Смачне читання

Чи траплялися вам смачні книжки? Буває ж таке, що книжка надзвичайно цікава, і ти справді ніби смакуєш, насолоджуєшся кожною сторінкою.
А от наша Юлюся смакує книжками у буквальному розумінні, причому, як-то кажуть, з пелюшок. Можете переконатися в цьому самі.

Ура! Ось вона, моя улюблена книжечка! 

Юлі тут сім місяців

Колись ця книжка, "Лапи і хвости" Мар'яни Савки, була Маріччиною улюбленою книжкою. Марічка знала її напам'ять. Вона виходила у двір, діловито розказувала про Бровка і Потапа і перегортала сторінки саме тоді, коли закінчувався черговий чотиривірш, тож складалося враження, ніби вона справді читає. А що їй тоді було рочки два - два з половиною, то сусідські хлопчаки, які уже ходили до школи, були неймовірно вражені: "Вона що - читає???" - "Та ні, вона знає вірш напам'ять". - "Але ж вона перегортає сторінки тоді, коли треба, а не просто так!"

Здавалося, що Марічці подобається, як сприймають її вміння, і вона починала книжку спочатку, а що не вимовляла ні "р", ні "л", то виходило таке:   

"В нашого кота Потапа - 

Біна напа, чона напа.

А в сусідського Бновка - 

Хвіст, мов китичка м'яка... "

Тепер "Лапи і хвости" перейшли до Юлюсі.

Показати, як я книжку читаю?

Книжки треба пробувати на смак...

Що - і вам захотілося?

Книжка просто надзвичайна!

Про цю серію фотографій я згадала, коли побачила завдання арт-клубу "Шпаківня".

    Смачного усім читання!

Як Марічка книжку для підлітків читала

Сценки з життя

Передісторія

Насправді, "Маргаритко, моя квітко" Крістіне Нестлінгер не перша книжка для підлітків, за яку взялася Марічка. Так є, що зараз вона ще читає дитячі книжки, але все частіше серед них трапляються такі, що розраховані на трохи старшу аудиторію і піднімають такі серйозні проблеми, як розлучення батьків, травма чи смерть близьких, пошук свого місця у світі, закоханість.

Зазвичай я намагаюся прочитати перед Марічкою дитячі книжки, щоб вчасно їй щось порадити, а потім обговорити. Правда, це твердження більше стосується україномовної літератури, бо той потік, що Марічка читає англійською, важко проконтролювати. Вона ж бере книжки у класній, шкільній і міській бібліотеці. То вже швидше доня радить нам із Ромою, що б таке цікавеньке почитати. Хоча щонайменше двічі я потрапляла «в яблучко» із вибором англомовних книжок, і Марічка підсіла спочатку на серію книжок про Джуді Муді Меган МакДоналд (два роки тому), а потім – про таємне товариство Бенедикта Трентона Лі Стюарта (цього літа).

Сценка перша

Улітку ми привезли багато нових книжок із України, і я ще не все перечитала. Марічка часом прислухається до моїх порад, та все ж вибирає читання сама. Буквально учора закінчила "Маргаритко, моя квітко" Крістіне Нестлінгер. На днях заходжу в її спальню побажати добраніч, а вона каже: "Мамо, я тобі зараз дещо почитаю, а ти поясниш". Приблизна цитата: "Він виявився імпотентом. Це була швидше психологічна вада, а не фізична". Я жахнулася: як пояснити, хто такий імпотент, дитині, яка досі вважає, що діти народжуються від поцілунків? "Це людина, котра не може мати дітей", – сказала я. "Умгу", – мугикнула Марічка. Я видихнула. Як виявилося, ненадовго...

Якщо хтось хоче запитати, для чого я ввела доньку в оману щодо того, звідки з’являються діти, одразу відповім: я ніколи не розказувала ніяких байок. Але й весь процес у деталях не описувала. Марічці було достатньо того, що тато мамі закидає насінинку, насінинка поєднується з маминою клітинкою і з цього росте дитинка. А як та насінинка туди потрапляє, то вже вона сама додумала.

Сценка друга

Я таки взялася читати "Маргаритку...", але, звісно, Марічку не наздогнала. У мене часу на читання обмаль, а вона, поки хворіла, від книжки відривалася тільки до свого ноутбука.

– Мамо, не читай далі, тобі не сподобається.

– Чому?

– Бо там про секс.

Ги. Мову відібрало. Що ж там таке пишуть про секс? І чому це моя дитина вважає, що мені нецікаво буде про це читати?! (Ну добре, ця думка прийшла значно пізніше.)

