Сніг – радість чи стихійне лихо?

Миколай зробив подарунок на славу – усю ніч, день і ще одну ніч падав сніг. Звичайно, для деяких штатів сніг не дивина (як наприклад Міннесота, Вашингтон), а в деяких взагалі цілий рік літо (Флорида, Каліфорнія). Але в середніх широтах, де знаходиться Меріленд, сніг не такий і частий гість, а якщо й буває, то невеличкий і за день-два тане. Та не так сталося цього разу. Кажуть, таких заметів тут не було шістдесят років. Снігова ковдра вкрила землю десь на півметра.

Машини скидалися на снігові горбочки. Переважно усі сиділи по хатах, і тільки деякі дітлахи з’їжджали з гірок на санчатах, і ми з дикими криками качалися по снігу і гралися в сніжки.
Коли сніг припинився, люди повисипали з будинків, як мурашки з мурашника, і взялися відкидати сніг. Кожен розчищав доріжку до дому і тротуар біля свого будинку. Таким чином виходить, що весь тротуар розчищений.
Траси і головні вулиці розчищають одразу, по них їздити не проблема, а от бічні маленькі вузенькі вулички так і лишаються засніженими. Правда, проїздила машина і посипала дорогу сіллю, але особливого результату це не дало. Сміливці на джипах їздили і в снігопад, чи, може, вони керувалися не сміливістю, а голодом? Дуже неприємно бути зачиненим у власному будинку, без запасу продуктів і можливості вибратися на закупи… На щастя, нам це не загрожувало. Кілька разів ми виходили побавитися на снігу, а нові й нові пухнасті білі комочки тут же притрушували наші сліди. Решту часу ми спостерігали за польотом сніжинок крізь скляні двері. Що може бути краще – сидіти у теплій кімнаті, пити гарячий чай і дивитися, як народжуються сніжинки, як мандрують від неба на землю, як влягаються нарешті, створюючи дивовижні візерунки.
Коли ми ліпили снігову бабу, на подвір’я вийшла сусідка. Здригаючись від холоду, сказала, що вискочила спеціально, щоб сфотографувати нас зі сніговиками: «Ні, це не для мене. Мені подобається сидіти вдома і дивитися на зиму, а ви, я бачу, отримуєте від снігу задоволення».
У процесі отримання задоволення ми перетовкли сніг у внутрішньому дворику і перед будинком з боку вулиці. То не виглядало б дивним, якби усі сусідські подвір’я не були білосніжно недоторканими. Хіба десь пташка чи якийсь звір лишили кілька слідів. До речі, про звірів. Після того, як нарешті припинився сніг, і ми ще не стоптали його вздовж і впоперек, наше подвір’я могло бути ілюстрацією до віршика:
«Уранці біля хати – малесенькі сліди.
Зайчаточко вухате приходило сюди.
Стояло біля хати, ступило на поріг,
Хотіло нам сказати, що випав перший сніг».
От тільки ми не впевнені, чи то було зайчаточко, чи якийсь єнот чи опосум. Рядочок слідів тягнувся від сітки, що розмежовує подвір’я, потім зникав під снігом, а через пару метрів знову виринав поблизу сітки. Очевидно, якесь звірятко шукало собі щось попоїсти… А білки у таку погоду носа не потикають зі своїх теплих домівок, вони вилазять шукати заховані чи загублені жолуді, коли пригріває сонечко, і стовпчик термометра показує хоч пару градусів тепла.
Справжній стрес від таких погодних умов отримав і наш кіт. Коли він черговий раз збирався вийти надвір, його охопив шок! Очі зробилися величезними, вуса смикалися – і він зі швидкістю світла дременув від дверей. Бідолаха сподівався, що це швидко мине. Але щоразу, як він підходив до дверей, усе повторювалося: нажахані очі, нервове смикання лапи, і кіт не піддавався на вмовляння вийти хоч на хвилинку. Потім сідав перед скляними дверима і великими очима дивився на змінений світ. Лише коли розчистили доріжку перед будинком, кіт наважився. З третьої спроби. Видно, йому дуже треба було, раз він таки переміг себе і вийшов.
Але поки що з моєї оповіді не дуже зрозуміло, чому ж сніг – стихійне лихо. Тому що через снігопади зачиняють школи і університети, багато компаній також не працює. Цього разу можна сказати, пощастило, бо сніг був на вихідних, і до понеділка основні дороги були розчищені, тільки на бічних вуличках лишалися накатані ковзанки. Але і в понеділок частина університетів усе ж була зачинена, а школи – цілих три дні, аж до самих канікул. Воно то й непогано, що канікули вийшли довші, але якраз у ці дні мали відбуватися передріздвяні заходи.
У понеділок треба було рятувати поштаря, машина якого застрягла у кучугурах. Також у понеділок ми вибралися на пошту, щоб встигнути відправити новорічні вітання в Україну, бо у суботу, через снігопад, не могли цього зробити. І у той таки понеділок вирішили, що не будемо нікуди виїздити, доки не зійде сніг, дуже вже слизька дорога. Краще пограємося у сніжки. А як витовчемо весь свій сніг, підемо до сусідів. :)

