Нотатки прибульця

Дні зараз дуже насичені, буквально щодня дізнаємося щось нове, тож я вирішила робити записи частіше. Вони будуть коротші, ніж зазвичай, зате по свіжих слідах.

Так от, ще трохи про школу. На ланч учора давали запечену картоплю зі сметаною чи вершковим сиром на вибір, шинку, помідори (мав бути ще салат, але дітям повідомили, що пару тижнів його не буде, зате згодом салат можна буде брати щодня), нарізані апельсин та персик, печиво і молоко. Окрім того, молоко – звичайне чи шоколадне – діти п’ють ще раз, незадовго до закінчення шкільного дня, тобто це вже майже полудник. Як на мене, досить непогано.

Після ланчу передбачене перебування на свіжому повітрі – недаремно ж у дворі школи є гарнюній майданчик. Правда, там товклося трохи забагато народу – два треті та два четверті класи. Прогулянки відміняються лише через погодні умови – дощ чи низьку температуру – 0 за Фаренгейтом, а це десь - 17 за Цельсієм. Тобто Айова не вирощує дітей у теплиці, ховаючи їх у класах, як тільки сховається сонце, а загартовує. При цьому у довіднику для батьків написано, що діти мають бути вдягнені відповідно до погоди, взимку виходити на вулицю у теплих черевиках і утеплених («снігових») штанах.

Раз почала про школу, ще трохи повеселю вас. Проглядаючи учора уже згадуваний довідник для батьків та дітей, ознайомилася з прізвищами учителів. Я уже писала, що в Айові багато нащадків переселенців із Європи, зокрема з Чехословаччини. Це помітно і по іменах та прізвищах. Вони не банальні і розмаїті. Наведу лише кілька.

Mickey Weidemann

Val Lechtenberg

Joni Walwatne (Маріччина учителька)

Courtney Zweibohmer

Carol Buitikofer

Ted Schacherer

Lois McElvania

Jobynna Swenka

Остання леді (принаймні мені здається, що це жіноче ім’я) примусила нас із Ромою скластися вчетверо від сміху. Я собі подумала так: якщо буде сумно – треба згадати про цю славну жіночку і втішитися, що тебе звати по-іншому. А Рома зауважив: як добре, що це не Маріччина вчителька, бо було б дуже тяжко зберігати серйозний вираз обличчя.

Ще учора ми ходили оглядати наше помешкання, ну, не зовсім наше… Краще, мабуть, так сказати: помешкання, яке найближчим часом служитиме нам домом. Фотографії будуть пізніше – уже коли приїдуть і розпакуються-зберуться меблі. Я, власне, хотіла розповісти не стільки про саме помешкання, скільки про те, який тісний наш світ. Коли ми познайомилися із сусідкою, що мешкає поверхом вище, виявилося, що її бойфренд працює в… Чорнобилі! Сам він британець і якраз недавно поїхав в Україну на два роки за контрактом. Отак-от буває… Коли Рома їздив на інтерв’ю в Університет Верхньої Айови, де зараз працює, виявилося, що один із викладачів їздив в Україну – викладав в Університеті імені Шевченка і подарував частину своєї бібліотеки Могилянці. Так що у двох крихітних містечках Айови нам трапилося більше американців, які знають, що таке Україна і де вона знаходиться, ніж у великому Балтиморі.

Ну а на завершення – про ще одне відкриття. Айова відрізняється від Меріленду не тільки тим, що спиртне тут продається у звичайних продуктових, а не спеціалізованих, магазинах, а й тим, що, коли ти купуєш алкогольні чи газовані напої, ти додатково платиш за тару. Якщо здаси її у спеціальному пункті – отримаєш назад свої гроші. Так, наприклад, за кожну пластикову пляшку в 700 мл треба доплатити 5 центів. Я так розумію, таким чином людей заохочують здавати пляшки на переробку… У Балтиморі усе, що можна переробити, – папір, пластик, скло тощо – по вівторках збирала спеціальна машина. У Вест Юніон збирають лише сміття, а «переробку» треба відвозити самому. Та якщо людина переплатить за пляшку, то вже рука не підніметься її викинути…