Учора ми ходили в цирк. Але не такий цирк, до якого звикли, – з дресированими звірятами та клоунами. Канадський цирк Сонця – Cirque du Soleil – дарує своїм пошановувачам дивовижні акробатичні шоу. Ми відвідали виставу «Тотем», яка розповідала про процес еволюції життя на Землі. Можливо, асоціації не завжди були очевидними, та тим цікавіше – кожен сприймав видовище по-своєму. А видовище було просто розкішним! Звісно, це невдячна справа – описувати словами те, що треба бачити, та я все ж спробую. І ще шкода, що не можу підкріпити свою розповідь фотографіями, бо на виставі заборонена фото- і відеозйомка. І це правильно. Бо, по-перше, спалахи відволікають артистів, а по-друге, глядач пропускає безліч цікавих моментів, ховаючись за об’єктивом і намагаючись піймати гарний кадр.
Ну що ж? Починаємо? Вмикайте уяву і спробуйте побачити те, про що я розповідатиму.
Коли ми зайшли у шатро і знайшли свої місця, то були трохи занепокоєні, бо на сцені перед нами було велике щось – чи то велетенська коричнева подушка, чи камінь. Невже воно там і лишиться? Та ні, не може бути, тоді половині залу не буде нічого видно. Шатро неймовірно велике, стеля – дуже високо. То тут, то там під стелею будки техніків. По залі розливається легка музика, тоненькими смужками в’ється димка, легенько хлюпочуть хвилі, хвилюється очерет.
Ми сиділи скраю у третьому ряду, і завдяки цьому могли бачити і те, що відбувається на сцені, і те, що діється на подіумі. На що тільки не перетворювався подіум протягом вистави! Але поки що це уособлення світового океану – по воді ходять легенькі брижі. Очерет стояв справжній, а поруч змінювалися голограми: вода, хвилі, що накочуються і відступають, піщаний берег…
Нарешті! Почалося! Під каменем-подушкою були приховані декорації та артисти. Уявіть собі напівсферу з купою перекладин і отворів різної величини. У цих отворах та на перекладинах звивалися істоти, схожі на інопланетних мешканців з фільму «Аватар». Вони уособлювали собою земноводних, і зелено-жовто-чорно-коричневі костюми справді були дуже схожі на шкіру амфібій. Двоє акробатів синхронно перекручувалися на перекладинах, робили сальто у повітрі, у польоті мінялися перекладинами. Одним словом, дух перехопило уже на перших хвилинах вистави.
Жаби щезли, напівсферу затягнула нагору людина-кристал – повітряний гімнаст у костюмі, покритому дрібнесенькими дзеркалами. На сцену у танці вийшов індіанець. Кружляючи й витанцьовуючи, він непомітними рухами підбирав обручі і творив із ними справжні дива. Ось він поєднав п’ять обручів у негнучку лінію – один рух – і лінія перетворилася на крила. Помахавши трохи крилами, індіанець став крутити по два обручі на кожній руці. І – о, диво! – обручі крутилися в різних напрямках! Наприкінці артист змайстрував з них кулю.
У цьому відео можна побачити не лише індіанця, а й шматочки інших номерів.
Поки індіанець творив дива з обручами, подіум перетворився на пірс, а на березі з’явилася рятувальна станція з трьома рятувальниками, вийшло кілька пляжників. Рятівники кидали один одному фрісбі, пляжник у зелених шортах дефілював зі своєю магнітолою, а щупленький італієць вирішив спробувати свої сили у гімнастиці – намагався піймати кільця. Трохи забігаючи наперед, скажу, що цей колоритний італієць – один із небагатьох комічних персонажів, щось на зразок клоуна, і він ще не раз з’явиться на сцені. І веселити глядачів він почав ще перед виставою, бо сновигав по залу, активно жестикулюючи і белькочучи щось італійською (хоча особисто у мене є сумніви щодо мови, бо там неодноразово пробігали й російські слова, хоча, можливо, це зроблено навмисно).
Італієць теліпався на одному кільці, активно дригаючи ногами і розгойдуючись, щоб піймати інше. Піймавши – упускав перше. Дригався він доти, доки його не побачили рятувальники. М’язисті хлопці потягли його геть, а на сцену вийшли два пляжники і стали хизуватися одне перед одними своїми вміннями робити різноманітні трюки на кільцях. Потім на пляжі з’явилася ще одна дійова особа – красуня у рожевому. Правда, як на мене, її красі трохи заважала надлишкова кількість кубиків пресу. Але інакше й бути не могло, бо вона також полізла на кільця і показала здивованим хлопцям, що й дівчата багато що можуть.
Рома, як колишній гімнаст, сказав, що не так часто трапляється, що жінка займається на кільцях.
Що уособлювала собою ця сценка? Сучасну цивілізацію? Можливо. Але ранувато – одразу після земноводних. Після того, як Рома сказав, що на сандалях одного з рятівників бачив крильцятка, як у давньогрецького бога Гермеса, ми вирішили, що ці м’язисті хлопці – уособлення давніх всемогутніх богів.
Так, на чому я зупинилася? Поки пляжники показували свою майстерність на кільцях, щоб завоювати прихильність леді в рожевому, на сцену повернувся італієць з напомадженим волоссям і покликав чарівну білявку. Бідні хлопці ледь щелепи не погубили, коли побачили, до кого пішла та красуня.
Наступна з’ява – якесь плем’я з темною шкірою, покритою хитросплетінням татуювань. Цікаво, що усе це – дивовижні костюми, які надзвичайно щільно прилягають до тіла – так, що не одразу зрозуміло, чи то костюм, чи все ж таки шкіра. Навіть на оголеному індіанцеві був тілесного кольору костюм – але це я помітила аж у кінці вистави, коли усі разом виходили на сцену.
