Перша дія нагадала глядачам про різні версії появи життя на Землі: життя поширилося з води, людей створили всемогутні боги чи занесли з інших планет представники інших цивілізацій. Ну і, звісно, не обійшлося без теорії Дарвіна.
Друга дія робила акцент на теперішньому та майбутньому, зокрема на розвитку науки та різноманітних надсучасних технологій.
Після півгодинної перерви на сцену знову повернулися мавпа з Дарвіном, італьяшка та слідопит. Про останнього персонажа я ще не згадувала, але він періодично з’являвся і в першій частині, але не брав активної участі в дії, а лише спостерігав. Цього ж разу він вступив у суперечку з емоційним італійцем, який бігав по сцені і все фотографував. Бігав він доти, доки слідопит не поламав йому фотоапарат. Та й тоді гарячий італійський хлопець не вгамувався: він намагався повернути своїй техніці життя, роблячи їй штучне дихання. Але не буду переказувати усіх його жартів, бо, зрештою, він відійшов на другий план, а слідопит став жонглювати «диявольськими палицями». Дві палиці він тримав у руках і ними виробляв неймовірні трюки з третьою. Тим часом Дарвін з мавпою також мали заняття: вони пересували по підлозі сріблясті напівсфери.
Коли зникла ця шумна компанія, по хвилях приплив човник. Веслували дівчата (по секрету скажу: ті самі, що їздили на одноколісних велосипедах). Коли припливли до берега, з човна вийшла м’язиста дівчина у жовтому трико. Веслувальниці витягли човник на середину сцени (бо то був не просто човник, а ще й мат, підстраховка для повітряних гімнастів) і чемненько відійшли вбік, щоб не затуляти глядачам дійство. Звідкись з-під купола на гойдалці спустився юнак, також у жовтому. Почав загравати до дівчини. Дівчина почепилася за гойдалку, але хлопця близько до себе не підпускала, якщо так можна сказати, бо вона то висіла у нього на ногах, то чіплялася за руки, але весь час ніби відштовхувалася від нього. Пара гімнастів працювала без страховки, якщо не брати до уваги човника на підлозі. Повітряні гімнасти розповідали своїми тілами історію кохання: знайомство і зацікавлення, бажання відкрити серце і страх бути зрадженим чи висміяним… Дивлячись на цю пару, я згадувала повітряних гімнастів, що виступали в шоу «Україна має талант». Ну не гірші у нас гімнасти! Не менш талановиті! От тільки ніде їм показати свій талант…
Гімнасти сплутували свої тіла у клубок і розплутували під тонкий мелодійний спів. Співачка стояла то з одного боку подіуму, то з іншого – і за рахунок цього пісня звучала по-різному – часом віддалялася, часом наближалася, підкреслюючи тим самим важливість того, що відбувалося під куполом.
Коли відплив човник з гімнастами, і на сцені, і на подіумі почалося якесь шаленство! Знову повернулася мавпа в лабораторному халаті, Дарвін, а з ними – ще кілька учених з різного розміру пробірками. Один з них став грати на великих пробірках, наповнених яскравою різнокольоровою рідиною. На меншого розміру пробірках підігрувала лаборантка у коротенькому халатику і на височенних шпильках. Дарвін тим часом заліз у велетенську колбу і став зсередини пускати по її стінках різнокольорові кульки. Ті кульки то були вогняні, то рожеві, то з різнокольоровими прожилками, то усіх кольорів райдуги. Дивовижно те, що то були ті самі кульки! І вони змінювали колір прямо у польоті! Коли Дарвін виліз із тієї чарівної колби – він уже не був сивим, та й борода якимось містичним чином зникла. Я так і знала, що він туди поліз, щоб омолодитися!
Тож ця сценка уособлювала неймовірні можливості сучасної науки. Але і в сучасному техногенному світі є місце для кохання. Щоб довести це, на подіум вийшло кілька індіанців, які відбивали ритм на своїх барабанах і наспівували якусь мелодію. На каное привезли прекрасну індіанку у білому кожушку. Її зустрів кремезний індіанець, також вбраний у біле. Поки він допомагав їй вийти з каное, на сцену винесли велетенський барабан. На ньому пара й показувала свої вміння. Вони каталися на роликах. Ви бачили коли-небудь індіанців у білих одежах, які катаються на ковзанах? От і я досі не бачила. І не просто катаються, а створюють неймовірної краси фігури. Захоплююче видовище!