Шопінг перед Різдвом

На прохання читачів пишу про особливості передріздвяного шопінгу у США. Підготовка до Різдва починається одразу ж після Дня подяки (останній четвер листопада), хоча перші ялинки і новорічні прикраси з’являються у магазинах задовго до грудня. Наступного ж дня більшість магазинів пропонує безпрецедентну акцію – ціни на частину товарів значно знижуються (часом вчетверо, а то й більше), але лише на кілька годин, потім ціни повертаються до звичної мітки, або лишається знижка, але вже набагато менша. Цей день називають «Чорною п’ятницею». Мисливців за дешевою рибкою чекають шалені натовпи (розповідають, що не раз людей просто затоптували) і довжелезні черги. Не встиг оплатити покупки до визначеного часу – плати повну вартість або відмовляйся. Такий собі екстрим… Син нашої знайомої якось потрапив у Чорну п’ятницю на відкриття одного з магазинів: накупив цілу купу речей за ну дуже низькими цінами, а повернувшись додому і роздивившись усе гарненько, виявив, що більшість із того всього йому абсолютно не потрібна. В результаті пішов здавати усе назад. Висновок: коли дивишся лише на ціни і хапаєш лише тому, що хочеш встигнути поперед інших, можна нахапати мішки різного непотребу і головний біль: куди ж це все подіти?
Але не варто засмучуватися, якщо Чорна п’ятниця пройшла повз вас. Напередодні Різдва багато магазинів влаштовують різноманітні акції. Наприклад, купуєш пару взуття, а другу – за півціни. Або: два гольфи чи футболки за ціною однієї; дві піжами за половину ціни однієї тощо.
Варто сказати, що відділи одягу в магазинах з демократичними цінами (такі, як Burlington, K-Mart, Walmart, Ross, Marshall’s) мають знижки не тільки перед Різдвом, але й протягом року. Хоча, безсумнівно, у значно менших масштабах. Завжди є пару рядів одягу зі знижками (sale) і розпродажем (clearance). Це, як правило, залишки. Там може бути всього тільки один-два розміри певної моделі, але, регулярно навідуючись у ці магазини, можна знайти щось цікаве для себе. Так, наприклад, у Burlington я не раз бачила плаття і костюми Calvin Klein за $30-35, можна також відшукати одяг чи взуття Tommy Hilfiger. Я згадую лише імена дизайнерів, які відомі й українським шопоголікам. Можна знайти недорогу брендову сумку (досі жалію за тією, з м’якої червоної шкіри, яку бачила, коли вперше була у Marshall’s), хоча поруч висять і її шкіряні подружки із захмарними цінами. Одним словом, якщо періодично навідуватися у магазини, можна поповнювати свій гардероб і при цьому не дуже переживати за товщину гаманця.
Пройшовшись різдвяними магазинами, можна забезпечити себе і свою сім’ю обновками на рік наперед. А одразу після Різдва, вже 25 грудня, падають ціни на усіляку різдвяно-новорічну символіку, бо тут мало хто святкує Новий рік, і ялинки виносять уже 25 грудня… Зате слов’яни можуть втішитися і придбати своїм близьким і друзям гарні подарунки до Нового року і православного Різдва. Так, мої свекри позаминулого року у кінці грудня придбали велику штучну ялинку за 15% від її оригінальної вартості, і ця пишна зелена красуня стоїть зараз у вітальні і підморгує своїми різнокольоровими вогниками. Тож сезон свят (holiday season) – гарний час для вдалого шопінгу.

