Як ми хату шукали Частина четверта

Сьогодні розкажу ще про дві хати, які ми оглядали у різні дні, і додам посилання, щоб ви могли побачити те, про що я розповідаю.

Обидві хати знаходяться на Walnut street, тобто Горіховій вулиці. :) Перша, коли ми прийшли її дивитися, була вже продана, та Джанет усе одно показала її нам. З нею була така історія: продавець і покупець ніяк не могли домовитися про ціну. Продавцеві було мало, а покупець не готовий був запропонувати більше – класика жанру, що тут скажеш. Хата знову повернулася на ринок, Джанет запросила нас її оглянути, а вони взяли і домовилися. Та менше з тим.

Будинок не дуже великий, але має два поверхи. Описувати детально не буду, бо, по-перше, враження вже дещо затерлися, а по-друге, раз він уже не продавався, ми до нього пильно й не придивлялися. На першому поверсі – кухня, їдальня, вітальня, одна спальня і ванна. Ще дві спальні – нагорі. Одна з них могла б бути Маріччиною – у ній є ще дверцята у крихітну кімнатку зі зрізаною стелею – дорослому треба було б нагинатися, а для дитини – те, що треба. Це могла б бути ігрова кімната або ляльковий палац. Так ми з Ромою між собою говорили. Що ще цікавого і гарного було в тому будинку, так це sun room – така собі веранда з велетенськими вікнами, на якій можна вмоститися влітку і споглядати захід сонця, а чи весною чи восени – дивитися на дощ, а якщо провести опалення, то можна і взимку милуватися снігом і пити глінтвейн чи гарячий шоколад. Бейсмент звичайний, недороблений, з незвичайного хіба що заглиблення – такий собі погрібець.

Досить гарний будинок, і ціна притомна, хоча там треба було б теж докластися – скрізь жахливі кольорові шпалери з крупними узорами. Але навіть якби він все ще продавався, навряд чи ми б на ньому зупинилися, Джанет розповіла, що у цієї вулиці є певна особливість. Справа в тому, що по Горіховій двічі на день, вранці і ввечері, ходять непевні суб’єкти – місцеві в’язні йдуть у центр міста, на роботу, ну і, відповідно, з роботи. Раніше, за словами Джанет, це створювало проблеми, тож навіть видали постанову про те, щоб вони ходили не більше, ніж по двоє. «Дітей, звісно, треба навчити, як поводитися з незнайомцями». Звісно, треба навчити, але краще, якщо подібні незнайомці не ходитимуть повз нашу хату.

Другий будинок на Горіховій ми оглядали разом з Марічкою, і ми всі погодилися, що він більше достойний ціни в $100.000, ніж цегляний, який раніше був нашим фаворитом.

У цій хаті раніше жив один із заступників президента університету, де викладає Рома. І хата відповідає статусу. Ми зайшли з боку двору (нагадаю, що у США у всіх будинках два входи – з вулиці, тобто парадний, і з внутрішнього двору) і опинилися у велетенській кухні, найбільшій з тих, що ми бачили тут, у Вест Юніон, коли оглядали хати. На цій кухні можна і дискотеки влаштовувати, а не тільки розмістити обідній стіл. А от їдальня і вітальня не дуже великі. У вітальні камін – тільки не вмонтований, а просто поставлений на кам’яну плиту у кутку кімнати.

Високі стелі, багато натурального, гарно виробленого дерева – самі тільки сходи на другий поверх чого варті – чи не тому Юлі так сподобалося ними підніматися-спускатися.

Та я трохи поспішила. З кухні ми одразу пішли не кімнати розглядати, а бейсмент. І він таки вразив. Стіни покриті каменем. «Мені подобається, це круто», – сказала Марічка. Воно ніби стильно виглядає, але камінь неймовірно холодний. У такому бейсменті не зробиш сімейну кімнату чи кабінет, зате гарно зберігати вина – якраз потрібна температура. Стіни декорувала каменем колишня власниця будинку, що жила тут ще до помічника президента. У неї помер чоловік, і роботою вона відволікалася від сумних дум.

