неділя, 8 вересня 2013 р.

Малювання, Макс і Мімі



Про Юлю і не тільки
Якось, коли ранки ще були довгими і лінивими, бо влітку ніхто не біг на роботу та до школи, Юля принесла в ліжко альбом і фломастери. Дитина малювала, поки тато з мамою намагалися чи то додивитися сон, чи продерти очі. А коли очі в усіх нарешті були продерті (не без допомоги меншої донечки), Рома жартома поставив фломастером цятку Юлі на носі. З того моменту наше життя змінилося раз і назавжди.
Не минає дня, щоб Юля не обмалювала себе і нас – когось більше, когось менше. Себе завжди щедро, ну і мене, бо ми майже весь день удвох. Лялькам теж дістається. Добре, що фломастери змиваються водою, інакше було б непереливки не тільки лялькам.
На минулому тижні до Марічки приходила подружка. Юля ходила хвостиком, сердилася, що дівчата зачинилися без неї, а потім, коли вийшли, обмалювала Еріку. Ні, не для того, щоб помститися. Заради мистецтва. Еріці ідея сподобалася, і, поки я на кухні готувала вечерю, вони з Марічкою намалювали Юлі зелено-сині мушкетерські вуса і борідку. Юля дуже тішилася, що її нарешті взяли в компанію. А дівчата так захопилися, що понамальовували борідки і собі, а потім приходили на кухню, щоб я сказала, хто переконливіше виглядає. Далі – більше: вдягали темні нейтральні футболки і кепки-шапки-капелюхи, щоб якомога більше скидатися на хлопців. Не знаю, чим би це все скінчилося, якби не прийшли ще дві їхні подружки. "Хлопці" трохи позалицялися до дівчат, а потім змили макіяж і пішли гуляти.
Шкодую, що не зробила фотки – не так часто таке трапляється...
У минулий четвер почався футбольний сезон. А поки Рома ганяв по полю свою хлопчачо-дівчачу команду, ми з Юлею гралися на майданчику. Погойдалися, полазили по сходах, а потім приземлилися у пісочниці. Ну то й що, що у нас на подвір'ї також є, але ж маленька, а тут ще й іграшки незвичні і компанія є. Біля Юлі весь час крутився кавалер, десь на півроку старший хлопчик на ім'я Макс. Він то заглядав їй у вічі, то забирав, але тут же віддавав лопатку, так що Юля не встигала розплакатися, то струшував з її ніжок пісок, що виглядало дуже зворушливо.
Макса, разом із братом, який, власне, бігав по футбольному полю, привезла бабуся. Вона також присіла біля пісочниці і розказувала мені про свою сім'ю. У неї восьмеро дітей (причому жіночка ще виглядає огого, якщо врахувати кількість потомків) і п'ятнадцять внуків: старшому 16 років, молодшому – два тижні, а ще ж не в усіх дітей є діти, бо одна з дочок безплідна, і вони з чоловіком лікуються (так-так, за якихось хвилин 15 знайомства вона мені і про це розказала!). Вона з Максом часто гуляє у міському парку, бо в них немає свого подвір'я, а на День подяки чи Різдво складає розклад, кому коли приходити, бо будинок невеликий, і всі не помістяться (що не дивно, враховуючи кількість дітей та онуків). Мені особливо й розпитувати не треба було – жіночці потрібне було вухо, а не співрозмовник. То нічого. Часом цікаво бути вухом...
Юля вже давно гарно каже не тільки «мама», а й «тато», а от Марічку ніяк не називає. Коли кличе її, то кричить: «Даааааааааа!» Коли питаєш, показуючи на Марічку: «Хто це?» Юля або хихикає: «гиги», або просто ммммкає: «мммммммм».
Марічка у Юлиному віці називала себе Микою. Пробували підсадити це ім’я Юлі – не хоче. А учора сказала: «Мімі» (з наголосом на перший склад). Ми втішилися: «То ти Марічку називатимеш Мімі?» Юля, задоволена увагою і ефектом власних слів, гордо посміхалася, а потім, щоб не виникало сумнівів, сказала: «Мімі! Я!» «Так ти ж Марічку Мімі називаєш… А ти – Юля», «Ні! Мімі! Я!» Кому ще незрозуміло?
Розповідали про це увечері Роминим батькам. Повторилося усе до дрібничок. Юля сказала «Мімі», бабуся з дідусем дуже тішилися, що Юля нарешті придумала для Марічки ім’я. Юля сиділа і гордо посміхалася, а потім повторила: «Мімі! Я!»
У неї взагалі дуже гарно виходить оце «Я!» Причому саме так – з великої літери і зі знаком оклику, бо говорить дуже виразно. Так само виразно каже ще хіба слово «Ні!», ну і часом «Дай» – але то вже більше вимогливо. А от своє «та» (так) вимовляє м’яко, протяжно, ніби не дуже впевнено.
Марічка називала себе Микою, а Юля себе інакше, як Я!, не називає. Хто порозкидав одяг? Я! Хто зробив калюжу? Я! Хто буде підмітати? Я! Як у фільмі про пригоди Шурика, коли вже вихований «Федя» зголошувався на будь-яку роботу: Я!
P.S. Хотіла ще щось розповісти про своїх дівчат, але то вже іншим разом. А зараз анонсую наступний допис: «Пікніки на Середньому Заході». Так що заходьте ще. J

Немає коментарів:

Дописати коментар