Сніг – радість чи стихійне лихо?

Миколай зробив подарунок на славу – усю ніч, день і ще одну ніч падав сніг. Звичайно, для деяких штатів сніг не дивина (як наприклад Міннесота, Вашингтон), а в деяких взагалі цілий рік літо (Флорида, Каліфорнія). Але в середніх широтах, де знаходиться Меріленд, сніг не такий і частий гість, а якщо й буває, то невеличкий і за день-два тане. Та не так сталося цього разу. Кажуть, таких заметів тут не було шістдесят років. Снігова ковдра вкрила землю десь на півметра.

Машини скидалися на снігові горбочки. Переважно усі сиділи по хатах, і тільки деякі дітлахи з’їжджали з гірок на санчатах, і ми з дикими криками качалися по снігу і гралися в сніжки.
Коли сніг припинився, люди повисипали з будинків, як мурашки з мурашника, і взялися відкидати сніг. Кожен розчищав доріжку до дому і тротуар біля свого будинку. Таким чином виходить, що весь тротуар розчищений.
Траси і головні вулиці розчищають одразу, по них їздити не проблема, а от бічні маленькі вузенькі вулички так і лишаються засніженими. Правда, проїздила машина і посипала дорогу сіллю, але особливого результату це не дало. Сміливці на джипах їздили і в снігопад, чи, може, вони керувалися не сміливістю, а голодом? Дуже неприємно бути зачиненим у власному будинку, без запасу продуктів і можливості вибратися на закупи… На щастя, нам це не загрожувало. Кілька разів ми виходили побавитися на снігу, а нові й нові пухнасті білі комочки тут же притрушували наші сліди. Решту часу ми спостерігали за польотом сніжинок крізь скляні двері. Що може бути краще – сидіти у теплій кімнаті, пити гарячий чай і дивитися, як народжуються сніжинки, як мандрують від неба на землю, як влягаються нарешті, створюючи дивовижні візерунки.
Коли ми ліпили снігову бабу, на подвір’я вийшла сусідка. Здригаючись від холоду, сказала, що вискочила спеціально, щоб сфотографувати нас зі сніговиками: «Ні, це не для мене. Мені подобається сидіти вдома і дивитися на зиму, а ви, я бачу, отримуєте від снігу задоволення».
У процесі отримання задоволення ми перетовкли сніг у внутрішньому дворику і перед будинком з боку вулиці. То не виглядало б дивним, якби усі сусідські подвір’я не були білосніжно недоторканими. Хіба десь пташка чи якийсь звір лишили кілька слідів. До речі, про звірів. Після того, як нарешті припинився сніг, і ми ще не стоптали його вздовж і впоперек, наше подвір’я могло бути ілюстрацією до віршика:
«Уранці біля хати – малесенькі сліди.
Зайчаточко вухате приходило сюди.
Стояло біля хати, ступило на поріг,
Хотіло нам сказати, що випав перший сніг».
От тільки ми не впевнені, чи то було зайчаточко, чи якийсь єнот чи опосум. Рядочок слідів тягнувся від сітки, що розмежовує подвір’я, потім зникав під снігом, а через пару метрів знову виринав поблизу сітки. Очевидно, якесь звірятко шукало собі щось попоїсти… А білки у таку погоду носа не потикають зі своїх теплих домівок, вони вилазять шукати заховані чи загублені жолуді, коли пригріває сонечко, і стовпчик термометра показує хоч пару градусів тепла.
Справжній стрес від таких погодних умов отримав і наш кіт. Коли він черговий раз збирався вийти надвір, його охопив шок! Очі зробилися величезними, вуса смикалися – і він зі швидкістю світла дременув від дверей. Бідолаха сподівався, що це швидко мине. Але щоразу, як він підходив до дверей, усе повторювалося: нажахані очі, нервове смикання лапи, і кіт не піддавався на вмовляння вийти хоч на хвилинку. Потім сідав перед скляними дверима і великими очима дивився на змінений світ. Лише коли розчистили доріжку перед будинком, кіт наважився. З третьої спроби. Видно, йому дуже треба було, раз він таки переміг себе і вийшов.
Але поки що з моєї оповіді не дуже зрозуміло, чому ж сніг – стихійне лихо. Тому що через снігопади зачиняють школи і університети, багато компаній також не працює. Цього разу можна сказати, пощастило, бо сніг був на вихідних, і до понеділка основні дороги були розчищені, тільки на бічних вуличках лишалися накатані ковзанки. Але і в понеділок частина університетів усе ж була зачинена, а школи – цілих три дні, аж до самих канікул. Воно то й непогано, що канікули вийшли довші, але якраз у ці дні мали відбуватися передріздвяні заходи.
У понеділок треба було рятувати поштаря, машина якого застрягла у кучугурах. Також у понеділок ми вибралися на пошту, щоб встигнути відправити новорічні вітання в Україну, бо у суботу, через снігопад, не могли цього зробити. І у той таки понеділок вирішили, що не будемо нікуди виїздити, доки не зійде сніг, дуже вже слизька дорога. Краще пограємося у сніжки. А як витовчемо весь свій сніг, підемо до сусідів. :)