Вагітніть по-американськи. Частина друга

26 травня, четвер 

Перший візит до лікаря

Ну нарешті! Вже й не вірилося, що ми колись потрапимо до лікаря. Учора подзвонила у клініку до російськомовної лікарки, яку порадила знайома, що недавно народила хлопчика. І на сьогодні вже й призначили візит.

Насправді Медичний центр святого Джозефа – це велетенський лікарняний комплекс, який складається з відділень швидкої допомоги і різнопланових клінік, тобто там є лікарі майже усіх профілів.

У кожного лікаря – окремий кабінет, хоча це і не кабінет, а ціле розгалуження кімнат, така собі міні-клініка у мегаклініці. Спочатку, як завжди, треба було заповнити купу анкет, хоча, чесно кажучи, я думала, що та купа буде більшою. Поки я заповнювала папери, секретарка перевіряла дані страховки. Сказала, що до наступного візиту вони зв’яжуться з нашою страховою компанією і дізнаються, скільки коштуватиме вагітність. Більшу частину видатків оплачує страхова компанія, але є так званий «копей» – певний мінімум, який щоразу платить пацієнт зі своєї кишені. З нашим страховим планом ця сума дорівнює $15 за візит до терапевта чи педіатра і $25 – за візит до профільного спеціаліста.

Я трохи погортала журнали, коли мене покликала медсестра – дала спеціальну одноразову посудину і відправила у туалет. Очевидно, щоб переконатися, що я справді вагітна, бо коли вона знову мене покликала, то стала вітати. Але перед тим завела у невеличку кімнату і сказала сісти на улюблене усіма жінками гінекологічне крісло. Але просто сісти. В одязі. Не для процедур. Мене трохи попустило. Перед тим, як всадити мене, вона зняла з крісла папір, який там був, і відмотала з рулону нову порцію – спеціально для мене.

Вона розпитувала мене про те, чи приймаю ліки, чи палила і вживала алкоголь, про кількість вагітностей тощо. Потім зважила. Я просто неймовірно здивувалася, коли побачила терези – не електронні, як можна було сподіватися, а звичайні, з гирьками. Медсестричка поштовхала гирьки і оголосила, що я важу 119 фунтів. Як і до вагітності. Значить, ще не встигла набрати вагу. Вона усе робила з посмішкою, легко і невимушено. А мені згадалася жіноча консультація, до якої я, вагітна, ходила вісім років тому. Медсестра чомусь завжди чекала, щоб вагітні самі важилися, і дуже сердилася, коли виявлялося, що вони не можуть впоратися з цією задачею. «Для цього інститутів кінчати не треба!» – завжди казала вона, і ти одразу почувала себе якоюсь дрібною мурашкою, яка не вміє елементарних речей.

Медсестра ще поміряла мені тиск – 90/60. Чудово! Мій робочий, хоча до вагітності він чомусь був трохи підвищений. Запитала також, кого я хочу. Відповіла, що любитиму дитинку незалежно від того, хто народиться. «А чоловік, мабуть, хоче хлопчика?» – усміхнулася медсестра. А який чоловік не хоче хлопчика?

Коли я переповідала цю розмову Ромі, він сказав, що для нього стать дитини також не має аж такого важливого значення, бо він уже знає, що і з дочкою може бути надзвичайно цікаво і весело: можна пограти у футбол і славно подуріти.

Перед тим, як піти, медсестричка ще раз привітала мене. Сказала, що сьогодні доведеться здавати кров, і що за пару хвилин прийде лікар.

Лікар і справді зайшла через пару хвилин, попередньо постукавши. І так вона робила щоразу, коли виходила-заходила. А мені згадалося, як в Україні у кабінет гінеколога міг зайти хтось із колег-лікарів і навіть не вибачався, якщо у той час якась жінка була розіпнута на кріслі.

Олена, так звали мою лікарку, також поставила пару питань про попередню вагітність, про останню менструацію. «Так, приблизна дата народження – 30 грудня. Ну, раз був кесарів розтин, значить, і вдруге буде операція. Тут у 39 тижнів уже призначають кесарів, так що я тобі вже можу сказати дату: 23 грудня. Перед Різдвом». Я посміхнулася. Лікар ще не знає, що народжувати я буду не тут. За два місяці ми переїжджаємо в інший штат, так що мені доведеться пережити ще одні пошуки лікаря.