Зимова казка

Зима поки що не балувала нас снігом, але вже відчувається наближення Різдва: перед будинками стоять святкові ялинки, самі будинки і дерева біля них прикрашені гірляндами, і увечері, коли вся ця краса світиться, здається, що ти потрапив у казкову країну. Але справді казкові дива чекали на нас у дендропарку Longwood gardens. Вже під’їжджаючи, ми бачили дивовижні дерева, обплетені різнокольоровими гірляндами: сині, зелені, червоні, жовті ялинки, жовто-білі розлогі верби, багатобарвні кущі, схожі на павичеві хвости.

У самому парку також усе світилося розмаїттям кольорів. Ми спеціально приїхали ввечері, щоб побачити дивовижну гру вогнів і вогників різних форм і розмірів.
Одразу біля входу чулася різдвяна музика – то відкритий театр запрошував на шоу фонтанів. Композиції змінювали одна одну, а фонтани «танцювали» – струмені води то піднімалися вгору, то падали вниз, то стрибали в різні боки. Причому кожен рівень фонтанів і фонтанчиків рухався у своєму власному ритмі: одні плавно і повільно, інші – різко й швидко. Змінювалися кольори, якими підсвічували водяні потоки – ось вони переливаються усіма веселковими барвами, ось граються двома-трьома кольорами, а ось уже домінує чистий білий, який виглядає просто по-королівськи, адже увібрав у себе усі інші відтінки. Звичайно, фонтани танцювали під Jingle bells, Let It Snow, Марічка також впізнала пісеньки, які вони вчать у школі, Ромі вчувалися мотиви відомих щедрівок… Одним словом, святкові зимові мелодії на будь-який смак і дивовижне шоу фонтанів!

Прогулюючись парковими доріжками і милуючись мерехтливими деревами і скульптурами, зокрема, традиційних оленів Санта-Клауса, ми дійшли до консерваторії, де на відвідувачів чекала оновлена різдвяна експозиція. Восени тон задавали хризантеми, тепер – пуансетії. Якщо хто не знає, то це дуже цікаві рослини: внизу листя зелене, а зверху – кольорове, серед верхніх листочків містяться дрібненькі квіточки. Зелений і червоний – традиційні кольори зимових свят, тому пуансетії виглядали дуже доречно зі своїми яскраво-червоними, рожевими, оранжевими верхівками.

Було також багато дрібненьких білих, червоних, жовтих квіточок, пихаті лілії, кущики калини з яскравими ягідками, ну і, звичайно, королева зимових свят – ялинка. І на вулиці, і у кожному залі консерваторії було по декілька лісових красунь. Але найдивовижніше те, що усі вони були прикрашені по-різному! Ми не бачили двох однакових ялинок, кожна була єдина і неповторна! В одній залі нас вразила чудернацька ялинка з капусти. Не з тієї, що кладе голівки, а якоїсь декоративної, рослинки-суцвіття були майже пласкі. І з цих суцвіть склали велетенське дерево. В іншій залі різдвяне дерево було схоже на кактус.

Ще одна цікавинка – ялинка з посрібленими гілками, на яких присіли відпочити метелики – сотні, а може, й тисячі синьокрилих комах з літа прилетіли на зимове свято.

Потішили ялинки, прикрашені саморобними дитячими іграшками. На одному деревці були виліплені звірята, на іншому – химерні янголята. І таким теплом віяло від цих непропорційних, але з душею зроблених прикрас!

