понеділок, 19 квітня 2010 р.

Звуки музики

Любов до рок-опер і мюзиклів почалася ще зі школи. За це треба подякувати нашому учителю світової літератури і культури Павлові Васильовичу – його уроки ніколи не були сухими і формальними, він намагався познайомити нас, зелених школярів, із справжніми шедеврами світової культури і таким чином вплинути на формування наших смаків. Не можу говорити за усіх своїх однокласників, але на мене звуки музики, що линули зі старенького магнітофона, (а може, він і не був стареньким?..) таки вплинули. То була рок-опера «Ісус Христос – суперзірка». Спочатку Павло Васильович поставив нам російський варіант, а потім – англійський. І хоча, як я тепер знаю, над російською версією працювали справжні монстри російського року (чого вартий хоча б Валерій Кіпєлов з «Арії»), та оригінал усе ж справляв сильніше враження.
Знайомство з наступним знаковим мюзиклом також пов’язане з учителем. Цього разу – Роминою викладачкою французької мови в університеті. Вона принесла студентам аудіо-диски з Notre-Dame de Paris, і ми з Ромою просто потонули у чарівній музиці. Я могла слухати Нотр-Дам знову і знову. Пам’ятаю, якось на літніх канікулах тато запитав мене: «Скільки можна його слухати, уже й мені набридло, а я ж не весь час вдома». А мені не набридало…
З «Привидом Опери» пов’язаний наступний етап мого життя, уже самостійного. Знайомство з Привидом відбулося після виходу у 2004 році однойменного фільму, який викликав нову хвилю захоплення цим мюзиклом. А найбільш вдалі композиції час від часу продовжують з’являтися у найрізноманітніших концертах і шоу.
Велетенський плакат з рекламою вистави з’явився ще на початку року. Щоразу, як ми виїздили в місто, проїжджали повз нього і замріяно зітхали. Потім таки зайшли на сайт театру, де мали відбуватися вистави, і ознайомилися з цінами. Кусаються! Ми продовжували ледь не щодня проїздити під таким заманливим щитом, але намагалися стримувати мрійливе зітхання. А потім я вирішила: якщо мені на день народження подарують гроші, то це буде мій внесок у вартість квитка. Добрі люди, звісно ж, знайшлися, але коханий чоловік відмовився від такої жертви. Йому в голову прийшла просто геніальна ідея – зробити похід на «Привида Опери» подарунком для нас обох до десятої річниці з дня знайомства. Саме така незвичайна подія і може бути особливим подарунком до особливої дати!
Зрештою, ціни квитків на бродвейську постановку знаменитого мюзиклу не дуже відрізняються від цін заїжджих московських зірок першого ешелону, які так люблять навідуватися до України. А порівнювати рівень тих та інших навіть не хочеться – саме тому, що перші другим аж ніяк не рівня.
Перше, що ми побачили в Hippodrome at France-Merrick Performing Arts Center, – восьмирівнева парковка. Одразу з парковки ліфт везе відвідувачів у фойє театру, а там уже – кому куди. Кому – в партер, кому – на балкони. Ми сиділи не дуже близько до сцени, але видно було добре, театральним біноклем я скористалася лише для того, щоб розгледіти привида без маски – дуже вже мені було цікаво: чи то грим, чи ще одна маска. Додивилася, що таки маска, бо в актора темне волосся, а коли з нього зривали білу маску, яка закривала півобличчя, волосся було якесь брудно-сиве і стирчало в усі боки. Але це вже я забігла далеко наперед.
Маючи таке-сяке уявлення про місцеві звичаї, я вирішила не вдягати вечірню сукню, обмежилася блузкою і брюками від костюму. Рома також вдягнувся демократично, але й не повсякденно. І ми правильно зробили! Я, правда, бачила двох чи трьох панянок у платтях з відкритими плечима, але вистачало і суб’єктів у джинсах, шортах, кросівках… Взагалі, кросівки для більшості американців є просто універсальним взуттям на усі випадки життя. Один з наших сусідів на Великдень убрався у строгий костюм з краваткою, але з-під штанів при цьому виглядали пошарпані кросівки.