Олена повідомила, що сьогодні вона ще нічого робити не буде, бо термін ще маленький. А от наступного разу, за два тижні, послухає серцебиття і візьме мазок. А сьогодні лише випише вітаміни. «Вони дуже великі, так що якщо не підійдуть – буде важко ковтати – випишемо інші». Лікар дала мені зразки – три коробочки, у кожній – по три капсули. «Пий краще на ніч, бо там залізо, може нудити, а вночі ти не відчуєш». Призначивши на вівторок УЗД і записавши на прийом рівно через три тижні, лікарка відправила мене здавати аналізи в лабораторію.

Лабораторія знаходиться через кілька дверей по коридору. Заходиш у приймальню, віддаєш направлення (точніше, аркуш із твоїми даними і довжелезним списком аналізів, серед яких обведені ті, що будуть тобі робити) у віконечко. Там тебе люб’язно просять показати картку страхування, а після введення даних припрошують сісти. Вздовж стін стоять м’які дивани та крісла, на столику – купа журналів (так само і в приймальні лікаря). Усе нічого, аби не довелося так довго чекати. Ніби і людей переді мною було небагато (якщо порівнювати з чергами в українських поліклініках, звісно), але тягнулося усе надзвичайно довго. Якщо на все перебування у клініці пішло майже дві години, то година з цього часу – чекання в лабораторії.

Нарешті викликали і мене. Всадили у спеціальне крісло. Перев’язали руку джгутом, у кулаку сказали стискати гумове серце – зрештою, це мало відрізняється від звичної нам процедури. Переді мною на столик огрядна медсестра вивалила купу округлих закритих пробірок. Вставивши голку в вену, стала по черзі набирати в них кров. Причепить до голки, набере потрібну кількість, зніме, закоркує, ставить наступну. І так вісім разів. Кров брали на визначення групи крові, рівня гормонів щитовидки, визначення, чи немає у мене гепатиту, краснухи, захворювань, які передаються статевим шляхом, туберкульозу, ну і заодно анемії. Виходить сім. Значить, про щось забула. Але пробірок точно було вісім!

Після того, як тілиста тітонька заклеїла пробоїну в моїй руці, вручила мені пластикову баночку з кришечкою, спеціальну серветку для дезінфекції і відправила до туалету. Отак-от просто. І не треба приїздити вранці з талончиком на певний час і майонезною баночкою.

На сьогодні все. І це добре. Бо за дві години у клініці прокинувся звірячий апетит. Наступного разу братиму якусь перекуску.

Вагітніть по-американськи. Частина перша

28 квітня, четвер

Несподівані новини

Уже тиждень груди, як залізні – тверді й такі болючі, що торкнутися не можна. Так любила спати на животі, а тепер навіть на боці боляче. І місячних немає, а вже майже тиждень, як мали б початися… Може, це якась страшна болячка… Коли немає місячних? Здається, при ендометріозі. Але, може, є й інші такі хвороби… Виявили ж у мене минулого літа герпес. Так, я пролікувалася, але повторних аналізів не зробила, бо виявили в Україні, а я зараз у США. Я тут уже півтора роки, а до лікаря ходила лише раз, бо треба було медогляд для іміграційної служби. Донечка була вже двічі у стоматолога і кілька разів у педіатра. Чоловік також ходив до терапевта, тепер і мені доведеться. І одразу до найстрашнішого лікаря – гінеколога.

Мало того, що груди страшенно болять від найменшого доторку, так я ще й страшенно агресивна стала. ПМС, не інакше. Але чому ж нічого немає? Чому є передменструальний синдром, а немає самої менструації? Уже й чоловік помітив, що я дуже напружена і недобра. Як йому пояснити? Можливо, його дружина смертельно хвора?! Казала ж мені тоді лікарка, що герпес треба пролікувати, бо той різновид може спровокувати рак. Може, це воно? Боже, як страшно. І нікому сказати… Мамі не хочу. Вона й так там, за океаном, дуже за мене переживає. Почекаю до кінця тижня, а тоді зізнаюся чоловікові. Хай записує до лікаря, бо ж треба щось робити.

*** *** ***

Ні, таки треба комусь розказати. О! Кумася моя є в асьці.

– Привіт! Хочу тобі пожалітися…

– Що вже у вас трапилося?