Одна з найбільших ялинок у Longwood gardens вражала не тільки розмірами, а й прикрасами: придивившись до букетів з яскраво-червоних квітів, ми виявили, що то зовсім не букети, а вазони! Так, горщики з квітами якимось чудернацьким чином кріпилися до гілок.
Ще раз подивившись виставу фонтанів (музика і танці щоразу різні – цікаво, з якою періодичністю вони повторюються?), захоплені і переповнені враженнями ми рушили до виходу. Прощаючись із різдвяним парком, міркували над тим, яка фантастична праця вкладена в цю землю. Поки відвідувачі милуються різдвяною експозицією, невтомні працівники, напевне, вже готуються до наступної, яка проходитиме під знаком орхідей. І ми обов’язково приїдемо відвідати ці горді квіти, які так щедро дарують свій неповторний аромат. До, зустрічі, Longwood gardens!

Підводне царство

Щороку в один із грудневих вікендів Балтіморський акваріум робить своїм відвідувачам передріздвяний подарунок – вхідний квиток коштує лише $1 (звичайна ціна – $25). Ми не могли не скористатися такою щедрою пропозицією. Зрозуміло, що таких розумних, як ми, було немало, але могло б бути значно більше, якби була краща погода. А погода нагадала про те, що все ж таки вже зима: було холодно, а небо то сипало снігом, то плакало дощем.
Вистоявши чергу за квиточками і дочекавшись свого часу (на квитках позначали час, щоб не заходили усі одразу), ми зайшли у підводне царство. Треба сказати, що акваріум у Балтіморі дуже великий і вважається найкращим у США. Це дві величезні будівлі, з’єднані переходом, у самому центрі міста.
Спочатку нас зустріли різноманітні скати та акули. Скати плавали-літали у величезному басейні, демонструючи глядачам свої граційні гнучкі тіла. На акул ми спочатку подивилися здалеку, а потім мали можливість спостерігати за ними зблизька. У мультиках їх зображують дуже правдиво, скажу я вам: тупуватий погляд маленьких очиць, весь час відкрита паща з маленькими гострими зубками. І хоч у закритому акваріумі плавали не дуже великі акули, найбільші – зростом з людину, зустрічатися з ними у морі не хотілося б… Проходячи до наступної експозиції, ми дивилися на силуети різних акул, зображених у повний зріст на стінах. Були серед них і невеличкі, але деякі вражали своїми розмірами, зокрема тигрова і полярна акула. Остання може важити 1-2,5 тони і сягати 6-8 метрів довжиною – от уже з ким би не хотілося знайомитися особисто. Прочитавши інформацію на яскравих щитах, що траплялися то тут, то там між акваріумами, ми дізналися, що зуб доісторичної акули був довжиною з руку дорослої людини, а також те, що ці великі риби не заводять потомство, доки їм не виповниться двадцять років. А проглянувши міні-фільм, побачили, як акул годують: у кожної своя дієта, плюс у рибу їм підкладають вітаміни.
Але досить про акул… На жаль, не зможу перерахувати усіх тих риб, що ми бачили, бо їх дуже багато, а окрім того, англійські риб’ячі «імена» непросто перекласти чи навіть і запам’ятати…

Впала в око рибка-«модниця» (назви я не запам’ятала): вона мала «одежинку» зі смужками, горошком і розпливчастими плямками водночас. Запам’яталася довгорога риба-корова (це дослівний переклад, бо риби такої я не знайшла…). Вона мала дуже незвичну форму. Якщо більшість риб ніби приплюснуті з боків, ця більше схожа на трикутник. Плоске пузце і бочки, які сходяться гіркою. При цьому вибалушені, ніби здивовані, очиці і губки бантиком.

Бачили ми також родича Немо, тобто яскраву смугасту рибу-клоуна.