Повертаюся до театру. Заради справедливості зауважу, що більшість глядачів була вбрана небуденно. Хоча як тільки ми увійшли до залу, Рома сказав: «Таке враження, що персонал вдягнутий краще за глядачів». І це правда. Усі у костюмах, готові допомогти по першому твоєму зову, а то й без нього. Ми забігли до залу буквально за кілька хвилин до початку вистави, то одна дама, бачачи, що ми шукаємо свої місця, все бігла за нами: «Я можу вам допомогти! Я можу вам допомогти!» І таки допомогла.
Нарешті ми всілися. Ще є трошки часу роззирнутися навколо. Зал не дуже великий, але гарний і затишний. Гасне світло, і починається дійство, заради якого усі зібралися.
Починається усе з аукціону, на якому продають речі колись знаменитого оперного театру. Серед них – афіша, музична скринька і велетенська люстра. «Ця люстра пов’язана з привидом опери, бо колись він розгнівався і скинув її на сцену». Після цих слів розпорядника аукціону люстра спалахує феєрверками, лампи в ній загораються, і вона раптом різко летить у зал. У той момент я подумала: добре, що над нами балкони, а то б люстра могла зависнути прямо над нами… Люстра повернулася на своє звичне місце у залі, і глядачі перенеслися у минуле, у часи розквіту оперного театру.
Звісно, я не буду переказувати сюжет мюзиклу – навіщо? Я описала пролог, бо трюк із люстрою справді вразив. Зі спецефектів ще згадаю легкий туман, як у мультику «Ну, постривай», де Заєць був Аллою Пугачовою і співав про айсберг. Спочатку на сцену напустили туману, потім у тому тумані загорілися свічки, а ще через якийсь час свічки ніби відсунулися на задній план, бо на передньому плив човник із Привидом і його ученицею Крістін. Протягом вистави ще кілька разів несподівано вибухали феєрверки. Високий рівень гри акторів, неперевершені голоси, уже згадувані спецефекти, складні багаторівневі декорації, непомітні зміни й перетворення цих самих декорацій, яскраві костюми – ми ні на секунду не пошкодували, що зробили собі такий подарунок. А тим часом на сцені директори театру не виконують вимог Привида, Крістін закохується, а розлючений Привид Опери зриває прем’єру нової вистави і скидає люстру. Вона швидко летить вниз, але в останню мить змінює траєкторію польоту і падає на сцену, а не в зал. Перший акт завершено.
Час пролетів непомітно. Ніби тільки сіли – а уже й антракт. Ми прогулялися театром. Можна було купити якусь перекуску, бокал шампанського чи вина. Щодо цього навіть висіло спеціальне оголошення: «Під час цієї вистави дозволяються алкогольні напої». Значить, на деяких забороняються… Можна було також купити собі пам’ятний сувенір: білу маску на півобличчя, як у Привида Опери, футболку «Примадонна» (жіночу) чи «Привид опери» (чоловічу), різноманітні чашки, брелоки та інші дрібнички з символікою мюзиклу.
Другий акт почався з розкішного балу-маскараду. На якийсь момент мої думки трохи відволіклися від сюжету. Останнім часом, коли я бачу щось варте захоплення, чи то на черговій експозиції у Садах Дюпона, чи в якомусь музеї, чи от зараз, у театрі, я думаю про те, скільки праці і зусиль покладено, щоб потім люди прийшли й тішилися: «Ах-ах, яка краса!» Щоб отак невимушено танцювати, легко співати, ніби спів – проста мова, звична для усіх. Скільки репетицій, скільки тренувань… Ми захоплюємося акторською грою, пластикою, силою голосу, а для них це робота. Бродвейська труппа приїхала на гастролі у Балтимор майже на місяць. Щодня вистави, у суботу-неділю – по дві. Це ж просто титанічна праця! Сподіваюся, емоції й захоплення глядачів передалися акторам, і гучні аплодисменти були достойною винагородою за те, що артисти віддали публіці частинку своєї душі, своїх переживань.
Дивно, але тут не прийнято дарувати акторам квіти… Навіть Привид не отримав ані малюсінького букетика, самі лише овації…
А от що приємно вразило, так це те, що після вистави ніхто не біг поперед батька в пекло, не штовхався, усі цивілізовано потихеньку просувалися до ліфтів і сходів, щоб добратися до парковки. І з парковки також виїздили, не поспішаючи, пропускаючи інші машини, ніхто не сигналив і не передавав жестами свої нецензурні думки… І це не тільки тому, що усі ще були під впливом звуків музики, а й тому, що люди звикли поважати й інших, і себе.

Немає коментарів:

Дописати коментар