Та камінь – не найбільша окраса бейсмента. Уявіть собі напівкруглу скляну стіну. Уявили? А за нею – душова. Прямо тобі ексгібіціонізм якийсь. У тій хаті, що я описувала минулого разу, також у душовій не було дверей, але хоч стінки непрозорі! Мене подивував цей душ.

Тепер нарешті пройдемося основними поверхами. Окрім згадуваних уже мною кухні, їдальні і вітальні, на першому поверсі є одна спальня і туалет. Щоб добратися до туалету, треба пройти через спальню. Не дуже добре, як на мене. Якби купували цю хату, кімната дісталася б Марічці, бо ж маленька Юля має спати поруч із батьками. Звісно, Марічка була не в захваті від ідеї, що через її кімнату усі ходили б у туалет.

Коли усі підіймалися сходами нагору, ми з Юлею затрималися внизу – малятко взялося за свою улюблену справу – зачиняти двері, – і ледь не наробили шкоди. Двері так і не вдалося зачинити, бо вони зачепилися об… люстру! Значить, раніше ці двері ніхто не зачиняв…

На другому поверсі також виявилося досить дивовиж. Вони чекали на нас у ванні. Та спочатку ми оглянули спальні. Одна невелика, яка мала б стати Юлиною, інша – чимала, бо перероблена колись із двох спалень. Про це нагадує стик ковроліну посеред кімнати і два клозети (ті, що вмонтовані шафи :) ).

Ну і – нарешті! – ванна. Досить велика. У стіні – шухляда – «білизнопровід», яка доправляє брудну білизну у бейсмент. «Тільки не треба показувати це твоїй маленькій сестричці, – сказала Джанет Марічці, – бо вона захоче туди залізти». Але «ліфт» для білизни – то для нас не новина, ми вже таке бачили, та у стіні були ще одні дверцята…

І саме ці дверцята викликали найбільше здивування. За ними була крихітна кімнатка. На кого вона розрахована – важко сказати, бо стеля знаходиться на рівні пояса дорослої людини, може, навіть трохи нижче. Джанет теж дивувалася, але зауважила, що там можна складати якісь речі. Рома ж потім сказав мені, що подібні приміщення є в усіх чи майже усіх хатах. Їхнє призначення – не допускати перегріву основних приміщень, які знаходяться під ними. Для чого лишати доступ до цієї нори – незрозуміло.

Марічка зазирнула і сказала: «Моторошно!» А мені одразу пригадалися якісь фільми жахів, коли через крихітні дверцята пролізає усяка нечисть. Чи взяти ту ж «Кораліну». Подібні історії не беруться нізвідки. Так що ми не тільки собі хату шукали, а й поглиблювали свої знання: тепер я краще розумію, що навіює усілякі страшилки творцям сучасної американської культури.

Отак-от, потихеньку, я й добралася нарешті до кінця цього допису, та й серії записок про пошук хати також. Щодо останнього будинку зазначу ще пару нюансів. Заїзд у гараж – спільний із сусідами, а це аж ніяк не плюс. Думаю, кожен може пригадати купу історій сварок сусідів через якусь спільну чи спірну ділянку. До того ж, на вулиці у тих самих сусідів, із якими будинок має спільний заїзд, чималенький вольєр із немалим таким собакою. Пес був на диво миролюбним – жодного разу не гавкнув (може, замерз, бо морозець добряче хапав за щоки), але це не означає, що він завжди такий. Та й потім, там, де товчуться і галасують діти, часом і самому хочеться вити і гавкати, чого ж хотіти від тварини? Так що ці моменти також не додають хаті балів до загального рейтингу. Але я рада, що ми відвідали цей будинок – побачили багато цікавого, а ті таємничі дверцята, можливо, ще мені стануть у пригоді, з’являться у наступній книжці…

До речі, поглянути на останній будинок можна тут:

http://www.zillow.com/homedetails/242-S-Walnut-St-West-Union-IA-52175/86939815_zpid/

А на цегляну хату можна подивитися отут:

http://www.zillow.com/homedetails/201-S-Pine-St-West-Union-IA-52175/86939509_zpid/.

