Цього тижня я пишу, пишу, і ніяк не можу зупинитися… Може, комусь уже й набридло читати мої дописи, але я мушу викласти на папір те, про що думаю уже кілька днів.
У американських школах є правило – якщо дитина впала чи поранилася, її відводять у медпункт, і медсестра, обробивши рану, дзвонить батькам, щоб ті забрали своє кохане чадо. Не знаю, чи це правило діє у всіх школах, чи, може, тільки у молодших класах. Принаймні у школі, де вчиться Марічка, усе відбувається саме так. І, виявляється, дехто з дітей цим користується!
Про Маріччиного однокласника, Кінана, я вже колись згадувала, хоча й не називала тоді його імені. Саме він – автор того похмурого малюнка й історії: «Бог висить на хресті. Прийшла мавпа, подивилася вгору і заплакала». http://natochka.yasinovskyy.info/2010_09_01_archive.html
Тоді мене вразив хід думок цієї дитини. І вразив не тільки мене. Марічка згадує про Кінана частіше за інших однокласників, хоча він не входить ні в перше, ні в друге коло її друзів. Правда, учителька часом підсаджує його до Марічки, бо вона на нього гарно впливає. Так, завдяки її старанням, а також старанням її подружок, їхній стіл (зсунуті докупи вісім парт) минулого місяця виграв змагання з чистоти та порядку у партах і завдяки цьому мав винагороду – морозиво. Кінан сам подякував Марічці за те, що примушувала його прибирати в парті. Та, незважаючи на це, вона його не розуміє. Як каже Рома, це тому, що він не вписується у її модель світу. Як можна не хотіти вчитися? Як можна не любити школу? А Кінан її не просто не любить, а, за його власними словами, ненавидить. Хоча він не дурний хлопчик, часом навіть входить у невелику групку дітей, що пишуть тести на «А+». Але школу ненавидить і усіма можливими й неможливими способами намагається скоротити час свого у ній перебування. Кілька місяців тому Марічка розповідала, що на фізкультурі Кінан попросив когось із хлопців штовхнути його. Тоді це спрацювало. Його відвели у медпункт, подзвонили мамі і відправили додому. Недавно він знову хотів повторити свій трюк, але хтось із дівчат розповів про це учителеві. В результаті обох хлопців відвели на побачення до директора.
Та це ще не найгірше, до чого додумався цей школоненависник. Він різав собі руки ножицями! Звісно, його відвели у медпункт, обробили рани, подзвонили мамі та відправили додому. Учителька також забрала у нього ножиці. Вирішила давати тільки тоді, коли треба щось вирізати. Але недогледіла… Як тільки йому до рук потрапили ножиці, він знову взявся різати себе! Тепер учителька сама вирізає йому деталі для аплікації… Але страшно подумати, до чого ще він може додуматися, аби його відправили додому… І це усього лише перший клас…
У цього хлопчика явно щось негаразд, швидше за все в родині. Хтось подавляє його психіку, гальмує розвиток, робить асоціалом. Взагалі такі речі мали би насторожити директорку школу чи якісь там соціальні служби, не знаю які там є в Гамериці.
ВідповістиВидалитиТа, мабуть, що насторожили... Тут намагаються відслідковувати осіб, які потенційно можуть прийти з автоматом і перестріляти своїх учителів...
ВідповістиВидалитиДумаю, психологи навіть по його творах зрозуміли б, що відбувається. Ось буквально сьогодні з Ромою проглядали класні твори, написані про квіти. Більшість дітей писали, як вони люблять свою квіточку, як її звати, що любить рослинка, якого вона кольору. А Кінан писав про те, які квіти він садить, коли йому сумно, і що коли він щасливий, то висаджує багато-багато рослин. Дитина мислить зовсім по-іншому...
Мда... А якщо дитина малює малюнок, але не розмальовує його. Що це - ліньки, чи психологічні проблеми?
ВідповістиВидалити