Бачили й актинії, чи морські анемони, схожі на дивовижні квіти. Але їх краса оманлива: пелюстки-щупальця прикривають кровожерливий рот, який хапає дрібних підводних тварин.
На шоу дельфінів ми не потрапили, бо у доларовий день ці благородні ссавці відпочивають, але бачили, як вони розминалися у великому і глибокому басейні. Їхні родичі, що працюють в українських дельфінаріях, позаздрили б, бо їхні «басейни» здаються просто калюжами…
Цікаво було побачити, як ростуть корали – такий собі риф місцевого масштабу. На них можна було подивитися згори, а панорама на стінах малювала море, хмари, музика нагадувала шум хвиль – здавалося, не вистачає тільки шезлонгів, щоб зануритися у повний релакс. Потім ми спустилися нижче і дивилися на корали збоку, спостерігали, як поміж ними пропливають рибки…
Ще врізалися у пам’ять медузи. Не думала, що вони можуть здивувати… Але вони такі різні! Яскраво-оранжеві з тонкими довгими нитками-хвостами, перевернуті догори ногами зі щупальцями різних кольорів, білосніжні, як сніжинки, плямисті…

Але найбільше нас вразили невеличкі медузки, по щупальцях яких пробігали мерехтливі вогники. Інакше їх просто не можна описати. Найбільше це схоже на ялинкові гірлянди з різнокольоровими вогниками. Про медуз ми також дізналися чимало цікавого: вони з’явилися задовго до акул і динозаврів, а живуть не тiльки у морях, але й у рiчках. Їхні популяції постійно збільшуються, тому що людина весь час виловлює риб і черепах, які харчуються цими желеподібними істотами. До речі, про черепах. Надивилися і на довгоносих, і на пласконосих, і на білих, і на плямистих. Мали змогу також познайомитися з різними жабами: великими й маленькими, смугастими і плямистими, яскравими і тьмяними.ц
Перед тим, як завершити цей опус, хочу сказати, що музика, у кожному залі інша, дивовижним чином відповідала настроєві експозиції, не дратувала, а доповнювала загальне враження. І здебільшого в експозиції були не просто підводні жителі, а й «берег» з рослинами, каменями, водоспадами.
Звісно, не можна було покинути таке цікаве місце без сувеніра на згадку, тим паче що магазин пропонував продукцію на будь-який смак. Але ми пройшлися по ньому швидше як по музею – милувалися плюшевими мешканцями морів і океанів – морськими котиками, тюленями, різноманітними рибами, дельфінами, акулами. Звірі-риби тут такі само гарні і якісно зроблені, як і ті, що ми вже бачили у Вашингтонському зоопарку. Але й недешеві… Придбавши яйце, з якого у воді має вилупитися пінгвін, ми покинули підводних і надводних мешканців, щоб, пробігши під дощем, сісти в авто і вирушити додому…