Ми з Ромою, з хихотінням підлітків, намагалися розколоти Марічку: що ж там таке написано про секс. Марічка мовчала і тільки знічено посміхалася, буцімто, ну ви наче самі не знаєте.

Зрештою, таки розкололася: Маргарита прийшла до свого хлопця і роздягнулася в його кімнаті, а коли через півгодини туди зазирнув тато, вона поспіхом вдягалася.

"Невже це все?" – думала я і намагалася придумати, коли ж я таки прочитаю цю книжку, щоб осягнути обсяг знань, отриманих Марічкою.

Сценка третя

Учора Марічка перед сном уже взялася за іншу книжку. Питаю:

– Ну як тобі?

Зморщила носа.

– Це ж тобі не про секс читати, – ущипнула я її, посміхаючись.

– Ну, мамо! Маргарита там тільки двічі роздягається!

– Двічі?!

– Так. Спочатку з одним, а в кінці – з іншим. Вона нарешті визначилася.

Трохи про книжку

Я прочитала лише півсотні сторінок, тому зараз напишу те, що зрозуміла з анотації та Маріччиних розповідей, а після прочитання допишу свої враження.

На початку книжки Маргариті чотирнадцять, вона досить товста, хоча й не має особливих комплексів із цього приводу. Їй подобається красунчик-однокласник Флоріан Кальб. Після зустрічі однокласників мама Маргарити ставить собі за мету схуднути (а у них вся сім’я – товстунці). Очевидно, Маргарита наслідує мамин приклад, бо згодом вона вже зовсім не товстуля і через два роки зустрічається одразу з двома хлопцями – тим самим Флоріаном, який їй подобався ще з початку книжки, і з Гінцелем, хорошим спокійним хлопцем, якого вона сприймає як друга. Але саме його вона вибере у кінці. Так, саме Гінцель – той другий, перед ким вона роздягалася.

Звісно, книжка не лише про Маргаритині сумніви щодо хлопців. На її сторінках розгортається справжня сімейна драма. Тато не схвалює маминого бажання худнути і працювати, щоб мати свої власні гроші. Гансик, молодший брат Маргарити, стає на татів бік. Батьки розлучаються і ділять дітей, але через деякий час знову сходяться, щоб жити разом. А взагалі, раджу вам почитати книжку самим – вона читається легко, написана з гумором, так що задоволення від занурення у світ підлітків гарантоване.

Трошки про школу

Давно не було дописів без «картинок», а про школу я збиралася написати ще з початку навчального року, тож тепер буду втілювати задум.

Я вже писала, що у США молодші класи веде не один учитель, а щороку різні. І, звичайно, у кожного вчителя є свої особливості роботи з учнями. Про них я здебільшого й писатиму сьогодні.

Місіс Сік перед початком навчального року усім своїм учням прислала листи на веселенькому папері з мавпочками. Вона вітала новий клас, писала про те, що вони вивчатимуть протягом року, що треба повторити перед заняттями, і нагадувала, коли треба принести до школи канцтовари. Особисто мені сподобався такий початок. Крім того, не так часто сучасні діти отримують паперові листи.

І то був не єдиний лист від учительки. Вона щодня робить коротенький запис про те, що діти робили у школі, а в п’ятницю школярі приносять роздруковані учительські нотатки додому. Таким чином батьки знають, що відбувається на уроках, навіть якщо діти не розповідають. (Марічка усе частіше на питання: «Як справи у школі?» відповідає дуже лаконічно: «Добре». І не завжди вдається випитати деталі.) Окрім записів про зроблене за тиждень, місіс Сік пише про плани на наступний тиждень: які коли тести, контрольні тощо.

На відміну від українських шкіл, в американських більшість вправ пишуть не в окремих зошитах, а на листочках, які виривають із зошитів із завданнями. Мабуть, учителям так легше перевіряти – я не знаю.

Минулі роки Марічка щодня приносила зі школи якісь папери. А місіс Сік передає їх раз на тиждень – у четвер – щоб можна було переглянути усю роботу за тиждень. У четвер же в учнівських папках з’являється жовтенький листочок, де батьки мають поставити галочку і підпис. Пропонується кілька варіантів відповіді: «Я задоволений роботою своєї дитини за цей тиждень», «Переважно задоволений роботою своєї дитини за цей тиждень», «Я не задоволений роботою своєї дитини за цей тиждень» і «Зовсім не задоволений роботою своєї дитини за цей тиждень, хочу зустрітися з учителькою».

