вівторок, 12 квітня 2011 р.

ТаборИ, табОри… Частина друга. ПухТок


ПухТок – слово з мови чорноногих індіанців. І перекладається воно так – «у соснах». І це чистісінька правда: табір знаходиться у лісі, з усіх боків оточений деревами, правда, не тільки соснами. Табір був заснований у 1941 році, з 1985 року у ньому відпочивають не тільки хлопчики, а й дівчатка.
Від нас до ПухТока – півгодини їзди, останні кілька хвилин – ґрунтовою дорогою вглиб лісу. Виявляється, навіть в Америці подекуди є такі дороги. Трохи потрусившись і попідскакувавши на ямах, ми побачили симпатичних ведмедиків – вони зустрічали гостей на в’їзді на територію табору.

Територія табору величезна, нам провели екскурсію лише по незначній частині, дівчина-гід періодично махала рукою в ту чи іншу сторону: «Там розташовані й інші поселення». Поселення – кілька хаток, розміщені недалеко одна від одної, на території кожного поселення – душ і туалет (на вулиці). А от малятам семи – дев’яти років пощастило: у їхніх дерев’яних хатках є усі зручності, включно з душем, туалетом, а також електрикою. У старших її немає, адже табір має індіанське спрямування, а де ви бачили вігвами з електрикою?
Хатинки, де живуть найменші кемпери, досить просторі. Невеличкий коридорчик, прямо по коридору – душ із туалетом, направо і наліво – по дві кімнатки-кишеньки.

У кожній такій кишеньці – два ліжка.

Кожен кемпер також має імпровізовану шафу – нішу в стіні з тумбочкою і дерев’яною палицею, на яку можна почепити вішаки з одягом. Так що сюди можна брати навіть плаття – не помнуться. У хатинці з малятами живуть і двоє вожатих, тобто на трьох дітлахів – один вожатий.
Мені здається, якщо дитина вперше приїздить до табору – просто ідеально, що зручності у хатинці, та й до їдальні недалеко. У той же час дітлашня має купу розваг і можливість пізнати дивовижну індіанську культуру. А старші дітлахи мають змогу пожити у справжніх індіанських хижках. Цікаво, що кожне плем’я по-іншому споруджує свої житла. Відомі усім вігвами будували лише алгонкіни. Інші племена споруджували свої житла з глини, каміння, дерева та інших матеріалів. Племена, які жили на території нинішньої Флориди, піднімали свої хатинки на палях – очевидно для того, щоб всередину не залазили усілякі гади та павуки.
Ми зазирнули усередину хатинки племені навахо – там живуть хлопці від чотирнадцяти років. 

Попід стінами – ліжка, перед ними – кілька дерев’яних лавок. Оце й усе убранство хижки. Хоча ні, у самісінькому центрі хатки – місце для вогнища. У хижці, як і у велетенській їдальні, та й на всій території табору, стоїть приємний запах, трохи схожий на аромат чорносливу. Як пояснила нам наш гід, це аромат паленого дерева. Хлопці можуть палити вогнище всередині хатини, коли їм захочеться.

Марічка звернула увагу на дірку в стелі: «Вода буде литися, якщо йтиме дощ!» Дівчина-гід посміхнулася: «На час дощу можна й прикрити, а взагалі через ту дірку виходить дим».
Про орієнтацію табору нагадують не лише поселення для старших дітей, а й велетенські стовпи, зроблені індіанцями і подаровані табору.

Колись подібні стовпи були у кожної індіанської сім’ї й уособлювали історію роду.

Про розклад та заняття, які табір пропонує дітям, багато писати не буду, вони приблизно такі ж, як і в «Темних водах», тільки мають трохи індіанського забарвлення. Хоча ні, я не зовсім права, бо кожна зміна має свою тему. У додаток до індіанської атмосфери. Це може бути спортивний тиждень чи тиждень, присвячений природі, тваринам, піратам тощо. Вельми цікаво, як піратів можна поєднати з індіанцями…
На території табору є досить великий басейн. І, що цікаво, він не традиційно прямокутний, а злегка вигнутий – ніби озеро. За розкладом, плавання двічі на день. Малята, які не вміють плавати, хлюпочуться на мілині, ті ж, хто вже освоїв плавання, під наглядом вожатих вдосконалюють свої вміння. Тобто усе підлаштоване під потреби дітей. Якщо комусь не хочеться плавати – можна почитати чи пограти у настільні ігри у новому корпусі, що примикає до басейну. Назва корпусу – «Гасієнда» – навіває мені спогади про серіали початку 90-х, рабиню Ізауру чи щось таке... Під навісом стоять дерев’яні крісла-гойдалки і звідти чудово видно, що робиться у басейні.
Після туру по табору, вражені та задоволені, ми повернулися до їдальні. Хоча там, мабуть, не тільки їдять, а й збираються усім кагалом коли, наприклад, іде дощ. Приміщення досить велике, прикрашене індіанською символікою та опудалами тварин. І якось ті опудала там виглядають дуже органічно.

Кілька кадрів біля комину – і можна вирушати додому. З впевненістю, що це не останній візит до гостинного ПухТоку.

4 коментарі:

  1. То ви вже визначились?

    ВідповістиВидалити
  2. Можна й так сказати. :) Тепер - справа за Марічкою. :)

    ВідповістиВидалити
  3. Оксана. у мене питання:чи може дитина, якій 15 років приїхати у американський табір

    ВідповістиВидалити
  4. Може приїхати і в 15, і в 16. Можливо, навіть у 17, але цього я вже точно не знаю. Діти ж ідуть у школу в 6 і вчаться 12 років.

    ВідповістиВидалити