Kindergarten

Американська система дошкільної та шкільної освіти дещо відрізняється від нашої. Так, до чотирьох років не передбачено ніяких садочків. А з чотирьох можна віддати малят у prekindergarten. Відвідування kindergarten є обов’язковим для п’ятирічок. Бо це вже навіть не стільки садочок, скільки нульовий клас школи. У prekindergarten дітки перебувають з 8-9.00 (залежно від школи) до 11-12. У kindergarten – довше: до 14.00-15.00.
Не буду зупинятися на prekindergarten, оскільки не знаю, чим там дітлахи займаються, але можу сказати одне: навіть ці малята дуже самостійні. Тут батьки здебільшого не заводять дітей у клас, а лише висаджують з машини, і малята самі чимчикують у кафетерій, а потім – у групу.
У школі є кілька входів-виходів: основний, до кафетерію, у внутрішній дворик і кілька бічних, які відкривають після закінчення занять. Біля цих виходів збираються батьки і чекають, поки вчителі виведуть дітей. До дванадцяти років дітлахів обов’язково мають супроводжувати дорослі або старші брати-сестри. Вчителі «віддають» малят тільки «правильним» родичам – тим, хто вказаний у особистій картці дитини, іншим дорослим дитя не віддадуть.
Спілкування вчителя з батьками переважно відбувається заочно – дитині у папку кладуть листи, брошури тощо. Це зумовлено тим, що більшість батьків навіть не заходить до класу: випускають і зустрічають дитину біля машини. Але ті, хто живе близько від школи, ходять пішки. Їм допомагає регулювальник, який стоїть на перехресті вранці, коли діти йдуть до школи, і після закінчення занять. Коли школярі підходять до перехрестя, ця привітна жіночка зупиняє рух, і водії терпляче чекають, поки дітлахи перейдуть дорогу.
Спробую розказати про kindergarten, часом порівнюючи з українським садочком. Марічка в Україні ходила у старшу групу і у США відвідує «нульовий клас», бо на 1 вересня їй не було шести років, та й перед тим, як іти до школи, треба підтягнути англійську. В американській школі немає роздягальні з шафками, як у наших садочках, немає також і спальні, бо дітки тут не сплять. Одяг і рюкзаки дітлахи вішають на гачечки біля вхідних дверей. Так, усі ходять з рюкзаками, навіть малюки з prekindergarten, і виглядають при цьому дуже діловими і самостійними.
У попередній оповідці про садочок я вже говорила про форму, але зараз трохи повторюся. Молодша школа, тобто садочок і перші два класи, носить жовті футболки, третій-шостий клас – блакитні, а старші школярі – білі і сині. До футболок, як правило, вдягають джинси або штани кольору хакі, дівчатка можуть чергувати штани з джинсовими спідничками чи сарафанчиками. Якщо говорити про взуття, то переважна більшість ходить у кросівках.
Ранок починається з присяги прапору і вітальних пісеньок. У садочку діти дуже багато малюють-розмальовують. Усі свої надбання – мальовані, клеєні, писані – приносять додому. Також вони вчаться читати, рахувати. Першого грудня майстрували календар на місяць – у спеціальні кишеньки запихали цифри, а потім по порядку називали числа. Марічка назвала усі числа без підказок і помилок, за що отримала заохочувальний приз – невеличку м’яку ляльку. Відверто кажучи, не розумію, чому це завдання виявилося таким тяжким для носіїв мови…
Окрім занять у групі, двічі на тиждень у малят музика, похід до бібліотеки, по разу вони відвідують спортзал і комп’ютерну лабораторію. Якщо з музикою усе зрозуміло – там дітлашня співає, то на інших заняттях зупинюся трохи детальніше.
Що роблять у бібліотеці? Правильно, читають. Тільки не діти, а дітям. Пізнавальні історії до Дня подяки, про Різдво, старовинні міста, сузір’я тощо. Перед Днем подяки малятам також показували мультик про Покахонтас, у якому до індіанців завітали європейці. Також у бібліотеці малюки виготовляли свої власні книжки: малювали ілюстрації і власноруч їх підписували. До обкладинки книжок приклеїли фотокартки авторів. Поки що ці творіння дитячого мистецтва лишилися у класі, але пізніше їх мають подарувати батькам.
Вперше відвідавши спортзал, Марічка була вражена його розмірами, бо ж у черкаському садочку у них теж була фізкультура, але у невеличкій залі. А у Woodhome school це великий шкільний спортивний зал. Вправи виконуються в ігровій формі – то діти самі витягують завдання на яскравих картках, то повторюють за вчителькою, то їм влаштовують урок баскетболу. Під кінець заняття – веселі естафети з повітряними кульками чи пінопластовими палицями. На пам’ять про відвідини спортзалу на руці лишається штампик – першого разу у формі м’яча, вдруге – листочка.