Цей жовтенький папірець ми підписуємо раз на тиждень, а от у щоденнику підпис батьків має з’являтися щодня. Якщо за якийсь день немає підпису, там з’являється запис від учительки: «І тут також підпишіться, будь ласка».

Як і минулого року, з успішністю дитини (тільки своєї) можна ознайомитися онлайн. Там же можна оплатити вартість підручників і обідів. Якщо хтось пропустив уроки, батьки одразу отримують електронного листа, де їх повідомляють, яку саме частину дня пропустила їхня дитина. Так що прогуляти уроки не так просто.

Не пам’ятаю, чи писала я про те, що школа працює над тотальною комп’ютеризацією навчального процесу. Сьомий клас може брати свої ноутбуки і додому, а учні п’ятого-шостого класів працюють на уроках, але за кожним закріплений певний лептоп. Але і в Маріччиному четвертому класі багато занять відбувається за комп’ютером. На математиці вони періодично працюють із навчальним сайтом, де треба зробити певну кількість завдань різних типів (графіки, дроби, множення, віднімання тощо), щоб перейти на наступний рівень. Вчаться також швидко набирати (http://typingclub.com/). Правопис тренують на spelling city – вводять слова зі свого списку, а програма потім пропонує різні вправи, де треба використовувати ці слова. Головне у цьому, як на мене, індивідуалізований підхід – кожен просувається по мірі своїх можливостей. Хтось може довго товктися на одному рівні, а хтось перестрибувати, як по сходинках, але при цьому ніхто не тягне нікого вниз.

Маріччин клас до зимових канікул насолоджується привілеєм четвертокласників: вони в їдальні роздають їжу. Чергують по четверо протягом тижня. Марічка вже відчергувала і дуже тішилася, що їй пощастило бути на роздачі півтора тижні, бо на неповний не хотіли ставити нову зміну. Вона здебільшого накладала фрукти: «Собі і друзям я клала трохи більше». Окрім задоволення від процесу, діти ще й отримують гроші. Точніше, не зовсім гроші. У дні свого чергування вони отримують ланч безкоштовно.

До речі, про ланч. (Може, і не зовсім до речі.) Сиділи ми якось за вечерею, а Марічка запитала Рому: «Тату, а за кого ти збираєшся голосувати?» – «Я ще не визначився. Ти хочеш мені щось порадити?» – «Ну, не знаю. Минулого року Мішель Обама зробила нову програму харчування у школах. І нам тепер не дають десертів», – ображено заявила Марічка. Так підставила чоловіка! Звісно, Мішель дбає про те, щоб харчування стало здоровішим. Хоча, як на мене, продумано слабенько: чізкейків і морквяних тортиків дітям не дають, зате чіпси нікуди не поділися. Невже чіпси здоровіше за чізкейк?

На цьому поки що буду закінчувати свій допис, бо от-от прокинеться Юля, і мій комп’ютерний час закінчиться. Вибачайте за сумбурність викладу думок – це від нестачі часу. Сподіваюся, не буду зникати надовго. І чекайте нові порції «картинок»!

Зелене

Так, отак-от просто: зелене. Ну не придумала я іншого заголовка :)
Справа в тому, що я нарешті добралася до своїх папірчиків-дирокольчиків і трішки потворила. Сьогодні хочу показати зелену листівку, на яку мене надихнуло завдання "Поєднання" блогу "Штампи з любов'ю".



Виявилося, що у мене чимало зеленого паперу різних відтінків і з різними візерунками. А один я додатково задекорувала - проштампувала зелені листочки. І саме деталі з цього паперу мені подобаються найбільше. Це середній квадрат унизу і дирокольні метелики.

За умовами завдання, листівка має бути в зелених тонах, і лише одна деталь - іншого кольору. Я одразу знала, що тим "іншим" буде рожевий, бо мені подобається поєднання зеленого з рожевим, от тільки не могла вирішити, що саме це буде: метелик, стрічка чи ґудзик. Ґудзик виграв:

За вікном осінь. Усе жовто-червоне. А мені затишно, бо зараз біля ноутбука стоїть зелена-зелена листівочка. Хоча тішитиме мене вона недовго (зрештою, я ж не для себе роблю листівочки!), скоро полетить до кумасі, бо наближається її день народження. Сподіваюся, Альонці також сподобається шматочок теплого зеленого літа посеред холодної похмурої осені.