– Та не у нас. Це я. Уже другий тиждень груди болять. І місячних майже тиждень немає. Завагітніти я не могла. Точніше, імовірність близька до нуля.

– Тест купувала?

– Боюся, що ендометріоз чи ще якась зараза. Тест не купувала.

– Купи. Щоб не лишалося сумнівів щодо цієї ймовірності.

Ну про що вона говорить!? Я не можу бути вагітна! 

*** *** ***

Чоловікові я сказала. Він чомусь, як і кума, одразу заговорив про вагітність. Точніше, спочатку задоволено посміхнувся, а потім висловив своє припущення. Але ж хто, як не він, знає, що це неможливо! Ну, майже неможливо…

Я тут мучуся, страждаю, а вони уже готові до радісної новини про мою потенційну вагітність, от же ж!

Поїхали в аптеку і купили тест. Неймовірно довга і заплутана інструкція, та усе ж таки я розібралася… Дві смужечки… Ну не може цього бути! Зрештою, в інструкції написано, що деякі хвороби і гормональні збої можуть також давати позитивний результат…

Ну чого ти тішишся! Вітаєш? Думаєш, таки вагітна?

Найкращій мамі у світі

Кожна мама вважає свою дитину найрозумнішою, найдобрішою, най-най-най... І кожна дитина вважає, що її мама - найкраща. Так і є. Це не парадокс. Світ населяють мільйони найкращих мам.
Не завжди ми розуміємо своїх найближчих людей, нерідко дратуємося: ну чого мама переживає? Я ж уже дорослий! При цьому неважливо, скільки нам років: вісім чи тридцять вісім. Для мам ми завжди лишаємося дітьми, за яких вони переживають і чиїми успіхами і невдачами переймаються.
Маму можна зрозуміти, лише самій ставши мамою і вповні відчувши на собі відповідальність за життя іншої людини - найдорожчої, найріднішої, за яку готовий життя віддати. Тоді починаєш цінувати мамину турботу. Головне - щоб не запізно...
Люба моя мамочко, пробач, якщо робила тобі боляче і ненавмисне ображала! Пробач, що зараз я далеко і не можу передати тобі свої почуття інакше, як через інтернет. Ти знаєш, що серцем я завжди з тобою.
Не зазирай у паспорт: він каже неправду! Людині стільки років, на скільки вона себе почуває. Нехай це звучить банально, але це так. У тебе юна душа, тож нехай роки проходять повз тебе.
Хотілося написати більше і глибше, та я трохи стомлена твоїм подарунком до дня народження... Але я надзвичайно рада, що встигла! Не кожна мама отримує такі подарунки... Сподіваюся, скоро ти побачиш свій подаруночок не тільки по скайпу, зможеш обійняти і поцілувати...
А поки що - листівка:

Коли робила її, не думала, що вона вийде символічною. А тепер глянула - три квітки. Хто є хто - вирішуй сама.
З днем народження, мамо!

Свято наближається!

Останнім часом дописи у блозі - це не стільки мої спостереження, враження і думки, скільки настрій, який виливається у творчість... Такий, значить, період настав.
Цього разу буде мало тексту і багато картинок, бо я хочу показати листівочки до зимових свят. Деякі зовсім простенькі, інші - трохи складніші, хоча я все ще не володію багатьма дивовижними техніками і дещо заздрю більш вправним майстриням кардмейкінгу та скрапбукінгу. Та все ж це мене не зупиняє...
Цього року я підготувалася заздалегідь: купила кілька тематичних дирокольчиків (невеличкі ялиночку та сніжинку), штамп із написом Merry Christmas та набір крихітних пластикових підвісок (усілякі рукавички, оленятка, пряничні чоловічки), проштудіювала купу сайтів, підписалася на журнал Paper Crafts -  перший номер якраз був присвячений різвяним листівкам! - і вибрала кілька мотивів, які сподобалися найбільше. Та коли почала перебирати папір, щоб обрати найбільш вдалий фон, виявила, що з минулого року лишився чудовий набір для виготовлення адвентського календаря. Купила я його на розпродажі, уже після свят, і навіть почала використовувати - зокрема маленькі конвертики. А тепер-от якраз прийшов час того набору, і чимало моїх ідей так і лишилися нереалізованими, бо висічки з набору самі навіювали композицію листівок.
Ну що ж, досить моєї балаканини, передаю слово листівкам.

