Вагітніть по-американськи. Частина дев'ята

26 жовтня

30 тижнів

Сьогодні я не встигла навіть вибрати собі журнальчик, як мене покликала Меліса. По дорозі до кабінету, як завжди, зважила. 64 кілограми, тобто за останні два тижні я набрала 2,5 кг, а за попередні два – нуль. Остаточно для себе вирішила, що у них проблеми з вагами, і тому не варто цим перейматися. Краще купити додому ваги, і самій стежити за кілограмами.

Тричі уже бачила Мелісу, і щоразу вона говорить мені компліменти. Сьогодні їй сподобалася кольорова гама мого одягу (я була у гольфі з яскравими квітами і рожевій кофті), минулого разу – моя сумка, позаминулого – светр. Я їй сказала, що вона щедра на компліменти, на що вона відповіла, що це не компліменти, а правда. Поки Меліса міряла мені тиск, я думала: а чи буває таке, що медсестри у наших жіночих консультаціях говорять якісь приємні речі своїм пацієнткам? Чи тільки залякують діагнозами і або відправляють на дорогу діагностику, або примушують купувати дорогі ліки, які є тільки в них… Просто так, подумалося…

Для Кейті я цього разу приготувала цілий список питань. Бо якби не записала, точно б забула. Щодо пренатальних курсів вона сказала, що вони мені не потрібні, раз у мене буде операція, хіба що я дуже хочу… Та не дуже я хочу, бо на вулиці вже холодно, а мої гарненькі пальтечка та курточки на мені не сходяться. Поки що ще застібається вітрівка, але вже ледь-ледь, і нова куртка – взагалі-то я розраховувала, що зможу переходити у ній вагітність, але ні, зі светром вона теж ледь-ледь застібається. Доведеться щось позичати у Роми…

Поговорили ми і про вибір лікарів, бо ж американці самі собі і своїм дітям вибирають лікаря. Мережа клінік «Гандерсон-Лютеран» не має педіатрів, лише сімейних лікарів, от я і питала у Кейті, хто з них спеціалізується на малих дітях. Вона відповіла, що молодь, як правило, обирає пана Боннера, бо він і сам молодий, і має дітей. Але, крім нього, записала мені ще два прізвища. Останній лікар – індус. Дуже дякую, до нього ми точно не підемо. Рома вже ходив. З кашлем. Кашлю передували нежить і біль у горлі. Тобто усім зрозуміло, що починалося із застуди.

До лікаря Рома пішов, щоб дізнатися, чи це не бронхіт, ну і за порадою щодо лікування, звісно. Пан Расул, подивившись і послухавши, сказав, що це алергія і дав чоловікові ліки від… астми. Я знаю, що алергія та астма – дуже модні хвороби у США, але ж не до такої міри…

Пора вже визначатися і з хірургом, і то чимшвидше, бо на 34 чи 36 тижні має відбутися попередня зустріч із ним. У клініці працює два хірурги: поважний дядечко із поважним стажем і «новенький» – молодий лікар із шестирічним досвідом. Кейті запевнила, що обидва хороші спеціалісти. Із новачком вона уже кілька разів працювала, тож знає, про що говорить. При цьому вона порадила мені розпитати знайомих, щоб визначитися з вибором хірурга. Ги-ги. А у мене тут купа знайомих, у яких я можу спитати поради щодо вибору хірурга… Мабуть, зупинюся на більш досвідченому лікареві. Якщо, звісно, у його графіку знайдеться місце і для мене.

Поруч із іменами лікарів Кейті записала мені назву препарату від печії, який паралельно мав би полегшити нічні судоми. Записала – і добре. Хай буде. А от чи я його питиму – це інше питання. Досить і вітамінів із залізом. Аналіз крові на рівень гемоглобіну повторимо через два тижні або й за місяць.

Ну що ж? Ніби розпитала про все, що хотіла, не забула пожалітися. А що? Нехай не думає, що усе аж так гладко проходить. Не так страшно мене мучить та печія, та все ж неприємно. Кажуть, то через те, що дитинка волохата. Побачимо-побачимо. Вже скоро! Ще якихось два місяці!

Часом здається, що малятку там уже нудно. Так товчеться, так крутиться… А буває, як штрикне ліктем чи п’ятою, то аж бугорок випинається. Я вже не кажу, що це досить боляче. Тоді я погладжу той твердий камінчик, що випинається з живота, і він зникає. Щоб за якийсь час знову з’явитися у тому самому місці. Потерпи ще трохи, крихітко! Ще рано! Але лишилося недовго чекати…

Вагітніть по-американськи. Частина восьма

13 жовтня

28 тижнів

Учора втретє в Айові була у лікаря. Хоча спочатку мені було призначено «зустріч» у лабораторії.

