Сади Дюпона

Погода знову нас порадувала: після тижня холоду та дощів подарувала теплу днину, чим ми й скористалися, щоб поїхати у Пенсильванію, відвідати дивовижний дендропарк Longwood gardens. Цей парк носить ім’я П’єра Дюпона, свого засновника. Точніше, спочатку рятівника. П’єр Дюпон викупив землю з багатою колекцією рослин, у прямому розумінні слова рятуючи дерева від загибелі, бо їх мали зрубати. Це сталося трохи більше століття тому. Зараз «Сади Дюпона» – це величезний парковий комплекс.
Близько двох годин дороги – і наше око милують композиції з жовтих хризантем, що розміщені з обох боків від входу до «Садів…». Хризантеми – одна з фішок осіннього сезону у цьому парку. Експозиції змінюються п’ять разів на рік. Ми потрапили на «Кольори осені», з кінця листопада до початку січня парк зануриться в атмосферу Різдва, потім настане час панування орхідей (до кінця березня), квітень – травень – пора цвітіння, літо – свято фонтанів.
Малюкам до чотирьох років вхід безкоштовний, для дітей з п’яти до вісімнадцяти і студентів квиток коштує $6, для тих, кому за 62, – $14, для дорослих – $16. Передбачені сімейні абонементи на рік ($100), які включають у себе також два додаткові квитки. Разом із квитками усім видають карту парку. Дітям – особливу карту. Окрім того, що вона яскравіша, до певних об’єктів додаються загадки чи завдання. Наприклад, в італійському водному саду потрібно було порахувати фігурки жаб. Але спробую розказувати про все по порядку…
Щойно ми увійшли на територію парку, перед нашими очима постав сад скульптур – дерева, пострижені під тварин, птахів, вежі, палаци або різні геометричні фігури. За цими фігурками зручно ховатися, що і робили малята.

Прямуючи до наступного об’єкта, позначеного на карті, ми час від часу зупинялися помилуватися-сфотографуватися то на містку через річечку, то біля дерева з яскраво-червоним листям, то під незвичайною ялиною з жовтою хвоєю. Так ми йшли, аж поки не дійшли до цікавого острівця з деревами-квітами-камінням і трьома поїздами, які їздили на різних рівнях крізь дерев’яні тунелі і по залізних мостах. Спостерігати за залізницею було цікаво і дітям, і дорослим. А поруч можна було також придбати паротяг із кількома вагонами.
Далі був лабіринтик для дітей, де вони могли трохи побігати, посидіти на маленьких дерев’яних кріселках чи на троні королеви бджіл, прочитати цікаві факти про комах-запилювачів. Тоді, оминувши головний сад фонтанів, який не працює восени, (так само, як «водяне око» та інші водяні споруди на вулиці), ми підійшли до консерваторії. Чому одна з найцікавіших споруд парку називається «консерваторією», ми зрозуміли не одразу. Але я не буду тримати це знання в таємниці. Колись у цій будівлі і справді були музичні зали, спогадом про які лишився орган. П’єр Дюпон перетворив консерваторію на неймовірної краси зимовий сад. У Longwood gardens варто приїхати вже тільки заради цього саду! Передати словами цю неймовірну красу просто неможливо! Тому скупі слова я буду підкріплювати зображеннями, зрештою, теж скупими, у порівнянні зі справжньою силою природи. Я навіть уявити собі не могла, що існує стільки видів хризантем – розміром з голову шестирічної дитини і з нігтик, круглі пишні і зі звисаючими пелюстками, ніби маленький феєрверк, кучеряві і з пелюстками-стирчачками…

Після такого розмаїття хризантем мене навіть не дуже вразив сад орхідей, хоча я люблю ці горді квіти. Ми проходили тропічний сад і середземноморський, дім цитрусових, пальмовий, фруктовий, банановий, трояндовий. У банановому домі роздивилися нарешті, як ростуть банани. Таки не на пальмах, але й називати травою ці товстелезні зелені гіганти язик не повертається.

Для мене було відкриттям і те, як росте ананас. Плід сидить на розеточці і закінчується такою ж маленькою розеточкою-чубчиком.

Щоб у зимовому саду не нудилися діти, яких спогляданням природи надовго не зацікавиш, для них придумана забава – «полювання на печатки». Столики зі штампами різних тварин і птахів розставлені у деяких залах-«садах», тож у малят є стимул обійти усю консерваторію разом із батьками і зібрати колекцію зі штампів у своїй карті (там для печаток спеціально є вільні квадратики).
Після обходу усіх цих «садів» і «домів» на нас чекала оранжерея і дитячий сад. В оранжереї з’явилося відчуття, що це і є рай. Принаймні так мені сказала моя уява. Квіткові композиції милують око, усі рослини дарують якесь дивовижне відчуття спокою, ніби сама природа напоює тебе радістю життя.

А дитячий сад напоює радістю маленьких відвідувачів. Тут вони можуть побешкетувати, похлюпатися у фонтанах, змочити пензликами стіни, подивитися на «око дракона». Головне – що тут багато води. В одних місцях вона ллється згори, в інших – «випльовується» зі стін, є й більш звичні фонтанчики, з яких вона б’є струменем угору.
Після того, як ми покинули барвисті зали консерваторії, нас уже важко було чимось вразити. Хоча дерев’яні будиночки були дуже симпатичні, арки, обплетені плющем чи якоюсь іншою рослиною, – гарні. Мабуть, ми отримали забагато вражень і були вже стомлені… Але ми не бачили водяних атракціонів, не чули співу фонтанів у відкритому театрі, бо зараз осінь, і фонтани сплять… Це означає, що ми ще обов’язково повернемося! І не один раз, щоб побачити «Сади…» напередодні Різдва, у цвіту, щоб насолодитися бризками і співом води. До, зустрічі, Longwood gardens!