А тепер крупніші портрети сьогоднішніх героїнь. Почну з простеньких, а на завершення лишу ті, що найбільше подобаються мені самій.
Ялинкові прикраси, зв'язані вощеним шнуром, та кулька з традиційними різдвяними листочками.

Цю невеличку листівочку я зробила для Маріччиних подружок із Балтимора. Лишилося її підписати і відправити. Одна з небагатьох, де я використала-таки сніжинки і пластмасові підвіски з рукавичками. Дуже подобаються мені ці підвісочки!

Яке Різдво без candy canes - традиційних смугастих смоктунців? Ні, це просто неможливо! Тому вони і з'явилися на одній із листівок, зв'язані докупи бантиком, прикрашеним стразом. І штамп із привітанням нарешті став у пригоді.

Ідею з ялинками у засніженому лісі запозичила з журналу Paper Crafts. От тільки там ялинки були схематичними трикутничками. А у моєму чарівному наборі знайшлися чудові, посипані глітером ялиночки, тож я не могла лишити їх сумувати до наступної зими.

А тепер надійшла черга іншого формату. Останні три листівки я робила під великі конверти, а то наче якось несолідно вкладати у них крихіток.

Дві останні - мої фаворити. Навіть не знаю, яка подобається більше...
Олень, Санта і чималенький пакунок із подарунком...

...чи шкарпеточки на мотузці, готові приймати подаруночки. На кінцях нитки - підвіски з ялинкою і сніжинкою, тільки їх, здається, не дуже добре видно...

Сподіваюся, мої листівочки додали вам святкового настрою. Свята наближаються!

І знову про школу: харчування, заохочення до читання та інше

Свого часу я неодноразово писала про школу в Балтиморі. Марічка ходила туди у підготовчий і перший клас. Як виявилося, школи у різних містах, а тим паче штатах, дещо відрізняються. Відмінності помітні на різних рівнях. Це стосується і навчання (так, наприклад, Маріччин клас додатково займається з математики за експериментальною програмою, розробленою Чикагським університетом), і відвідування, і харчування тощо.

Айова – один із перших штатів, який почав боротися за здоров’я нації на рівні садочків і шкіл, увівши у меню здорові продукти, як-то овочі, фрукти. Та й основні страви у шкільних їдальнях досить здорові, як на американську кухню. Звісно, часом трапляються і гамбургери чи картопля фрі – куди ж без них? – та в цілому меню виглядає набагато здоровіше, ніж у Мерілендській школі.

Наведу кілька зразків шкільних ланчів:

1.  Спагеті, часникова грінка, латук із дресінгом, персики.

2.  Сосиска з сиром, горошок і морква, апельсин, печиво.

3.  Запечена картопля з шинкою, броколі з сиром, хліб із маслом, суміш із консервованих фруктів.

4.  Курка з кукурудзою і латуком, загорнута в лаваш; яблуко, сандвіч із арахісовим маслом.

5.  Гуляш, боби, банан, печиво.

6.  Пюре з індичою підливкою, кукурудза, консервовані фрукти, гарбузовий пиріг.

Окрім того, у дітей завжди є вибір – замість основної страви можна взяти миску салату і до власне салату додати кубики сиру, шинки, полити таким соусом, який тобі до вподоби. От тільки дивним мені видається те, що запивати усе це пропонується молоком…

Є ще й «молочна перерва». Якщо ланчують школярі перед дванадцятою, то близько другої п’ють молоко – просте або шоколадне. Ланч коштує $2.20, молоко оплачується окремо – раз на півроку чи рік.

До речі, про оплату. І не тільки про оплату. У школі діє система, куди заносяться дані про всіх дітей. Батькам надають пароль доступу, і через інтернет можна заплатити за ланчі, подивитися табель успішності. Більше того, учителі щодня заносять туди оцінки з усіх предметів, тобто запросто можна прослідкувати, якого саме дня і з якого предмета дитина завалила тест чи отримала чергову «А+». Можна також побачити середній бал з кожного предмета, відвідування. Причому у таблиці зазначено, коли саме дитини не було у школі і чи була на це вагома причина (про запізнення чи відсутність треба повідомляти в офісі, там і вирішують, чи вагома причина).