Велетні з гронами бананів на головах за руки підтримували мініатюрних красунь, які височіли на одноколісних велосипедах. Допомігши їм з подіуму заїхати на сцену, велетні скромно відійшли вбік. На сцені тим часом коїлися неймовірні речі. Після кількох кіл дівчата познімали свої головні убори, і виявилося, що то ніякі не головні убори, а тарілки! Продовжуючи намотувати кола по сцені, вони по одній тарілці спускали собі на ногу, і ногою ж закидали тарілки на голову! Крутячи при цьому педаль лише однією вільною ногою!
Особисто для мене це неймовірне диво! Я й на двоколісному велосипеді їздити не вмію, а тут мало того що одноколісний, та ще й з сидінням десь під небесами, так ще й лише однією ногою!
Це все була лише розминка! Згодом дівчата стали закидати ногами тарілки одна одній – і вправно ловити. Потім – четверо по черзі кидали усі свої тарілки п’ятій дівчині. Далі – одна по черзі закидала своїм подругам: спочатку – вперед, а потім – назад через плече! І вони усе зловили!
Подіум тим часом перетворився на інопланетний корабель, з якого вийшло двійко довгоногих інопланетянок. Інопланетні красуні-еквілібристки у біло-фіолетових костюмах руками і ногами розкручували квадратні ткані килимки. То лише руками, то лише ногами, то усіма кінцівками одночасно, а потім одна вмостилася на стілець, їй на ноги видерлася інша. Вони продовжували крутити і вертіти свої килимки. Апогеєм номеру було таке: «верхня» гімнастка трималася за ногу «нижньої» лише за допомогою шиї та однієї руки. Шість вільних на двох кінцівок продовжували крутити килимки. Отакі-от вони, інопланетянки…
Не встигли біло-фіолетові дівчата відлетіти на свою планету, як по воді на човнику приплив рибалка і закинув на берег якір. Пластиковий якір упав прямісінько біля Маріччиних ніг. Вона навіть трохи злякалася. Рибалка – ще один комічний персонаж, який ще нагадає про себе.
Дзижчить муха. Рибалка пшикає на неї якимось дихлофосом, муха падає на дно човна. Рибалка піднімає дохлу муху величиною з долоню і насаджує її на гачок. Закидає вудку. Незабаром вудка починає смикатися – клює! Рибалка намотує волосінь, на гачку – целофановий пакет. З кулька він витягає пакет молока чи кефіру. Відкручує кришечку, кривить носа, але п’є. Потім відкриває пакет повністю – там пляшка з якимось міцним напоєм. Витягає з кулька лоток яєць. Кульок пов’язує собі на шию замість серветки. Розводить у човнику вогонь, підкидаючи у нього поламані весла. Намагається розбити яйце. Яйце вперто не розбивається. Рибалка виявляє, що воно гарно підстрибує на дні каструлі, бо то взагалі не яйце, а тенісний м’ячик. Глядачі тим часом виявляють, що у рибалки і на плечах, і на черевиках маленькі каструльки. Він виходить на сцену і починає відбивати м’ячик то плечима, то стопами, то каструлею, що у нього в руках. І одного разу відбиває м’ячик аж у зал. Горе-рибалка довго не сумує. Він знімає кульок з шиї, робить з нього пташечку. Пташечка махає крилами, видає якийсь звук, і з неї випадає яйце! Щасливий рибалка повертається у човник, смикає за ланцюг, намагаючись знятися з якоря, та на кінці ланцюга виявляється не якір, а корок! Вода, ніби з ванни, з шумом витікає у відкритий отвір, переляканий рибалка швидко тікає, загрібаючи веслом.
На осушену землю вибігає мавпа. Не звичайна, просто дивовижна мавпа. Вибігає вона на руках, які імітують ноги, ногами махає у повітрі, ніби руками, а голова – на попі. За нею сунуть й інші мавпи, а ще – неандертальці. Дуже неприродно виглядає у цій компанії чоловік, вдягнутий у строгий діловий костюм, який явно поспішає на ділову зустріч. Мавпи перепиняють йому дорогу, ганяються за ним. І от на сцені перед глядачами вибудовується послідовний еволюційний ланцюжок від мавпи до людини. Мавпи разом з неандертальцями знову нападають на чоловіка, роздягають його, він піднімає якусь палицю і женеться за ними. Мавпи тікають, а чоловік натикається на своїх бізнес-партнерів, які дуже здивовані його виглядом. Поки чоловік намагається вдягнутися, знову налітають мавпи. Цього разу вони здирають куртки з новоприбулих. Чоловік знову проганяє їх. Його ділові партнери тим часом розпаковують свої валізи, витягають звідти шести і починають своє шоу. Вони крутилися на шестах і по одному, і по двоє, видираючись нагору не гірше, ніж це зробили б справжні мавпи. Не раз зала затамовувала подих від страху та зачудування, хоча ми й бачили, що гімнасти працюють зі страховкою. Чоловіки були різного віку та статури. І зовсім юні стрункі хлопці, і статечні мужі з невеликими пузцями, які, втім, не заважали їм шустренько видряпуватися на шести та показувати фігури вищого пілотажу.
Так виходить, що описувати акробатичні номери набагато важче, ніж комічні. Або треба знати багато спеціальних термінів, що непосвяченим усе одно мало про що скажуть, або просто передавати своє захоплення. Не хотілося б, щоб склалося враження, що комічні номери задавали тон усій виставі. Акробатичні трюки просто неймовірні! Саме тому їх дуже важко описати словами. Від захвату просто бракує слів…
Це ще не кінець! Далі буде…
