Давно я не робила записів про Longwood Gardens, хоча ми туди навідуємося, можна сказати, регулярно. Дещо стало звичним, але експозиції постійно змінюються, і щоразу ми відкриваємо для себе щось нове. Минулого року ми пропустили цвітіння тюльпанів, тож цього року нас не зупинив ні дощ, який лив напередодні запланованого візиту, ні сильний вітер, який намагався позбутися нас уже на місці. Наші жертви були виправдані: те, що ми побачили у Садах Дюпона, нас не розчарувало.
Та перед тим, як ми донесхочу намилувалися тюльпанами та нарцисами різних видів, кольорів та розмірів, на нас чекала екскурсія виробничими приміщеннями Longwood Gardens. Раніше нам не траплялося такої нагоди, тож ми з радістю приєдналися до невеличкої групи, яку запустили у саме серце парку.
Мері Кей, так звали нашого екскурсовода, показала нам технічні приміщення, а також зали, де вирощують рослини, які потім виставляють на експозиції. Усе комп’ютеризовано й автоматизовано: комп’ютер визначає рівень вологості і запускає пульверизатори, якщо ґрунт недостатньо зволожений, чи вентилятори, якщо повітря недостатньо прохолодне, чи підігрів, якщо рослини мерзнуть. Дах у цих приміщеннях скляний, частина його прикрита захисним екраном, і якщо комп’ютер вирішить, що світла недостатньо – екрани відсунуться і не затулятимуть сонця.
Коли ми переходили з приміщення у приміщення, екскурсовод смикала за мотузочок – і двері піднімалися вгору. Опускалися вони за нами автоматично. Як у казці про Червону Шапочку: «Смикни за мотузку – двері й відчиняться»…
Бачили ми також великий «холодильник», де у малесеньких скляночках з водою зберігаються паростки різних рослин. У «холодильнику» постійне освітлення і температура – +20-23ºС (саме тому я й використала лапки, бо ж насправді там зовсім не холодно, і, як пожартувала екскурсовод, ланч на зберігання не покладеш).
Показали нам і диво-агрегат, який за лічені секунди висіює у ємність із землею насіння. І, головне, – робить це правильно: на потрібну глибину, через потрібну відстань. І тоді крихітні, а чи й не дуже, зернятка дружно проростають у визначений час.
У Longwood Gardens завжди багато різних квіткових композицій. Щоразу, гуляючи доріжками парку чи оглядаючи експозицію в оранжереї, у мене виникала думка про те, скільки праці вкладено у цю красу. Тепер таємнича завіса трохи привідкрилася, і ми знаємо деякі секрети. Наприклад, що у технічних приміщеннях та залах, де вирощують рослини, – усього одинадцять постійних працівників. Є ще, правда, студенти та волонтери, але основну роботу виконує комп’ютер, чим значно полегшує життя своїм колегам-людям. Замість стежити за температурою та вологістю, вони мають час на обдумування дизайну майбутніх експозицій.
Уже зараз вирощують пуансетію для цьогорічної різдвяної експозиції, а дизайнер творить проект різдвяної експозиції на наступний рік. Коли я працювала у жіночому журналі, ми все бурчали, що живемо на кілька місяців наперед: ще не настав Новий рік, а журналісти уже пишуть статті до 8 Березня. А тут виходить, не на кілька місяців, а на цілих півтора роки наперед!
Пуансетія – обов’язковий елемент зимової експозиції, бо поєднує у собі традиційні кольори Різдва – червоний та зелений. Виявилося, що ця принцеса рослин досить вередлива та вибаглива. Вона дуже чутлива до світла та протягів, якщо її щось не влаштовує – не буде цвісти.
Звісно, не могли ми оминути у розмові й тему тюльпанів. Мері Кей сказала, що кожні два – три роки вони замовляють нові бульби у Голандії. Щоб квіти не приїдалися відвідувачам і не вироджувалися. Бульбочки не викидають, а віддають різноманітним організаціям, щоб вони продовжували радувати око. До речі, усе, що можна переробити, у Садах Дюпона переробляється, а компост використовується як добриво.
Мабуть, досить про справи закулісні. А про квіти не буду багато писати. Краще викладу побільше фотографій, бо то треба бачити.
Найбільше мене вразили двоярусні тюльпани, які і на тюльпани не дуже схожі, швидше вже на півонії.
Запам’яталися також молочно-білі малюки на низьких кремезних ніжках зі смугастим листям.
Жовті тюльпани з загостреними пелюстками та тонким довгим листям, що стелилися по землі, були подібні на що завгодно, але не тюльпани. Ці неформали ростуть у Сибіру та інших регіонах Росії. Принаймні так писалося на табличці.
Кольорова гама – просто розкішна: білі, жовті, оранжеві, рожеві, червоні, темно-вишневі, жовті з червоними прожилками, червоні - з жовтими, білі – з рожевими…
Потішили красою також горді нарциси.
Насичено-жовті, аж оранжеві, блідо-жовті, майже білі; багатошарові з пелюстками, ніби складеними у чудернацьку посмішку; великі та дрібненькі…
Звісно, зараз цвітуть у Садах Дюпона не лише тюльпани та нарциси. Деякі дерева ще в цвіту, посміхаються до відвідувачів фіалки, літні сніжинки та багато інших квітів.
Весна – надзвичайна пора року! І недаремно моя улюблена, бо стільки краси часом і за увесь рік не побачиш…
Немає коментарів:
Дописати коментар