Поки ще не відійшла далеко від теми харчування, зауважу ще дещо. Якщо у школі в Балтиморі підноси і прибори були одноразові, то у Вест Юніон – багаторазові. Окрім того, залишки їжі діти викидають не в один контейнер, а в різні. Я, звісно, не знаю, але, можливо, їх використовують для годування тварин на фермах. Якщо так – то дуже правильно: а чого добру пропадати?

Ще один момент: розкладати ланчі на підноси кухареві допомагають четвертокласники. Таким чином вони заробляють собі безкоштовні ланчі. Щоб потрапити у помічники, потрібно заздалегідь записатися і дочекатися своєї черги. Кожна дитина чергує тиждень, а тоді уступає своє місце іншим.

Чергують діти, але трохи старші – 5-6 клас – також на перехрестях. Разом із crossing guard (людиною, яка контролює рух, допомагаючи школярам переходити дорогу) вони роблять «коридор», щоб дітлашня могла спокійно перейти дорогу біля школи.

Раз уже почала писати про школу, розповім і про систему заохочення до читання. У Балтиморі також намагалися запровадити щось подібне, але у Маріччиниму класі це не прижилося – тільки вона й виконувала умови програми: читала не менше 20 хвилин на день, а потім звітувалася учительці. За це двічі отримувала сертифікат на безкоштовну піцу, а потім учителька махнула рукою – мовляв, не варто затівати цю справу заради однієї дитини.

У школі у Вест Юніон трохи інша система. По-перше, діти ведуть своєрідний щоденник читача, де записують автора, назву книжки, дату і кількість сторінок, які вони прочитали за день. Коли листок заповнений з обох сторін – здають учительці і мають змогу вибрати собі приз: книжку, наклейки, ручки тощо. Але не це головне.

Третьокласники за чверть (два місяці) мають прочитати чотири книжки, написати по них звіти (назва, автор, головні герої, стислий переказ сюжету, чи сподобалася книжка і чому) і скласти тести. Тільки після написання звіту і складання у бібліотеці за комп’ютером тесту книжка зараховується. Активних читачів у кінці чверті чекає винагорода.

Минулої чверті це було морозиво. На великій дошці у класі діти чіпляли зароблені «елементи» десерту. За одну прочитану книжку учителька давала картонну мисочку, за другу – власне морозиво, третю – ложечку, четверту – зацукровану вишеньку. Марічка заробила собі ще вершки і кольорову присипку. Та були й такі діти, у яких на дошці красувалася лише мисочка. І, незважаючи на американську політкоректність, на морозивній вечірці перед деякими стояла лише мисочка. «Що заслужили, те і маєте», – прокоментувала вчителька.

Цієї чверті на дошці замість мисочок кріпили стаканчики для гарячого шоколаду та інші прибамбаси – ложечку, зефір тощо. У третій чверті планується десерт із жувальними хробачками. У стаканчик треба буде насипати земельки (шоколадного печива), ще там чогось, ну і посадити самих хробачків.

Звісно, діти можуть з’їсти морозиво чи випити гарячого шоколаду і вдома, але ж то не те відчуття! Зароблене своєю працею набагато смачніше!

Ще трохи про їжу. У контексті запровадження у школах здорового харчування учителям забороняється проводити різноманітні вечірки з піцою (морозиво за прочитані книжки – виняток!) тощо. Тобто піца справедливо зарахована до нездорової їжі. Але це визнають не всі штати. У листопаді Конгрес прирівняв кетчуп на шматку піци до порції овочів. Звісно, це набагато дешевше. Дав дитині шматок піци – і не заморочуєшся, що треба ще й якісь овочі. Але я дуже рада, що Айова дотримується іншої думки.

Наприкінці – інформація для роздумів. Наближаються свята, і в одному з останніх листів від директора школи було прохання нічого не дарувати учителям, щоб не ставити їх у незручне становище. Якщо вже дуже хочеться щось подарувати – подаруйте річ у клас, щоб нею могли користуватися усі діти. Ось такий-ось підхід…

Осінній настрій

Учора був день народження в моєї тітки Олі. Хоча насправді я ніколи не називаю її тіткою. Чому? По-перше, не така вже у нас велика різниця у віці - якихось дванадцять років. А по-друге, ми завжди були дуже близькі, і я ділилася з нею і радощами, і прикрощами, які траплялися за часів студенства. Так було добре приїхати в гості, вихлюпнути усе, що накопичилося, і отримати заряд позитиву - Олічка завжди знаходила потрібні слова, саме ті, які піднімали бойовий дух, надихали і давали сили йти далі. Шкода, що зараз ми спілкуємося дуже рідко, але все одно я відчуваю тепло і підтримку.
Хотілося зробити для Олічки якусь особливу листівку. За вікном - сиро, похмуро, неприємно...  З дерев злітають останні листочки... За вікном... Листочки... Це ж воно і є!