У приймальню вийшла молоденька медсестричка і покликала мене. Як і казала попереднього разу Кейті, мені дали випити «цукровий напій». Медсестричка попередила, що одним цей напій здається досить приємним, а іншим – неймовірно гидким.

Коли я зробила перший ковток, запитала мене: «Ну як?» – «Досить приємний», – відповіла я. Напій оранжевого кольору нагадував фанту чи якусь іншу солодку газовану воду з апельсиновим смаком. Але, на відміну від фанти, рідина мала ще якийсь додатковий присмак, і з кожним ковтком він ставав сильнішим, до того ж починало ніби пекти в горлі. Та все ж, скажу чесно, пійло не було аж таким гидким, щоб його неможливо було випити, тож я швиденько з ним справилася.

«Тепер підіть почекайте годинку, рівно через годину ми візьмемо у вас кров». – «Мені ще призначений аналіз крові на рівень гемоглобіну». – «Тоді й зробимо обидва аналізи».

І я знову повернулася у приймальню. Встигла проглянути лише кілька сторінок журналу про батьківство, як мене покликала Меліса, медсестра, яка працює з Кейті.

Запитала, як я себе почуваю, зважила (Дивина! Ті самі 61,6 кг, що й два тижні тому! Так що я зі спокійною совістю можу жувати печенюшки! Принаймні, до наступного зважування...), поміряла тиск, внесла дані в комп’ютер і сказала чекати Кейті.

Кейті нічого нового не розказала, ну, хіба про те, що на діток з післяпологовою жовтушкою світять спеціальними лампами. На це нас вивела розмова про групи крові, бо я розповіла, що з першою вагітністю був конфлікт через різні групи крові у мене і чоловіка.

Кейті послухала серцебиття дитини, запитала, чи немає якихось скарг, ну то й я згадала, що періодично болить голова і аж пече шия. Вона відповіла, що це усе через живіт: голова тепер трохи ніби нахилена вперед, тому й болить шия. Від головного болю порадила крижані компреси на шию. Має допомогти і голові, і шиї. Казала, що її під час вагітності тільки холодні компреси й рятували.

Ще сказала, що для вагітних у клініці уже доступна вакцина проти грипу, і вона б мені дуже радила зробити щеплення. Дивна людина. Я ж минулого разу її сама про це питала, а тепер виглядає так, ніби вона заговорила про це з власної ініціативи.

На наступний раз не призначала ніяких аналізів і додаткових маніпуляцій. Щодо сьогоднішніх – повідомила, що передзвонить, якщо рівень гемоглобіну виявиться низьким. У такому випадку треба буде попити залізо.

Меліса зробила мені щеплення від грипу. «За таке не дякують», – сказала вона на моє thank you. Та я вмовила все ж прийняти моє «дякую», бо ж щеплення має убезпечити мене і дитину від зараження грипом і його ускладнень, а ризик чималий, адже Марічка ходить до школи, Рома працює зі студентами. І там, і там – розсадник усілякої зарази.

Ще трошки погортала журнальчик у приймальні, коли мене покликав медбрат, хоча я чекала на ту медсестричку з лабораторії, що поїла мене жовтою бурдичкою.

За 28 тижнів вагітності лише третій раз здаю аналізи. Мене це дивує, бо ж в Україні аналізи здаються перед кожним візитом до гінеколога, та ще й призначають купу додаткових обстежень на торч-інфекції та усілякі інші токсоплазмози. Думаю, американці обмежуються мінімумом через те, що більшу частину видатків покривають страхові компанії, а їм не хочеться без крайньої потреби прощатися зі своїми грошенятами.

Але повертаюся в лабораторію. Дядечко проколов вену дуже акуратно, практично невідчутно. А що у цей час ще й відволікав розмовами, то я й не помітила, коли він набрав повний шприц моєї кровушки. Увів у комп’ютер інформацію, невелика машинка виплюнула наклейку з моїми даними, яку він приклеїв на уже закоркований шприц. Повернувся до комп’ютера і з подивом виявив, що мав взяти ще один аналіз. Я хотіла спитати, але потім передумала: вони краще за мене знають, що їм треба робити. Дядечко страшенно вибачався, але вдруге взяв кров так само акуратно і майже нечутно. А потім, пожартувавши: «Йди, поки я не передумав, а то ще тебе колотиму», заклеїв місце проколу і відпустив мене на всі чотири сторони. Ну нарешті! А то ж я й не снідала, бо перед тим диво-напоєм не можна їсти.

