Озінь, Ему та мукин

За зимовими святами і канікулами, з тими ж таки святами пов’язаними, зовсім не було часу писати. Ну ні хвильки! Зате ми багато грали у настільні ігри і подивилися кілька мультиків. Тільки Юля вдень вкладалася спати – ми з Ромою та Марічкою одразу збиралися за столом у їдальні – і грали! Нові ігри (дякуємо Санті!), нові додатки до вже знайомих ігор – канікули були насичені. А тепер Рома з Марічкою роз’їхалися по школах-роботах, і поки Юля сопе у дві дірочки, я можу нарешті щось і наклацати. А вже назбиралося – аж руки сверблять!

Вам, мабуть, цікаво, що ж то за штуки такі винесено у заголовок? Зараз розповім, тільки не думайте, що знаєте щось про Ему. Це зовсім не австралійський страус, про якого ви щойно згадали.

Так-от, почнемо розшифровувати з першого слова. «Озінь» – це, звісно, день народження! Юля, ще не знаючи, яке ж це гарне свято, дуже на нього чекала. Ми за кілька тижнів до події говорили про те, що вона вдягне гарне плаття, отримає подарунки і буде задувати свічки та тортику. «Ві!», тобто «дві» – нагадувала Юля. «Озінь! Патті! Пф-пф! Сік!» Чомусь сік згадувався із таким самим захопленням, як і свічки з платтям, хоча сік Юля п’є щодня.

Свічки Юля задувала за сніданком – а чого тягнути? Двічі, бо їй сподобалося. А наступного дня – ще двічі: коли збиралися їсти тортик і разом із Ему.

То хто ж це – Ему? Більше не буду мучити вас і скажу: це дівчинка. І насправді її звати не Ему, а Ева, але Юля саме так вимовляє її ім’я. І, повірте, дуже важко стриматися, щоб і самим так само її не називати. :)

Ева з батьками приходила наступного дня після Юлиного дня народження. Вони гарно вдвох гралися під наглядом Марічки. Так що наша старшенька запросто може бути бебісітером. Бо ж возитися з сестричкою – то одне, а розважати двох малюків – зовсім інше. Марічка, правда, казала, що вони самі себе розважали, але це все одно не применшує її заслуг.

Коли Юлю питали, чим вона пригощала свою гостю, Юля з готовністю відповідала: «Кеки, сінкен, кем, сік». Перекладаю: крекери з шинкою, капкейки з кремом, ну і сік, куди ж без нього. Соком Юля залила собі плаття, тож мала змогу продемонструвати гостям ще одне. А потім розповідала: «Патті вікінь – сік, сє патті – кем!» Вкинула в прання плаття, бо одне залите соком, а інше запацькане кремом.

Ну а тепер розшифруємо останнє слово з заголовку – «мукин». Це мультик! Так, Юля потихеньку втягується… Ми довго трималися, але вже як один раз показали, то тепер вона вимагає мукина перед розмовою з бабусею. Я запускаю ноутбук, а Юля: «Баба – ні, мукин!»

Перший мультик, який Юля подивилася, Рома показував взагалі-то Марічці. За Юлиними словами, там було таке: кіт, плюх (впав у воду), ко (молоко), сьопа (хлопчик), міка (змійка), дядя і тьотя. Якщо врахувати, що замість кота був мангуст – то все правильно! Це був «Рікі-Тікі-Таві». Ще в одному мультику виявилася «сама мисі» (така сама миша – справді, для чого казати «такий самий», якщо можна скоротити до «самий»?). І в неї були «самі» патті, бакин (бантик) і цьоби (чоботи). Насправді у тієї миші, а це була Мінні, були туфлі, як і в Юлиної, яку їй подарувала Марічка.

