Merry Christmas and Happy New Year!

Сьогодні, у переддень Різдва, покажу нарешті зимові листівочки, які вже полетіли до своїх адресатів. Хтось, можливо, уже й отримав. ;)

А ці ось простенькі, але мені дуже подобаються. Малюнки вирізані з каталогів подарунків до Різдва. Їх цього року стільки понасилали, як ніколи раніше. А стільки там усього класного! Але ж я зараз не про подарунки (про подарунки можна буде завтра поговорити - хтозна, може, Санта якраз звідти щось дітиськам і вибрав:) ), а про листівки.

 

Останні цього року зимові листівочки були такі:

Вітаю усіх з Різдвом і Новим роком!

Історія одного присипання

Рома з Марічкою повернулися пізно - ми з Юлею вже збиралися чистити зуби, читати і спати. Але які ж зуби, як тато прийшов!
Поки тато з Марічкою вечеряли, Юля розповідала про свій день, про кота і про дядька, який дав нам смоктунець (добра душа... Правда, спочатку спитав, чи мама дозволить, але що мама скаже, як у дитини очі вже горять, бо ж їй смоктунців удома ніхто не дає...). Потім умовила трошки подивитися мультик і навіть не сварилася, коли тато зупинив Ану напівслові. Зрештою, вдалося все ж таки почистити зуби - тато пообіцяв, що піде спати з нами і на підтвердження своїх слів скинув футболку. "Не сидітиму довго, бо змерзну", - сказав Юлі, віддаючи футболку. "Тепла", - втішилася Юля, притуляючи її до щоки.
Коли нарешті всі вляглися (навіть Марічка залізла на свій другий поверх і перестала крутитися), почалося найцікавіше. "Мамо, заспівай "У лісі темному". Я заспівала. Юля мені підспівувала і просила ще. Тричі.
Потім тато запропонував Юлі розповісти казочку про колобка. Юля втішилась. Мабуть, забула, що тато завжди розповідає казки на свій лад. А я люблю ці несподівані інтерпретації і Ромині коментарі. Так-от, бабуся з дідусем, скупившись у супермаркеті, вирішили спекти щось цікавеньке. І бабуся запхала у тісто m&ms. Тож коли витягла колобка, він сказав, що він хитрий, бо у нього m&ms замість мозку, та й покотився собі. Про те, що сталося потім, тато пообіцяв розповісти Юлі іншим разом, а дідусь сказав бабусі ставити розігріватися піцу, раз колобок утік. Уже потім, коли тато заснув, Юля сказала, що він дивно розповідав казку, і попросила розповісти ще раз.
Але поки тато не заснув, він запропонував Юлі розповісти про нашу сім'ю. Мама, сказав тато, про всіх дуже турбується. Вона дуже правильна, дисциплінована і любить усіх шикувати. "А тато?" - запитала я. "А про тата - наступного разу".
Юля продовжувала перелазити через нас туди-сюди, товктися по головах, тулитися до нас і постійно примовляти: "Мммм! Я тебе люблю!" Ну як тут розсердишся? Лиш у голові: а хотіла ще те зробити, те почати писати, а оте відправити нарешті кому потрібно... Або хоч серіальчик подивитися... Потім пункти плану подумки викреслювалися один за одним.
Останньою татовою ідеєю було рахувати звірят. Він навіть віршики складав. Спочатку про овечок, потім - про козликів, далі - про цапків. Помилкою було те, що на десяти Рома зупинявся, а Юля тут же підкидала нову звірину для рахунку. На свинках, здається, тато здався - заснув сам.
А ми ще про колобка поговорили, а потім Юля дала мені завдання: "Пло тигла. Де йому енциклопедії наступають на ногу". І тут я зрозуміла, що мені капець. Пів на одинадцяту - голова вже не кумекає, а тут таке завдання. Коли Юлю не розуміють, вона може кілька разів повторити, а потім ображається: губи надуває, але може статися й буря. А дитина все ж таки сонна, та ще й збуджена татовим і сестриччиним поверненням. Я готувалася до бурі, але пробувала все ж намацати шлях до відповіді. "Наступає на ногу? Але ж то про носорога! Носоріг носорогу наступає на ногу..." - процитувала я віршик з абабагаламагівської абетки, хоча розумла, що це не те, бо ж має бути тигр. "Ні! Не носоліг!" Згадала, що останні два дні читали "Коти проти собак" - цікаві факти про одних та інших, і там таки був тигр! Спитала: "Маєш на увазі книжку про котів і собак?" -"Ні". Я знову приготувалася до вибуху, але Юля сказала: "Татові наступають на ногу". Юху! Я здогадалась! Це чудовий вірш Мар'яни Савки "В зоопарку". Там, зокрема, є таке:
"Татко збирається довго з думками,
за енциклопедіями, словниками,
щоб відповідь дати на вічне "чому?",
а вони наступають на ноги йому..."
Я, звісно, і не здогадувалася, що на ноги татові наступають енциклопедії... До чого тут тигр? А ні до чого! Але у вірші є рядки про лева і левицю. Тигр, лев - чи не однаково, якшо татові на ноги наступають енциклопедії?
Вірш я згадала. На початку трохи заплуталася, але Юля не зважала. Я розв'язала її ребус, тож вона заспокоїлася і здавалася вже зовсім сонною. Ще кілька маршрутів туди-сюди між ліжком і ліжечком, і Юля, влігшись нарешті, попросила: "Хочу "Колискову для мишенятка". Це також вірш Мар'яни Савки з книжки "Чи є в бабуїна бабуся?" Я його пам'ятаю ще відтоді, як читала Марічці, і дуже люблю. Тож тут уже я не плуталася і не зупинялася, аж поки оченята нарешті заплющилися, а носик розмірено засопів. П'ятий - контрольний - раз, і я нарешті можу видихнути. Справилася. А якось було таке, що, розповідаючи "Рукавичку", тричі вирубалася. А Юля мені: " Мамо, це ще не все! Мамо, це ще не кінець!" А сьогодні навіть записати встигла.