А сьогодні вранці уже зателефонувала Меліса – повідомити, що у мене «невеличка анемія» і треба попити залізо. Препарат можна купити у будь-якій аптеці без рецепта.

Вагітніть по-американськи. Частина сьома

29 вересня

26 тижнів

Учора ходила до лікаря. Не відбулося нічого надзвичайного: зважили, поміряли тиск, послухали серцебиття дитини. Лікарка подивилася результати УЗД і сказала, що все добре. Запитала, чи запам’ятала я свою вагу. А я і дивилася на ваги, коли мене зважували, але цифри зовсім вилетіли з голови.

Зате потім я побачила ці цифри у роздруківці, яку видають після кожного візиту. Там записано усе, що робили цього разу, а також дата наступного візиту. Порівнявши з вагою, яка була минулого місяця, я просто за голову схопилася: за місяць я наїла чотири кілограми! У 22 тижні було 57,6 кг, а у 26 – 61, 6! Нічого собі!

Правда, чогось такого я чекала, бо пару тижнів їла за двох як мінімум: два сніданки, два обіди, а між ними ще й перекуснички. Якийсь просто дикий був апетит. Та все ж я не думала, що наїла аж 4 кг! Звісно, можна себе втішати, що я до вагітності була худа, і що до цих чотирьох кілограмів я набрала усього лише 3,5, але ж попереду ще три місяці! Якщо щомісяця набирати по чотири, у сумі вийде забагато... А їх же потім треба буде скидати, бо ні у що не влізу...

Тепер буду ходити у клініку уже не раз на місяць, а раз на два тижні. Тож вирішила для себе: якщо за два наступні тижні наїм більше кілограма, буду себе обмежувати. Для початку – у всіляких там печенюшках... Правда, останнім часом їх і так менше їм, але, може, тому що саме зараз немає мого улюбленого... Хоча, з іншого боку, хотілося мені шоколаду, я кілька разів з’їла по півплитки – і попустило, хоча на кухні у шафці ще є смачний шоколад. До речі, а чи не пора перекусити? Жартую. Точніше, не зовсім. Але їстиму зараз не шоколад, а бурячок зі сметанкою.

Через два тижні мені нарешті мають зробити деякі аналізи. (На новому місці це буде вперше.) Аналіз крові на цукор і на рівень гемоглобіну. Тож наступного разу доведеться обійтися без сніданку, а у клініці мені дадуть якийсь «солодкий напій». Не маю жодного уявлення, що це за напій такий. Кейті, так звати мою лікарку, питала, чи робили мені таке в Україні. Аналіз крові на цукор робили, звісно, але пити нічого перед тим не давали...

Треба ще не забути нарешті записатися на пренатальні курси, бо ж за вісім років усе забулося... Наскільки я зрозуміла з тієї повчальної книжки, що дали мені при першому візиті до клініки, тут проводяться бліц-курси, тобто усю інформацію подають за один день – якусь суботу з дев’ятої ранку до четвертої дня. Побачимо...

Попереду ще три місяці, а маля вже так товчеться, що тяжко уявити, як то воно буде на останніх тижнях... Наскільки пам’ятаю, Марічка надзвичайно активна була вже наприкінці вагітності. А я то думала, може, друга дитина буде спокійна... Та, судячи з поведінки всередині живота, навряд чи мої мрії мають шанси справдитися...

Ще мені чомусь здавалося, що друга вагітність мала бути легшою за першу. Навіть не знаю, чому я так собі вирішила... Мабуть, під впливом розповідей жінок, що другу (третю тощо) дитину легше народжувати. Народжувати, а не виношувати! А так, усі розумні книжки та статті кажуть, що друга-третя вагітність проходять важче, ніж перша. Там болить, тут коле... То шов розтягується, то судороги вночі хапають, то шия терпне...

Але усе одно вагітність – це чарівний стан! Це просто надзвичайно – відчувати, що всередині росте нове життя. Ти ще не знаєш, яким буде маля, хто це буде, але причетність до наймістичнішої речі у світі – творення життя – захоплює і зачаровує. Маляточко, уже лишилося недовго! Якихось три місяці – і ми нарешті зустрінемося!

І в серці пурхають метелики…

Буквально учора я виклала фото простеньких листівок, змайстрованих останнім часом. Та усе ж таки є ще одне творіння, яке я просто не можу оминути увагою, бо воно мені дуже подобається. Це листівка до Дня Валентина для коханого чоловіка.

