Ми знаємо сталий вираз «дитяча безпосередність». Але американці лишаються безпосередніми протягом усього життя. Вони говорять, що думають, роблять, як хочеться, вдягаються, як їм заманеться, і не сушать собі голову: «А що про це скажуть інші?» (Я, звичайно, говорю про переважну більшість, бо не можу знати про всіх абсолютно…)
Американці запросто можуть підійти і сказати комплімент щодо одягу. Будь-де і у будь-якій ситуації. Одного разу касирка вихваляла Маріччине пальтечко. Іншого – незнайомка захоплювалася моїм зеленим шкіряним піджаком. Але найбільше мене вразила жіночка, яка вигулькнула за мною, коли я прийшла робити відбитки пальців. Я трохи нервувалася, не знаючи нюансів процедури, а вона не встигла зайти, як тут же вигукнула: «О! Яке гарне у вас пальто! Мабуть, ви не в США його купували!» – «Так, не в США». (Приталена куртка була куплена у Черкасах, у Домі моди «Ніна Владі».) – «Помітно, що не тут. Тут таких не знайдеш. Виглядає, як у Парижі». Приємно, звичайно, дуже приємно. Я навіть не знала, що аж так відрізняюся… Але ця розмова у серйозній державній установі видалася мені якоюсь не дуже доречною. А жіночка помахала якимись паперами, запитала щось у службовців і пішла на інший поверх.
Цікаво, що компліменти щодо одягу зазвичай роблять чорні. І вони ж, за моїми спостереженнями, більш слідкують за своїм виглядом. Хоча це, звичайно, як хто… Розхристаними можуть бути як білі, так і чорні… Зрештою, про американську манеру вдягатися я якраз і хочу сказати кілька слів.
Панує абсолютна свобода самовираження. Хтось може на заправку чи у Макдональдс приїхати у піжамі. Інші взимку до шуби взувають в’єтнамки. Хтось бігає біля затоки пізньої осені у шортах, з голими ногами, але у шапці і рукавичках. Чом би й ні?
Татусько приходить до школи забирати дитину у густо поплямованих фарбою джинсах. Інший – у туфлях на босу ногу і короткій куртці, яка ну ніяк не може прикрити його чималий живіт. Він чемно вітається, з задоволенням чухаючи при цьому своє пузце, яке так і не вдалося приховати ні светру, ні куртці.
Американці – дуже загартована нація. Вони взимку можуть ходити у футболках і шортах – і не здригатися при цьому! Я вже не кажу про застуду… Ну не бере їх! Я на пару хвилин вискочила у гольфі забрати з двору дитину – і майже тиждень шмигала носом і виполіскувала горло. А сусід лише раз за зиму вдягнув куртку – розчищати сніг – і не чхає!
Якщо у нас зимове взуття – це чоботи і черевики, то тут далеко не всі ходять у чоботях… А якщо й ходять, то здебільшого для створення образу. Більшість носить туфлі чи кросівки. Дуже багато ходить у шльопанцях, закритих спереду. Вони можуть бути утеплені, але тоді здебільшого – на босу ногу. І так вбираються не лише ті, хто їздить на машині. А й ті, хто, наприклад, відводить дитину до школи чи чекає її, щоб відвести додому, – я б не вийшла взимку у туфлях чи шльопанцях, хоча тут і немає таких морозів, як в Україні.
Довгий час шкільна подружка Марічки вибігала з машини до школи з голими ногами. Вітер, холод, а шестирічна дитина гола бігає! Я була в шоці. Через деякий час Хлоя прийшла до школи у колготках. Нарешті! У мами прорізався здоровий глузд! Але ні… Через пару днів дівча знову вибігало голоноге на шкільне подвір’я. У довгій теплій куртці, у шапці, яка лишала відкритими лише очі, – і з голими ногами! Я намагалася відшукати закономірність. Вирішила, що при плюсовій температурі Хлоя бігає у самих носочках, але коли стовпчик термометра показує «мінус», вона все ж вдягається тепліше. Ранок. -4ºС. Упросила Марічку взути теплі черевики замість її улюблених ковбойських чобітків, тепле пальто, теплішу шапку. І що я бачу? З машини вибігає Хлоя з голими ногами (моя теорія розвалюється на очах), у половини дітей неприкриті голови, якийсь хлопець біжить у футболці (правда, дрижить, значить, йому все ж таки холодно)… Дивлюся на напівголих дітей і утеплену з ніг до голови Марічку – з кимось не все гаразд… Невже зі мною?
Американці дітей не кутають, як українці. Часто батьки вдягнуті тепло, а дитина ледь-ледь прикрита… Та сама мама Хлої завжди ходить у джинсах і кофті з Дінь-дінь (стиль – особиста справа кожного, ну любить вона диснеївську анімацію, то й що?), менший братик Хлої лише недавно перейшов на кросівки, а то весь час бігав у літніх капцях на босу ногу, і завжди без шапки… Вітер, сиро, холодно. Я мерзну і у шапці, і у рукавичках, а цей малюк качається по снігу – і хоч би що!
Не раз бачила, що мама кутається і мерзне, а при цьому дитина у колясці з голими ногами чи без шапки…
І голівку тут дітям до трьох місяців ніхто не тримає… Як були у зоопарку, я ледь не зомліла від жаху: малюсінька дитина, аж ніяк не більше двох місяців, теліпається у кенгурушці. Спинка вигнута дугою, голова метляється зі сторони в сторону. Звернула Ромину увагу на цю картину. Рома спокійно зауважив: «І що ти думаєш? Все з нею буде добре, не переживай». А з якими крихітками американки ходять по магазинах! Дитина, малюсінька, як лялька, лежить у візочку серед одягу, поки мама полює за знижками…
Мабуть, на цьому сьогодні зупинюся… Але ще обов’язково повернуся до змалювання картин із життя мешканців великої та не дуже зрозумілої для нас країни.
Немає коментарів:
Дописати коментар