Вагітніть по-американськи. Частина сьома

29 вересня

26 тижнів

Учора ходила до лікаря. Не відбулося нічого надзвичайного: зважили, поміряли тиск, послухали серцебиття дитини. Лікарка подивилася результати УЗД і сказала, що все добре. Запитала, чи запам’ятала я свою вагу. А я і дивилася на ваги, коли мене зважували, але цифри зовсім вилетіли з голови.

Зате потім я побачила ці цифри у роздруківці, яку видають після кожного візиту. Там записано усе, що робили цього разу, а також дата наступного візиту. Порівнявши з вагою, яка була минулого місяця, я просто за голову схопилася: за місяць я наїла чотири кілограми! У 22 тижні було 57,6 кг, а у 26 – 61, 6! Нічого собі!

Правда, чогось такого я чекала, бо пару тижнів їла за двох як мінімум: два сніданки, два обіди, а між ними ще й перекуснички. Якийсь просто дикий був апетит. Та все ж я не думала, що наїла аж 4 кг! Звісно, можна себе втішати, що я до вагітності була худа, і що до цих чотирьох кілограмів я набрала усього лише 3,5, але ж попереду ще три місяці! Якщо щомісяця набирати по чотири, у сумі вийде забагато... А їх же потім треба буде скидати, бо ні у що не влізу...

Тепер буду ходити у клініку уже не раз на місяць, а раз на два тижні. Тож вирішила для себе: якщо за два наступні тижні наїм більше кілограма, буду себе обмежувати. Для початку – у всіляких там печенюшках... Правда, останнім часом їх і так менше їм, але, може, тому що саме зараз немає мого улюбленого... Хоча, з іншого боку, хотілося мені шоколаду, я кілька разів з’їла по півплитки – і попустило, хоча на кухні у шафці ще є смачний шоколад. До речі, а чи не пора перекусити? Жартую. Точніше, не зовсім. Але їстиму зараз не шоколад, а бурячок зі сметанкою.

Через два тижні мені нарешті мають зробити деякі аналізи. (На новому місці це буде вперше.) Аналіз крові на цукор і на рівень гемоглобіну. Тож наступного разу доведеться обійтися без сніданку, а у клініці мені дадуть якийсь «солодкий напій». Не маю жодного уявлення, що це за напій такий. Кейті, так звати мою лікарку, питала, чи робили мені таке в Україні. Аналіз крові на цукор робили, звісно, але пити нічого перед тим не давали...

Треба ще не забути нарешті записатися на пренатальні курси, бо ж за вісім років усе забулося... Наскільки я зрозуміла з тієї повчальної книжки, що дали мені при першому візиті до клініки, тут проводяться бліц-курси, тобто усю інформацію подають за один день – якусь суботу з дев’ятої ранку до четвертої дня. Побачимо...

Попереду ще три місяці, а маля вже так товчеться, що тяжко уявити, як то воно буде на останніх тижнях... Наскільки пам’ятаю, Марічка надзвичайно активна була вже наприкінці вагітності. А я то думала, може, друга дитина буде спокійна... Та, судячи з поведінки всередині живота, навряд чи мої мрії мають шанси справдитися...

Ще мені чомусь здавалося, що друга вагітність мала бути легшою за першу. Навіть не знаю, чому я так собі вирішила... Мабуть, під впливом розповідей жінок, що другу (третю тощо) дитину легше народжувати. Народжувати, а не виношувати! А так, усі розумні книжки та статті кажуть, що друга-третя вагітність проходять важче, ніж перша. Там болить, тут коле... То шов розтягується, то судороги вночі хапають, то шия терпне...

Але усе одно вагітність – це чарівний стан! Це просто надзвичайно – відчувати, що всередині росте нове життя. Ти ще не знаєш, яким буде маля, хто це буде, але причетність до наймістичнішої речі у світі – творення життя – захоплює і зачаровує. Маляточко, уже лишилося недовго! Якихось три місяці – і ми нарешті зустрінемося!