На днях з Юлею їли на подвір'ї родзинки в йогурті. І кілька випало з неслухняних пальчиків. Дитинка хотіла підібрати і до рота покласти, та мама не дозволила: "То буде білочці. Вона прийде, побачить, візьме лапками і з'їсть". Білочки і справді часті гості. Так що Юля погодилася лишити родзинки пухнастому звіряткові. Отак ми з нею говорили про те, як же та білочка прийде, як хапне лапками – Юля все показувала – та як буде прицмокувати від задоволення. Раптом Юля як закричить: "Піпі!" ("Піпі" – з наголосом на перший склад – це і мишка, і білка, і заєць.) Дивлюся – і справді білка. Про вовка промовка. "Піпі! Ди! Ам-ам!" – Юля аж не тямиться від захвату. Та білка чомусь ігнорує її запрошення і швидко тікає. Доця засмучена. Як же так – вона кликала білочку їсти смачні родзинки, а та втекла. Бігала її шукати, але повернулася ні з чим. "Ти налякала білочку", – кажу. "Аааа!" – верещить Юля, показуючи, як вміє лякати. "Так, саме так. Білочка злякалася і втекла". Бачу, дитина зараз заплаче від розпуки – вона не підняла ті родзинки, хоча могла їх швиденько з'їсти, поки мама не встигла отямитися, лишила білці, а та втекла. "Вона повернеться, коли ми підемо, – заспокоюю маля. – Знайде по запаху". "Псьи", – сказала мені на це Юля, тобто "пішли", щоб білочка могла повернутися і спокійно поїсти.
***
Їли
булочки. Марічка свою скоренько з'їла і на Юлину поглядає. "Юля, ти ще
їстимеш булочку?" – питає. "Ма!", (нема) – відповідає Юля.
"Так он же, на тарілці лежить", – показує Марічка. "Ма!" – уже сердито, з притиском
відповідє Юля. Перекладаю Марічці: "Для тебе нема".
Майже така сама історія повторилася з
виноградом. Марічка вправляється грати на флейті, а Юля поруч їсть виноград. Марічка
у неї з тарілки взяла кілька ягідок, а останню хапнути не встигла – Юля її
випередила. Але Юля і вдень їла виноград, і ввечері вже чимало з’їла, тому я
кажу їй: «Юля, дай Марічці виноградинку». – «Ма!» – Юля показує
на порожню тарілку і дивується нашій нетямущості. «Так у тебе ж у руці», – показую на ту
нещасну виноградину. «Ма!» – повторює Юля і, щоб не було зайвих питань,
кладе ту бубку до рота.
І взагалі стає усе хитрішою і знає, як
кого подражнити. Куми прислали Марічці посилочку до дня народження, звісно, був
там подаруночок і для Юлі – феї, до яких на магнітиках можна чіпляти одяг та
аксесуари. І хоча ніби ще ранувато, «фей» Юлі дуже сподобалися. Вона ляльок і
їхні наряди уже кілька днів бабусям із дідусями по скайпу показує. А мене
дражнить короною. J Коли Юля розглядала
прикраси і одежки, показала мені її. «Корона», – кажу. Юля: «Му!»
– «Ні, не корова, а корона». – «Му!»
Дивиться і сміється. Я вже й перестала виправляти. Хай собі буде «му». :)
Односкладові слова взагалі у Юлі в пошані.
Чого тільки варті «бє» і «фу». Думаю, значення не треба пояснювати. Та все ж ці
синоніми мають певні семантичні відмінності. «Бє» – це щось несмачне – їжа чи напій. А «фу» – це якщо те «бє»,
ну, або щось інше, пролилося на одяг чи скатерку.
Минулого разу я писала, що все, що більше
одного, це «ва» (два) або «ві» (дві). Але є ще і «ну». «Ну!» – каже Юля,
коли я кличу її їсти, гуляти чи спати – це означає, що їй треба ще одну
хвилинку, щоб закінчити справи: домалювати якусь каляку-маляку, догромити якусь
коробку у Маріччиній кімнаті чи додивитися книжку чи журнал. По часу Юлине «ну»
дорівнює Маріччиному «Хвилинку!» або Роминому «Вже йду!» і триває в середньому від
хвилини до десяти.
Бачачи Юлину фанатичну любов до техніки,
вирішили віддати їй Маріччин іграшковий ноутбук. Вона ним і раніше гралася, але
тоді її взагалі не можна було відірвати. Спочатку гралася сама, а потім із
відкритим ноутбуком дерлася на руки і плакала, що не вдавалося тримати так, як
треба. То на якийсь час сховали. А зараз уже по-іншому себе поводить: просить
свій ноутбук тоді, коли говоримо по скайпу. Тож виходить, що у нас обох є
ноутбуки.
Учора сиділа, на кнопочки натискала –
найбільше любить кнопку, яка регулює звук, – там мавпа кричить то голосніше, то
тихіше. Потягнула з комоду мої навушники. Крутила їх у руках, крутила, а потім
стала шукати, куди б їх увіткнути у своєму ноутбуці. Шукала-шукала, а потім як
лясне себе по лобі долонею: «Бін!» Справжня мавпа! Я в цьому жесті упізнала
Марічку і її улюблений «Блін!»
Зараз практично щодня відбувається щось
цікавеньке-веселеньке, тож, очевидно, записи у цю рубрику стануть частішими. Шкодую
лише, що за Марічкою записувала мало. А час не зупиниш і не повернеш…
Немає коментарів:
Дописати коментар