Спочатку зроблю екскурс у минуле. Марічка до двох років взагалі не знала,
що таке цукерки. У два рочки іноді їй діставалася «Корівка», але й тоді дитина
не підозрювала, що їсть цукерки. Вона казала: «Дайте мені отого смачного печива».
Шоколад спробувала у три роки – дуже чекала того моменту, але й тоді усе дуже
контролювалося (зате зараз старшенька відривається по повній). До трьох же
чемна дитина, якщо її пригощав якийсь «добрий» дорослий, розгортала цукерки і
давала мамі або бабусі, чим неймовірно всіх дивувала: як це дитина може не
хотіти з’їсти цукерочку?
Юля не така. Вона як кіт – тільки хтось зашарудів десь у верхніх шафках на
кухні – Юля вже тут: «Я! Ам-ам!!» Є в нас там банка зі смачним набором –
горішки, карамель у шоколаді і m&ms. Спочатку Юля «велася» на горішки, поки я наминала карамель, але цей фокус
спрацював буквально кілька разів. Потім вона вже не хотіла горішків, але
показувала на банку і казала «мемеме». Я вирішила провести експеримент – що ж
вона візьме, якщо у неї буде вибір? Вона взяла «мемеме». Ну звідки вона знає,
що таке m&ms і що він
смачний? І в журналах на рекламних розворотах безпомильно вгадує цукерки,
навіть якщо вони там із ручками-ніжками намальовані: ам-ам!
Смішний епізод трапився учора. Поки я в бейсменті забирала випрані речі,
Юля лишалася нагорі з Марічкою, яка недавно повернулася зі школи і вирішила
перекусити. Так-от, вертаюся я з білизною, бачу в Юлі в руках два горішки (а в
нас є ще один набір з горішками – «хеловінський», із цукерками candy
corn – молоко з цукром, але я
взагалі не хочу Юлі поки що давати цукерок). «Марічко, ти Юлі цукерок не
давала?» – «Ні, мамо, тільки горішки!» Та щось у мене були сумніви: «Юля,
відкрий рота». Дитина чемно відкрила рота і там, можете не сумніватися, була
цукерка. «Марічко!» – «Мамо, я давала Юлі горішки! Може, то випадково!»
Цукерки, звісно, невеликі, та все ж серед двох горішків неможливо не помітити
цукерку. Та я лиш нагадала Марічці, що Юлі ще зарано їсти цукерки.
Тут Юля, мабуть, вирішила, що на неї недостатньо звертають увагу і
підключилася до розмови: «Ва!» (тобто «два») – «Марічка тобі дала дві цукерки?»
– питаю. Юля, радісно: «Та!» Марічка, розпачливо: «Ні, мамо! Якщо й трапилася
цукерка, то лише одна!» Юля, щоб знову перетягнути увагу на себе: «Ти!» (три)
Уточнюю в неї: «Марічка тобі дала три цукерки?» Юля, радісно: «Та!» Марічка,
ледь не плаче: «Мамо, я не давала їй цукерок!»
Мені було дуже смішно. Не знаю, чому Марічка так серйозно сприйняла цю гру.
Довелося її заспокоювати. Потім вона вже сама в Юлі випитувала: «Ти мала на
увазі, що я дала тобі одну цукерку і два горішки?» Юля поблажливо погодилася: «Та»,
але без радісного захоплення, яке було перед тим.
Ще трішки – і вже ніхто в цій хаті не зможе нічого приховати. Особливо страждатиме
від цього, звісно, Марічка. Юля вже й зараз видає таємниці. Я обом їм даю
вітаміни і вигляді звірят. Юлі – одну, Марічці – дві. І якщо Юля аж труситься
за вітамінами, то Марічці вони не до смаку, бо «занадто ванільні».
Так-от, якось дала обом звіряток та й пішла у справах. Через якийсь час заходжу
до Марічки в кімнату, а Юля топчеться біля смітника і каже: «Кіт!» – «Звідки
взявся б кіт у смітнику?» – питаю і говорю щось до Марічки. Але Юля не
заспокоюється: «Кіт!» – «Добре, добре, кіт…» – і продовжую говорити до Марічки.
Юля, образившись що її не розуміють та ігнорують, лізе в корзину і дістає…
злегка обсмоктаного ванільного тигрика. Дивлюся на Марічку. Та відводить
погляд. А потім до меншої, з осудом: «Юля!»
Ну і словничок
Адад – виноград.
Яб – яблуко.
Динь – диня.
Пи – пиріг.
Цяй – чай.
Кавка – кава (Юля любить пити зі мною каву. Я їй
наливаю трішки заварки (сам по собі чай вона не п’є), води, молока – і «кавка»
готова.)
Иб – риба (на відміну від гиб – гриб).
Бі – білка.
Заї – заєць.
Ис – лис.
Зяб – жаба.
Чапа – чапля.
Сапа – шапка.
Зі – зірка.
Бай або бабай
– Миколай.
Куя, кука – повітряна куля, кулька.
Дзінь – дзвіночок.
Вііі - великий.
Мємє - маленкий.
Вііі - великий.
Мємє - маленкий.
Останнім часом до книжок-фаворитів повернулися абабагаламагівські «Улюблені
вірші». Часом можемо прочитати майже всю книжку, та частіше все ж улюблені
вірші – по кілька разів. Серед них – усі вірші про зайчиків, «Хатка, яка
збудував собі Джек», «Засмутилось кошеня». Та все ж здебільшого, коли Юля тягне
«Улюблені вірші», вона гарчить, як ведмідь: ггггггггхххххх! Це означає, що
треба знайти малюнок з ведмедиком. А вірш-то зовсім і не про ведмедика! Це «У
лісі, лісі темному»! А ведмедик у червоному капелюшку – це іграшка на ялинці. А
ще там є «ис» і «бай», він же «бабай», і «дзінь» на ялинці. Ось так. :)
Немає коментарів:
Дописати коментар