У нас іще досі існує купа забобонів про те, чого не можна робити вагітній жінці, зокрема це стосується і купівлі дитячих речей. Американці ж мають інші звичаї і напередодні народження дитини влаштовують Baby shower.
«Злива для немовляти» – так я б переклала назву вечірки, яку ми відвідали у неділю. Колись передбачалося, що жінки, які вже мають дітей, збираються, діляться досвідом із майбутньою мамою і приносять подарунки для дитини. Чоловіків на такі збори не запрошували. Але з часом захід став відкритим і для сильної половини людства, змінилася й сама концепція вечірки.
Незмінним лишається те, що Baby shower влаштовує хтось із друзів чи колег, а не сама вагітна, для неї це має бути сюрприз. Як на мене, дуже гарна традиція: маєш купу подарунків і не стоїш два дні на кухні. Правда, не так багато американців самостійно готують їжу, коли чекають на гостей.
Як правило, Baby shower влаштовують тільки перед народженням першої дитини – бо ж потім жінка уже й сама стає мудрою і може ділитися досвідом. Але це правило не дуже суворе, тим паче що душа завжди прагне свята. Напередодні народження кожної наступної дитини можна робити Diaper shower – «зливу підгузків». І якщо на «зливу для немовляти» приносять пляшечки, одяг та іграшки, то «злива підгузків» говорить сама за себе. Вважається, що решта речей лишилася від братиків-сестричок, а от підгузків ніколи багато не буває.
Ми відвідали «зливу для немовлят», яку влаштували Ромині колеги для інших колег. У двох викладачів незабаром мають народитися діти, тому усі й зібралися обдаровувати їхніх дружин. Зараніше були куплені колективні подарунки (від усієї кафедри) – відеоняні, дехто приносив ще якісь дрібнички для малюків. Усі пакуночки ставили на комоді при вході.
Після обміну привітаннями усі гості пішли у їдальню – наповнювати тарілки. Було кілька видів бутербродів, пардон, сандвічів та гамбургерів. Гамбургер можна було «змайструвати» самостійно, наклавши у розрізану булочку м’яса і додавши барбекю-соус чи гірчицю. Овочевий салат, картопляний салат, квасоля у томатному соусі, копчена курка – усе було смачне, а Блер, господиня вечірки, все нахвалювала кафешку, де вона усе це замовляла. З напоїв – пиво та кока-кола.
Гості зручненько вмостилися на стільцях навколо столиків у внутрішньому дворику або на стільцях біля барної стійки. Так, на подвір’ї будинку Блер стоїть бар. З двома дзеркальними стінами, холодильником, умивальником, купою поличок… А ще там є басейн, але ніхто не купався, бо було досить холодно, хоча Блер стійко витримала вечірку в легесенькій маєчці, лише зрідка промовляючи: «Досить холодно сьогодні».
Після перекуски розмови стали жвавішими. До нас підійшов один із майбутніх татусів, індус Суранджан. Виявилося, що він свого часу вчив російську і навіть пам’ятає дещо з російських народних казок: Баба ЯгА (з наголосом на останній склад), летючий корабель і чоботи-скороходи. Уже давно немає Союзу, але відлуння його існування та впливу на інші країни докочується досі.
Нарешті настала урочиста мить – вручення подарунків. І не лише вручення, а й розпаковування. Усі мали змогу подивитися на новітнє чудо техніки – відеоняню, а також інші милі дрібнички: покривальця, рамки для фото, іграшки тощо. Майбутні матусі виглядали розчуленими та щасливими, господиня тішилася, що всі задоволені.
На завершення бенкету – десерт: фруктовий салат, шоколадне печиво, полуничний чізкейк і торт, прикрашений парасолькою, краплинами дощу і підписом «It’s raining babies» («Дощить немовлятами»).
Дійсно дуже класна традиція. Я її вперше в "Секс і місто" побачила, але не дуже зрозуміла що й до чого. А в нас в Україні дійсно дуже багато забобонів стосовно вагітності і народження дітей. Цікаво чому так?
ВідповістиВидалитиНе знаю, чи може хтось відповісти на це складне питання. :)
ВідповістиВидалитиДумала, думала... і ось придумала. Наші люди весь час патологічно бояться заздрощів. Краще не висовуватись, не демонструвати свої статки, всіляко прибіднятися, аби не заздрили, не зурочили, не накликали біду. Чому? Варіанти два. Або серед українців настільки поширено відьомство і відповідно віра у силу магії, або ми просто недостатньо вірим у власні сили і перемогу Світла. Втім - це здається один варіант:)
ВідповістиВидалитиЄ щось у твоєму варіанті... У нас дитину якомога довше ховають від чужих очей, а західні зірки тут же виставляють напоказ, не боячись заздрощів чи зурочень. Та й не тільки зірки. Усе це психологія...
ВідповістиВидалитиА щодо нації, віри у власні сили і перемогу Світла, то знову відсилаю тебе до Ліни Костенко. :)
Я на цю тему спілкувалась якось з акушер-гінекологом. Людина багато років приймає пологи, знає що таке втрачені надії, сльози і горе. Знає про всі забобони вагітних і ось що вона мені сказала: Беременность – это тайна. И никто не может сказать с уверенностью, как пройдут роды и насколько благополучно они закончатся. Страх перед неизвестностью – вот, что лежит в основе этого суеверия. И тут, как нельзя кстати, было бы вспомнить слова преподобного Серафима Саровского, который говорил: А вы не верьте, и приметы не сбудутся!
ВідповістиВидалитиОсобисто я з цією думкою згодна. Але дивує лише одне - забобонність притаманна не одній якійсь конкретній жінці (в Америці такі теж є, але їх одиниці), а цілій нації. Чому?
Чорненька, "А вы не верьте, и приметы не сбудутся!" - дуже влучні слова!
ВідповістиВидалитиА щодо забобонності... Думаю, справа не лише в забобонах... У психології є окрема дисципліна - етнопсихологія, тобто психологія окремого народу. Мабуть, наше кредо вміщається в одну фразу "Моя хата скраю, нічого не знаю". Ми досі не сприймаємо себе самодостатніми індивідами, а, з іншого боку, не відповідаємо за свої вчинки. Тому й виходить так, ніби щось робиться без нашої участі... У тому числі і під час вагітності.
Так, мабуть ти права, Наталі. На жаль це так і є.
ВідповістиВидалити