Комп’ютерна лабораторія також вразила Марічку, адже у попередньому садочку такого не було. У кожної дитини – окремий комп’ютер. Щоб не заважати іншим, вони приносять із собою навушники. Комп’ютерне навчання також проходить в ігровій формі. Ігри спрямовані на те, щоб малюки оволоділи мишкою, запам’ятали форми, кольори, абетку. Як сказала доця, одночасно і втіха, і навчання. Куратор комп’ютерного класу передала нам папірець з сайтами, якими вони користуються, щоб можна було закріпити вивчене вдома. Нам усім сподобалася гра з абеткою. Вибираєш букву, дитячий голос каже, як вона називається і як читається. Потім знову натискаєш на цю літеру, і з’являються міні-мультики з кумедними звірятками чи предметами, назви яких починаються на цю букву, – усе озвучується. Далі – гра. Це може бути пошук пар серед закритих карток, перетягування букв на човник чи «викидання» зайвої літери тощо. До кожної літери – інша гра. Насамкінець – пісенька. Наприклад, на «Т» її співають веселі черепашки (turtles), на «Z» – чудернацькі зигзаг-хлопчик і зигзаг-дівчинка, на «D» – лялька (doll) і т. д.
Якщо комусь здалося, що життя американських дошкільнят дуже легке, мушу розчарувати. У садочку вони майже не граються, а якщо й граються, то недовго – playtime (час для ігор) триває пігодини – годину, а бувають і дні без ігор. На вулиці діти також майже не гуляють. Ладно зараз, коли сиро й холодно, але ще тиждень тому була гарна погода, а вони все одно сиділи у класі. Окрім того, їм дають домашні завдання. У деяких школах невеличкі завдання дають щодня, у нашій – на тиждень, але це чималий зшиток листків із вправами. Є прості – порахувати кількість предметів і записати цифрами, замалювати трикутники червоним, кола – зеленим, квадрати – синім тощо. Але є й складніші. Поруч з малюнком написати, хто чи що зображено, вставити пропущені у слові букви. Звісно, якби це було українською, було б просто, а англійською Марічці поки що складнувато… Зате яке щастя випромінює дитяче личко, коли ставлять оцінки! На першій же домашній роботі на кожній сторінці були усміхнені мордочки, наклейки з написами на зразок «супер!», «чудово!», «неперевершено!». А в кінці – на цілу сторінку – вихователька написала послання: про те, які вони раді, що Марічка тепер з ними, про те, яка вона розумна, яка молодчинка і як вони її усім класом люблять. Чесно кажучи, мене це послання розчулило до сліз.
Оцінюються не тільки домашні роботи, а й завдання, зроблені у класі. На кожному листочку ставлять оцінку, клеять чи малюють мордочку. Окрім того, обидві виховательки постійно підхвалюють малюків, заохочують до подальших звершень. Раз уже зайшла мова про заохочення, згадаю ще й «диплом» за гарне відвідування, який принесла Марічка. Диплом яскравий, з золотою печаткою, іменем учня і вчительки – все як має бути.
Ну, і на завершення кілька слів про їжу. Школа пропонує безкоштовні сніданки, але Марічка снідає вдома. Десь близько десятої в класі влаштовують перерву на перекусничок. Їдять те, що принесли з дому, плюс вихователі роздають печиво чи кукурудзяно-морквяні палички. Близько дванадцятої – ланч ($2,25 на день). Спочатку у кафетерій іде prekindergarten і kindergarten, потім – молодша школа, а вже після них – старші класи. Діти беруть спеціальні підноси з заглибленнями під тарілки, стаканчики тощо. Кожній дитині присвоюється номер, вона називає його кухарці, і та вводить його у спеціальний апарат на зразок касового – і з рахунку знімаються гроші. Щодня пропонується кілька страв на вибір, і діти можуть обирати, що їм до смаку. Наприклад, обсмажені шматочки курки і креветок чи сандвіч з желе та арахісовим маслом; плюс дві страви з трьох: броколі, морква, консервовані персики; плюс какао, фруктове молоко чи сік у пляшечці (200 мл). Або таке: лазанья з овочами чи сир-гриль (за Маріччиними словами – це просто бутерброд із сиром); зелений горошок, картопляне пюре чи суміш овочів. Сандвіч із желе й арахісовим маслом пропонують досить часто – двічі чи навіть тричі на тиждень. Марічка його спробувала у перший же день (мала таке завдання від дідуся) і більше не бере – не сподобалося. Добре ще, що плями від того масла відіпралися з футболки та штанів… П’ятниця – день піци, можна вибрати ту, яка тобі смакує, але в той же час обов’язково є якась альтернатива. Марічці прийшлись до смаку шматочки дині, яблуко з корицею, фруктове молоко. А от щодо усіляких там бургерів… Не найкраща їжа, але ж треба щось перехопити перед тим, як прийдеш додому. Та й дитина намагається вибирати те, що більш схоже на нашу звичну їжу.
Отакий він, американський садочок…