Веселі хатки

Нечасто вдається зібрати всіх разом, щоб щось змайструвати. Особливо наприкінці року, коли в Марічки додаткові заняття на танцях, а в Роми насуваються іспити... Та все ж на "індичих канікулах", коли майже вся індичка була з'їдена, ми всі вмостилися майструвати хатки для Юлиних звірят. А майстрували ми їх із рулонів з-під туалетного паперу, які заздалегідь пофарбували.
Юля дуже активно вирізала віконця. Поки я шукала ще одні ножиці, вона чималий шматок паперу по периметру порізала бахромою, а потім сказала мені: "Допоможи, будь ласка".

Це хатки, над якими трудилися ми з Юлею. Для рожевої вона сама і вирізала, і приклеювала вікна.

Срібно-золотистий креатив від Марічки. Вона навіть "прибудувала" терасу.

Ну а ця суперакуратна дивовижа з балкончиком і сходами - творіння нашого тата. Якщо він за щось береться - то вже гарантовано буде шедевр.
На всіх звірят не вистачило хат, та для деяких вони були просто замалі. Треба буде, мабуть, розбудовувати місто іншими моделями. :)

Отаке містечко. Зі срібної хатки навіть хтось виглядає. :)
Рулони з-під туалетного паперу і паперових рушників - гарний матеріал для саморобок. Пам'ятаю, коли Марічка була у першому класі, у школі проводили еко-конкурс саморобок із матеріалів, які можна переробляти. Ми зробили смішнючу руду таксу: тулуб - рулон з-під паперових рушників, морда - скручений рулон з-під туалетного паперу. Плюс приклеїли лапи, хвіст, очі, ніс. Такса отримала друге місце. Її фотки у мене, на жаль, немає, але, здається, вона й досі живе в Балтіморі, в колишній Маріччиній кімнаті.
А ще з рулонів можна зробити таких-от кажанчиків:

А що ви майструєте з таких рулонів?

