пʼятниця, 11 жовтня 2013 р.

Цікавинки про дитинку. Випуск третій


На днях з Юлею їли на подвір'ї родзинки в йогурті. І кілька випало з неслухняних пальчиків. Дитинка хотіла підібрати і до рота покласти, та мама не дозволила: "То буде білочці. Вона прийде, побачить, візьме лапками і з'їсть". Білочки і справді часті гості. Так що Юля погодилася лишити родзинки пухнастому звіряткові. Отак ми з нею говорили про те, як же та білочка прийде, як хапне лапками – Юля все показувала – та як буде прицмокувати від задоволення. Раптом Юля як закричить: "Піпі!" ("Піпі" – з наголосом на перший склад – це і мишка, і білка, і заєць.) Дивлюся – і справді білка. Про вовка промовка. "Піпі! Ди! Ам-ам!" – Юля аж не тямиться від захвату. Та білка чомусь ігнорує її запрошення і швидко тікає. Доця засмучена. Як же так – вона кликала білочку їсти смачні родзинки, а та втекла. Бігала її шукати, але повернулася ні з чим. "Ти налякала білочку", – кажу. "Аааа!" – верещить Юля, показуючи, як вміє лякати. "Так, саме так. Білочка злякалася і втекла". Бачу, дитина зараз заплаче від розпуки – вона не підняла ті родзинки, хоча могла їх швиденько з'їсти, поки мама не встигла отямитися, лишила білці, а та втекла. "Вона повернеться, коли ми підемо, – заспокоюю маля. – Знайде по запаху". "Псьи", – сказала мені на це Юля, тобто "пішли", щоб білочка могла повернутися і спокійно поїсти.
***
Їли булочки. Марічка свою скоренько з'їла і на Юлину поглядає. "Юля, ти ще їстимеш булочку?" питає. "Ма!", (нема) відповідає Юля. "Так он же, на тарілці лежить", показує Марічка. "Ма!" уже сердито, з притиском відповідє Юля. Перекладаю Марічці: "Для тебе нема".
Майже така сама історія повторилася з виноградом. Марічка вправляється грати на флейті, а Юля поруч їсть виноград. Марічка у неї з тарілки взяла кілька ягідок, а останню хапнути не встигла – Юля її випередила. Але Юля і вдень їла виноград, і ввечері вже чимало з’їла, тому я кажу їй: «Юля, дай Марічці виноградинку». «Ма!» Юля показує на порожню тарілку і дивується нашій нетямущості. «Так у тебе ж у руці», показую на ту нещасну виноградину. «Ма!» повторює Юля і, щоб не було зайвих питань, кладе ту бубку до рота.
І взагалі стає усе хитрішою і знає, як кого подражнити. Куми прислали Марічці посилочку до дня народження, звісно, був там подаруночок і для Юлі – феї, до яких на магнітиках можна чіпляти одяг та аксесуари. І хоча ніби ще ранувато, «фей» Юлі дуже сподобалися. Вона ляльок і їхні наряди уже кілька днів бабусям із дідусями по скайпу показує. А мене дражнить короною. J Коли Юля розглядала прикраси і одежки, показала мені її. «Корона», кажу. Юля: «Му!» «Ні, не корова, а корона». «Му!» Дивиться і сміється. Я вже й перестала виправляти. Хай собі буде «му». :)
Односкладові слова взагалі у Юлі в пошані. Чого тільки варті «бє» і «фу». Думаю, значення не треба пояснювати. Та все ж ці синоніми мають певні семантичні відмінності. «Бє» це щось несмачне – їжа чи напій. А «фу» це якщо те «бє», ну, або щось інше, пролилося на одяг чи скатерку.
Минулого разу я писала, що все, що більше одного, це «ва» (два) або «ві» (дві). Але є ще і «ну». «Ну!» каже Юля, коли я кличу її їсти, гуляти чи спати – це означає, що їй треба ще одну хвилинку, щоб закінчити справи: домалювати якусь каляку-маляку, догромити якусь коробку у Маріччиній кімнаті чи додивитися книжку чи журнал. По часу Юлине «ну» дорівнює Маріччиному «Хвилинку!» або Роминому «Вже йду!» і триває в середньому від хвилини до десяти.
Бачачи Юлину фанатичну любов до техніки, вирішили віддати їй Маріччин іграшковий ноутбук. Вона ним і раніше гралася, але тоді її взагалі не можна було відірвати. Спочатку гралася сама, а потім із відкритим ноутбуком дерлася на руки і плакала, що не вдавалося тримати так, як треба. То на якийсь час сховали. А зараз уже по-іншому себе поводить: просить свій ноутбук тоді, коли говоримо по скайпу. Тож виходить, що у нас обох є ноутбуки.
Учора сиділа, на кнопочки натискала – найбільше любить кнопку, яка регулює звук, – там мавпа кричить то голосніше, то тихіше. Потягнула з комоду мої навушники. Крутила їх у руках, крутила, а потім стала шукати, куди б їх увіткнути у своєму ноутбуці. Шукала-шукала, а потім як лясне себе по лобі долонею: «Бін!» Справжня мавпа! Я в цьому жесті упізнала Марічку і її улюблений «Блін!»
Зараз практично щодня відбувається щось цікавеньке-веселеньке, тож, очевидно, записи у цю рубрику стануть частішими. Шкодую лише, що за Марічкою записувала мало. А час не зупиниш і не повернеш…

Немає коментарів:

Дописати коментар