Вагітніть по-американськи. Частина восьма

13 жовтня

28 тижнів

Учора втретє в Айові була у лікаря. Хоча спочатку мені було призначено «зустріч» у лабораторії.

У приймальню вийшла молоденька медсестричка і покликала мене. Як і казала попереднього разу Кейті, мені дали випити «цукровий напій». Медсестричка попередила, що одним цей напій здається досить приємним, а іншим – неймовірно гидким.

Коли я зробила перший ковток, запитала мене: «Ну як?» – «Досить приємний», – відповіла я. Напій оранжевого кольору нагадував фанту чи якусь іншу солодку газовану воду з апельсиновим смаком. Але, на відміну від фанти, рідина мала ще якийсь додатковий присмак, і з кожним ковтком він ставав сильнішим, до того ж починало ніби пекти в горлі. Та все ж, скажу чесно, пійло не було аж таким гидким, щоб його неможливо було випити, тож я швиденько з ним справилася.

«Тепер підіть почекайте годинку, рівно через годину ми візьмемо у вас кров». – «Мені ще призначений аналіз крові на рівень гемоглобіну». – «Тоді й зробимо обидва аналізи».

І я знову повернулася у приймальню. Встигла проглянути лише кілька сторінок журналу про батьківство, як мене покликала Меліса, медсестра, яка працює з Кейті.

Запитала, як я себе почуваю, зважила (Дивина! Ті самі 61,6 кг, що й два тижні тому! Так що я зі спокійною совістю можу жувати печенюшки! Принаймні, до наступного зважування...), поміряла тиск, внесла дані в комп’ютер і сказала чекати Кейті.

Кейті нічого нового не розказала, ну, хіба про те, що на діток з післяпологовою жовтушкою світять спеціальними лампами. На це нас вивела розмова про групи крові, бо я розповіла, що з першою вагітністю був конфлікт через різні групи крові у мене і чоловіка.

Кейті послухала серцебиття дитини, запитала, чи немає якихось скарг, ну то й я згадала, що періодично болить голова і аж пече шия. Вона відповіла, що це усе через живіт: голова тепер трохи ніби нахилена вперед, тому й болить шия. Від головного болю порадила крижані компреси на шию. Має допомогти і голові, і шиї. Казала, що її під час вагітності тільки холодні компреси й рятували.

Ще сказала, що для вагітних у клініці уже доступна вакцина проти грипу, і вона б мені дуже радила зробити щеплення. Дивна людина. Я ж минулого разу її сама про це питала, а тепер виглядає так, ніби вона заговорила про це з власної ініціативи.

На наступний раз не призначала ніяких аналізів і додаткових маніпуляцій. Щодо сьогоднішніх – повідомила, що передзвонить, якщо рівень гемоглобіну виявиться низьким. У такому випадку треба буде попити залізо.

Меліса зробила мені щеплення від грипу. «За таке не дякують», – сказала вона на моє thank you. Та я вмовила все ж прийняти моє «дякую», бо ж щеплення має убезпечити мене і дитину від зараження грипом і його ускладнень, а ризик чималий, адже Марічка ходить до школи, Рома працює зі студентами. І там, і там – розсадник усілякої зарази.

Ще трошки погортала журнальчик у приймальні, коли мене покликав медбрат, хоча я чекала на ту медсестричку з лабораторії, що поїла мене жовтою бурдичкою.

За 28 тижнів вагітності лише третій раз здаю аналізи. Мене це дивує, бо ж в Україні аналізи здаються перед кожним візитом до гінеколога, та ще й призначають купу додаткових обстежень на торч-інфекції та усілякі інші токсоплазмози. Думаю, американці обмежуються мінімумом через те, що більшу частину видатків покривають страхові компанії, а їм не хочеться без крайньої потреби прощатися зі своїми грошенятами.

Але повертаюся в лабораторію. Дядечко проколов вену дуже акуратно, практично невідчутно. А що у цей час ще й відволікав розмовами, то я й не помітила, коли він набрав повний шприц моєї кровушки. Увів у комп’ютер інформацію, невелика машинка виплюнула наклейку з моїми даними, яку він приклеїв на уже закоркований шприц. Повернувся до комп’ютера і з подивом виявив, що мав взяти ще один аналіз. Я хотіла спитати, але потім передумала: вони краще за мене знають, що їм треба робити. Дядечко страшенно вибачався, але вдруге взяв кров так само акуратно і майже нечутно. А потім, пожартувавши: «Йди, поки я не передумав, а то ще тебе колотиму», заклеїв місце проколу і відпустив мене на всі чотири сторони. Ну нарешті! А то ж я й не снідала, бо перед тим диво-напоєм не можна їсти.