Наш адвентський календар

Набір для виготовлення адвентського календаря я купила якось після зимових свят, і він лежав у мене у скриньці зі скарбами кілька років. Я потихеньку тягала звідти різні прикраси на різдвяні листівки, а минулого року подумала: а чому й справді не зробити календар?
Ось що в мене вийшло:

А це - трохи ближче:

і друга частина:

 Ну а в конвертики можна запихати різноманітні завдання: вирізати сніжинки з серветок; шити сніговиків зі шкарпеток; робити ялинкові прикраси; прикрашати ялинку; писати листа Миколаєві; клеїти гірлянду; писати резолюції на наступний рік тощо.
А цього року у Марічки й Юлі є ще й персональні календарі з шоколадними фігурками: у Марічки - більші, у Юлі - менші.
Свято наближається... Свято наближається...

Цікавинки про дитинку

Випуск № 12 (жовтень-листопад)

- Я – людина, мама – людина, Малічка – людина, тато – чольовік і кіт – чольовік. (як варіант – хльопчик)

***

-      Мамо, дай мені шьоколядку.

-      - Ти вже сьогодні свої цукерки з'їла.

-      - Мам, шьоколядка - це не цукелка!

І чого у нашій сім'ї всі так люблять прискіпуватися до слів? J***

На кухні ріжу овочі, Юля поруч носиться з лялькою: "Бозя мій! Ну шо ти мені гольову молочиш? То тебе в кошик посадити, то витягти..."

Так смішно, коли впізнаєш в її репліках себе чи Рому, чи Марічку. Правда, авторам не завжди смішно... Пробує Юля "запустити плогламу" на своєму ноутбуці, щось у неї не виходить. "Шо за фугня?! Ну шо за фугня?"

***

Сидимо якось в кафешці. Юля жує кругле тістечко на паличці, обваляне у крихтах льодяника. Марічка - лимонний пиріг. Хто що вибрав, те і має.

Марічка пропонує Юлі шматочок свого пирога, та відмовляється. Тоді Марічка питає, чи Юля дасть їй спробувати своє тістечко. Та киває.

Через пару хвилин.

- Юля, дай куснути тістечко.

Юля, обурено:

- Милічко, ні! Там мої міклоби!

- То нічого. Я не боюся.

- Ні, Милічко! Там міклоби!

- Ну, то залиш мені трошки.

Юля невблаганна. Марічка ображена.

- Юля, але ж ти мені обіцяла...

Мені стає шкода старшеньку. Обіцяю, що наступного разу вона отримає таке саме тістечко, але Марічка обертає ситуацію на свою користь і без мене.

- Ну, раз ти не даєш мені тістечко, хоча й обіцяла, то не гратимешся на моєму телефоні, хоча я й обіцяла.

Реакція була миттєвою - Юля простягнула все, що було на той момент на паличці, тобто більше, як половину. Але Марічка великодушно сказала:

- Та ні, мені трошечки лиши.

На жаль, з самою Марічкою цей трюк уже не спрацьовує...

***

Вечір. Тато прийшов з роботи і сів за комп’ютер. Юля стоїть біля вбудованої шафи:

-      Тату!

-      Га?

-      Тату, йди сюди! Я тобі хочу шось показати.

Тато слухняно піднімається і йде до Юлі. Юля тицяє пальцем у коробку з конструктором:

-      Тату! Коли налешті ми збелемо шось із констлуктола?

Тато одразу якось меншає, ніяковіє, а потім урочисто обіцяє:

-      На вихідних.

-      Доба!

***

Юля взагалі до всього дуже серйозно ставиться. Коли їдемо на закупи, намагається все контролювати:

-      Мамо, адад не забула?

-      Ні, Юльцю, виноград написала в список.

-      Яке там мені печиво подобалося?

-      Маєш на увазі пряники?

-      Так, пляні.

(Юля взагалі вже всі слова правильно вимовляє, тільки з «л» замість «р», але виноград досі «адад», і пряники чомусь охрестила «пляні».)

Пляні таки забули купити. Правда, наша позитивна дитина оглянула покупки і побачила щось схоже.

-      Мамо, нічого, ось інші пляні.

Моя ти киця. Правда, коли киця не в гуморі, краще всім ховатися…

А ще забули купити підставки під ніжки дивана. І з цього приводу Юля сказала татові таке:

-      Я ж вам двічі (двічі!) нагадувала!

Тато слухняно сказав:

-      Добре, сьогодні ж куплю через інтернет.

