Цікавинки про дитинку

Випуск №11 (серпень-вересень)

Якось я накривала стіл на вечерю на деку (терасі), а Юля вирішила обійти будинок і подзвонити в двері, щоб покликати тата. Тато з Марічкою вийшли через інші двері, але зараз не про це. Чапає собі Юля, аж тут до неї заговорює сусідка. Вона щойно покосила траву і відпочивала. Нас їй не видно. Тільки Юлю. Питає вона щось, Юля відповідає: "Йєеа". Та знову щось питає. Мала знову відповідає: "Йеа! Йеа!" А потім продовжує – псевдоанглійською. Так і говорили хвилин десять. Один раз Юля не дочула (так, ніби все решта розуміла), то перепитала з характерним виразом обличчя: "Ха?" Збоку це так смішно виглядало.

***

Юля складала на підлозі пазли. Прибіг кіт. У грайливому настрої. І давай всі ті шматочки облизувати та розкидати. Юля: "Кіт! Пелеплосюю! Кіт! Пелеплосюю!" (перепрошую) Іноді так складно втриматися від сміху...

Взагалі, у Юлі з Карамельком свої, особливі стосунки. Вона його тягає, а він терпить, хоча й видно, що не надто задоволений. 

"Юля, ми ж домовлялися: не чіпати кота, коли він спить чи їсть!" Юля, зітхаючи: "Доба" (добре). Через хвилину: "А можна я його погаджу? Тільки погаджу..." – "Тільки легенько". – " Доба". Ще через кілька хвилин, радісно: "Мамо, а він вже не спить!" І волочить заспаного кота... Кіт терпить. Але коли у нього грайливий настрій, і він готовий боротися з кожною ногою, що трапиться у нього на шляху, верещить Юля: "Мамо! Забели кота! Він кусючий!" А хто ж його розбудив?

А тепер уже й кіт Юлю кошмарить потроху – тягає її іграшки. Забула на підлозі чи на стільці – в зуби і потягнув, і давай її гризти і задніми лапами шкребти. Це якщо іграшка чимала, величиною з кота. Якщо маленька – забрати її непросто: затиснув зубами – і давай ганяти по хаті. А видереш – уся обслинена… Останніми ж днями навчився залазити на органайзер з іграшками і вибирає собі там що хоче. Юля, звісно, верещить і сердиться. Але, чесно кажучи, тепер вони квити. :)

Хоч що Юля робить – кіт десь поруч. 

Купається – Шу стоїть на задніх лапах біля ванни, спостерігає, а часом навіть пробує виловити лапою якусь іграшку з ванни. Юля малює – кіт заглядає на полотно художника.

 Ну а забирати в Юлі дрібні іграшки – то взагалі улюблене заняття. Доводиться ховатися за зачиненими дверима…

***

Рву біля будинку бур'ян. Юля поруч теж щось вищипує. "Зараз віднесемо його", – кажу. "Додому?" – "Чому додому?" – не розумію. "Їсти", – впевнено відповідає маля. "Та ні, він неїстівний. Його хіба свинка чи корівка б їли. А в нас нема ні свинки, ні корівки", – пояснюю. "Чому?" От якого дідька я згадала ту свиню з коровою? – думаю, передбачаючи, що однією відповіддю не відбудуся. "Бо їм у нас нема де жити, їм треба спеціальна хатка". Юля трохи мовчить, а потім каже: " Я вам куплю свинку й корівку". – "Але ж їм ніде буде жити..." – щось мене не радує перспектива. "А я й хатку куплю". Добра дитина.

***

Філософія життя від Юлі: мені тлеба їсти, спати, щоб вилостати...

***

«Коли йому насипали їсти, наший кіт сказав би "дякую". Якби був Юльою».

***

Увечері, ми вже повечеряли, а тато ще не повернувся з роботи: «Якщо вже пізно, то чому тата ще нема?»

***

Окрім допитливості й обізнаності у всьому, що відбувається навколо, Юля має ще одну гарну рису – вдячність. Дякує за те, за що і не чекаєш подяки. «Дякую, мамо, шо виплала мою хубольку!» (випрала футболку) «Дякую, шо плинесла піжаму!» «Дякую, тату, шо в тебе така гана лобота!» (Це після того, як Юля побувала в Роминому офісі.)

Копіює Марічку. Наприклад, у манері вдягатися. Та вдягнула довгу майку, коротку футболку і зверху кофту з капюшоном – Юля йде шукати схожий одяг на своїх поличках. Розповідає історії про школу, про своїх подружок (точніше, Маріччиних), а якось навіть збиралася заміж за Маріччиного бойфренда. Та коли я сказала, що він для неї застарий, погодилася, що знайде собі маленького хлопчика.

Коли Марічка збиралася в похід, Юля також пакувала рюкзак: «піжама, тлуси, штани, хуболька…» Але якщо Марічка повернулася і розпакувалася, то Юлині пакунки досі катуляються по хаті – там і одяг, і книжки, і іграшки. І, головне, – їх не можна розпаковувати…

***

На початку вересня пішли проколювати вуха. Марічка давно просилася, бо в неї заросли, а тут і Юля за компанію. Вона ж не знала, як то буде… Хоча ми її й попереджали, що буде боляче, але вона не відступала. Добре, що в салоні дівчата прокололи одразу обидва вуха – знають, із ким мають справу. Дуже хвалили Юлю за мужність. Усе було ок, аж до самого проколювання. Але маля досить швидко заспокоїлося і стало розглядати сережки, які потім можна буде купити. J Довго тема сережок була актуальною. «Тепел у всіх є сележки: у мене, Миліцьки, мами. Тільки у тата і кота немає, бо вони хльопчики».

Колинцєвий – коричневий.

Гальовити – говорити.

Кляпучіно – капучіно.

Годут – йогурт.

Гіішки – іграшки.

Хуболь – футбол.

Хуболька – футболка.