участь у продажі власної випічки. Торти, хоч і дуже апетитні на вигляд (цього разу був дуже гарний кольоровий буклет) і, вірю, дуже смачні, були явно задорогі. Чесно кажучи, я не була впевнена в успішному продажі, бо ми самі такої дорогої випічки не купуємо (хоча в рідної дитини, звісно, купили три пироги – ледь не посварилися, коли вибирали. J дві піци також купили, ага, а третю вона заробила). Перед очима немає того буклету, бо віддали хореографу разом із грошима і чеками, та все ж спробую пригадати, які там були смаколики. Французький шоколадний; шоколадно-м’ятний; лимонний з меренгою; кокосовий; яблучний; вишневий; малиновий; полунично-ревеневий; ягідний пироги; ванільний чізкейк; асорті з різних чізкейків; булочки з корицею.
З пирога (торта, булочок) дівчата отримають по $4. Цього разу мета також була – продати 25 пирогів. Попри мої сумніви, Марічка її досягла. Окрім того, отримала ще й чек на $25 від добродійки з аптеки.
Ну і про досвід участі у продажі випічки (bake sale).
Усього-то день на кухні – і шарлотка, голандський яблучний пиріг (3 штуки – один лишився нам), сирні рогалики з журавлиною, банановий кекс (2 шт.), кольорові мафіни (17 шт -5 нам J), печиво – на столі. Ага, ще кілька пакетів сумішей для перекусу, купованих і розфасованих – вони гарно продаються. 

Уранці, уже перед bake sale, Марічка спекла ще й брауніз, щоб були свіжі (тому їх немає на фото).
Дитина наторгувала 57 доларів. 

Дещо лишилося. Здебільшого – з дорожчого. Але шарлоткою ми пригостили сусідів. Вони у нас хороші, та й купують у Марічки піцу/скаутські печенюшки/пироги, так що це була нагода віддячити.
У день продажу випічки Марічка з Ромою розвозили заморожену піцу, тож разом із піцою викладачі Upper Iowa University отримали ще й пиріг чи брауніз як бонус (там також є кілька постійних покупців).
Рома сказав, що у більшості дівчат асортимент був ширший, ніж у нас. Але нічого, це наш перший bake sale. Перед Великоднем буде ще один. Марічка вже обдумує, що пекти. Сказала: "Будемо пекти не один день, а два".
Так що, якщо хтось вам казатиме, що американці не вміють готувати, плюйте межи очі. Я майже весь день провела на кухні, Марічка також потрудилася, а, виявляється, ми слабаки. :) Нічого, до наступного разу я ще іграшок із фетру нашию – якраз до Великодня. Кролі вже є. 

Взялася за курчат. А будуть іще яйця і пташенята. Марічка також береться за голку.

Ще кілька слів про bake sale. Коли розповідала про це на своїй сторінці у фейсбуці, писала, що це поширена практика у США. А виявилося, не так все однозначно. Справа в тому, що провінційна Америка відрізняється від Америки мегаполісів. І те, що широко практикується в одній частині, табу – в іншій. Ленор Шкеназі, поборниця права дітей розвиватися поза рамками, в які їх затискають дорослі, розповідала якось у своєму блозі про те, як дівчинку, яка ходила і продавала свої печенюшки, оштрафував санітарний контроль, бо в неї, звичайно, не було ніякого дозволу. (А взагалі, хоча це поза моєю сьогоднішньою темою, у Шкеназі дуже цікавий блог. Ну справді, хіба нормально, коли сусіди дзвонять у поліцію, бо дитина сама гуляє на вулиці? Чи їде в метро. Так, безпека – це дуже важливо, але дітям потрібен простір для загального розвитку, для розвитку самостійності та впевненості в собі. Але це зовсім інша тема. Може, я до неї ще повернуся. А поки що – читайте Шкеназі. І – так: свобода – одна з найголовніших причин, чому нам із чоловіком подобається життя у провінції. Діти самі ходять до/зі школи, до/з бібліотеки, до друзів, у парк тощо. Для мене це дуже важливо.) Але ми живемо у маленькому містечку, де всі підтримують усіх і, зокрема, з радістю купують домашню випічку. А продавали дівчата свої смаколики, до речі, у двох банках, які не лише дозволили розкласти смачні скарби на своїх столах, а й анонсували bake sale серед своїх клієнтів. Отак-от.
Здається, щось пропустила… Та, думаю, ще напишу і про другий продаж випічки зокрема, і про фандрейзинг у цілому, бо ж Марічці ще збирати і збирати… Попереду новий цікавий досвід! У планах – продаж попкорну і напоїв після звітного танцювального концерту, морозива і напоїв на День незалежності і ще купа всього…
Буду рада відгукам, коментарям і цікавим перевіреним (!!!) рецептам – щоб не дуже складно, не дуже довго, але гарно. Пишіть, друзяки!

Немає коментарів:

Дописати коментар