Випуск № 14
Січень-лютий
Ми з Ромою якось цілий день порядкували
в бейсменті, а дівчата товклися нагорі. Почули сварку, а потім – дикий вереск
Юлі. Прибігли нагору. "Що сталося?" Марічка: "Юля мене била і
щипала, і я їй сказала, що нечемні дівчатка мають стояти в кутку"... Тут
втручається Юля: "Я не піду в куток, бо я не дічинка, я котик.
Хлопчик". Довелося докласти неймовірних зусиль, щоб стримати усмішку,
особливо бачачи за Юлею Марічку, яка мовчки давиться зо сміху, і чуючи Ромине
пирскання у себе за плечем. "Юля, не можна битися і щипатися!" – на більше я не спромоглася.
***
Мию посуд, Юля туди-сюди бігає з
іграшками. То з пандами, то з песиком, то з Арієль.
- Тато нечемний! Я на нього дуже
облазилася!
- Що вже сталося?
- Він заблав моле!
Іноді, якщо не розумієш, про що мова,
краще помовчати і дати виговоритися, бо ж якщо раптом перекрутиш якесь слово...
- Там лусалка плавала!
- А! Море? І де ж воно було?
- У колобці. А тато заблав.
- Ну, може, ти інше місце для моря
знайдеш?
Задумалася.
- Добле. Отут у колясці буде моле.
Бачить, що я скептично оцінюю нову
локацію моря, і додає:
- Нібито.
***
Підходить до мене Юля: "Мені подобається квітний спит".
Перепитую. Юля повторює те саме. Розумію, що халепа, але все ж пробую вгадати:
квітковий спирт? Дитина дивиться на мене, як на ідіотку, мушу визнати, не
безпідставно: хто ж питає дітей про спирт? Прошу ще раз повторити. Юля, без
особливої надії на моє розуміння, повторює. Я повторюю за нею, так, як мені
чується: квітний спит. По Юлиному виразу обличчя розумію, що я безнадійна.
Намагаюся вигадати, як би то змінити тему. Але доця не здається. Вона в нас
знаний діджей. Сама вмикає телевізор, шукає і запускає музику. Так-от, гортає
заставки з виконавцями, знаходить потрібну і каже: "Ось. Квітний
Спит". Я, радісно: "Брітні Спірс?" Юля (з виразом: ну нарешті
дійшло!): "Так! Квітний Спит!"
Березень
Юля, на відміну від Марічки, дуже любить казки. Особливо про
Івасика-Телесика і про трьох поросят. Без них не обходиться жодне присипання.
Сидимо якось із Марічкою у вітальні, раптом відчиняються двері спальні,
вилітає перелякана Юля: "Зміюка! Там зміюка!" Скручується біля нас
калачиком і продовжує: "Вона хотіла мене з'їсти! Як Телесика".
Заспокоюємо, що то їй наснилося. Спочатку заперечує: "Ні, вона там!"
А потім, остаточно прокинувшись, сміється сама з себе.
Я собі думаю: треба переключатися на щось інше. Але ні, перед сном Юля
обов'язково просить почитати або розказати про Івасика. Смілива дитина.
***
Якщо раптом не можете прочитати, то я розшифрую. Це Юлин блог про собак. «Пси
задоволено гавкали на весь світ татової лоботи. А на тій лоботі були інші
собаки, які вміли ще й голосно гавкати, як і їхні маленькі цуценята. Але коли
маленькі цуценята вгадали запах кавуна, то їли його, коли мами не було, і
дивилися айкалі (ICarly – молодіжний серіал, який дивиться Марічка). Мама дуже жахнулася, що вони дивилися, і виключила телевізол. А вони
дивилися телевізол і глалися пультами.
(мабуть, там ще щось написано – тексту ж багато, – але я теж не все можу прочитати :))
***
Сидить Юля за столом і замість їсти – філософствує.
- Нам не тлеба помилати. Бо хто тоді охолонятиме кота, телевізол?
Мовчу, киваю і слухаю.
- Хто годуватиме кота? Хто митиме посуд?
Далі йде довгий список того, чого нікому буде "охолоняти": пупс,
книжки, диван...
Таки не треба, а то що кіт робитиме? І
пупс? :)
***
"А куди йдуть котики? А чому клокодил сумний? А чому лікал лікує
песика? А де його мама і тато? А чому дівчинка плаче?" Юля розглядає
дитячий словник із картинками і сипле питаннями.