Посилання будуть дійсні, поки не знайдуться покупці на будинки.

Ну що ж, мені цікаво, чи вгадає хтось, на якій хаті ми зупинилися? Тих, то знає, прошу зачекати з коментарями. :)

Як ми хату шукали Частина третя

За другу нашу зустріч із Джанет ми подивилися три будинки, а написала я тільки про один. Тож продовжую. Другою ми оглядали хату, яка у нас потім проходила під кодовою назвою «модернова». Взагалі-то, ми навіть дивитися її не збиралися, тому що вона стоїть обабіч дороги, точніше, траси. Так, Вест Юніон – містечко невелике, траса також не хтозна-яка, та все ж таки там проїжджає купа машин і немає світлофорів. Але до недоліків я ще повернуся.

Джанет наполягала, щоб ми оглянули цей будинок. Коли ми зайшли всередину, зрозуміли, чому. У невеликій за розмірами хаті кожен сантиметр використаний з максимальною користю. Сім’я, яка звідти збирається переїжджати у більший будинок, зробила справжню «лялечку» – заїжджай і живи.

Кухня нова: велика кам’яна робоча поверхня, купа шафок, тож є куди поскладати і посуд, і усілякі корисні штуки на кшталт вафельниці чи пароварки. І знову Джанет згадує Марічку: «Тут також є посудомийна машина!»

В цілому враження можна описати одним словом: зручно! Гарно, затишно, комфортно. Бейсмент просто вразив! І цього разу не великими вікнами, бо це звичайнісінький бейсмент, у якому вікна розміщені під стелею. Та нижній рівень повністю пристосований до життя, він нічим, окрім згаданих вікон, не нагадує напівпідвальний поверх. Там знаходиться одна спальня (дві – нагорі) – дитяча, точніше, підліткова. J У центрі – велике вмонтоване ліжко з купою шухлядок під низом. Ліжко стоїть біля вікна, і через нього навіть можна вийти надвір! Це вимоги пожежної безпеки, але погодьтеся: круто, коли ти можеш вилізти через вікно, особливо, якщо ти – підліток. Шкода, що Марічки не було з нами. Їй би сподобалося.

Розумію, що замало написала про цю хату, та й про наступні буде небагато, здебільшого про те, що вразило чи здивувало.

Усе добре і гарно, окрім розташування. Траса і… цвинтар ліворуч від будинку. Якщо Рома зосередився на трасі, то я аж ніяк не могла уявити, що житиму біля кладовища. Джанет усе жартувала: «Наталія, ну чим же вам не подобаються сусіди? Вони тихі і не турбуватимуть вас». Жарти жартами, але таке сусідство не для мене. Та й траса не додає будинку привабливості. Добре, до школи забирає автобус: хоча відстань від хати до школи менше однієї милі, дітей підбирають, щоб вони самі не переходили дорогу. Але ж школа – це ще не все. Зараз Марічка сама ходить до друзів, які живуть недалеко, в бібліотеку, може купити щось у фермерському магазині чи аптеці. Якщо жити обабіч траси, усе це унеможливлюється. Та й з малятком у дворі не погуляєш – що ж то за свіже повітря біля траси, хай і невеликої?

Одним словом, цю хату ми навіть не розглядали як потенційно нашу. Так, усередині все гарно зроблено, хоча, бачите, докладно уже і пригадати не можу, бо у даному випадку розташування вирішує все.

Третя хата, яку ми оглядали того дня, знаходиться неподалік від «хати старушків», але спочатку ми відвідали «модерну», бо там живуть люди, а потім повернулися ознайомлюватися з порожнім помешканням. Порожня хата справляє зовсім інше враження, скажу я вам. Так що, мабуть, праві нащадки лялькарки, що лишили речі. Вони Джанет так і пояснювали: «З меблями будинок справляє краще враження».

