Минулий тиждень був тижнем подяки учителям – Teacher Appreciation Week. Точніше, день учителя у календарі позначений 4 травня, але насправді цілий тиждень був присвячений вшануванню праці вчителів. PTA (Parent Teacher Association, Асоціація батьків і вчителів) збирала кошти на святковий обід для учителів. Але якщо тут на щось збирають гроші – це абсолютно добровільно. Хочеш – здаєш, не хочеш – не здаєш. І ніхто не називає суму – хто скільки зможе. Раз зайшла мова за PTA, скажу пару слів про цю організацію. Це асоціація батьків і учителів, які спільними зусиллями працюють над оптимізацією навчального процесу, піднімають питання безпеки учнів, харчування тощо. Тобто займаються питаннями, які в Україні вирішуються на батьківських зборах. У США вчителі не проводять батьківських зборів. Усю інформацію, яку потрібно донести до батьків, кладуть дитині у її персональну папку. Якщо це звіт про успішність, він запакований у конверт, який батькам потрібно підписати і повернути до школи. Якщо планується якийсь захід, наприклад, поїздка класу до зоопарку чи фотодень, то батькам передають конверт, куди вони мають покласти гроші, і дозвіл, у який вони мають вписати ім’я своєї дитини і поставити підпис. Ну, або написати, що не дозволяють дитині їхати у зоопарк чи прибирати територію школи в День Землі. Таким чином і відбувається комунікація учителів з батьками. Але якщо у батьків є якісь питання щодо успішності/поведінки дитини, учитель завжди відгукнеться і радо все розповість.
Участь у PTA добровільна, там збираються батьки-активісти, якщо бути точною, переважно матері-активістки... Щороку вибирають президента шкільної організації і секретаря. Наскільки я розумію, це дуже почесні посади. Десь раз на кілька місяців PTA влаштовує збори і запрошує до обговорення питань, що накопичилися, усіх бажаючих. Повідомлення про збори PTA кладуть дітям у папки, а окрім того, дублюють інформацію по телефону. Телефонна розсилка (секретар робить запис для батьків усіх учнів школи) сповіщає також про короткий день у школі (навчання закінчується в 11.15; учителі цього дня мають загальні збори), фотодень та інші важливі шкільні події.
Так от, PTA збирала кошти, щоб вшанувати шкільних учителів. У одному з журналів були підказки про подарунки учителям. «Ой, потрібно робити якісь подарунки?!!» – жахнулася я, бо ж невідомо, які презенти люблять американські учителі. Журнал пропонував дві ідеї подарунків від класу: набір усяких різних причандалів для саду (американці просто помішані на садівництві, з початком весни у всіх магазинах продається розсада, насіння, цибулини, рослини у горщиках, які потім можна висаджувати у грунт) і горщик, де поруч із рослиною увіткнуті саморобні квіточки з посланнями учителеві на зразок «Учителеві №1», «Дякуємо за гарний рік!» і подарунковими картками. Цей приклад нас зовсім спантеличив… Якщо дарують подарункові картки, скільки грошей на них кладуть? Але батьки у класі мовчали, значить, спільного подарунка не задумували. Може, це й добре. Ми вирішили, що купимо квітку в горщику. Спочатку нею можна помилуватися, а потім пересадити у садок.
Висловлювати свою вдячність міс Малер діти почали вже у понеділок. Якраз коли ми ще були у класі, зайшов Ерік з татом. Тато тримав у руках високу вузьку вазу з ірисом. Ерік по-діловому поклав свою папку на стіл, сумочку з ланчем – на етажерку і рішуче попрямував до свого місця. Але сісти не встиг. «Ерік, ти хотів мені щось дати?» – запитала міс Малер. Ерік повернувся до тата. «Це, мабуть, подарунок до тижня подяки вчителям?» – продовжувала міс Малер. Ерік мовчки взяв вазу з рук тата і так само мовчки передав її міс Малер. Одразу після цього попрямував до свого місця. «Ой, як гарно! Дякую тобі, Еріку, мені дуже приємно!»
Марічка розповідала, що того дня ще хтось приніс квіти. Доця вирішила, що треба подарувати квітку не тільки міс Малер, а й міс Коул. Міс Коул не основна їхня вчителька, але часом допомагає міс Малер. Міс Коул сувора, але справедлива. Вона за найменшу провину пересуває машинки на поле нижче, але у той же час не скупиться на похвали, якщо дитина їх заслужила. Саме міс Коул старанно повторювала слово «зупинис», коли ми вперше прийшли до школи.
Ми з Марічкою вирішили використати журнальну ідею з паперовими квіточками, тільки подарункових карток не чіпляли. Міс Малер на листівочці, прикріпленій до квітки, Марічка написала: «Ви – найкраща вчителька!», а міс Коул: «Дякую за гарний рік!» Протягом тижня діти ще приносили знаки уваги і вдячності своїм учителям.
Мені здається, це правильно – робити день учителя наприкінці навчального року. Тим паче, що у США учителі ведуть клас лише один рік. Я маю на увазі молодшу школу. Тобто кожен учитель має дуже вузьку спеціалізацію. Prekindergarten, kindergarten, перший клас, другий, третій, четвертий – щороку інший учитель. Провчившись із ним рік, дитина може подякувати (чи не подякувати) за знання, увагу, турботу.
Міс Малер так втішилася жовтим герберам у горщику! І кольоровій паперовій квіточці, зробленій Марічкою. Вона дякувала у вівторок, коли Марічка вручила їй горщик, дякувала у середу. У четвер і п’ятницю донечка сиділа вдома через кашель. У понеділок міс Малер знову дякувала нам за квіти! Мені уже було якось аж незручно. У понеділок у Маріччиній папці був конверт, адресований їй і її батькам. Там була листівка з подяками від міс Малер і міс Коул. І не просто два слова, а ціле послання про те, як вони втішилися, які вони раді і вдячні. Так, подібна реакція для нас незвична. А для американців – природна. Якщо тебе запрошують на вечірку, то потім дякують, що ти прийшов, – або у той же день вручають спеціальну листівочку, або наступного дня посилають поштою. Після дитячих вечірок діти обов’язково повертаються додому з якимись дрібненькими подаруночками. І навіть коли святкують дні народження у школі, то роздають однокласникам не тільки cupcakes (невеличкі кексики), а й наклейки, перстеньки чи маленькі іграшки. Звісно, іменинники також не лишаються без подарунка – міс Малер має невичерпний іграшковий запас. Усі втішені і задоволені.
Виявляється, це так приємно – комусь дякувати! Дякувати за увагу до своєї персони, турботу, витрачений час (в американських детективах слідчі обов’язково дякують свідкам за їхній час, коли збирають інформацію). Ритуал подяки – це ще один елемент американської ввічливості, про яку я вже писала. Коли оточуючі тобі дякують, а не просто сприймають твої вчинки чи слова як належне, і дякують щиро, а не з пісною міною чи зверхнім поглядом, ти розумієш, що те, що ти робиш, правильно і комусь потрібно.
Немає коментарів:
Дописати коментар