Прекрасний період чомучки. J але іноді здається, що від цих питань
мозок вибухне. Та часом трапляється, що Юля отак питає-питає, а потім каже:
"Мамо, а чому?" Питаю: "Що – чому?" – "Мммм... Не
знаю"...
***
Дивимося з Юлею "Крижане серце". Дійшли до моменту, де Анні
погано, потрібен вияв справжньої любові. Юля: "Тлеба дивитися веселі
мультики, а то все якось дуже печально".
***
Набираю Маріччин допис (українською вона дуже повільно це робить, тому
просить мене), Юля поруч сопе і старанно виводить свої фірмові каракульки, а
потім підходить і каже: "А тепел пелекладай мій блог". Чому
перекладати? Мабуть тому, що навіть сама Юля розуміє, що в її письмі ніхто не
втямить. J Прошу, щоб вона надиктувала.
"Тато сидів на пальмі, а там мавпа збилалася їсти банани. Тато був
щасливим із дитинкою. Вони лазом їли смачні банани і сиділи на пальмі. Це були люди, а не мавпи. (Додано після мого необережного запитання про
те, чи тато і дитинка – теж мавпи. Юля образилася і ледь не розплакалася, а
потім роз’яснила не надто мудрій мамі, хто є хтою J) Ще залізла
сестличка з мамою. Також їли смачні банани і молоко з клуасанами. Тато був з
телефоном. «Мамо, можна я на планшеті поглаюсь БекаБу?» А мама сиділа на
новинах з телефоном. Мама, тато і сестличка дивилися новини пло Долу (мультик Dora the Explorer), а дитинка
глалася на планшеті. Тато з новинами, а дитинка біля нього глалася на своєму
планшеті. Не на маминому, а на своєму. І тато на своєму, і мама на своєму, і
сестличка на своєму. У тата був синій, у дічаток – ложеві планшети, а в мами –
сілий.
У них були тіки кабан, свиня і полосята;
мама-овечка, тато-балан і ягнята; тато-пес, мама-собака і цуценята; мама-кішка,
тато-кіт і котенята".
Отаким уявляється рай дитині – планшет у
кожного і купа тварин. :)
***
Лежимо вранці з дівчатками в ліжку, обіймаємося. Кажу: "Як добре, що у
мене дві такі хороші донечки". Юля: "Так, одна чемна, длуга –
нечемна". І почалося... "Це ти нечемна!" – "Ні, це ти нечемна!.."
Так і не розібралися між собою. :)
***
Юля: "Мамо, встанемо, я поїм, а потім ти мені помаж суху шкілу, бо я
її можу чухати, а потім там з'явиться клов і скаже: "Ку-ку!"
***
Марічка виграла зайця на скаутській вечірці з нагоди Великодня. Заходить
разом з Ромою до хати, тут же підскакує Юля, ображено закопилює губки: "А
чого такого самого маленького не купили?" Рома: "Ми його не купували.
Марічка виграла". – "А чому не виглала такого маленького
для мене?" Марічка пояснює, що не можна, щоб весь час хтось один вигравав.
Юля бігає з зайцем в обнімку по хаті, хитро примружує очі й каже тихенько:
"Мій заєць. Заховаю в колобку з іглашками – глибоко-глибоко – ніхто й не
знайде!" Марічка, здається, цього не чула. Дозволила Юлі гратися зайцем –
за умови, що та не забуватиме, що заєць – Маріччин. І взагалі, вона його з
собою в університет хоче забрати. А Юля пішла з ним спати. Діти, такі діти.
Квітень
Говоримо по скайпу з бабусею й
дідусем. Вони питають: «Юля, як ти?» Юля відповідає сумно: «Та, хволенька я».
Бабуся з дідусем стурбовано: «Чого? Що сталося?» Юля зітхає: «Та, піцу з льодом
їла. Мені вчителька дала. Місіс Вайдамін». Бабуся з дідусем зітхають з
полегшенням: здорова.