Хата не дуже велика, один поверх плюс бейсмент. Запам’яталося те, що до спалень треба йти через кухню. Вітальня, їдальня, кухня, три спальні, ванна з туалетом. У ванні є «ліфт», куди можна скидати брудну білизну, і вона потраплятиме у кошик, що стоїть унизу, у бейсменті. Справжній шок чекав на нас саме там.

Традиційні пральна і сушильна машини, фільтр для води, бойлер та інші технічні штуки і… несподіване виконання дуету туалет + душ. Пам’ятаєте душові кабінки та туалети у басейнах чи таборах? Ніяких дверей, унітаз відділений від душа білою керамічною стінкою. Так і уявилося: ідеш ти собі, про щось думаєш чи щось шукаєш на стелажі, а тут – опа – хтось на унітазі у тебе на дорозі: привіт! Звичайно, можна якісь шторки почепити, але все одно, такі делікатні речі потребують інтимності, а не відчуття, що будь-якої хвилини можуть залетіти діти з диким улюлюканням. Дуже дивна композиція. Саме цим і запам’яталася ця хата.

На сьогодні все. Далі буде. Та лишилося вже небагато. Розв’язка наближається…

Як ми хату шукали. Частина друга

Зрозуміло, що пошуки хати не тривали один день, тож і враження я записуватиму по днях. Коли ми вдруге зустрілися з нашим агентом, Джанет, вона показала нам три будинки. Цього разу Марічка з нами не пішла, сказала, що вже бачила усе, що їй треба було бачити.

Першою ми оглядали хату, яка пізніше у нас проходила під кодовою назвою як «хата старушків». Рік тому померла її остання власниця, але нащадки досі нічого не зробили з бабциними речами. У кімнатах стоять меблі, на стінах висять фотографії і картини – одна з дочок чи онучок гарно малює. Могло б скластися враження, що господиня дому вийшла, але таке не спадає на думку через запах. Запах старих речей. Я пам’ятаю його. Він був у квартирі, яку ми знімали в Києві. І хоча до нас там жила молода сім’я, підлога була покрита старим ковроліном, частина меблів також лишилася від бабці, яка там раніше мешкала. І цей запах. Він усе одно лишався. Я ніби й звикала до нього, але якщо кудись виїздила з квартири надовго, а потім верталася, то чула його…

Та я щось відволіклася… Коли ми зайшли у вітальню, вразили величезні вікна – аж до підлоги. Такі вікна візуально збільшують простір. Вітальню з їдальнею розділяє незвичайний камін – тристоронній, тобто він не вбудований в стіну, а виступає, і можна милуватися вогнем як із вітальні, так і з їдальні. Але зараз він не функціонує, тому що уся підлога встелена килимами, причому у кожній кімнаті – покриття з іншим малюнком і ступенем волохатості. Навіть у ваннах підлога підбита килимом.

Їдальня досить простора, можливо, навіть трохи більша за вітальню. В цілому про хату можна сказати, що вона невелика, але затишна. Кухня не дуже велика, та все ж є місце для невеличкого столика і пари стільців, тобто, за бажання, там можна перекусити, якщо вся сім’я не збирається разом до столу. «І передайте Марії, що тут є посудомийна машина!» – каже Джанет, якій Марічка розповіла, що у нас є графік миття посуду (от якби ж його ще хтось дотримувався…).

Далі ми пішли оглядати спальні. Зараз їх дві плюс ден, який можна переробити на третю спальню. Точніше, не переробити, бо переробляти нічого не треба. Просто у спальнях вікна менші, зате у дені більше світла. І в спальнях, і в дені є клозети, пардон, вмонтовані шафи. Окрім вище названих кімнат, на основному поверсі ще є ванна з туалетом (full bath, тобто власне ванна, а не душова кабінка, і туалет).