А сьогодні вранці уже зателефонувала Меліса – повідомити, що у мене «невеличка анемія» і треба попити залізо. Препарат можна купити у будь-якій аптеці без рецепта.

Вагітніть по-американськи. Частина сьома

29 вересня

26 тижнів

Учора ходила до лікаря. Не відбулося нічого надзвичайного: зважили, поміряли тиск, послухали серцебиття дитини. Лікарка подивилася результати УЗД і сказала, що все добре. Запитала, чи запам’ятала я свою вагу. А я і дивилася на ваги, коли мене зважували, але цифри зовсім вилетіли з голови.

Зате потім я побачила ці цифри у роздруківці, яку видають після кожного візиту. Там записано усе, що робили цього разу, а також дата наступного візиту. Порівнявши з вагою, яка була минулого місяця, я просто за голову схопилася: за місяць я наїла чотири кілограми! У 22 тижні було 57,6 кг, а у 26 – 61, 6! Нічого собі!

Правда, чогось такого я чекала, бо пару тижнів їла за двох як мінімум: два сніданки, два обіди, а між ними ще й перекуснички. Якийсь просто дикий був апетит. Та все ж я не думала, що наїла аж 4 кг! Звісно, можна себе втішати, що я до вагітності була худа, і що до цих чотирьох кілограмів я набрала усього лише 3,5, але ж попереду ще три місяці! Якщо щомісяця набирати по чотири, у сумі вийде забагато... А їх же потім треба буде скидати, бо ні у що не влізу...

Тепер буду ходити у клініку уже не раз на місяць, а раз на два тижні. Тож вирішила для себе: якщо за два наступні тижні наїм більше кілограма, буду себе обмежувати. Для початку – у всіляких там печенюшках... Правда, останнім часом їх і так менше їм, але, може, тому що саме зараз немає мого улюбленого... Хоча, з іншого боку, хотілося мені шоколаду, я кілька разів з’їла по півплитки – і попустило, хоча на кухні у шафці ще є смачний шоколад. До речі, а чи не пора перекусити? Жартую. Точніше, не зовсім. Але їстиму зараз не шоколад, а бурячок зі сметанкою.

Через два тижні мені нарешті мають зробити деякі аналізи. (На новому місці це буде вперше.) Аналіз крові на цукор і на рівень гемоглобіну. Тож наступного разу доведеться обійтися без сніданку, а у клініці мені дадуть якийсь «солодкий напій». Не маю жодного уявлення, що це за напій такий. Кейті, так звати мою лікарку, питала, чи робили мені таке в Україні. Аналіз крові на цукор робили, звісно, але пити нічого перед тим не давали...

Треба ще не забути нарешті записатися на пренатальні курси, бо ж за вісім років усе забулося... Наскільки я зрозуміла з тієї повчальної книжки, що дали мені при першому візиті до клініки, тут проводяться бліц-курси, тобто усю інформацію подають за один день – якусь суботу з дев’ятої ранку до четвертої дня. Побачимо...

Попереду ще три місяці, а маля вже так товчеться, що тяжко уявити, як то воно буде на останніх тижнях... Наскільки пам’ятаю, Марічка надзвичайно активна була вже наприкінці вагітності. А я то думала, може, друга дитина буде спокійна... Та, судячи з поведінки всередині живота, навряд чи мої мрії мають шанси справдитися...

Ще мені чомусь здавалося, що друга вагітність мала бути легшою за першу. Навіть не знаю, чому я так собі вирішила... Мабуть, під впливом розповідей жінок, що другу (третю тощо) дитину легше народжувати. Народжувати, а не виношувати! А так, усі розумні книжки та статті кажуть, що друга-третя вагітність проходять важче, ніж перша. Там болить, тут коле... То шов розтягується, то судороги вночі хапають, то шия терпне...

Але усе одно вагітність – це чарівний стан! Це просто надзвичайно – відчувати, що всередині росте нове життя. Ти ще не знаєш, яким буде маля, хто це буде, але причетність до наймістичнішої речі у світі – творення життя – захоплює і зачаровує. Маляточко, уже лишилося недовго! Якихось три місяці – і ми нарешті зустрінемося!

І в серці пурхають метелики…

Буквально учора я виклала фото простеньких листівок, змайстрованих останнім часом. Та усе ж таки є ще одне творіння, яке я просто не можу оминути увагою, бо воно мені дуже подобається. Це листівка до Дня Валентина для коханого чоловіка.

