Цікавинки про дитинку

Випуск № 12 (жовтень-листопад)

- Я – людина, мама – людина, Малічка – людина, тато – чольовік і кіт – чольовік. (як варіант – хльопчик)

***

-      Мамо, дай мені шьоколядку.

-      - Ти вже сьогодні свої цукерки з'їла.

-      - Мам, шьоколядка - це не цукелка!

І чого у нашій сім'ї всі так люблять прискіпуватися до слів? J***

На кухні ріжу овочі, Юля поруч носиться з лялькою: "Бозя мій! Ну шо ти мені гольову молочиш? То тебе в кошик посадити, то витягти..."

Так смішно, коли впізнаєш в її репліках себе чи Рому, чи Марічку. Правда, авторам не завжди смішно... Пробує Юля "запустити плогламу" на своєму ноутбуці, щось у неї не виходить. "Шо за фугня?! Ну шо за фугня?"

***

Сидимо якось в кафешці. Юля жує кругле тістечко на паличці, обваляне у крихтах льодяника. Марічка - лимонний пиріг. Хто що вибрав, те і має.

Марічка пропонує Юлі шматочок свого пирога, та відмовляється. Тоді Марічка питає, чи Юля дасть їй спробувати своє тістечко. Та киває.

Через пару хвилин.

- Юля, дай куснути тістечко.

Юля, обурено:

- Милічко, ні! Там мої міклоби!

- То нічого. Я не боюся.

- Ні, Милічко! Там міклоби!

- Ну, то залиш мені трошки.

Юля невблаганна. Марічка ображена.

- Юля, але ж ти мені обіцяла...

Мені стає шкода старшеньку. Обіцяю, що наступного разу вона отримає таке саме тістечко, але Марічка обертає ситуацію на свою користь і без мене.

- Ну, раз ти не даєш мені тістечко, хоча й обіцяла, то не гратимешся на моєму телефоні, хоча я й обіцяла.

Реакція була миттєвою - Юля простягнула все, що було на той момент на паличці, тобто більше, як половину. Але Марічка великодушно сказала:

- Та ні, мені трошечки лиши.

На жаль, з самою Марічкою цей трюк уже не спрацьовує...

***

Вечір. Тато прийшов з роботи і сів за комп’ютер. Юля стоїть біля вбудованої шафи:

-      Тату!

-      Га?

-      Тату, йди сюди! Я тобі хочу шось показати.

Тато слухняно піднімається і йде до Юлі. Юля тицяє пальцем у коробку з конструктором:

-      Тату! Коли налешті ми збелемо шось із констлуктола?

Тато одразу якось меншає, ніяковіє, а потім урочисто обіцяє:

-      На вихідних.

-      Доба!

***

Юля взагалі до всього дуже серйозно ставиться. Коли їдемо на закупи, намагається все контролювати:

-      Мамо, адад не забула?

-      Ні, Юльцю, виноград написала в список.

-      Яке там мені печиво подобалося?

-      Маєш на увазі пряники?

-      Так, пляні.

(Юля взагалі вже всі слова правильно вимовляє, тільки з «л» замість «р», але виноград досі «адад», і пряники чомусь охрестила «пляні».)

Пляні таки забули купити. Правда, наша позитивна дитина оглянула покупки і побачила щось схоже.

-      Мамо, нічого, ось інші пляні.

Моя ти киця. Правда, коли киця не в гуморі, краще всім ховатися…

А ще забули купити підставки під ніжки дивана. І з цього приводу Юля сказала татові таке:

-      Я ж вам двічі (двічі!) нагадувала!

Тато слухняно сказав:

-      Добре, сьогодні ж куплю через інтернет.

-      Доба.
***
Говоримо по скайпу з бабусею і дідусем. Зайшла мова про шоколадки. Дідусь питає Юлю:
- Які ти любиш шоколадки - маленькі чи великі?
Юля:
- Шоколадні!
То, звісно, треба було чути інтонацію - типу що за дивні питання? :)
 

Ну а насамкінець трішки фоток.

Отак Юля з котом миють посуд :)

А так ми читаємо. Юля приносить книжку, сідає біля мене. Тут же приходить Карамелько - і собі вмощується слухати...