Спускаємося у бейсмент. Власне, у цьому випадку це не зовсім навіть бейсмент, бо хата розташована на пагорбі, і по одній стіні вікна у бейсменті також майже до підлоги. Так що цей поверх світлий. Є душ із туалетом. Традиційно в бейсменті знаходиться пральня. Нетрадиційно – ще одна газова плита. Як розповіла нам Джанет, бабця виготовляла ляльки з кукурудзиння, і в бейсменті була її майстерня. Там досі лишилася велика каробка із різнокольоровими капелюшками різних фасонів, а також величезні лотки із фарбованим кукурудзинням. Маленькі капелюшки такі гарні, що я на них зосередила усю свою увагу, тож не дуже прислухалася до пояснень Джанет про щитки та водостік. Мені дуже хотілося взяти хоча б один капелюшок для Марічки. Я розуміла, що вони тепер нікому не потрібні, але так і не наважилася ні взяти, ні навіть запитати, чи можна…

А бабцині ляльки просто неймовірні! Вбрання дивовижні за своєю правдоподібністю та деталізованістю… Там навіть була одна лялька на інвалідному візку! Джанет розповіла, що вони завжди передавали такі ляльки у подарунок дітям з інших країн, які приїздили навчатися у місцеву школу за програмою обміну. Та й взагалі, вони були популярні на різноманітних ярмарках, бо ж Айова – кукурудзяний штат, ще Хрущов сюди приїздив переймати досвід. «Джері була дуже гарною майстринею, – зітхала Джанет. – Але, наскільки я знаю, вона не мала учнів, тож тепер нікому робити такі шедеври». Рома казав, що у вітальні бачив газету з заміткою про Джері, тобто це була справді відома майстриня.

Так, вертаємося до наших баранів, себто до власне хати. Бейсмент великий, просторий і світлий, за рахунок великих вікон. Окрім пральні та куточка зі стелажами з усякою корисною та не дуже всячиною, там можна зробити і кабінет, й ігрову кімнату. Вікна виходять у внутрішній двір, досить чималий, щоб там поставити дитячу хатку, батут чи невеликий майданчик. Десь там росте ревінь, а збоку від хати – яблуня. З бейсменту можна вийти у внутрішній двір.

Мабуть, таки варто сказати, що всі ці деталі я зауважила аж ніяк не першого разу. З першого візиту мені запам’яталися великі вікна, тристоронній камін і жахливі різнокаліберні килими по всій хаті. Мабуть, ці килими найбільше зіпсували враження. Бо другого разу я не акцентувала на них свою увагу. Якщо купувати цю хату, то все одно треба щось робити з підлогою – поздирати ці дивні покриття і застелити паркетом, хоча, можливо, під ними і ховається паркет. Цього ніхто не знає. Навіть агент, яка вже другий раз продає цю хату.

Ще один нюанс маленького містечка: всі тебе знають. Ну, якщо й не всі, то багато. От наприклад Джанет. Вона – одна з кількох агентів, що займаються продажем нерухомості. Так нам і розповідала: «Отам живе вчитель, там – менеджер «Хардіз» (місцева забігайлівка), а там – медсестра. Усім їм я свого часу продала будинки».

Досить багато написала про «хату старушків», а досі не зазначила, де вона знаходиться. На тій самій вулиці, що і цегляна. Тільки цегляна – на розі, а ця – у кінці вулиці, на краєчку міста, що, безумовно, є перевагою, адже чужі там не їздять. І навіть не ходять, бо за два-три будинки до «хати старушків» закінчується пішохідна доріжка. Недалеко невеликий парк. Правда, з цегляної до парку ще ближче.

Раз знову згадала про цегляну хату, напишу і про деякі нюанси, з нею пов’язані. Їх ми виявили також не першого разу, бо вперше оглядали з роззявленими ротами і в рожевих окулярах (ну добре, це я про нас із Марічкою, Рома цікавився технічними характеристиками та іншими не цікавими для дівчат речами). Найсуттєвішим недоліком, мабуть, є пластикові стіни. І в одній із них уже пішла тріщина. А раз треба міняти одну стіну, непогано було б поміняти і їх усі. А це вже буде дорогувато, бо й сама хата значно дорожча за «хату старушків», а ще якщо чимало вкласти в ремонт… Окрім стін на основних поверхах, треба попрацювати і в бейсменті: зробити нормальний душ (було б непогано зробити там також ще один туалет) і стелю, бо балки над головою якось не дуже надихають.