Так на листівці з'явилося вікно, крізь яке видно дерево і листя. Червоний і жовтий кленові листочки додають трохи барви, роблять картинку яскравішою. Хтось народився навесні, хтось - влітку, а що робити, коли ти народився пізньої осені, коли холодно і сумно?..

У осені теж є свої переваги. Похмура картинка за вікном здаватиметься не такою вже й похмурою, якщо закутатися у теплий картатий плед і випити чашку шоколаду чи гарячої кави зі спеціями. А якщо поруч б'ються гарячі люблячі серця, то може виявитися, що пізня осінь - найкраща пора. Пора ніжності, тепла і любові.
З днем народження, Олічко!

Класні фотографії

Класні фотографії та фотографії класу - це одне й те саме чи ні? Добре, коли фотографії класу справді класні!
Не знаю, чи вдало я скаламбурила, але хочу показати сторінки з фотографіями Маріччиного класу, зроблені навесні і восени цього року (рік той самий, а класи - абсолютно різні). Нарешті дійшли руки і до них, і я заскрапила групові фото і Маріччині персональні. Цікаво, що на обох знімках  вона у тому самому сарафані (от їй так захотілося!), але вираз обличчя зовсім інший.
Ну що ж, поїхали. Для початку - фото першого класу, зроблене цієї весни.

Фото велике, майже на всю сторінку, тому я не заморочувалася з папером. Зате трошки пофантазувала з декором. Зістарила папір із зошита у чаї, побризкала на нього горіховим спреєм, що додає відтінку старовини, за допомогою дироколів вирізала з цього поплямованого паперу квіточки і прикріпила їх брадсами. Старовинний "папірус" також зроблений із цього паперу. Ось так він виглядає зблизька.

І на ньому досить добре видно різнокаліберні ляпки. Подобається мені працювати з цим спреєм. Дуже цікавий ефект! Шкода, що маю флакончик лише з коричневою фарбою. Хоча, певне, можна придумати щось і самій, щоб розпилювати фарбу на папір.
Того ж дня, що й першокласне групове фото, була зроблена й ось ця Маріччина світлина.

Щойно підрізаний власноруч, а потім підрівняний татом, коротенький чубчик, беззуба посмішка...
Це весна, тому вибір я зупинила на рожево-зеленій сторінці з рамочкою. Квіточки і планка для підпису уже були, тож я, власне, зосередилася на написах. Доповнила сторіночку висічками cute i sweet, позначила час - весна 2011.
То були ще балтиморські фотографії, а тепер настала черга світлин уже з нової школи, що у Вест Юніон. Тут групові фото роблять на початку навчального року, а за розміром вони значно менші, тож є де розгулятися фантазії.

Для цієї сторінки я також вибрала уже підготовлений папір - з рамочкою та бордюрами. Доповнила гудзиками, підписом (осінь 2011) і тегом зі списком Маріччиних однокласників. Мені подобається кольорова гама сторінки і, здається, фотографія органічно в неї вписується.
Ну і нарешті остання сторінка. Так само, як і групове фото, персональні менші, ніж були у попередній школі, тому однієї фотографії мені видалося замало, і я приклеїла аж три!

Ця сторіночка мені подобається найбільше. Вона вийшла світла й ніжна, і зовсім не осіння. Знову ж таки в рожево-зеленій гамі, але не яскравій, а приглушеній. Порозкидавши по сторінці полунички, захотілося написати, яка ж солоденька у мене дівчинка, і я пошкодувала, що вже використала висічку sweet. Та не відмовилася від своєї ідеї. Добре, що ще не закінчилися наклейки з буквами. Хоча, якщо їх використовувати такими темпами...
Та сама дівчинка, у тому самому сарафані, але вже з іншою зачіскою й іншою посмішкою. Подорослішала. Третій клас як-не-як.