Пригадалися чемпіонати з фігурного катання, які я дивилася у дитинстві. Деякі фігури дуже схожі, але ж наша білосніжна пара має у своєму розпорядженні лише обмежений простір – барабан. От дівчина тримається лише ногами за шию партнера, а він крутиться усе швидше і швидше. Потім він тримає її за ноги і знову крутиться з шаленою швидкістю – так і здається, що от-от впустить її або гепне головою об барабан. Усе, що відбувалося на сцені, було надзвичайно красиво: контраст засмаглої шкіри та білого одягу, вправні та плавні рухи, індіанські співи, які створювали особливу атмосферу.
Ще перед початком надзвичайно ніжного танцю чоловік витягнув з волосся дівчини пір’їну. Коли ж вони насолодилися своєю близькістю у танці, він почепив їй на шию щось, що дуже нагадувало ярмо. J Ну чи петлю. І вона накинула йому на шию таку саму штуковину. Мабуть, це був шлюбний ритуал, і після накидання петель одне одному на шию вони продовжили свій танець. І стало зрозумілим призначення ярма на шиї! Довгонога красуня вчепилася в нього руками і так на ньому і розкручувалася, не торкаючись ногами землі, поки кремезний чолов’яга крутився навколо своєї осі, усе пришвидшуючи темп…
Після такого серйозного номеру настала черга трохи повеселитися. На подіум виплив катер, яким керував уже знайомий нам рибалка. За катером на водяних лижах стрибав італієць. Рибалка трохи захопився швидкістю – і італієць пірнув на глибину. Але нічого страшного з ним не сталося, і за пару хвилин він уже сидів поруч із рибалкою, і вони одне в одного видирали кермо. Догралися до того, що хтось із них викинув кермо у відкритий океан. Катер заглух. Та винахідливі герої таки завели свою посудину, і катер злетів у небеса.
Після зникнення з поля зору горе-героїв, на сцену вийшли чи то люди майбутнього, чи то інопланетяни. В облягаючих костюмах, із візерунками, що світилися у темряві. Ці гуманоїди виконували номер із «російськими палицями»: двоє тримали ці самі палиці на плечах, а третій підстрибував і виконував у повітрі сальто та інші трюки. Палиць було дві, відповідно, і два стрибуни. Спочатку вони підстрибували і перекручувалися кожний на своїй палиці, а потім приземлялися на палиці «сусіда».
На завершення – танець за участі усіх артистів. Трейлер вистави «Тотем» зі шматочками усіх номерів можна подивитися на сайті Cirque du Soleil. http://www.cirquedusoleil.com/en/shows/totem/default.aspx
Після опису номерів хочу сказати ще декілька слів про музичний супровід, декорації та костюми. Музика підібрана дуже тонко – то мелодійні етноспіви, то майже рок, який підкреслює шалені темпи сучасного життя. На що тільки не перетворювався подіум за час вистави – і на пляж, і на пірс, і на літаючу тарілку, і на катер. Але мене більше вразило навіть не це. А хвилі. Такі натуралістичні, що не можна було не повірити в їхнє існування. Мозок казав: це картинка і шум прибою. Але очі бачили, як накочується і відкочується хвиля, як легенько коливається водна гладь під час штилю! А вуха чули шепіт хвиль! Здавалося: зробиш один-два кроки, простягнеш руку – і її лизне морська вода…
Про костюми я вже трохи говорила. Та повторюся знову: це справжній витвір мистецтва! Тканина буквально перетворюється на шкіру! І надзвичайно важко повірити, що то не татуювання на руках та ногах первісних племен, а усього лише тканина з імітацією тату. А чого варті костюми амфібій чи надлюдей!
Я й досі під враженням. Шкода, що Cirque du Soleil приїжджає лише раз на два – три роки. Зрештою, це зрозуміло: щоб підготувати виставу такого рівня, потрібно багато часу і зусиль. І талантів! А таланти канадський цирк збирає по всьому світу! Є там і три українці! От тільки не знаю, хто саме…
Немає коментарів:
Дописати коментар