У «хаті старушків» треба поміняти підлогу, поставити електричні щитки і перекрити дах над гаражем. Хотілося б також забрати стік з підлоги у бейсменті – це, до речі, недолік, який ми бачили майже у всіх хатах: трубки від пральної машини ідуть до дірки у підлозі… Та Джанет каже, що це можна виправити.

Щось дуже багато вийшло про другу хату, тож про дві інші, які ми бачили другого дня, напишу згодом. Далі буде… :)

Як ми хату шукали

Ми уже другий рік живемо у невеликому містечку Вест Юніон, що в Айові. Знімаємо перший поверх двоповерхового будинку і думаємо про те, що добре було б уже перебратися у власну хату. Щоб було куди перебратися, треба знайти омріяне помешкання. Саме за цю справу ми і взялися наприкінці минулого року.

Вимог до майбутнього житла у нас було небагато. По-перше, не менше трьох спалень. До речі, у США рахують не кількість кімнат, а саме кількість спалень. До вказаної кількості спалень обов’язково додається вітальня і – часто – їдальня. Якщо у хаті немає окремої їдальні, то, як правило, велика кухня.

По-друге, більше однієї ванної (мається на увазі душ чи ванна + туалет, тобто те, що в Україні називається «суміщеним санвузлом»). В Америці у приватних будинках здебільшого більше однієї ванни. Може бути, наприклад, 1,5. Що це означає? Що одна ванна кімната повноцінна (тобто і ванна, і туалет), а інша – лише туалет або лише душ. Трапляються різні комбінації. І я про це також розповім.

По-третє, подалі від пожежної сирени. Будинок, у якому ми зараз живемо, знаходиться навпроти пожежної частини і чи не найближче до сирени. Ну добре, є пару будинків, які розташовані ще ближче, але від того ані крихтиночки не легше. Сирена реве щодня, окрім неділі, о 12.00 і 18.00. А коли десь пожежа, то вона реве не один раз, а десять, скликаючи пожежників, поліцію та швидку. Якщо раптом ти в цей час опинився на вулиці, реально дах зносить. Сирену чути в усіх куточках міста, але так, як її чути тут, не чути ніде. Тому, думаю, не дивно, що ми хочемо втекти від неї подалі.

Правда, сирена – це не єдине, від чого хочеться втекти. Є ще трек для картів. На ньому, починаючи з весни і аж до осені, щоп’ятниці ганяють… якби то правильно назвати любителів картів? Не картярі, не картісти… Одним словом, пошановувачі картів ганяють на своїх міні-машинках. Але то вони лише на вигляд маленькі, а шуму від них чимало. Хата досить далеко від треку, а ми добре чули п’ятничні перегони з 19.00 до 22.00. Такі собі розваги провінційного містечка.

Ми вже з рік періодично висловлювали думку про те, що пора шукати хату. Навіть розглядали деякі через інтернет. Та дорога, ця занадто стара, а ось ця замала – усього лише дві спальні, а в он тій лише одна ванна, то вранці буде те саме, що зараз, а ще Юля підросте, то взагалі не втовпишся ні на горшок, ні в душ.

Та якось Рома приїхав і сказав: «На Плам продається велика цегляна хата» – і почалися ПОШУКИ. Звісно, саме з неї, цегляної, ми і почали. Взагалі тут не так багато будинків із цегли. Здебільшого використовують інші матеріали, а зовні покривають вагонкою, саме тому нам хотілося саме ту, цегляну, особливу.

Дивитися її ходили усі разом. І все нам підійшло, все сподобалося, бо ми ж настроїлися на її хвилі, щойно її побачили з вулиці. Спочатку ми з Юлею і Марічкою прийшли туди в суботу, перед дванадцятою, щоб послухати біля хати сирену. Її було досить добре чути, але дах не зносило, як розповідала потім Марічка: «Юля навіть не заплакала».

Ну що ж, почнемо огляд першої хати. Першої, тому що ми, хоч і настроїлися саме на неї, збиралися подивитися ще кілька інших – для порівняння і щоб трохи зорієнтуватися, що і скільки коштує.

