Як ми хату шукали. Частина друга

Зрозуміло, що пошуки хати не тривали один день, тож і враження я записуватиму по днях. Коли ми вдруге зустрілися з нашим агентом, Джанет, вона показала нам три будинки. Цього разу Марічка з нами не пішла, сказала, що вже бачила усе, що їй треба було бачити.

Першою ми оглядали хату, яка пізніше у нас проходила під кодовою назвою як «хата старушків». Рік тому померла її остання власниця, але нащадки досі нічого не зробили з бабциними речами. У кімнатах стоять меблі, на стінах висять фотографії і картини – одна з дочок чи онучок гарно малює. Могло б скластися враження, що господиня дому вийшла, але таке не спадає на думку через запах. Запах старих речей. Я пам’ятаю його. Він був у квартирі, яку ми знімали в Києві. І хоча до нас там жила молода сім’я, підлога була покрита старим ковроліном, частина меблів також лишилася від бабці, яка там раніше мешкала. І цей запах. Він усе одно лишався. Я ніби й звикала до нього, але якщо кудись виїздила з квартири надовго, а потім верталася, то чула його…

Та я щось відволіклася… Коли ми зайшли у вітальню, вразили величезні вікна – аж до підлоги. Такі вікна візуально збільшують простір. Вітальню з їдальнею розділяє незвичайний камін – тристоронній, тобто він не вбудований в стіну, а виступає, і можна милуватися вогнем як із вітальні, так і з їдальні. Але зараз він не функціонує, тому що уся підлога встелена килимами, причому у кожній кімнаті – покриття з іншим малюнком і ступенем волохатості. Навіть у ваннах підлога підбита килимом.

Їдальня досить простора, можливо, навіть трохи більша за вітальню. В цілому про хату можна сказати, що вона невелика, але затишна. Кухня не дуже велика, та все ж є місце для невеличкого столика і пари стільців, тобто, за бажання, там можна перекусити, якщо вся сім’я не збирається разом до столу. «І передайте Марії, що тут є посудомийна машина!» – каже Джанет, якій Марічка розповіла, що у нас є графік миття посуду (от якби ж його ще хтось дотримувався…).

Далі ми пішли оглядати спальні. Зараз їх дві плюс ден, який можна переробити на третю спальню. Точніше, не переробити, бо переробляти нічого не треба. Просто у спальнях вікна менші, зате у дені більше світла. І в спальнях, і в дені є клозети, пардон, вмонтовані шафи. Окрім вище названих кімнат, на основному поверсі ще є ванна з туалетом (full bath, тобто власне ванна, а не душова кабінка, і туалет).

Спускаємося у бейсмент. Власне, у цьому випадку це не зовсім навіть бейсмент, бо хата розташована на пагорбі, і по одній стіні вікна у бейсменті також майже до підлоги. Так що цей поверх світлий. Є душ із туалетом. Традиційно в бейсменті знаходиться пральня. Нетрадиційно – ще одна газова плита. Як розповіла нам Джанет, бабця виготовляла ляльки з кукурудзиння, і в бейсменті була її майстерня. Там досі лишилася велика каробка із різнокольоровими капелюшками різних фасонів, а також величезні лотки із фарбованим кукурудзинням. Маленькі капелюшки такі гарні, що я на них зосередила усю свою увагу, тож не дуже прислухалася до пояснень Джанет про щитки та водостік. Мені дуже хотілося взяти хоча б один капелюшок для Марічки. Я розуміла, що вони тепер нікому не потрібні, але так і не наважилася ні взяти, ні навіть запитати, чи можна…

А бабцині ляльки просто неймовірні! Вбрання дивовижні за своєю правдоподібністю та деталізованістю… Там навіть була одна лялька на інвалідному візку! Джанет розповіла, що вони завжди передавали такі ляльки у подарунок дітям з інших країн, які приїздили навчатися у місцеву школу за програмою обміну. Та й взагалі, вони були популярні на різноманітних ярмарках, бо ж Айова – кукурудзяний штат, ще Хрущов сюди приїздив переймати досвід. «Джері була дуже гарною майстринею, – зітхала Джанет. – Але, наскільки я знаю, вона не мала учнів, тож тепер нікому робити такі шедеври». Рома казав, що у вітальні бачив газету з заміткою про Джері, тобто це була справді відома майстриня.

Так, вертаємося до наших баранів, себто до власне хати. Бейсмент великий, просторий і світлий, за рахунок великих вікон. Окрім пральні та куточка зі стелажами з усякою корисною та не дуже всячиною, там можна зробити і кабінет, й ігрову кімнату. Вікна виходять у внутрішній двір, досить чималий, щоб там поставити дитячу хатку, батут чи невеликий майданчик. Десь там росте ревінь, а збоку від хати – яблуня. З бейсменту можна вийти у внутрішній двір.

Мабуть, таки варто сказати, що всі ці деталі я зауважила аж ніяк не першого разу. З першого візиту мені запам’яталися великі вікна, тристоронній камін і жахливі різнокаліберні килими по всій хаті. Мабуть, ці килими найбільше зіпсували враження. Бо другого разу я не акцентувала на них свою увагу. Якщо купувати цю хату, то все одно треба щось робити з підлогою – поздирати ці дивні покриття і застелити паркетом, хоча, можливо, під ними і ховається паркет. Цього ніхто не знає. Навіть агент, яка вже другий раз продає цю хату.

Ще один нюанс маленького містечка: всі тебе знають. Ну, якщо й не всі, то багато. От наприклад Джанет. Вона – одна з кількох агентів, що займаються продажем нерухомості. Так нам і розповідала: «Отам живе вчитель, там – менеджер «Хардіз» (місцева забігайлівка), а там – медсестра. Усім їм я свого часу продала будинки».

Досить багато написала про «хату старушків», а досі не зазначила, де вона знаходиться. На тій самій вулиці, що і цегляна. Тільки цегляна – на розі, а ця – у кінці вулиці, на краєчку міста, що, безумовно, є перевагою, адже чужі там не їздять. І навіть не ходять, бо за два-три будинки до «хати старушків» закінчується пішохідна доріжка. Недалеко невеликий парк. Правда, з цегляної до парку ще ближче.

Раз знову згадала про цегляну хату, напишу і про деякі нюанси, з нею пов’язані. Їх ми виявили також не першого разу, бо вперше оглядали з роззявленими ротами і в рожевих окулярах (ну добре, це я про нас із Марічкою, Рома цікавився технічними характеристиками та іншими не цікавими для дівчат речами). Найсуттєвішим недоліком, мабуть, є пластикові стіни. І в одній із них уже пішла тріщина. А раз треба міняти одну стіну, непогано було б поміняти і їх усі. А це вже буде дорогувато, бо й сама хата значно дорожча за «хату старушків», а ще якщо чимало вкласти в ремонт… Окрім стін на основних поверхах, треба попрацювати і в бейсменті: зробити нормальний душ (було б непогано зробити там також ще один туалет) і стелю, бо балки над головою якось не дуже надихають.

У «хаті старушків» треба поміняти підлогу, поставити електричні щитки і перекрити дах над гаражем. Хотілося б також забрати стік з підлоги у бейсменті – це, до речі, недолік, який ми бачили майже у всіх хатах: трубки від пральної машини ідуть до дірки у підлозі… Та Джанет каже, що це можна виправити.

Щось дуже багато вийшло про другу хату, тож про дві інші, які ми бачили другого дня, напишу згодом. Далі буде… :)