За пару тижнів до Дня закоханих я прочитала у «фейсбуці» про те, що в Узбекистані скасували це свято. Одна з моїх знайомих прокоментувала це приблизно так: «Непогано було б і у нас щось скасувати у цей день. Наприклад, червоні сердечка».

Саме тоді й народилася ідея цієї листівки: справді, сердечка не обов’язково повинні бути червоними. Чи рожевими. Чи взагалі одноколірними.

У моєму скрап-комодику давно чекав своєї черги набір паперу у коричневих тонах. І ось настав його зоряний час. Для листівки я вибрала чотири аркуші з цього набору. Люблю працювати з наборами паперу – кольори перегукуються, а малюнки доповнюють один одного.

На чотирьох прямокутниках із нерівними краями розмістилися метелик, серце і ґудзик зі стрічкою. Метеликів і сердечок я вирізала по чотири штуки, зшила їх посередині, а потім приклеїла: метелика – на клеєві квадратики, серце – на один бік, щоб було видно, що насправді їх там кілька.

 Не знаю, наскільки органічно в композицію вписується ґудзик зі стрічкою… Просто мені дуже подобаються ґудзики на листівках, от я й пробую «вписувати» їх.

Ранок почався приємними сюрпризами, і я рада, що листівка сподобалася адресату…

Нічого зайвого

Останнім часом практично неможливо знайти хоча б півгодинки на "рукоблудство", а бажання творити нікуди не зникло. Трохи часу є хіба пізно увечері, коли малята уже сплять, правда, тоді не завжди є бажання. Точніше, бажання є, але не творити, а спати... Та все ж, крадучи дорогоцінні хвилини у сну, кілька листівок я таки зробила. Саме їх і хочу сьогодні показати. Коротко їх можна описати двома словами - "нічого зайвого".

Листівка з дирокольними гілочками і метеликом полетіла до друга нашої сім'ї. Метелик подвійний: нижній шар приклеєний клеєм, а верхній кріпиться до нижнього за допомогою клеєвого квадратика - таким чином метелик набуває об'єму і додаткового кольору.
Разом із метеликом полетіла і ось ця пташечка:

Листівка зовсім простенька, але вона крихітна, тому я вирішила обійтися без зайвих прикрас. Пташечка у гнізді вирізана з реклами, унизу - брадс "дякую".
А цю квіточку ми відправили Роминій мамі. Точніше, чотири дирокольні квіточки з різного паперу. У двох верхніх я загнула пелюстки - з'явився додатковий об'єм. Окрім того, квітка так виглядає цікавіше. У центрі - гудзик, пришитий ниткою з бісеринками на кінцях.

А наостанок - найсвіжіша листівочка, зроблена для Марічки. Вона любить і визнає усі свята. Та й День Валентина у США - це свято не лише закоханих, а й друзів, а також усіх, кого ти любиш. Тому Марічка завтра отримає чотири символічних серця - від усього нашого сімейства.

Вагітніть по-американськи. Частина шоста

31 серпня

Друге УЗД

Подивитися на того, хто росте у животі, ми пішли усією сім’єю: я, Рома і Марічка. УЗД роблять у лікарні, а не клініці, тож цього разу ми попрямували до входу з блакитним дашком.

Привітна жіночка, яка жувала синю жуйку, записала деякі мої дані і попросила почекати, доки по мене прийдуть. Щойно ми прилипли до екрану телевізора, де показували якийсь фестиваль, як прийшла лікар.

У затемненій кімнаті мене поклали на кушетку, а групі підтримки запропонували взяти стільці і підсунути ближче до екрана. Нічого незвичайного не відбувалося. Усе, як завжди. Живіт намазали гелем, водили по ньому трубкою, а на екрані з’являлися зображення різних органів та частин тіла. Цього разу ніяк було побачити усе малятко – мабуть, тому, що вже чималеньке виросло.

Лікар сказала, що усе добре, розміри і розвиток відповідають терміну вагітності. Дату народження пересунула на 1 січня. Дуже гарно, то на коли ж тепер призначать операцію? На самісіньке Різдво, чи що?

Коли я запитала у неї, чи видно стать, вона неоднозначно відповіла: «Мені здається, наче це дівчинка…» Мало що кому здається… А нам уже потроху скуповуватися треба…

Перед тим, як відпустити нас, вручили листівку із першими «фотокартками». Там добре видно голівку і ручки малятка. Дрібниця, а приємно.

Коли ми вийшли з медичного центру, Марічка радісно сказала: «Мені сподобалося, що вона сказала, що їй здається, що буде дівчинка!» На що я відповіла доні: «А мені не сподобалося, що їй здається…» Тож питання статі лишається відкритим…