Будинок двоповерховий, плюс бейсмент. Я вже колись писала, але повторюся: бейсмент – це напівпідвальний поверх. На першому поверсі – простора вітальня з каміном (так одразу і уявила себе, загорнуту у плед, на дивані навпроти каміна, з книжкою у руках… хто б це мені зараз дав валятися на дивані? але ж помріяти можна…), їдальня, кухня, туалет з рукомийником (у Штатах, якщо туалет окремо від ванни, там завжди є рукомийник, що природно і логічно – одразу помити руки) біля вхідних дверей, що ведуть у внутрішній двір, і ден – кімната зі стелажем під книжки на всю стіну, диваном і телевізором. Його можна пристосувати під кабінет, а можна зробити четверту спальню, для гостей. Дрібниця, а приємно. Ледь не почали ділити, чий же це буде кабінет. J Ми з Марічкою ходили і обговорювали, де і що поставимо у «нашій» хаті. А Рома казав не ділити шкуру невбитого ведмедя: «Може, ця хата ще нам і не дістанеться, не хотілося б розчаровуватися, так що не поспішайте».

На другому поверсі – три спальні і ванна. Прикинули, де чия буде спальня. Це було неважко, адже Юля поки що не може сказати, яка кімната їй подобається. Найбільша спальня – наша, а далі вже Марічка вирішує. У кожній спальні є вмонтована шафа (англ. – closet. Цікаво, хоча тут ніби і не зовсім доречно, як змінюється значення слова, коли воно запозичується іншою мовою. В українській «клозет» має інакше значення. Так само слово «апартаменти»: в українській мові – це розкішне помешкання, а в Америці apartments – це усього лиш квартира, навіть не будинок, а саме квартира.). Трохи менші вбудовані шафки – у коридорі. Там можна поскладати постіль, рушники тощо.

Що у нас ще лишилося? Бейсмент і гараж. Про гараж не буду розповідати, бо не дуже й пам’ятаю його. Знаю лише, що на дві машини. А от бейсмент вартий кількох добрих слів. Я ще раз наголошу, що це не підвал, а напівпідвальний поверх. Дуже часто американці саме тут роблять family room – кімнату, де є великий телевізор, різноманітні ігрові приставки тощо. Окрім того, саме в бейсменті розташована «пральня» – пральна машинка плюс сушарка, бо ж більшість американців не розвішують білизну ні на вулиці, ні вдома (кажу «більшість», бо, наприклад, нашого провінційного містечка це не стосується, я сама у багатьох внутрішніх двориках бачила натягнуті мотузки).

У людей, які зараз живуть у цегляній хаті, бейсмент поділений на кілька «зон»: пральня з пральною машинкою, сушаркою, стелажами з білизною, порошками тощо; майстерня (нинішня власниця – художниця); кабінет (це всього лише куточок в основній кімнаті, та все ж…) і власне family room – з телевізором, стелажем із настільними іграми, диваном, журнальним столиком і дитячою гойдалкою. Побачивши гойдалку, Юля пожвавішала, а то вже починала нудитися. Чесно кажучи, не так просто оглядати щось з малою дитиною на руках. Їй або нудно, якщо це порожня хата, або хочеться щось хапнути, якщо у хаті ще живуть господарі.

Взагалі-то, у бейсменті ще є над чим працювати – стелі як такої немає, виглядають балки, кабелі… Є душ, хоча це такий собі робочий варіант – сполоснутися після повернення з гаража: кабінка хиткенька, і вода стікає по похилій підлозі в дірку. Якось несерйозно...

Будинок знаходиться на розі двох вулиць. Вздовж однієї – подвір’я, відгороджене від вулиці рядочком туй. На подвір’ї – симпатична альтанка. Ой, ледь не забула розповісти про патіо. На нього можна вийти з другого поверху. Це такий собі велетенський балкон, який розмістився на частині даху першого поверху.

На сьогодні досить. Але це, як ви розумієте, тільки початок. Далі буде.