Юля і цукерки

Спочатку зроблю екскурс у минуле. Марічка до двох років взагалі не знала, що таке цукерки. У два рочки іноді їй діставалася «Корівка», але й тоді дитина не підозрювала, що їсть цукерки. Вона казала: «Дайте мені отого смачного печива». Шоколад спробувала у три роки – дуже чекала того моменту, але й тоді усе дуже контролювалося (зате зараз старшенька відривається по повній). До трьох же чемна дитина, якщо її пригощав якийсь «добрий» дорослий, розгортала цукерки і давала мамі або бабусі, чим неймовірно всіх дивувала: як це дитина може не хотіти з’їсти цукерочку?

Юля не така. Вона як кіт – тільки хтось зашарудів десь у верхніх шафках на кухні – Юля вже тут: «Я! Ам-ам!!» Є в нас там банка зі смачним набором – горішки, карамель у шоколаді і m&ms. Спочатку Юля «велася» на горішки, поки я наминала карамель, але цей фокус спрацював буквально кілька разів. Потім вона вже не хотіла горішків, але показувала на банку і казала «мемеме». Я вирішила провести експеримент – що ж вона візьме, якщо у неї буде вибір? Вона взяла «мемеме». Ну звідки вона знає, що таке m&ms і що він смачний? І в журналах на рекламних розворотах безпомильно вгадує цукерки, навіть якщо вони там із ручками-ніжками намальовані: ам-ам!

Смішний епізод трапився учора. Поки я в бейсменті забирала випрані речі, Юля лишалася нагорі з Марічкою, яка недавно повернулася зі школи і вирішила перекусити. Так-от, вертаюся я з білизною, бачу в Юлі в руках два горішки (а в нас є ще один набір з горішками – «хеловінський», із цукерками candy corn – молоко з цукром, але я взагалі не хочу Юлі поки що давати цукерок). «Марічко, ти Юлі цукерок не давала?» – «Ні, мамо, тільки горішки!» Та щось у мене були сумніви: «Юля, відкрий рота». Дитина чемно відкрила рота і там, можете не сумніватися, була цукерка. «Марічко!» – «Мамо, я давала Юлі горішки! Може, то випадково!» Цукерки, звісно, невеликі, та все ж серед двох горішків неможливо не помітити цукерку. Та я лиш нагадала Марічці, що Юлі ще зарано їсти цукерки.

Тут Юля, мабуть, вирішила, що на неї недостатньо звертають увагу і підключилася до розмови: «Ва!» (тобто «два») – «Марічка тобі дала дві цукерки?» – питаю. Юля, радісно: «Та!» Марічка, розпачливо: «Ні, мамо! Якщо й трапилася цукерка, то лише одна!» Юля, щоб знову перетягнути увагу на себе: «Ти!» (три) Уточнюю в неї: «Марічка тобі дала три цукерки?» Юля, радісно: «Та!» Марічка, ледь не плаче: «Мамо, я не давала їй цукерок!»

Мені було дуже смішно. Не знаю, чому Марічка так серйозно сприйняла цю гру. Довелося її заспокоювати. Потім вона вже сама в Юлі випитувала: «Ти мала на увазі, що я дала тобі одну цукерку і два горішки?» Юля поблажливо погодилася: «Та», але без радісного захоплення, яке було перед тим.

Ще трішки – і вже ніхто в цій хаті не зможе нічого приховати. Особливо страждатиме від цього, звісно, Марічка. Юля вже й зараз видає таємниці. Я обом їм даю вітаміни і вигляді звірят. Юлі – одну, Марічці – дві. І якщо Юля аж труситься за вітамінами, то Марічці вони не до смаку, бо «занадто ванільні».

Так-от, якось дала обом звіряток та й пішла у справах. Через якийсь час заходжу до Марічки в кімнату, а Юля топчеться біля смітника і каже: «Кіт!» – «Звідки взявся б кіт у смітнику?» – питаю і говорю щось до Марічки. Але Юля не заспокоюється: «Кіт!» – «Добре, добре, кіт…» – і продовжую говорити до Марічки. Юля, образившись що її не розуміють та ігнорують, лізе в корзину і дістає… злегка обсмоктаного ванільного тигрика. Дивлюся на Марічку. Та відводить погляд. А потім до меншої, з осудом: «Юля!»

Ну і словничок

Адад – виноград.

Яб – яблуко.

Динь – диня.

Пи – пиріг.

Цяй – чай.

Кавка – кава (Юля любить пити зі мною каву. Я їй наливаю трішки заварки (сам по собі чай вона не п’є), води, молока – і «кавка» готова.)

Иб – риба (на відміну від гиб – гриб).

Бі – білка.

Заї – заєць.

Ис – лис.

Зяб – жаба.

Чапа – чапля.

Сапа – шапка.

Зі – зірка.

Бай або бабай – Миколай.

Куя, кука – повітряна куля, кулька.

Дзінь – дзвіночок.
Вііі - великий.
Мємє - маленкий.

Останнім часом до книжок-фаворитів повернулися абабагаламагівські «Улюблені вірші». Часом можемо прочитати майже всю книжку, та частіше все ж улюблені вірші – по кілька разів. Серед них – усі вірші про зайчиків, «Хатка, яка збудував собі Джек», «Засмутилось кошеня». Та все ж здебільшого, коли Юля тягне «Улюблені вірші», вона гарчить, як ведмідь: ггггггггхххххх! Це означає, що треба знайти малюнок з ведмедиком. А вірш-то зовсім і не про ведмедика! Це «У лісі, лісі темному»! А ведмедик у червоному капелюшку – це іграшка на ялинці. А ще там є «ис» і «бай», він же «бабай», і «дзінь» на ялинці. Ось так. :)