-      Доба.
***
Говоримо по скайпу з бабусею і дідусем. Зайшла мова про шоколадки. Дідусь питає Юлю:
- Які ти любиш шоколадки - маленькі чи великі?
Юля:
- Шоколадні!
То, звісно, треба було чути інтонацію - типу що за дивні питання? :)
 

Ну а насамкінець трішки фоток.

Отак Юля з котом миють посуд :)

А так ми читаємо. Юля приносить книжку, сідає біля мене. Тут же приходить Карамелько - і собі вмощується слухати...

Абетковий монстрик

Цей допис можна було б назвати й по-іншому: «Юля не Марічка». :) Останні кілька днів у фейсбуці популярні роздуми й спостереження мами трьох дітей – про виховання, ролі у сім’ї, ставлення батьків до дітей. І один із пунктів звучить так: «Усі діти – різні». То правда. Марічці на рочок родичі подарували абабагаламагівську абетку. І довгий час то була улюблена книжка. Маленька Марічка тицяла пальчиком у букву, я чи мама називали її і читали віршик. Дочитали до кінця – починали спочатку. І в два роки Марічка знала всі букви. Звісно, можна сперечатися, потрібно то дитині у такому віці чи ні, але вона сама хотіла, ніхто її не примушував.

З Юлею зовсім інша історія. Ніколи не знаєш, чи вона серйозно поставиться до твоїх питань, чи буде хитро мружити очі й спеціально говорити абищо. Це стосується зокрема й абетки. Здебільшого її вистачає на кілька літер. Прочитати абетку від початку до кінця – неабияка вдача. А називати букви – дивовижне занудство, на думку Юлії Романівни, тож вона починає гратися і, хихикаючи, називає перше, що приходить в голову.

Щоб хоч трішки зацікавити її, ми зробили абеткового монстрика. Юля сама обклеювала кольоровим папером коробку з-під вівсянки (зрештою, це може будь-яка коробка будь-якої форми – монстри ж усякі різні можуть бути), сама вирізала очі. Я ще хотіла понаписувати літери на самому монстрику, але доця сказала, що «він і так класивий». 

Тепер ми час від часу годуємо монстрика буквами. Деякі улюблені, а деякі Юля просто ігнорує. Та все ж, думаю, рано чи пізно запам’ятає, бо часом, коли то виходить не спеціально, виявляється, що мала хитрунка знає більше, ніж вдає. :)

Юлин варіант абетки виглядає десь так (пропускатиму ті літери, які Юля «не помічає»):

А – Адій (Андрій)

Б – бабуся

В – дідусь. Юля хвилину мовчить, а потім додає: Вітя.

Д – дідусь.

Е – Ева (так звати Юлину подружку)

Ж – жук, жаба

З – зайчики-пузанчики

Ї – їжяк

М – мама, Малічка, моя донечка (саме в такому порядку) :)

О – просто «О», Юля довго її смакує-виспівує

П – попа! (улюблена літера ;) )

Р – лак (тобто рак)

С - "с", та й усе :)

Т – тато

У – просто «У» - гарно співається.

Ц – якщо перевернути, «П», попа!

Ч – черепаха

Ш – шапка

Ю – Юля!

Я – Ялинка, тобто Яринка.

А ось так Юля годує монстрика.

І вам смачного!

Тісто і фарби

Привіт, дорогі друзі!

Мабуть, ви помітили, що останнім часом я не дуже часто пишу. Звикла до всього, чи що. :) Уже не так просто мене здивувати, та й далекі мандрівки не часті… Тому я вирішила дещо модифікувати блог. Буду тепер, окрім своїх вражень і листівок (яких, щоправда, також давно не було), показувати, що робимо ми з Юлею. Може, знадобиться мамам малявочок. :)

Сьогодні покажу, що з тіста можна не лише ліпити, а й робити аплікації. Заготовки й ідеї ми взяли ось тут. 

Я зробила волосся і очі, а вдягала нашу Чунгу-Чангу Юля.

А ще ми посадили рослинки у горщики:

...і почепили осінні листочки на дерево:

А іншого дня ми випробували штампування давилкою для картоплі. :) Пальчикові фарби + давилка = суцільний фан.

Такі-от "вафельки".

Приєднуйтеся!