Мабуть, про цю мишу варто написати окремо. Марічка пообіцяла Юлі, що як ми поїдемо по магазинах напередодні її дня народження, Марічка купить Юлі фею. І от ми зайшли у перший магазин (а взагалі того дня ми були на молі), ніби познаходили, хто що хотів, ідемо на касу, і тут Юля бачить мишу. Хапає її, обіймає, тулить до себе і розповідає про те, які у неї гарні патті, бакин, цьоби і пасін (памперс – так і не змогли переконати, що то у миші трусики). Усі розуміють, що виманити мишу не вдасться, і що буде великий скандал, якщо підемо без миші. Марічка каже Юлі, що купить їй Мінні, але замість обіцяної феї. Юля легко погоджується і цілує мишу. Ми їмо піцу (миша сидить біля Юлі), заходимо ще в один магазин одягу, а потім їдемо у супермакет (Target). По дорозі Юля б’є себе долонею по лобі (навчилася у Марічки) і каже: «Бін! Фей!» Можливо, хтось уже здогадався, що це означало. Якщо ні – перекладу: «Блін! Фея!» Ми з Ромою ледь стримували сміх, а Марічка образилася: «Юля, ми ж з тобою домовилися!» Наївна! Рома сказав, щоб Марічка знайшла якусь невеличку фею, і ми купимо її. Марічка запропонувала Юлі на вибір Рапунцель і невеличку ляльку-немовлятко. Юля вибрала немовля і якось пробувала ще раз нагадати про фею, але цього разу вдалося переконати, що це і є «ляля-фей». J

Ну і традиційно – словничок

Ма міця! – нема місця! Дуже популярне словосполучення, особливо часто вживається, коли Юля моститься спати, або ми всі разом валяємося на ліжку. Доця або вкладає у ліжечку песика, лялю, ведмедика і зайчика, а тоді свариться: ма міця! – або намагається залізти між мною і Марічкою – і їй також місця не вистачає.

Нозі – ніж, ножиці, ніжки – залежно від контексту.

Озі – ложка.

Фекин – светр і флейта (тільки не питайте мене, чому такі різні слова звучать однаково!)

Сьоки – щоки і шорти.

Ко – молоко.

Коки – колготки.

Мулі – малювати.
Дяку - дякую.

А взагалі, як якось зауважив Рома, Юля говорить, як іноземець, – складає докупи слова, абсолютно не зважаючи на граматику. Деякі слова вживає виключно у множині (як-то мисі, нозі), хоча вони й позначають однину. Дієслова говорить у тій формі, в якій найчастіше чує: кинь, їзь (хоча буває і «ззім, ам-ам-ам»), дай, цьий (читай). Тобто це переважно наказовий спосіб, а вживається і в інших ситуаціях.

От, наприклад, на днях, коли ми гуляли на вулиці, нас покликала сусідка і з вікна викинула у пакеті ганчір’яну ляльку для Юлі. Дитина потім розповідала: «Баба – кинь! – ляля – Юлі». Так, ще недавно Юля завжди казала про себе «я», а тепер майже виключно «Юлі».

Або таке: «Юлі цьий, Мімі цьий» – Юля читає і Марічка читає. Хоча може сказати і так: «Мама хоцє ванна, Мімі – ні!» Це Юля прийшла на горщик і виявила, що у ванні сидить Марічка, а Юля ж знає, що мама хотіла купатися.

Насправді, дієслова – то не найважливіше, як на Юлину думку. Можна запросто обійтися без них. От сьогодні Юля зі свого телефончика дзвонила татові: «Тату – дома – цяй!» Все зрозуміло, правда ж? «Тату, їдь додому! Будемо пити чай». Часом і справді здається, що ми використовуємо забагато зайвих слів. А можна ж просто підійти, обійняти і сказати: «Уууу! Сино-сино!» (Сильно-сильно!) Або спочатку стукнути когось (Марічку, бо ж вона досі не розуміє, що, якщо Юля зайнята, її краще не чіпати, бо спочатку скаже: «Ні, Мімі!» – а потім стукне), а потім, коли той хтось ображено закопилить губку, погладити і так ніжно-ніжно сказати: «Баць!» (вибач) – і цим отримати пропуск на нові капості.