За пару тижнів до Дня закоханих я прочитала у «фейсбуці» про те, що в Узбекистані скасували це свято. Одна з моїх знайомих прокоментувала це приблизно так: «Непогано було б і у нас щось скасувати у цей день. Наприклад, червоні сердечка».

Саме тоді й народилася ідея цієї листівки: справді, сердечка не обов’язково повинні бути червоними. Чи рожевими. Чи взагалі одноколірними.

У моєму скрап-комодику давно чекав своєї черги набір паперу у коричневих тонах. І ось настав його зоряний час. Для листівки я вибрала чотири аркуші з цього набору. Люблю працювати з наборами паперу – кольори перегукуються, а малюнки доповнюють один одного.

На чотирьох прямокутниках із нерівними краями розмістилися метелик, серце і ґудзик зі стрічкою. Метеликів і сердечок я вирізала по чотири штуки, зшила їх посередині, а потім приклеїла: метелика – на клеєві квадратики, серце – на один бік, щоб було видно, що насправді їх там кілька.

 Не знаю, наскільки органічно в композицію вписується ґудзик зі стрічкою… Просто мені дуже подобаються ґудзики на листівках, от я й пробую «вписувати» їх.

Ранок почався приємними сюрпризами, і я рада, що листівка сподобалася адресату…

Нічого зайвого

Останнім часом практично неможливо знайти хоча б півгодинки на "рукоблудство", а бажання творити нікуди не зникло. Трохи часу є хіба пізно увечері, коли малята уже сплять, правда, тоді не завжди є бажання. Точніше, бажання є, але не творити, а спати... Та все ж, крадучи дорогоцінні хвилини у сну, кілька листівок я таки зробила. Саме їх і хочу сьогодні показати. Коротко їх можна описати двома словами - "нічого зайвого".

Листівка з дирокольними гілочками і метеликом полетіла до друга нашої сім'ї. Метелик подвійний: нижній шар приклеєний клеєм, а верхній кріпиться до нижнього за допомогою клеєвого квадратика - таким чином метелик набуває об'єму і додаткового кольору.
Разом із метеликом полетіла і ось ця пташечка:

Листівка зовсім простенька, але вона крихітна, тому я вирішила обійтися без зайвих прикрас. Пташечка у гнізді вирізана з реклами, унизу - брадс "дякую".
А цю квіточку ми відправили Роминій мамі. Точніше, чотири дирокольні квіточки з різного паперу. У двох верхніх я загнула пелюстки - з'явився додатковий об'єм. Окрім того, квітка так виглядає цікавіше. У центрі - гудзик, пришитий ниткою з бісеринками на кінцях.

А наостанок - найсвіжіша листівочка, зроблена для Марічки. Вона любить і визнає усі свята. Та й День Валентина у США - це свято не лише закоханих, а й друзів, а також усіх, кого ти любиш. Тому Марічка завтра отримає чотири символічних серця - від усього нашого сімейства.

Вагітніть по-американськи. Частина шоста

31 серпня

Друге УЗД

Подивитися на того, хто росте у животі, ми пішли усією сім’єю: я, Рома і Марічка. УЗД роблять у лікарні, а не клініці, тож цього разу ми попрямували до входу з блакитним дашком.

Привітна жіночка, яка жувала синю жуйку, записала деякі мої дані і попросила почекати, доки по мене прийдуть. Щойно ми прилипли до екрану телевізора, де показували якийсь фестиваль, як прийшла лікар.

У затемненій кімнаті мене поклали на кушетку, а групі підтримки запропонували взяти стільці і підсунути ближче до екрана. Нічого незвичайного не відбувалося. Усе, як завжди. Живіт намазали гелем, водили по ньому трубкою, а на екрані з’являлися зображення різних органів та частин тіла. Цього разу ніяк було побачити усе малятко – мабуть, тому, що вже чималеньке виросло.

Лікар сказала, що усе добре, розміри і розвиток відповідають терміну вагітності. Дату народження пересунула на 1 січня. Дуже гарно, то на коли ж тепер призначать операцію? На самісіньке Різдво, чи що?

Коли я запитала у неї, чи видно стать, вона неоднозначно відповіла: «Мені здається, наче це дівчинка…» Мало що кому здається… А нам уже потроху скуповуватися треба…

Перед тим, як відпустити нас, вручили листівку із першими «фотокартками». Там добре видно голівку і ручки малятка. Дрібниця, а приємно.

