Один день із життя Юлі. Замальовка

Настав той час, коли з Юлиних уст сиплються всуціль перли. Можна просто ходити і записувати. Щоправда, то поки що не історії (ех-ех, як шкодую, що майже не лишилося Маріччиних історій, а вона ж цілу країну вигадала, та я тоді ще була молода та зелена – здавалося, що не забудеться…), але часом як видасть щось – хоч стій, хоч падай. Спробую відтворити учорашній день, він видався багатим на цікаві вислови.

Уранці Юля прокинулася і стала розповідати про сусідську дівчинку Кейлін.

-      Кейлін ходи ночі вузі (Кейлін ходить уночі на вулицю).

-      Та ні, Юля, уночі Кейлін спить, – заперечуємо ми з Ромою.

Юля стоїть на своєму:

-      Кейлін уночі ходи вузі!

-      І що вона там робить?

-      Гає мама і пес (гуляє з мамою і псом).

Треба сказати, що у сусідів справді є пес. Тож історія виглядає майже правдоподібно.

-      Кейлін кажьє песу: но-но-но! Будь чема! (тобто будь чемний).

За версією Марічки, Юля була права, бо Кейлін з мамою і псом гуляли, коли вона лягала спати, та нам з Ромою це видалося просто кумедною вигадкою, а не правдивою історією.

За обідом їмо борщ. Я якось Юлі пояснювала, як розрізняти, де права рука, а де – ліва. Казала: у якій руці ложка – та права. Це так, передісторія. Так-от, їсть Юля борщ. Тримає ложку, як і має бути, правою рукою. До нас приєднується тато, приносить хлібні палички.

-      І мені палю, – просить Юля. Тато дає. Юля бере її в праву руку, а ложку перекладає в ліву і продовжує їсти. Кажу:

-      Юля, переклади ложку в праву руку, тобі буде зручніше.

Юля піднімає ліву руку з ложкою і каже:

-      Це – пава!

Потім піднімає праву:

-      То – іва!

Усе логічно, що тут скажеш, навіть нічого й не заперечиш… Тим паче мама сама казала: в якій ложка – та і права…

Після обіду Юля з Марічкою і Маріччиною подружкою Кейтлін гуляла на подвір’ї. Потім їй набридло, і вона повернулася додому, а дівчата лишилися надворі. Юля спостерігала за ними з вікна. Потім пішла по печиво – і побачила Марічку і Кейтлін з іншого боку будинку.

-      І там Мімі! – сказала вона здивовано.

Коли верталася з печенюшкою, побачила Марічку і Кейтлін на подвір’ї сусідів, які живуть через дорогу. Там стоїть великий батут, на якому постійно товчуться діти, і Юля любить за ними спостерігати.

-      Вжьє там Мімі! – знову здивувалася Юля. – Вжьє там ізе (лізе).

Трохи постояла, а потім голосно так:

-      Чого ізеш, Мімі?

Як виявилося, Юлина присутність біля вікна не лишилася непоміченою. Дітлахи питали Марічку, що то за голова постійно стирчить у нашому вікні – їм аж лячно. Марічка заспокоїла їх, що то всього лиш Юля спостерігає, бо їй дуже цікаво. Вона завжди зауважує, хто там стрибає – дівчата чи хлопці, великі чи малі. Не проходить повз її увагу, що вони поступово роздягаються (бо їм стає жарко) – це її найбільше обурює (чи захоплює? J )

-      Сьопа галяка! – показує вона мені. (Хлопчик голяка.)

Коли Марічка повернулася нарешті з гульок – одразу побігла в душ. І Юля, яка до того гралася собі зі своїми Міні, Дейзі та іншими качками-мишами, обурена полетіла в ванну:

-      Мімі, ні! Вазь! (вилазь) Я баднА! (я брудна) Ба вузі! (була на вулиці) Мені теба душь!

І так вопило це мале сонечко, що Марічка скоренько й вийшла.

Помившись, Юля у піжамі стояла на голові і демонструвала інші акробатичні трюки, які дивилися по скайпу бабуся з дідусем. Дідусь сміявся, а бабуся хапалася за серце. Повправлявшись, Юля попрощалася і сказала:

-      Будь чема, буся! (будь чемна, бабуся).

Дідусь обіцяв проконтролювати.

Та ви помиляєтеся, якщо думаєте, що після цього невгамовна акробатка нарешті пішла спати. Ні, вона пішла товктися на ліжко до Марічки, яка хотіла ще трохи почитати. Разом вони ганяли маму то по яблуко, то по воду, то по яблуко, то по воду. А вже остаточно зібравшись спати, Юля потягнула з собою і Маріччиного великого м’якого пса, Мані. Раніше Марічка спала з двома псами – Мані і Роджером. Але маленького Роджера Юля вже давно присвоїла, а тепер і перейменувала. Тепер він – Ковбаса. Коли Юля забирала Мані, ми запитали її, наскільки вона його бере.

-      На день, – відповіла Юля, притискаючи пса і цілуючи його в носа.

Надурила, бо сьогодні знову засинала разом з ним. Правда, замість нього віддала Марічці Ковбасу.