Цікавинки про дитинку. Випуск дев’ятий

За Юлею тепер треба щодня записувати. Здається, такий шедевр – не забудеться, але за день стільки усього говориться-робиться, що купа всього таки губиться. Щоб зберегти хоч частинку перлів, скоренько їх запишу, поки автор спить.

Сидить Юля після ванни в рушнику, роздивляється свої ніжки:

-      Гані нізі, догі! (Гарні ніжки, довгі.)

Коли посилаю Марічку з Юлею в фермерський магазин, даю Марічці гроші. Юля також просить:

-      Мамо, дай і мені гошину! (грошину)

Я їй даю кілька монеток, і задоволена Юля сідає в коляску.

Так було до недавнього часу. Буквально на днях я попросила у Роми готівку, бо у перукарні не приймають картки. Юля за цим спостерігала, а потім каже:

-      Тату, дай мені дої! (долари)

Га? Вона знає, як гроші називаються? Поки ми переглядалися з Ромою, доня уточнила:

-      Тату, дай мені дої! П’ять дої!

Сидить Юля на дивані. Ми всі по скайпу говоримо з Роминими батьками. Щось, здається, про погоду. І тут вступає Юля:

-      Не буде тепо, нацьить, буде ходо. Дось, гім, гоза.

Логіка залізна: не буде тепло, значить, буде холодно. Ну і дощ може бути, і грім, і гроза.

Марічка міряє новий сарафан, крутиться перед дзеркалом. Юля не відстає, також вдягає нове плаття, крутить попою. Підходить спочатку до Марічки:

-      Мімі, я гана? (гарна)

Отримавши «так» і посмішку йде до Роми:

-      Тату, я гана?

Тато розхвалює й Юлю, й її наряд, Юля тішиться і йде до дзеркала – і собі помилуватися.

Були в неділю у «Старбаксі». Уже стало традицією, що, взявши собі каву, для дівчат беремо тістечка для паличці. Юля вибрала шоколадне-прешоколадне. І, звісно, вся бузька була в шоколаді. Витиратися не хотіла, та я все ж примудрилася витерти мармизку. Сердита Юля, обурена такою несправедливістю, бігом біжить до свого недоїденого тістечка, бере і натирає собі ним рота до попередньої шоколадності. На це було дуже смішно дивитися.

Є у Юлі дві чашки, куплені на виставі «Дісней на льоду», – зі Стічем і Русалонькою. Гарні, яскраві, з кришками, і страшенно незручні для пиття. Взагалі Юля все п’є зі своїх кольорових стаканчиків, але чай просить наливати виключно у ці чашки.

Так-от, іде Юля з кухні у спальню. В одній руці – печенюшка, в іншій – Стіч із чаєм. Нагадую: чашка досить велика, неформатна, з кришкою. Її й так не надто зручно тримати, а однією маленькою ручкою – і поготів. Іде Юля, іде, а потім:

-      Ой, мамо, халєпа! Чай лозився! – і показує цівочки чаю, що течуть по руці.

Тепер оця «халєпа» стала нашим сімейним словом.

Купили соковмісні напої у невеликих пляшках. Юля бачить, що всім подобається, хоче й собі попробувати.

-      Налий мені в темос.

Я їй налила трохи в термос, бо сумнівалася, що вона оцінить. Доця скривилася:

-      Виллю!

-      Чекай, дай я вип’ю!

-      Мамо! Там нукоби, зюки, не мозьна!

Усе правильно. Сама ж не раз казала, щоб вона не лізла до Марічки в тарілку, особливо коли сестричка соплива. От Юля мені і згадала про мікробів, та ще й жуків доплела від себе.