Напередодні Нового року зібралися нарешті у кінотеатр, вперше тут, у США. Кінотеатри здебільшого розташовані у торгово-розважальних комплексах, таких собі містечках у місті, де можна і скупитися, і поїсти, і порозважатися на славу.
Сам кінотеатр, який ми відвідали, також величезний – 17 залів. Заходиш, бачиш кілька кас, трохи далі – купа віконечок з поп-корном, картоплею фрі, спрайтами, колами тощо… Дорослий квиток коштує $8, дитячий – 7, на дообідні сеанси у п’ятницю, суботу й неділю – 6. Якщо ви зібралися у зал з технологією 3D або Imax, додайте ще 3 або 4 долари до вартості квитка.
У грудні ми ходили усією сім’єю на новий діснеєвський мультик «Принцеса і жаба». Не буду переказувати сюжет, хто захоче, сам подивиться або уже переглянув. Скажу лише, що, як на мене, переборщили трохи з темними силами. Хто дивиться мультики про принцес? Досить обмежена категорія дітей – дівчатка 3-8 років. То хіба у такі фільми можна вводити чаклунів вуду, які спілкуються з потойбічними силами? Звичайно, у кожній казці є злий персонаж, але ж він має відповідати віку, на який розрахована ця казка. Можливо, я розумію, для чого сценаристи створили такого персонажа – аби охопити більшу аудиторію. Але підлітків, які можуть цікавитися вуду, навряд чи зацікавить історія про принцес і жаб… Одним словом, мені здається, це явний промах творців мультика. Та й взагалі, спроба ввести ще одну принцесу до сонму класичних діснеєвських принцес (Білосніжка, Попелюшка, Жасмин, Спляча Красуня, Русалонька, Бель), виявилася не дуже вдалою. Є ще, правда, Мулан і Покахонтас, але вони також не «дотягують» до решти. Звичайно, давно пора було придумати історію про чорну принцесу (а то що за така принцесяча дискримінація?), але якось не дуже переконливо вона виглядає… Мультик гарний, яскравий, добрий, але аж ніяк не претендує на класику, попри благородні задуми своїх творців. У магазинах за кілька місяців до його виходу з’явилися дитячі сумочки, шапочки, піжами тощо з зображенням принцеси Тіани, але навряд чи цій чорношкірій милій дівчині вдасться перестрибнути Попелюшку чи Жасмин, які красуються на всіх можливих і неможливих дівчачих аксесуарах. Хоча… чорній частині Америки вона, певне, припаде до душі…
Але повернуся на деякий час до кінотеатру. Йдучи в кіно з дитиною, важко, ні, не так: неможливо оминути кіоски з їжею та напоями. Зрештою, це було передбачувано, тому ми купили великий поп-корн і лимонад. У кінотеатрі діє акція: хто купує великий поп-корн чи великий напій, може цього дня ще раз наповнити свій пакет чи стакан. «Гарно!» – скажете ви, але ви собі не уявляєте американських розмірів! Ми купили великий поп-корн, з наміром наповнити пакет ще раз після фільму, але подужати його було дуже непросто, навіть утрьох. Сказати «великий» – нічого не сказати. Я здалася перша, коли повітряної кукурудзи зменшилося десь на третину. Рома з Марічкою виявилися настирнішими і продовжували боротьбу з поп-корном. І хоча героїчними зусиллями до закінчення сеансу кукурудза таки була здолана, бажання ще раз наповнити пакет не виникало.
Основна відмінність американських кінотеатрів від українських – квитки без місць. Де хочеш, там і сідаєш. І добре, коли людей небагато, бо коли збирається натовп, – вибір невеликий… На перегляді мультику зал був заповнений максимум на третину, а то й менше. Так що проблем з місцями не було, хоча ми й прийшли зараніше. Коли ми йшли до свого залу, проходили повз велетенську чергу, що чекала на «Аватара» (це при тому, що фільм Кемерона йде не в одному залі!). Люди приходили аж за годину до початку сеансу! Але це була друга половина дня напередодні Нового року.
Коли ми через тиждень знову завітали до цього ж таки кінотеатру по квиточки на «Аватар», були дуже здивовані. Кінотеатр ще взагалі був порожнім, та й усе розважальне містечко ніби вимерло – не видно було ні людей, ні машин… Ми даремно поспішали, бо на ранковому сеансі було лише десяток глядачів.
Не буду детально зупинятися на фільмі – хто хотів подивитися, уже подивився або незабаром подивиться; хто хотів написати про картину – уже написав. Та й я не є великим знавцем кіно, можу говорити лише про свої суб’єктивні враження.
Це був перший мій перегляд кіно у 3D-залі, але аж ніяк не останній. Враження просто неймовірні! Сніжинки, які хочеться зловити, коридор, що виходить прямо в кінозал, зброя, яка, здається, от-от торкнеться твого носа. Усе видається таким близьким і реальним, ніби відбувається зовсім поруч. Сюжет непримхливий, але світ, створений Кемероном, просто вражає своєю чарівністю. Картинка настільки яскрава й дивовижна, що глибокі занурення у психологію чи філософію видаються зайвими. Остання репліка адресована тим, хто закидає режиссеру відсутність глибини і поверхневість. Та й сюжет насправді класичний: боротьба добра і зла, бажань і обов’язків, а перемагає, звісно, любов. Любов не лише у значенні стосунків осіб протилежної статі, а любов до життя і всього того, що воно нам дарує.
Дві з половиною години пролетіли як мить, а те, що фільм був англійською, абсолютно не відволікало і не заважало. Зрештою, мені здається, його можна дивитися і зовсім без слів… Адже не слова там головне… Не знаю, наскільки вдалим є український і російський дубляж, але в оригіналі голоси ідеально підходять своїм персонажам.
Мабуть, на сьогодні все…
Немає коментарів:
Дописати коментар