Як ми хату шукали

Ми уже другий рік живемо у невеликому містечку Вест Юніон, що в Айові. Знімаємо перший поверх двоповерхового будинку і думаємо про те, що добре було б уже перебратися у власну хату. Щоб було куди перебратися, треба знайти омріяне помешкання. Саме за цю справу ми і взялися наприкінці минулого року.

Вимог до майбутнього житла у нас було небагато. По-перше, не менше трьох спалень. До речі, у США рахують не кількість кімнат, а саме кількість спалень. До вказаної кількості спалень обов’язково додається вітальня і – часто – їдальня. Якщо у хаті немає окремої їдальні, то, як правило, велика кухня.

По-друге, більше однієї ванної (мається на увазі душ чи ванна + туалет, тобто те, що в Україні називається «суміщеним санвузлом»). В Америці у приватних будинках здебільшого більше однієї ванни. Може бути, наприклад, 1,5. Що це означає? Що одна ванна кімната повноцінна (тобто і ванна, і туалет), а інша – лише туалет або лише душ. Трапляються різні комбінації. І я про це також розповім.

По-третє, подалі від пожежної сирени. Будинок, у якому ми зараз живемо, знаходиться навпроти пожежної частини і чи не найближче до сирени. Ну добре, є пару будинків, які розташовані ще ближче, але від того ані крихтиночки не легше. Сирена реве щодня, окрім неділі, о 12.00 і 18.00. А коли десь пожежа, то вона реве не один раз, а десять, скликаючи пожежників, поліцію та швидку. Якщо раптом ти в цей час опинився на вулиці, реально дах зносить. Сирену чути в усіх куточках міста, але так, як її чути тут, не чути ніде. Тому, думаю, не дивно, що ми хочемо втекти від неї подалі.

Правда, сирена – це не єдине, від чого хочеться втекти. Є ще трек для картів. На ньому, починаючи з весни і аж до осені, щоп’ятниці ганяють… якби то правильно назвати любителів картів? Не картярі, не картісти… Одним словом, пошановувачі картів ганяють на своїх міні-машинках. Але то вони лише на вигляд маленькі, а шуму від них чимало. Хата досить далеко від треку, а ми добре чули п’ятничні перегони з 19.00 до 22.00. Такі собі розваги провінційного містечка.

Ми вже з рік періодично висловлювали думку про те, що пора шукати хату. Навіть розглядали деякі через інтернет. Та дорога, ця занадто стара, а ось ця замала – усього лише дві спальні, а в он тій лише одна ванна, то вранці буде те саме, що зараз, а ще Юля підросте, то взагалі не втовпишся ні на горшок, ні в душ.

Та якось Рома приїхав і сказав: «На Плам продається велика цегляна хата» – і почалися ПОШУКИ. Звісно, саме з неї, цегляної, ми і почали. Взагалі тут не так багато будинків із цегли. Здебільшого використовують інші матеріали, а зовні покривають вагонкою, саме тому нам хотілося саме ту, цегляну, особливу.

Дивитися її ходили усі разом. І все нам підійшло, все сподобалося, бо ми ж настроїлися на її хвилі, щойно її побачили з вулиці. Спочатку ми з Юлею і Марічкою прийшли туди в суботу, перед дванадцятою, щоб послухати біля хати сирену. Її було досить добре чути, але дах не зносило, як розповідала потім Марічка: «Юля навіть не заплакала».

Ну що ж, почнемо огляд першої хати. Першої, тому що ми, хоч і настроїлися саме на неї, збиралися подивитися ще кілька інших – для порівняння і щоб трохи зорієнтуватися, що і скільки коштує.

Будинок двоповерховий, плюс бейсмент. Я вже колись писала, але повторюся: бейсмент – це напівпідвальний поверх. На першому поверсі – простора вітальня з каміном (так одразу і уявила себе, загорнуту у плед, на дивані навпроти каміна, з книжкою у руках… хто б це мені зараз дав валятися на дивані? але ж помріяти можна…), їдальня, кухня, туалет з рукомийником (у Штатах, якщо туалет окремо від ванни, там завжди є рукомийник, що природно і логічно – одразу помити руки) біля вхідних дверей, що ведуть у внутрішній двір, і ден – кімната зі стелажем під книжки на всю стіну, диваном і телевізором. Його можна пристосувати під кабінет, а можна зробити четверту спальню, для гостей. Дрібниця, а приємно. Ледь не почали ділити, чий же це буде кабінет. J Ми з Марічкою ходили і обговорювали, де і що поставимо у «нашій» хаті. А Рома казав не ділити шкуру невбитого ведмедя: «Може, ця хата ще нам і не дістанеться, не хотілося б розчаровуватися, так що не поспішайте».

На другому поверсі – три спальні і ванна. Прикинули, де чия буде спальня. Це було неважко, адже Юля поки що не може сказати, яка кімната їй подобається. Найбільша спальня – наша, а далі вже Марічка вирішує. У кожній спальні є вмонтована шафа (англ. – closet. Цікаво, хоча тут ніби і не зовсім доречно, як змінюється значення слова, коли воно запозичується іншою мовою. В українській «клозет» має інакше значення. Так само слово «апартаменти»: в українській мові – це розкішне помешкання, а в Америці apartments – це усього лиш квартира, навіть не будинок, а саме квартира.). Трохи менші вбудовані шафки – у коридорі. Там можна поскладати постіль, рушники тощо.

Що у нас ще лишилося? Бейсмент і гараж. Про гараж не буду розповідати, бо не дуже й пам’ятаю його. Знаю лише, що на дві машини. А от бейсмент вартий кількох добрих слів. Я ще раз наголошу, що це не підвал, а напівпідвальний поверх. Дуже часто американці саме тут роблять family room – кімнату, де є великий телевізор, різноманітні ігрові приставки тощо. Окрім того, саме в бейсменті розташована «пральня» – пральна машинка плюс сушарка, бо ж більшість американців не розвішують білизну ні на вулиці, ні вдома (кажу «більшість», бо, наприклад, нашого провінційного містечка це не стосується, я сама у багатьох внутрішніх двориках бачила натягнуті мотузки).

У людей, які зараз живуть у цегляній хаті, бейсмент поділений на кілька «зон»: пральня з пральною машинкою, сушаркою, стелажами з білизною, порошками тощо; майстерня (нинішня власниця – художниця); кабінет (це всього лише куточок в основній кімнаті, та все ж…) і власне family room – з телевізором, стелажем із настільними іграми, диваном, журнальним столиком і дитячою гойдалкою. Побачивши гойдалку, Юля пожвавішала, а то вже починала нудитися. Чесно кажучи, не так просто оглядати щось з малою дитиною на руках. Їй або нудно, якщо це порожня хата, або хочеться щось хапнути, якщо у хаті ще живуть господарі.

Взагалі-то, у бейсменті ще є над чим працювати – стелі як такої немає, виглядають балки, кабелі… Є душ, хоча це такий собі робочий варіант – сполоснутися після повернення з гаража: кабінка хиткенька, і вода стікає по похилій підлозі в дірку. Якось несерйозно...

Будинок знаходиться на розі двох вулиць. Вздовж однієї – подвір’я, відгороджене від вулиці рядочком туй. На подвір’ї – симпатична альтанка. Ой, ледь не забула розповісти про патіо. На нього можна вийти з другого поверху. Це такий собі велетенський балкон, який розмістився на частині даху першого поверху.

На сьогодні досить. Але це, як ви розумієте, тільки початок. Далі буде.