Коли ми вийшли з медичного центру, Марічка радісно сказала: «Мені сподобалося, що вона сказала, що їй здається, що буде дівчинка!» На що я відповіла доні: «А мені не сподобалося, що їй здається…» Тож питання статі лишається відкритим…

Вагітніть по-американськи. Частина п'ята

26 серпня

Новий лікар

У зв’язку з тим, що з Меріленду ми переїхали жити до Айови, довелося шукати нового лікаря. Хоча Вест Юніон, де ми поселилися, – зовсім не велике містечко, місцева клініка виявилася досить чималою. Коли вперше я йшла до клініки, чомусь очікувала побачити невеличку хатку. Замість того перед моїми очима виріс немаленький комплекс із клінікою, лікарнею, лабораторією тощо. Зрештою, нічого дивного, бо ж цей лікарняний комплекс обслуговує не лише наше містечко, а й кілька довколишніх – зокрема, Файєт та Хокай.

Приймальня – простора і безлюдна. На кріслах лише дві жінки чекали, коли їх викличуть до лікаря. Підійшовши до віконечка, я назвалася, бо ж зустріч із лікарем була призначена зараніше. Приємна жіночка ввела адресу в комп’ютер, решту даних Рома повідомив по телефону, і дала мені підписати пару папірців. Не встигла я їх заповнити, як по мене прийшла медсестричка, дуже мила реготушка. Зважила, поміряла тиск, температуру і взялася заповнювати необхідні анкети. Хоча я й принесла результати обстежень та аналізів від попереднього лікаря, довелося заново відповідати на питання про перенесені хвороби, шкідливі звички тощо. 

Якщо медсестричка, по виразу мого обличчя, бачила, що я не розумію якогось терміну, одразу ж доступно пояснювала мені. Так ми поступово дійшли до кінця. 

Перед тим, як попрощатися, вона вручила мені полотняну сумку з велетенською папкою, у якій містився посібник для вагітних – про вагітність від початку до кінця, про догляд за малюком, грудне вигодовування; про те, які послуги пропонує їхня клініка. На початку кілька листків відведено для записів про візити до лікаря, вагу, тиск, температуру, питання і проблеми, які турбують. Ближче до кінця – сторінки для нотаток про пологи і новонародженого – зріст, вага тощо. Дуже корисний талмуд. Уже штудіюю потроху, тим паче що у мене зараз є час, а от коли приїдуть з Меріленду наші речі – його буде катастрофічно не вистачати...

Перед тим, як піти, медсестричка сказала лишатися у кімнаті і чекати акушерку. Коли та прийшла, поставила ще кілька запитань – і одразу усе заносила до комп’ютера. Проглянувши папери від попереднього лікаря, запитала: «Це ви з лікарем вирішили робити кесарів розтин?» – «А хіба у мене є вибір?» – «Вибір завжди є. Я знаю одну жіночку, яка після розтину природнім шляхом народила ще шестеро дітей. Але якщо ви вирішите спробувати народити природнім шляхом, треба буде їхати у більшу лікарню, що знаходиться в Ла Кросі, бо у таких невеличких лікарнях, як наша, ми не беремося приймати природні пологи після розтину». Отже, насправді вибору немає. До Ла Кросу – години дві – дві з половиною. Якщо врахувати, що приблизна дата народження припадає на кінець грудня, то питання автоматично відпадає.

По-перше, хто знає, які тоді будуть дороги, по-друге, напередодні, або й під час, зимових свят мало кому захочеться працювати, а по-третє, ти ще спробуй витримай довгий путь по зимовій дорозі, коли почнуться перейми. Так що вибір очевидний – кесарів у місцевій клініці. Десь за тиждень до очікуваної дати, як і казала балтиморська лікарка, тобто перед католицьким Різдвом.

Десь на 34-36-му тижні вагітності має відбутися зустріч із хірургом, який і призначить остаточну дату. Та якщо раптом щось піде не так – будуть болі чи відійдуть води – треба дзвонити в клініку, а працівники у свою чергу зв’язуються з акушеркою та лікарем, які тут же їдуть і терміново готуються до операції. Окремо приходить рахунок від хірурга – за операцію, окремо – від акушерки – за прийняття дитини. Сподіваюся, страховка покриє якомога більше…

На середу призначили УЗД. Друге УЗД у США зазвичай роблять на 18-20 тижні, але через переїзд та оформлення нової страховки я ну ніяк не могла з’явитися вчасно. Та акушерка сказала не перейматися і навіть похвалила мене: «Якби усі були такими свідомими, як ви. А то за подібних обставин деякі пацієнти не з’являються місяцями…»

Попрощавшись із акушеркою, я ще раз підійшла до віконечка у реєстратурі. Та сама приємна жіночка запитала мене, на коли мені призначити наступний візит, і видала роздруківку із зазначеною датою візиту, а також інформацію про сьогоднішній прийом. Ну що ж, до зустрічі!