Ну, піца з льодом – очевидна
вигадка. А буває ж не так просто зрозуміти, чи Юля розповідає про те, що з нею
сталося, чи вигадує. А місіс Вайдамін, взагалі-то, – одна з Маріччиних
учительок. Ми вже з Ромою передчуваємо, що як Юля піде в садочок, на нас
чекають цікавезні історії… А вона ж не тільки про школу небилиці розповідатиме, а й про дім… Ото
вчителі дивуватимуться! :)
***
Марічка приміряє новий купальник. Підходить Юля: «І я хочу подивитися».
Прискіпливо оглядає, робить експертний висновок: «Галний такий. Симпатичний.
Сплавді. Як буде на тебе малий, віддаси мені».
***
Я вже якось писала, що Юля полюбляє гратися в «готель»: пакує рюкзак чи
сумку, де є переодяг, білизна, іграшки, книжки і – обов’язково! – купальник, бо
ж у готелі має бути басейн, інакше для чого туди їхати? :) Найчастіше «готель» вона влаштовує у халабуді в
Маріччиній кімнаті, чому старша сестра не надто тішиться, бо, повернувшись зі
школи, нерідко знаходить там купу одягу (Юля перевдягається в готелі), книжок (і
своїх, і Юлиних, і, часом, наших – мала «читає» все без розбору, головне – щоб була
книжка, а буде книжка – буде якась неймовірна історія). Роль готельного басейну
дістається ванні – там Юля, як і має бути, «плаває» в купальнику, часто – ще й
із нарукавниками. Час від часу подає мені звукові сигнали: «Ми з дівчатами ще
не наплавалися. Але вже сколо».
***
Те, що Марічка продає то скаутські печенюшки, то піцу чи пироги, то ми
шиємо іграшки, щоб заробити гроші на поїздку, звісно, не могло оминути Юлю. І
вона також пакувала собі в рюкзак коробки з печивом – «на плодаж», збирала шиті
для неї іграшки – «на плодаж». А ще – малювала й підписувала листівки, також «на
плодаж». :) Ну а щодо шиття, то перший екземпляр
обов’язково має бути для Юлі (що мене влаштовує, бо не завжди перша річ
ідеальна), а часом не лише перший, тоді доводиться торгуватися: Юля, та ж
віддай хоч одного коника! Бо їй хочеться і фіолетового з плямками, і червоного
з сердечками, і зеленого з яблучками… :)
***
Як Марічка була трохи меншою, дуже любила книжку Тім Кеннемор «День
народження Еліс». Власне, ми всі її любили і любимо, бо вона дуже весела. У Еліс
є менша сестричка Розі – збитошниця і вигадниця, про яку ми все частіше
згадуємо, бо тепер і самі таку маємо. J Так-от, у Розі була улюблена іграшка – пінгвінка
Поллі, яка робила всіляку шкоду. Не Розі, а пінгвінка. А у нас шкоду робить
ляля. «Юля, для чого ти помалювала журнальний столик?» – «То не я, то ляля». Іншим
разом: «Юля, для чого ти порізала Маріччину книжку?» – «То ляля!» І при цьому
сидить із книжкою і ножицями в руках. Ви не повірите, скільки одна ляля може
зробити шкоди! Рве й обмальовує книжки, обмальовує стіни, викидає корисні речі,
розсипає печенюшки, б’ється, кусається, тягає кота за хвоста і, взагалі, поводиться
дуже нечемно. Нам ще пощастило, що більшість лялиних «подвигів» – вигадані. :) Насправді поки що вона ще не наробила багато
шкоди. :)
***
Їдемо в машині, Юлі хоч і не багато видно, але вона зауважує вітряки,
великі авто. Побачила причеп-фургончик для перевезення тварин. «Там, мабуть,
коні. Або колови». – «Мабуть, так». – «І вони їдять солому з маслом!» Так нам з
Ромою сподобалася ця солома з маслом! «Думаю, вони масло і без соломи їли б», –
сказав наш тато.
***
Сидимо у кафе біля вікна. Бачимо, що чоловік несе автомобільне кріселко. «Тато
несе кошик, але там нема дитинки. Мабуть, вона вилізла і десь поповзла», – Юля
з серйозним виразом обличчя розглядалася, чи не повзає десь дитятко. :)
***
– Хочу знайти собі чоловіка. І щоб він
мені закинув зелнинку. Ні, не одну, дві. Ні, багато! Бо я хочу багато дитинок! Я
буду їх годувати, колисати і ділитимуся іглашками.
Справді, головне – іграшками ділитися. :)
Немає коментарів:
Дописати коментар