Про Юлю і не тільки
Якось, коли
ранки ще були довгими і лінивими, бо влітку ніхто не біг на роботу та до школи,
Юля принесла в ліжко альбом і фломастери. Дитина малювала, поки тато з мамою
намагалися чи то додивитися сон, чи продерти очі. А коли очі в усіх нарешті
були продерті (не без допомоги меншої донечки), Рома жартома поставив
фломастером цятку Юлі на носі. З того моменту наше життя змінилося раз і
назавжди.
Не минає дня, щоб Юля не обмалювала себе і нас – когось
більше, когось менше. Себе завжди щедро, ну і мене, бо ми майже весь день
удвох. Лялькам теж дістається. Добре, що фломастери змиваються водою, інакше
було б непереливки не тільки лялькам.
На минулому тижні до Марічки
приходила подружка. Юля ходила хвостиком, сердилася, що дівчата зачинилися без
неї, а потім, коли вийшли, обмалювала Еріку. Ні, не для того, щоб помститися.
Заради мистецтва. Еріці ідея сподобалася, і, поки я на кухні готувала вечерю,
вони з Марічкою намалювали Юлі зелено-сині мушкетерські вуса і борідку. Юля
дуже тішилася, що її нарешті взяли в компанію. А дівчата так захопилися, що
понамальовували борідки і собі, а потім приходили на кухню, щоб я сказала, хто
переконливіше виглядає. Далі – більше: вдягали темні нейтральні футболки і
кепки-шапки-капелюхи, щоб якомога більше скидатися на хлопців. Не знаю, чим би
це все скінчилося, якби не прийшли ще дві їхні подружки. "Хлопці"
трохи позалицялися до дівчат, а потім змили макіяж і пішли гуляти.
Шкодую, що не зробила фотки – не так часто таке
трапляється...
У минулий четвер
почався футбольний сезон. А поки Рома ганяв по полю свою хлопчачо-дівчачу
команду, ми з Юлею гралися на майданчику. Погойдалися, полазили по сходах, а
потім приземлилися у пісочниці. Ну то й що, що у нас на подвір'ї також є, але ж
маленька, а тут ще й іграшки незвичні і компанія є. Біля Юлі весь час крутився
кавалер, десь на півроку старший хлопчик на ім'я Макс. Він то заглядав їй у
вічі, то забирав, але тут же віддавав
лопатку, так що Юля не встигала розплакатися, то струшував з її ніжок пісок, що
виглядало дуже зворушливо.
Макса, разом із братом, який, власне, бігав по
футбольному полю, привезла бабуся. Вона також присіла біля пісочниці і
розказувала мені про свою сім'ю. У неї восьмеро дітей (причому жіночка ще
виглядає огого, якщо врахувати кількість потомків) і п'ятнадцять внуків:
старшому 16 років, молодшому – два тижні, а ще ж не в усіх дітей є діти, бо
одна з дочок безплідна, і вони з чоловіком лікуються (так-так, за якихось
хвилин 15 знайомства вона мені і про це розказала!). Вона з Максом часто гуляє
у міському парку, бо в них немає свого подвір'я, а на День подяки чи Різдво
складає розклад, кому коли приходити, бо будинок невеликий, і всі не
помістяться (що не дивно, враховуючи кількість дітей та онуків). Мені особливо
й розпитувати не треба було – жіночці потрібне було вухо, а не співрозмовник.
То нічого. Часом цікаво бути вухом...
Юля вже давно гарно каже не тільки «мама», а й «тато», а от Марічку ніяк не
називає. Коли кличе її, то кричить: «Даааааааааа!» Коли питаєш, показуючи на
Марічку: «Хто це?» – Юля або хихикає:
«гиги», або просто ммммкає: «мммммммм».
Марічка у Юлиному віці називала себе
Микою. Пробували підсадити це ім’я Юлі – не хоче. А учора сказала: «Мімі» (з
наголосом на перший склад). Ми втішилися: «То ти Марічку називатимеш Мімі?»
Юля, задоволена увагою і ефектом власних слів, гордо посміхалася, а потім, щоб
не виникало сумнівів, сказала: «Мімі! Я!» – «Так ти
ж Марічку Мімі називаєш… А ти – Юля», – «Ні!
Мімі! Я!» Кому ще незрозуміло?
Розповідали про це увечері Роминим батькам.
Повторилося усе до дрібничок. Юля сказала «Мімі», бабуся з дідусем дуже тішилися,
що Юля нарешті придумала для Марічки ім’я. Юля сиділа і гордо посміхалася, а
потім повторила: «Мімі! Я!»
У неї взагалі дуже гарно виходить оце «Я!»
Причому саме так – з великої літери і зі знаком оклику, бо говорить дуже
виразно. Так само виразно каже ще хіба слово «Ні!», ну і часом «Дай» – але то
вже більше вимогливо. А от своє «та» (так) вимовляє м’яко, протяжно, ніби не
дуже впевнено.
Марічка називала себе Микою, а Юля себе
інакше, як Я!, не називає. Хто порозкидав одяг? Я! Хто зробив калюжу? Я! Хто
буде підмітати? Я! Як у фільмі про пригоди Шурика, коли вже вихований «Федя»
зголошувався на будь-яку роботу: Я!
P.S. Хотіла ще щось
розповісти про своїх дівчат, але то вже іншим разом. А зараз анонсую наступний
допис: «Пікніки на Середньому Заході». Так що заходьте ще. J
Немає коментарів:
Дописати коментар