Історія Керрі

Уже кілька днів ходжу під враженням від історії, яку розповіла Маріччина подружка. Власне, це не просто якась пригода, яку вона пережила, а історія її життя. Скажете, яка може бути історія у десятирічної дитини? Зараз самі побачите.

Я познайомилася з Керрі тижні два тому, коли ми з Юлею гуляли і зустрічали Марічку зі школи. Мені сподобалася ця худенька дівчинка з теплою посмішкою. Марічка тоді провела подружку аж до дому її бабусі. Саме це і стало зачіпкою для розмови кілька днів тому. Ми знову їхали назустріч Марічці, а вона була разом із Керрі – вони часто ходять додому разом, бо їм по дорозі. Так от Керрі і сказала, що, коли прийшла до бабусі з Марічкою, та дуже здивувалася, бо переплутала Марічку з сестрою Керрі, також білявкою. Щоб якось підтримати розмову, я запитала, скільки у неї сестер.

-      У мене було дві сестри, але одна померла.

Я ковтнула, бо в горло звідкись закотився гидкий клубок. Це ж треба було таке спитати…

-      Через десять днів мало бути її весілля, – продовжувала Керрі.

-      Дуже сумна історія. Вибач, що запитала.

-      Та ні, нічого. А її наречений зараз живе з нами. І взагалі, я усиновлена. У мене є сестра і два брати. Але кровно пов’язані лише ми з сестрою. Нас взагалі було шестеро дітей, ще двоє усиновила інша сім’я, а найстарший лишився з батьками. Не знаю, чому він лишився, бо вони до нас дуже погано ставилися. Раніше ми час від часу з ними бачилися, але потім нас перестали пускати, бо вони погано до нас ставилися.

Я йшла поруч із дівчатами і мовчала. Добре ще, що була Юля – я на неї відволікалася, буцімто зайнята. Насправді просто не знала, що сказати…

-      Мого тата звати …. (Ім’я мені невідоме, тому я й не запам’ятала). Може, ви його знаєте?

-      Ні, не знаю. А як давно ти живеш у Вест Юніон? – я нарешті знайшла доречне запитання.

-      Уже п’ять років. А до того нас із сестрами брали до себе тимчасові батьки (foster parents – є така практика у США, коли дитину не всиновлюють, а беруть до себе жити; якщо обом сторонам підходить, можливе всиновлення), але нас від них забрали, бо бачили, як я шукаю щось поїсти у сміттєвих баках. Тимчасова мама зовсім нас не годувала.

Дитина вже п’ять років, як усиновлена, але пам’ятає, як порпалася у смітті! І взагалі, говорить про те, про що інші мовчать. Та ще й мені, хоча бачить вдруге в житті…

Значить, їй досі болить, якщо вона про це розповідає. Уже вдома намагалася розпитати Марічку, може, вона ще щось знає, та й я не все зрозуміла, а перепитувати не стала – не та це тема, щоб питати й перепитувати. Та виявилося, що Марічка вперше почула історію Керрі. Сімейні історії – непопулярна тема серед четвертокласників, це ж не мода і не кохання-зітхання.

Але те, що Марічка не знала подробиць життя Керрі, а мені дівчинка виклала усе, як на сповіді, про щось таки говорить: не знаю, з якої причини, але дитина мені довірилася. Може, тому, що й вона мені одразу сподобалася: мила, привітна і приязна. І до мене говорила, і до Юлі, не те, що деякі Маріччині подружки – ледь буркнуть «привіт» на моє привітання чи видадуть на-гора куцу відповідь на питання.

-      Я щодня зі школи до бабусі йду, окрім п’ятниці, бо тато зайнятий. А в п’ятницю – одразу додому.

-      Добре, Керрі, будемо прощатися, – каже Марічка. – Ми будемо повертати додому. До завтра!

І от я уже кілька днів ходжу і думаю: дитині десять років, а вона вже стільки пережила, стільки різних батьків бачила… Сподіваюся, її прийомні батьки – хороші люди і справді піклуються про Керрі. Принаймні вдягається вона не гірше за своїх однолітків, ходить на зібрання скаутів. От тільки і мені, і Марічці вона розповідала про тата… А як же мама? Невже історія цієї дівчинки ще більш заплутана… Думаю, відповіді на питання з’являться незабаром. От тільки припиниться дощ, стане тепло, і ми знову будемо зустрічати Марічку зі школи. Може, і Керрі ходитиме з нами, і якось, між іншим, ще щось розповість про себе, бо ж не будеш її питати: дитино, а чи є у тебе мама?

А взагалі, люди з такими історіями недаремно трапляються нам у житті. Це нагадування: у тебе все добре, твої проблеми – і не проблеми зовсім, а так, дрібні непорозуміння. Рідні-близькі живі й здорові? То тішся! Пий життя великими ковтками! Але й не забувай, що не всім так солодко, як тобі…