Насправді клініка не пов’язана з кошенятами, хіба тим, що візит до лікаря і зустріч із котиками відбулися в один день. У клініку ми поїхали, бо Марічка після печер захворіла. Якраз незадовго перед тим я хвалилася подрузі, що чи то завдяки зміні клімату, чи то завдяки місяцю, проведеному на морі, доця цього року майже не хворіла. Досі не пропустила жодного дня у школі! Не встигла я поділитися цією радісною новиною – опа – і вже другий тиждень Марічка нездорова. Почалося з нежитю, потім – сильний кашель. Сиропчики і народна медицина виявилися безсилими, тож учора ми пішли до лікаря. Звернулися у ту саму клініку, де проходили медогляд, і медсестра, яка того разу нас обмірювала і робила щеплення, Марічку впізнала і дуже зраділа. Але цього разу дитиною займалася не вона. Після заповнення чергової пачки анкет, вимірювання тиску і температури прийшла нарешті й лікарка. Оглянула, розпитала і призначила інгалятор і антибіотик. Антибіотик, що цікаво, від отиту, бо виявила, що одне вухо червоне, хоча прийшли ми з кашлем… Із тим антибіотиком ще були проблеми у аптеці. Мало того, що антибіотики тут продають лише за рецептом (що, зрештою, дуже правильно: щоб люди не займалися самолікуванням, а то потім ніякий лікар не вилікує), у рецепті обов’язково має бути вказане дозування і термін лікування. Наша лікарка чомусь забула написати, скільки днів приймати препарат, і фармацевт не продав нам ліки. До аптеки ми приїхали вже ввечері, тож клініка була зачинена (працює до п’ятої). Рома сказав, що вранці передзвонить лікарці і запитає про термін лікування. «Ні, так не годиться, я сам зателефоную і запитаю», – сказав фармацевт. Отак. Уявляєте собі таку ситуацію в Україні? І я – ні, тому й вирішила про це написати.
Фармацевт запитав нас, чи ми не з Росії. Ні, з України. «О, з України! А що таке мачуча?» Рома: «Не знаю. Ви думаєте, це якесь українське слово?» – «Так. Я працював з Іриною і ще однією українкою, то вона називала мене «мачуча». Казала, що це crazy українською». Не знаю, наскільки він crazy (божевільний, навіжений), але прізвисько Мачуча йому дуже пасує. Тож Рома сьогодні знову поїде до Мачучі по ліки…
Раз зайшла мова про аптеку, напишу трохи про відмінності між американськими й українськими аптеками. Відмінність не тільки у тому, що у США дуже багато ліків продається виключно за рецептами. Рецептурний відділ знаходиться у глибині аптеки (найпопулярніші мережі – CVS і Rite Aid). Безрецептурні препарати розсортовані по стелажах: застуда, кашель; протиалергійні препарати; вітаміни; догляд за ротовою порожниною; засоби гігієни тощо. Так клієнтам легко знайти те, що вони шукають; можна неквапно почитати інструкції, нікому при цьому не заважаючи і не створюючи черги в аптечному кіоску, як в Україні. Бо це, власне, не кіоск, а досить великий магазин. І окрім ліків і засобів гігієни там можна придбати косметику, спорттовари, іграшки, аксесуари (заколки, обручі, резинки для волосся), товари для тварин (іграшки, хатки), цукерки, деякі продукти та напої, а ще – тапочки, в’єтнамки (взимку – шарфи, рукавички), журнали та інші корисні дрібнички. Пані Іра, яка працює в CVS, казала, що компанія збирається скорочувати кількість супутніх товарів і зосередитися власне на ліках. По-перше, усі ці іграшки-цукерки відволікають увагу власне від ліків, а по-друге, компанія багато втрачає на сезонних товарах, які розпродує після свят за дуже низькими цінами. А ми якраз за це любимо CVS: після Різдва купили симпатичних цуциків донечці і хрещениці, а після Великодня – класнючого м’якесенького кролика, якого придивилися задовго до свята.
До клініки причепилася аптека, але де ж кошенята? А кошенята були у зоомагазині Petco. Ми хотіли купити нашому котові щітку, щоб чухати йому спинку, але гарної не знайшли. Зате довго стояли біля кліток з котами. Це коти і котенята, від яких хтось відмовився. Їх можна «усиновити» за $125 (котам роблять усі потрібні щеплення, а також стерилізацію, вживляють мікрочіп, щоб їх можна було знайти, якщо загубляться). Була там одна розкішна пухнаста кішка з важким поглядом. Спочатку вона сиділа на своїй хатці, відвернувшись від відвідувачів, а потім повернулася до нас мордою. Одразу видно, що кішка з характером, і характером дуже непростим. Коли вона подивилася мені просто у вічі, одночасно хотілося сховатися від того погляду і продовжувати дивитися – навіть не в очі, а набагато глибше: зелені очі розповідали про життя своєї власниці і повідомляли, що образити вона себе не дасть, добре вміє захищатися. Шкода тварину, адже швидше розберуть кошенят, яких можна хоча б спробувати виховати під себе, а взяти дорослу тварину зі сформованим характером і звичками не кожен наважиться. Я більше не насмілилася дивитися їй в очі, мені здавалося, що вона читає мої думки. Ця кішка не просила про ласку чи допомогу, вона повідомляла, що знає собі ціну. Про ласку і любов благали малята – двомісячні кошенята. Дві дівчинки – сіренька і рябенька – сиділи у верхній клітці, а у клітці під ними настирливо вимагав уваги до своєї персони жвавий чорний хлопчик. У сіренької кішечки були дуже сумні очі. Вона зазирала прямісінько у душу і самим поглядом благала: «Візьміть мене! Я хороша! Ну будь ласочка! Я так хочу тепла і ласки!». Хотілося пригорнути її до себе і ніколи-ніколи не спускати з рук… А грайливий чорнушка зачіпав лапою усіх, кого міг дістати: «Чому ви дивитеся на дівчат? Я тут! Давайте гратися!» Так, він хотів гратися, але й по ньому було видно, що не дуже солодко сидіти в клітці, самому, без мами. Хочеться знайти надійного друга, який захистить від голоду-холоду, розрадить у смутку і просто даруватиме свою любов. Про тварин у Petco турбуються: вони ситі, доглянуті, але дуже сумні… Точніше, сумні коти, бо хом’яки жваво бігають у колесах; морські свинки дрихнуть або не відходять від миски, запихаючись, ніби їх взагалі не годують і при цьому мають неймовірних розмірів зади.
Марічка ніяк не могла відійти від котів. «Ех, якби у мене зараз були гроші, я б купила оцю сіреньку кішечку і оцього чорного котика. Буду збирати гроші на кота», – врешті-решт виголосила своє рішення дитина. Яка до цього жила мрією про собаку, потім хотіла хом’яка, морську свинку чи кроля. «Так у нас же є кіт», – резонно зауважив Марічці тато. «Так то не мій кіт. А я хочу свого. Маленького. Щоб ріс разом зі мною…»
Маленька рябенька кішечка учора знайшла господарів (чи то вони її знайшли?). Сімейна пара стояла біля кліток з котами так само довго, як і ми. І кішечка встигла заприятелювати з жінкою, лапкою куйовдила їй волосся.
От я пишу зараз про це, а перед очима – благальні мордочки двох кошенят і горделивий погляд кішки-аристократки…
Немає коментарів:
Дописати коментар